Ґо́ттгард фон Ке́ттлер (нім. Gotthard von Kettler; 2 лютого 1517 — 27 квітня (17 травня) 1587) — останній магістр Лівонського ордену (1559 — 1561). Перший герцог Курляндії і Семигалії (1561 — 1587), державець і губернатор Лівонського герцогства (1561 — 1566). Представник німецького шляхетського роду Кеттлерів, засновник герцогської династії цього роду. Народився у Мельріху, Вестфалія. Лицар Лівонського ордену (з 1537). Учасник Лівонської війни (1558 — 1583) проти Московського царства. Внаслідок поразок від московитів прийняв протекцію Польсько-Литовської держави. 1561 року підписав Віленську унію із Великим князівством Литовським, за якою землі ордену були секуляризовані й перетворені на світські ленні володіння Литви — Лівонське герцогство і герцогство Курляндії і Семигалії. Очолив обидва герцогства. Був васалом королів польських і великих князів литовських — Сигізмунда II Августа (з 1561) і Стефана Баторія (з 1578). Після втрати Лівонського герцогства в 1566 році провів політично-адміністративну й церковну реформу в Курляндії і Семигалії. Сприяв поширенню лютеранства. 1570 року запровадив кріпосне право. Помер в Мітаві, Семигалія. Похований в усипальниці Кеттлерів у Мітавському палаці.
| Ґоттгард фон Кеттлер | |
| 17 вересня 1559 — 28 листопада 1561 | |
|---|---|
| Попередник: | Йоганн Фюрстенберг |
| Наступник: | скасовано |
| 28 листопада 1561 — 1566 | |
| Попередник: | започатковано |
| Наступник: | Ян-Єронім Ходкевич |
| 28 листопада 1561 — 17 травня 1587 | |
| Попередник: | започатковано |
| Наступник: | Фрідріх Кеттлер Вільгельм Кеттлер |
| Народження: | 2 лютого 1517 Мельріх, Вестфалія |
| Смерть: | 17 травня 1587 (70 років) Мітава, Семигалія |
| Поховання: | Мітавський палац |
| Національність: | німець |
| Релігія: | католик (до 1561) лютеранин (після 1561) |
| Рід: | Кеттлери |
| Батько: | Готтгард Кеттлер із Мелльріха |
| Мати: | Sibylle von Nesselroded |
| Шлюб: | Анна Мекленбург-Гюстровська |
| Діти: | Вільгельм Кеттлер, Фрідріх Кеттлер, Анна Кеттлер і Єлизавета Кеттлер |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Імена Редагувати
- Го́ттгард фон Ке́ттлер (нім. Gotthard von Kettler), Го́ттгард Ке́ттлер (нім. Gotthard Kettler), або Го́тгард Ке́ттлер (лат. Gothardus Kettler, пол. Gotard Kettler, латис. Gothards Ketlers, лит. Gothardas Ketleris)
- Го́ттгард фон Ке́ттелер (нім. Ketteler) — альтернативний запис прізвища.
- Го́ттгард І Курляндський (нім. Gotthard I. von Kurland) — з порядковим номером і короткою назвою країни.
- Го́тгард (нім. Godderd) — альтернативний запис власного імені.
- Го́ддерд (нім. Godderd) — альтернативний запис власного імені.
Біографія Редагувати
В Ордені Редагувати
Ґоттгард фон Кеттлер народився 2 лютого 1517 року в замку Еггерінггаузен біля поселення Мелльріх у Вестфалії, в німецькій шляхетній родині Кеттлерів з Нового Ассена. Він був дев’ятою дитиною в сім’ї лицаря Готтгарда фон Кеттлера з Мелльріха, кавалера Ордена Золотого руна, та його дружини Сибілли-Софії фон Нессельроде.
Свою кар'єру Ґоттгард розпочав як юнкер при дворі Кельнського курфюста. Проте 1537 року, у віці 20 років, він вступив до монашого Лівонського ордену — Лівонського відділу Німецького ордену. 1551 року Готтгарда призначили каштеляном замку Венден (Цесіс, Латвія), а 1554 року — комтуром Дінабурга (Даугавпілс, Латвія). Він виконував обов'язки орденського дипломата в Священній Римській імперії і Польсько-Литовській дежаві. Готтгард встановив приватні зв'язки із литовськими магнатами, а через них — із польським королем. Згодом він став таємним агентом польської партії в Ордені.
