Голоценове вимирання

Голоценове вимирання (в деяких джерелах Шосте масове вимирання) — протікає в даний час, одне з найбільш значних масових вимирань видів в історії Землі. Це триваюче вимирання видів збігається з сучасною епохою голоцену і є результатом людської діяльності. Воно охоплює численні сімейства рослин і тварин, включаючи ссавців, птахів, земноводних, рептилій і членистоногих.

Відсоток вимирання морських тварин на рівні роду протягом п'яти масових вимирань

У зв'язку з повсюдною деградацією місць проживання видів з найвищим ступенем біорізноманіття, таких як коралові рифи і тропічні ліси, а також, в меншій мірі, і в інших районах, переважна більшість зникнень видів вважається недокументованим, оскільки ніхто не знає про їхнє існування до того, як вони зникнуть, або ніхто ще не виявив їх зникнення. Нинішні темпи вимирання видів оцінюються в 100—1000 разів вище природних фонових показників.

У Глобальному звіті про оцінку біорізноманіття та екосистем, опублікованому в 2019 році, говориться, що близько одного мільйона видів рослин і тварин зникають наразі в результаті антропогенного впливу. Голоценове вимирання включає в себе зникнення великих наземних тварин, відомих як мегафауна, починаючи з кінця останнього льодовикового періоду. Мегафауна поза африканським континентом, яка розвивалася окремо від людей, виявилася дуже чутливою до появи нового хижака, і багато хто з тварин помер незабаром після того, як ранні люди почали поширюватися і полювати по Землі. Ці вимирання, що мали місце на кордоні плейстоцену і голоцену, іноді згадуються як четвертинне вимирання.

Найбільш популярною в наукових колах теорією є те, що винищення видів людиною додалося до існуючих стресових умов. Ведуться дебати щодо того, наскільки людське хижацтво вплинуло на зникнення видів. Певне скорочення популяцій видів було безпосередньо пов'язане з людською діяльністю, це чітко простежується на зникненні видів у Новій Зеландії і на Гаваях. Крім втручання людей, зміна клімату, можливо, була рушійним фактором у вимиранні мегафауни, особливо в кінці плейстоцену.

Екологічно людина була відзначена як безпрецедентний «глобальний суперхижак», який послідовно полював на інших дорослих хижаків найвищого рівня і мав сильний вплив на харчові мережі. Всюди на суші і в світовому океані було відзначено вимирання видів: вченими відзначено багато відомих прикладів в межах Африки, Азії, Європи, Австралії, Північної та Південної Америки, а також на невеликих островах.

В цілому вимирання голоцену може бути пов'язано з впливом людини на навколишнє середовище. Воно триває і в XXI столітті, коли споживання м'яса, надмірний вилов риби, закислення океану і скорочення популяцій земноводних є декількома найбільшими прикладами майже універсального космополітичного скорочення біорізноманіття. Людське перенаселення (і тривале зростання населення) поряд з марнотратним споживанням, як вважають вчені, є головними причинами триваючого вимирання видів.

Прихильники екологічного скептицизму висловлюються проти цієї гіпотези.

Визначення

Відсоток мегафауни на різних ділянках суші планети із зазначенням прибуття на них людей

Голоценове вимирання також відоме як «шосте вимирання» в зв'язку з тим, що це, можливо, шосте масове зникнення видів після ордовицько-силурійського, девонського, масового пермського, тріасового і крейдового вимирань. Масові вимирання характеризуються втратою не менше 75 % видів протягом геологічно короткого періоду часу.

Не існує єдиної думки про те, де починається голоценове, або антропогенне, вимирання, і вимирання в четвертинному періоді, яке включає зміну клімату, що призвело до кінця останнього льодовикового періоду, і чи треба їх узагалі розглядати як окремі події. Деякі дослідники припускають, що антропогенне вимирання могло початися ще тоді, коли перші сучасні люди поширилися з Африки по планеті, між 200 000 і 100 000 років тому; це підтверджується швидким зникненням мегафауни після швидкої колонізації людиною Австралії, Новій Зеландії і Мадагаскару. Чого і слід було очікувати, при ситуації, коли будь-який великий хижак, що вміє адаптуватись, переходить в нову екосистему. У багатьох випадках передбачається, що навіть мінімального мисливського впливу людини було достатньо, щоб знищити велику фауну, особливо на географічно ізольованих островах.

У дослідженні «Майбутнє життя» (2002) Едвард Осборн Вілсон з Гарварда підрахував, що якщо нинішні темпи руйнування біосфери людиною продовжаться, то до 2100 року половина вищих форм життя Землі зникне. Опитування 1998 року, проведене Американським музеєм природничої історії, показав, що 70 % біологів визнають триваючі події як антропогенне вимирання. В даний час швидкість зникнення видів оцінюється в 100—1000 разів вище, ніж фонова швидкість зникнення, історично типова з точки зору природного розвитку планети. Крім того, поточна швидкість вимирання в 10-100 разів вище, ніж в будь-якому з попередніх масових вимирань в історії Землі. Еколог Стюарт Пімм заявив, що швидкість вимирання рослин в 100 разів перевищує норму.

