| Епікур | |
|---|---|
| дав.-гр. Ἐπίκουρος | |
| Західна філософія | |
| | |
| Народження | 341 до н. е. Самос, Північні Егейські острови, Decentralized Administration of the Aegeand, Греція |
| Смерть | 270 до н. е. Афіни Нирковокам'яна хвороба |
| Поховання | Афіни |
| Громадянство (підданство) | Стародавні Афіни |
| Знання мов | |
| Діяльність | |
| Школа / Традиція | епікурейство |
| Основні інтереси | атомістика, [[евдемонізм]] |
| Вплинув | Гермарк, Лукрецій, Томас Гоббс, Іммануїл Кант, Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль, Томас Джефферсон, Фрідріх Ніцше, Карл Маркс, Мішель Онфре, Адріан, Метродор Лампсакський молодший, Давид Юм, Філодемій, Амафіній, Катій, Мішель Фуко, П'єр Гассенді |
| Літературний напрям | епікурейство |
| Зазнав впливу | |
| Вчителі | Nausiphanesd |
| Відомі студенти | Гермарх, Поліен з Лампсака, Leonteus of Lampsacusd, Теміста, Colotesd, Леонтіон, Mysd, Menoeceusd, Pythoclesd, Nicanord, Ctesippusd, Apellesd, Mammariond, Hedeiad, Erotiond, Nicidiond, Boisond, Demetriad, Athenaiosd і Mentoridesd |
| Історичний період | Антична філософія |
| Посада | схоларх епікурейської філософської школиd |
| Конфесія | давньогрецька релігія |
| Батько | Neoclesd |
| Мати | Chaerestrated |
| Брати, сестри | Chaeredemusd і Aristobulusd |
| | |
| Епікур у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Епікур (грецькою: Επίκουρος) (341 до н. е., Самос — 270 до н. е., Афіни) — давньогрецький філософ-матеріаліст. До нас дійшли лише фрагменти праць філософа. Філософський напрямок епікуреїзм досить широко впливав на свідомість мислителів наступних етапів еллінської епохи, зокрема Риму.
Як і інші атомісти, Епікур навчав про безмежну кількість світів.
Біографія Редагувати
В 306 році до н. е. заснував філософську («епікурейську») школу в Афінах, використовуючи головні положення філософії Демокріта (вчителем Епікура був послідовник Демокріта Навсіфан). Водночас Епікур створив зовсім нову атомістичну теорію. Відмінність полягає в тому, що у Демокріта рух атомів здійснюється у порожнечі винятково за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура — поряд із дією закону падіння з'являється ще один чинник — атом виявляє властивість «самочинного відхилення» від «лінії необхідності».
Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів є специфічним відображенням факту з'явлення у людей нових якостей — індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина — цей «соціальний атом» — набуває в собі (а не в космічному світопорядку, котрий розчиняє індивіда, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. В цілому, головна увага Демокріта звернена на закони існування об'єктів (людина теж лише об'єкт), у Епікура — до суб'єкта. Епікура хвилювало не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб'єктивного водіння.
Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачав в основному правилі мудрості — вміти відхилятися від незадоволення, страждань. Йдеться саме про «відхилення» від страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність — невдоволеність.
Епікур вбачає в теорії світу ідей Платона, вченні про «перший двигун» Арістотеля дію надприродних сил, які не залишають місця випадкові, свободі волі людини. Якщо боги існують, то вони живуть у просторах між світами і не втручаються в земні справи.
Послідовно дотримуючись атомістичної теорії, Епікур робив висновок, що душа людини — тілесна. Смерть тіла є смерть душі, бо сутність душі — рух атомів у тілі. Відповідно до такого розуміння людини, й суб'єктивних властивостей він розробляє послідовно сенсуалістське вчення про пізнання. Світ пізнається за допомогою мислення та чуттів, між якими немає великої різниці, бо і чуття, і мислення спричинені рухом атомів. Критеріями істини визнаються чуттєві сприйняття (витікання образів, викидів з речей), поняття (або загальні уявлення, тотожні спогадам).
Епікур створив життєствердну етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична й утилітарна. Згідно з нею, моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал — у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозв'язків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, а й духовну насолоду. Мудрець — не безтурботний пустельник, що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.
Див. також Редагувати
- Епікурейська школа
- Епікурейство
- 5954 Епікур — астероїд, названий на честь філософа.
- Відмінність між натурфілософією Демокріта і натурфілософією Епікура
Література Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Епікур |
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Епікур |
- Епікур // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Bailey C. (1928) The Greek Atomists and Epicurus, Oxford.
- Bakalis Nikolaos (2005) Handbook of Greek Philosophy: From Thales to the Stoics Analysis and Fragments, Trafford Publishing, ISBN 1-4120-4843-5
- Digireads.com The Works of Epicurus, January 2004.
- Eugene O’ Connor The Essential Epicurus, Prometheus Books, New York 1993.
- Edelstein Epicureanism, Two Collections of Fragments and Studies Garland Publ. March 1987
- Farrington, Benjamin. Science
- Politics in the Ancient World, 2nd ed. New York: Barnes and Noble, 1965. A Marxist interpretation of Epicurus, the Epicurean movement, and its opponents.
- John Martin Fischer (1993) «The Metaphysics of Death», Stanford University Press, ISBN 0804721041
- Gordon, Pamela. «Epicurus in Lycia: The Second-Century World of Diogenes of Oenoanda.» 1997
- Gottlieb, Anthony. The Dream of Reason: A History of Western Philosophy from the Greeks to the Renaissance. London: Penguin, 2001. ISBN 0-14-025274-6
- Inwood, Brad, tr. The Epicurus Reader, Hackett Publishing Co, March 1994.
Посилання Редагувати
- Епікур [ 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
- Епікур [ 5 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — С. 362. — ISBN 966-7492-00-8.
- Епікур [ 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 416. — 1000 екз.
Примітки Редагувати
- ↑ Bibliothèque nationale de France Record #13091438g // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- Dictionnaire des philosophes antiques II // Dictionnaire des philosophes antiques / R. Goulet — Paris: CNRS, 1994. — P. 164.
- ↑ (not translated to la) Prosopographia Attica — Berolinum: 1901.
- Dictionnaire des philosophes antiques II // Dictionnaire des philosophes antiques / R. Goulet — Paris: CNRS, 1994. — P. 162.
- Любкер Ф. Neocles // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 913.
- Arnim H. v. Aristobulos 16 // Kategorie:RE:Band II,1 — 1895.