1554 року Ґоттгард призначив своїм секретарем Саломона Геннінга, провідного німецького богослова й історика.
1556 року, напередодні війни із Ризьким архієпископом, магістр Німецького ордену в Лівонії Йоганн Вільгельм фон Фюрстенберг відправив Готтгарда до німецьких земель вербувати найманців.
У вересні 1557 року, під час війни коадюторів, Ґоттгард підтримав укладання Позвольського договору між Лівонським орденом з одного боку й Королівством Польським і Великим князівством Литовським з іншого, що був скерований проти Московського царства.
1558 року, на початку Лівонської війни проти Московії, Готтгард очолив важливе комтурство Феллін (замок Феллін, Вільянді, Естонія). 9 липня лівонський ландмейстр призначив його на посаду коад'ютора – свого заступника і наступника. На чолі 500 німецьких і 3000 латиських найманців Готтгард намагався звільнити Дерптське єпископство, захоплене московитами. Але зазнав великих втрат і в одному з боїв зламав ногу, впавши з коня. Не зважаючи на поразку біля Дерпта, вдалося захопити Рінген.
У серпні 1558 року Ґоттгард працював лівонським послом у Вільні, де вів переговори із представниками Сигізмунда II Августа, короля польського і великого князя литовського, про допомогу в Лівонській війні. За умовами договору, Орден передавав литовській стороні ряд фортець на південному лівонсько-литовському кордоні по Двіні й визнавав верховенство Польсько-Литовської держави. Зі свого боку, Сигізмунд ІІ Август надавав військову допомогу лівонцям проти Москви.
Герцог Редагувати
17 вересня 1559 року Готтгард змусив старого магістра Фюрстенберга зректися посади й 21 жовтня став новим магістром Німецького ордену в Ліфляндії. Через рік він прийняв лютеранство й повів курс на відокремлення від ордену, шукаючи підмоги в боротьбі з Москвою. В листопаді 1561 року ландмейстр розпочав нові переговори з Сигізмундом II Августом, які закінчилися підписанням Віленської унії від 28 листопада. За угодою колишнє ландмейстерство черенечого ордену в Ліфляндії (Лівонії) ставало леном Польсько-Литовської держави. Південні землі Лівонії — Курляндія і Семигалія — перетворювалися на світське герцогство Курляндії і Семигалії, протекторат Польсько-Литовської держави. Готтгард визнавав себе васалом польського короля й великого князя литовського, приймав спадковий титул герцога Курляндського і Семигальського, і призначався на посаду намісника і губернатора Лівонії. 5 березня 1562 року, в Ризі, на офіційній церемонії Готтгард був звільнений від обітниць великому магістру Тевтонського ордена й склав ленну присягу на вірність Сигізмунду ІІ Августу, якого представляв Миколай Радзивіл «Чорний», великий канцлер литовський і воєвода віленський.
11 березня 1565 року Готтгард одружився з Анною Мекленбург-Гюстровською (1533 — 1602), донькою мекленбурзького герцога Альбрехта VII, яка народила йому 7 дітей — Анну, Єлизавету, Фрідріха й Вільгельма, а також ще трьох, що не досягли повноліття.
1566 року поляки передали посаду намісника і губернатора Лівонії Янові Ходкевичу й витіснили Готтгарда з Риги. 1568 року він відмовився від володінь у північній і центральній Лівонії, зосередившись на півдні — Курляндії і Семигалії. 1577 року московський цар пропонував Готтгарду визнати його королем в обмін на васалітет, але той відмовився. Він декілька разів міняв резиденції (Рига, Голдінген, Мітава), допоки 1578 року остаточно не оселився у Мітавському замку. З часом Мітава стала постійною столицею його герцогства.
За правління Готтгарда в Курляндії і Семигалії утвердилося лютеранство. Герцог був проголошений головою Церкви. 1565 року він провів аудит усіх церков і шкіл, за результатами якого виявилося, що кам’яні храми мають лише Мітава, Бауске (Бауска) і Доблен (Добеле); в інших містах і селах стояли лише дерев’яні церкви. Більшість населення лишалося язичниками. 1567 року Готтгард звелів розробив проекти будівництва 60 церков, а при найбільших 8 наказав побудувати школи та будинки для бідних. Він також впровадив впровадив загальні церковні візітації і підняв рівень освіти.