Серед вчених широко поширена думка про те, що людська діяльність прискорює вимирання багатьох видів тварин за рахунок руйнування місць проживання, споживання тварин в якості ресурсів і знищення видів, які люди розглядають як загрозу або конкурентів. У листопаді 2017 року у заяві під назвою «Друге Попередження людству», яку було підписано 15 364 вченими з 184 країн, було заявлено, що, крім іншого, «ми почали масове вимирання — шосте за приблизно 540 мільйонів років, і багато нинішніх форм життя можуть бути знищені або зникнути до кінця цього століття».

Антропоцен

Велику кількість вимирань, що вважаються антропогенними, або зумовленими людською діяльністю, іноді (особливо якщо йдеться про гіпотезовані майбутні події) в сукупності називають «вимиранням антропоцену». «Антропоцен» — термін, введений у 2000 році. Деякі тепер постулюють, що почалася нова геологічна епоха, яка відбулася з найгострішим та найпоширенішим вимиранням видів з часу вимирання крейдо-палеогену 66 мільйонів років тому. Термін «антропоцен» деякі коментатори можуть називати поточні та прогнозовані майбутні вимирання як частину більш тривалого вимирання голоцену. Голоцено-антропоценові межі оскаржуються, коли деякі коментатори стверджують про істотний вплив людини на клімат у значній частині того, що зазвичай вважається голоценовою епохою. Інші коментатори розміщують межу голоцен-антропоцен на промисловій революції, а також говорять, що «формальне прийняття цього терміну в найближчому майбутньому буде значною мірою залежати від його корисності, особливо для вчених які працюють над пізнім голоценовим спадкоємством».

Висловлюється думка, що діяльність людини зробила період, починаючи з середини 20 століття, досить відмінним від решти голоцену, настільки щоб вважати його новою геологічною епохою, відомою як антропоцен, терміном, який розглядається для включення до часової шкали історії Землі Міжнародною комісією зі стратиграфії в 2016 році. Щоб визнати голоценове вимирання як подію вимирання, вчені повинні точно визначити, коли антропогенні викиди парникових газів почали помірно змінювати природні рівні атмосфери в глобальному масштабі та коли ці зміни спричинили зміни глобального клімату. Використовуючи хімічні проксі з антарктичних ядер льоду, дослідники оцінили коливання газів діоксиду вуглецю (СО2) та метану (СН4) в атмосфері Землі в епохи пізнього плейстоцену та голоцену. Оцінки коливань цих двох газів в атмосфері, з використанням хімічної проксі з кернів льоду Антарктики, як правило, показують, що пік антропоцен стався протягом двох попередніх століть: як правило, починаючи з промислової революції, коли були зафіксовані високі рівні парникових газів. Вчені, які використовують різні археологічні та палеоекологічні дані, стверджують, що процеси, що сприяють істотній модифікації навколишнього середовища людини, тривали багато тисяч років тому в глобальному масштабі, і, таким чином, не зародились ще на початку промислової революції. Завоювавши популярність у своїй гіпотезі, палеокліматолог Вільям Руддіман у 2003 році стверджував, що кореляція між зниженням CO2 в плейстоцені та його збільшення під час голоцену означає, що причиною підвищення кількості викидів парникових газів в атмосферу було зростання людського землеробства під час голоцену, наприклад, антропогенна експансія землі для використання та іригації.

Фактори впливу

Людська діяльність

Діяльність, що сприяє вимиранню

Процент мегафауни на різних земельних масивах у часі, із вказівкою появу людей.

Голоценове вимирання в основному спричинене людською діяльністю. Існує кореляція між мегафаунальним вимиранням та появою людей, а зростання людського населення та зростання споживання на душу населення, відоме в останні два століття, розглядаються як одна з основних причин вимирання Людська цивілізація була заснована на та виросла на сільському господарстві. Чим більше земля використовувалась для ведення господарства, тим більшу кількість населення могла підтримувати цивілізація і подальше популяризація землеробства призвела до змін у середовищі проживання.

Знищення середовища проживання людиною, включаючи океанічне спустошення, наприклад, через перелов та забруднення; а також модифікація та знищення величезних урочищ наземних та річкових систем у всьому світі для задоволення виключно орієнтованих на людину цілей (13 % земної поверхні Землі, що не вкрита льодом, зараз використовуються як сільськогосподарські ділянки, 26 % — як пасовища, і 4 % — як міські-промислові райони), таким чином замінюючи початкові місцеві екосистеми. Постійне перетворення лісів і заболочених земель, багатих на біорізноманіття, у бідніші поля та пасовища (з меншою можливістю для життя для диких видів) за останні 10 000 років значно зменшило здатність Землі підтримувати життя диких птахів, серед інших організмів, як за чисельністю популяції, так і кількістю видів.