Привілей Ґоттгарда Редагувати
Утвердження влади Готтгарда в герцогстві супроводжувалося опором колишніх лівонських лицарів, світських землевласників. Найбільший клопіт він мав із добленським комтуром Матіасом фон Реке.
Аби зменшити напругу, 25 червня 1570 року герцог видав у Мітавському замку так званий «привілей Готтгарда» (лат. Privilegium Gotthardinum). Його написали радники герцога і представники лицарства під впливом «привілею Сигізмунда». У 12 статтях цього документу визначалися державний устрій Курляндії і Семигалії, окреслювалися повноваження герцога і широкі права лицарства, а також забезпечувалося панівне становище лютеранства в країні.
Згідно з привілеєм усі колишні феоди — тимчасові землі, отримані лицарями за службу від колишнього Лівонського ордену чи Курляндського єпископства, перетворювалися на алоди — повну індивідуальну власність лицарів. Останні отримували усю повноту судової влади у межах їхніх землеволодінь, що, фактично, легалізувало кріпацтво в Курляндії. Крім цього лицарство могло займатися будь-якими видами господарчої діяльності (торгівлею, гуральництвом, броварством, мисливством, рибальством, млинарством, шинкарством) і, при цьому, звільнялося від податків. В обмін на ці широкі права лицарів були зобов'язані особисто присягати на вірність герцогу і виставляти на його вимогу військовий загін під час війни.
Привілей Готтгарда віддав дві третини земель Курляндії і Семигалії у володіння лицарям, але третину залишав у герцогському домені, що закладало господарську і політичну основу панування Кеттлерів у герцогстві.
28 листопада 1581 року польський король Стефан Баторій затвердив «привілей Готтарда» під Псковом. Цей документ грав роль основного курляндського закону до прийняття «Формули правління» 1617 року.
Інші перетворення Редагувати
З 1575 року Ґоттгард фон Кеттлер взяв участь у новій війні Речі Посполитої проти Московського царства. 5 серпня 1579 року, в таборі польсько-литовського війська в Дісні, біля Полоцька, він визнав свою васальну залежність від нового польського короля Стефана Баторія.
1575 року Ґоттгард заснував у Мітаві монетний двір. Перші монети, випущені на цьому дворі, були шилінги і таллери з низьким вмістом срібла. За стандарт використовувалася монетна система вільного міста Рига. Проте 1577 року Стефан Баторій заборонив карбування курляндських монет. Нові монети для герцогства виготовлялися з 1586 року на монетному дворі у Вільно, за польськими стандартами.
Смерть Редагувати
17 травня 1587 року Готтгард помер у Мітаві, столиці герцогства. За заповітом його поховали у церкві Мітавського замку. Сини покійного — Фрідріх і Вільгельм — успадкували батькові титули і розділили між собою спадщину. Перший став герцогом Семигальським й мав резиденцію у Зельбурзі (Вецселпілс, Східна Латвія); а другий став герцогом Курляндії й мав резиденцію у Ґольдінгені (Кулдіга, Західна Латвія).
Фрідріх також отримав Міттаву після смерті матері в 1602 році. Чоловіча лінія герцогської династії Кеттлерів, започаткованої Ґоттгардом, обірвалася 1737 року зі смертю останнього герцога Фердинанда.
Титули Редагувати
Магістр
- 1560, червень
Господар
- 1562, червень
- 1562, листопад
- 1564, листопад
Герцог
- 1567, січень
- 1587, березень
Сім'я Редагувати
- Дід: Готтгард (І) Кеттлер із Рейхена (1450—1518)
- Батько: Готтгард (ІІ) Кеттлер із Мелльріха (1480—1556) — лицар ордену Золотого руна.
- Матір: Сибілла-Софія фон Нессельроде (1490—1571).
- Брати:
- Дружина (∞ 1566): Анна Мекленбург-Гюстровська (1533—1602) — донька мекленбургського герцога Альбрехта VII.
- Діти:
- Анна (1567—1617) ∞ 1586: Ольбрахт Радзивілл (1558—1592).
- Фрідріх (1569—1642), герцог Курляндії і Семигалії, герцог Семигалії. ∞ 1600: Єлизавета-Магдалина Померанська (1580—1649).
- Вільгельм (1574—1640), герцог Курляндії. ∞ 1609: Софія Прусська (1582—1610).
- Єлизавета (?—1601) ∞ 1595: Адам-Вацлав Цешинський (1574—1618).
Примітки Редагувати
- ↑ Matthiesen, H. Gotthard Kettler // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1964, Band 6, S. 678 f.
- ↑ Де-юре — 28 листопада 1561 року з укладанням Віленської унії. Де-факто — 5 березня 1562 року зі складанням офіційної присяги на вірність Сигізмунду ІІ Августу в Ризі (Заснування герцогства. lv, en // Віртуальна виставка: від герцога Готтгарда до герцога Якова. — Рига: Латвійський державний історичний архів, 2011.)
- Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- Godhard Ketteler Herzog v.Kurland [ 23 березня 2014 у Wayback Machine.] // Descendants of Charlemagne.
- ↑ Gotthard I., Kurland, Herzog // Katalog der Deutschen Nationalbibliothek.
- ↑ Berkis, A. V. The history of the Duchy of Courland (1561—1795). Madison: University of Wisconsin, 1954, p. 25—28.
- ↑ Privilegium Gotthardinum... // Oberländer, E.; Keller, V. Kurland: vom polnisch-litauischen Lehnsherzogtum zur russischen Provinz. Dokumente zur Verfassungsgeschichte 1561–1795. Paderborn: Schöningh, 2008, Nr. 4, S. 98—103.
- . Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 11 лютого 2014.
- Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik... 1893, S. 9.
- Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik... 1893, S. 5.
- Schirren, Carl. Quellen zur Geschichte des Untergangs livländischer Selbständigkeit. — Reval, 1861 -. — Band VIII (1881). — S. 339. — Doc. № 1104.
- Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik... 1893, S. 52.
- Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik... 1893, S. 83.
- Tetsch, Carl Ludwig. Curländischer Kirchen-Geschichte. — Riga & Leipzig, Königsberg & Leipzig, 1767-1770. — Theil III. — S. 149f.
Бібліографія Редагувати
Джерела Редагувати
- Privilegium Gotthardinum. Mitau, 25. Juni 1570. / hr. Gise, T. // Oberländer, E.; Keller, V. Kurland: vom polnisch-litauischen Lehnsherzogtum zur russischen Provinz. Dokumente zur Verfassungsgeschichte 1561–1795. Paderborn: Schöningh, 2008, Nr. 4, S. 98—103.
Монографії. Статті Редагувати
- Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
- Berkis, A. V. The history of the Duchy of Courland (1561—1795). Madison: University of Wisconsin, 1954. [1] [ 13 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Tetsch, Carl Ludwig. Curländischer Kirchen-Geschichte [Церковна історія Курлядії]. Riga & Leipzig, Königsberg & Leipzig, 1767-1770.
- Schirren, Carl. Quellen zur Geschichte des Untergangs livländischer Selbständigkeit [Джерела з історії втрати Лівонської самостійності]. Reval, 1861 -.
- Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik. Mitau 1893.
- Seraphim, E. Geschichte Liv-, Est- und Kurlands, 1. u. 2. Abt. Reval, 1904.
- Wittram, R. Baltische Geschichte. Die Ostseelande Livland, Estland, Kurland 1180-1918. München, 1954.
- Klocke, Fr. v. Gotthard Kettler // Westfalen und Nordosteuropa. Wiesbaden, 1964. S. 83-100
- Mattiesen, Heinz. Gotthard Kettler und die Entstehung des Herzogtums Kurland // Baltic History. hg. v. A. Ziedonis Jr. u.a. Columbus, Ohio, 1974. S.49-59.
Довідники Редагувати
- Schiemann, T.; Crecelius, W.. Kettler, Gotthard // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1882, Band 15, S. 680–685.
- Matthiesen, H.. Gotthard Kettler. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1964, Band 6, S. 678 f. (Digitalisat).
- Кетлер, Готгарс // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Готтгард фон Кеттлер
- Kettler, Gotthard (-1587) // Baltisches biografisches Lexikon digital.
- Бібліографія. Готтгард фон Кеттлер // Німецька національна бібліотека
- Герцог Готтгард. lv, en // Віртуальна виставка: від герцога Готтгарда до герцога Якова. — Рига: Латвійський державний історичний архів, 2011.
- Duchy of Courland. Gotthard Kettler, 1561-1587 // The Coinage of Baltic Countries [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Kettler, Gotthard // Kulturportal West Ost [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- // Descendants of Charlemagne.