Інші, причини вимирання, пов'язані з появою людей, включають вирубування лісів, полювання, забруднення, впровадження в різні регіони немісцевих видів флори та фауни та широке поширення інфекційних захворювань, що поширюються через худобу та сільськогосподарські культури. Люди одночасно створюють і знищують сорти сільськогосподарських культур та одомашнених видів тварин. Передовий транспорт і промислове землеробство призвело до монокультури та вимирання багатьох різноманітних культур. Вживання деяких рослин та тварин у їжу також призвело до їх вимирання, зокрема силіфії та мандрівного голуба.

Деякі вчені стверджують, що поява капіталізму, як домінуючої економічної системи, прискорила екологічну експлуатацію та знищення, а також посилила масове вимирання видів. Наприклад, професор Міського університету Нью-Йорка Девід Гарві вважає, що неоліберальна епоха «є епохою найшвидшого масового вимирання видів у недавній історії Землі».

Верхівковий хижак

Додо, нелітаючий птах, уродженець Маврикію, вимер у середині-кінці 17 століття через знищення середовища проживання та хижацтва інтродукованих ссавців.

Мегафауна колись була поширена на кожному континенті світу та на великих островах, таких як Нова Зеландія та Мадагаскар, але зараз майже виключно зустрічається на континенті Африки, причому порівняння Австралії та раніше згаданих островів зазнали краху кількості популяції та трофічних каскадів незабаром після створення перших поселень людини. Висловлюється припущення, що африканська мегафауна вижила, оскільки розвивалася поряд з людьми. Часи південноамериканського мегафаунального вимирання, як видається, передують приходу людини, хоча розглядається можливість того, що людська діяльність у той час вплинула на глобальний клімат, і викликала таке вимирання.

Було відмічено, на тлі таких доказів, що людина є унікальною в екології, як безпрецедентний «глобальний суперхижак», регулярно полюючи на велику кількість наземних та морських верхівкових хижаків, і має великий вплив на харчові сітки та кліматичні системи у всьому світі. Хоча існує суттєва дискусія щодо того, наскільки людське хижацтво та його непрямі наслідки сприяли доісторичним вимиранням, оскільки певні катастрофи популяції були безпосередньо пов'язані з приходом людини. У дослідженні 2018 року, опублікованому в PNAS, було встановлено, що з зорі людської цивілізації — 83 % диких ссавців, 80 % морських ссавців, 50 % рослин та 15 % риб зникли. В даний час худоба становить 60 % біомаси всіх ссавців на землі, далі люди (36 %) і дикі ссавці (4 %). Що стосується птахів, то 70 % є одомашненими, наприклад, домашньою птицею, тоді як лише 30 % — дикими.

Сільське господарство та зміни клімату

Останні дослідження щодо спалювання ландшафту мисливців-збирачів мають важливе значення для нинішніх дискусій щодо термінів антропоцену та ролі, яку люди могли зіграти у виробництві парникових газів до промислової революції. Дослідження щодо ранніх мисливців-збирачів викликають питання про сучасний вплив чисельності чи щільності популяції як причини для кількості «очищення» земель та антропогенного спалювання, яке відбулося в доіндустріальний час. Вчені поставили під сумнів співвідношення чисельності населення та ранніх територіальних змін.

Дослідницький документ Руддімана та Елліса у 2009 р. Свідчить про те, що ранні фермери, що займалися системами сільського господарства, використовували більше землі на душу населення, ніж виробники пізніше, в голоценовий період, які активізували свою працю для виробництва більшої кількості їжі на одиницю площі (таким чином, на кожного працюючого); стверджуючи, що участь сільського господарства у виробництві рису, здійсненого тисячами років тому відносно невеликим населенням, спричинила значні наслідки для навколишнього середовища за рахунок масштабних засобів вирубки лісів.

Хоча ряд факторів, створених людиною, визнаються такими, що сприяють підвищенню атмосферних концентрацій CH4 (метану) та СО2 (вуглекислого газу), вирубка лісів та територіальне очищення, пов'язані з розвитком сільського господарства, можуть найбільше сприяти цим концентраціям у всьому світі

Острови

Прихід людини на Кариби близько 6000 років тому збігається з вимиранням багатьох видів. Приклади включають безліч різних видів наземних та деревних лінивців на всіх островах. Ці лінивці, як правило, менше, ніж ті, що живуть на південноамериканському континенті. Мегалокнус був найбільшим, вагою до 90 кілограмів (200 фунтів), Acratocnus були середніми родичами сучасних двоногих лінивців, ендемічних для Куби.

Недавні дослідження, засновані на археологічних та палеонтологічних розкопках на 70 різних островах Тихого Океану, показали, що численні види вимерли, коли люди пересувалися через Тихий Океан, починаючи 30 000 років тому в архіпелазі Бісмарка та Соломонових островах. В даний час підраховано, що серед видів птахів Тихого Океану близько 2000 видів зникли з моменту приходу людей, що становить 20 % зменшення біорізноманіття птахів у всьому світі.

Genyornis newtoni, 2-метровий (7 футів) високий птах, що не літає. Докази приготування яєць у цього виду є першими свідченнями мегафаунального полювання людей в Австралії.

Вважається, що перші поселенці прибули на острови між 300 і 800 роками н. е., і пізніше, з європейським приходом у 16 столітті. Гаваї відомі своїм ендемізмом рослин, птахів, комах, молюсків та риб; 30 % цих організмів ендемічні. Багато з цих видів перебувають під загрозою зникнення або зникли, насамперед через випадково внесені нові види та випас худоби. Вимирання збільшилося на Гаваях за останні 200 років і є відносно добре зафіксованим, вимирання серед місцевих равликів використовуються для оцінки глобальних показників вимирання.

Австралія

Колись в Австралії проживало велике зібрання мегафауни, з багатьма паралелями до тих, що знайдені сьогодні на африканському континенті. Фауну Австралії характеризують насамперед сумчасті ссавці та велика кількість рептилій та птахів. Люди прибули на континент дуже рано, близько 50 000 років тому. Те, наскільки сприяв прихід людини вимиранню, є суперечливим; кліматичне висихання Австралії 40 000–60 000 років тому також було малоймовірною причиною, оскільки воно було менш серйозним за швидкістю чи масштабом, ніж попередні регіональні зміни клімату, які не змогли вбити мегафауну. Вимирання в Австралії триває від початкового поселення і до сьогодні, як у рослин, так і у тварин, також, багато тварин і рослин критично зменшили популяцію або перебувають під загрозою зникнення.

Через старіші часові рамки та хімію ґрунтів на континенті існує дуже мало доказів збереження підрослин у порівнянні з іншими місцями. Однак вимирання на території всього континенту усіх видів вагою понад 100 кілограмів, та шести з семи видів вагою від 45 до 100 кілограмів відбулися близько 46 400 років тому (4 тисячі років після приходу людини) і той факт, що мегафауна збереглася до більш пізньої дати на острові Тасманія після встановлення сухопутного мосту, свідчить про те, що полювання чи порушення антропогенної екосистеми, таке як випалювання землі для подальшого землеробства, могли бути вірогідними причинами вимирання. Перші докази прямого хижацтва людини, що призвели до вимирання в Австралії, були опубліковані в 2016 році.

Мадагаскар

Радіовуглецеве датування декількох субфосильних зразків показує, що вимерлі гігантські лемури були на Мадагаскарі до моменту приходу людини.

За 500 років після приходу людей між 2500—2000 років тому майже вся виразна, ендемічна та географічно відокремлена мегафауна Мадагаскару вимерла. Найбільші тварини, понад 150 кілограмів, вимерли незабаром після першого приходу людини, причому великі та середні види вимерли після тривалого полювання людей, популяція яких розросталася у більш віддалені райони острова близько 1000 років тому. Менша фауна зазнала початкового зростання через зменшення конкуренції, а потім настав спад протягом наступних 500 років. Вся фауна вагою понад 10 кілограмів вимерла. Основними причинами цього є полювання людини та втрата середовища проживання внаслідок засухи, які зберігаються та загрожують Мадагаскарській фауні до сьогодні.

Вісім або більше видів слонів, птахів, гігантські нелітаючі безкілеві, Aepyornis, Vorombe titan і Мюлерорніс, вимерли через полювання, а також 17 видів лемурів, відомі як гігантські субфоссільні лемури. Деякі з цих лемурів, як правило, важили понад 150 кілограмів, а розкопки свідчать про розділування їх м'яса, як і багатьох інших видів людьми.

Америки

Реконструйована вовняна хата з кісток мамонта на основі знахідок у Межиріччі

«Пасажирський голуб» був видом голубів, ендемічних для Північної Америки. Він зазнав швидкого вимирання в кінці 1800-х років через знищення середовища проживання та інтенсивного полювання після приходу європейців. Вважається, що останню дику птицю застрелили у 1901 році.

Мала місце дискусія щодо того, якою мірою зникнення мегафауни наприкінці останнього льодовикового періоду можна віднести до людської діяльності — полювання чи навіть забою популяції здобичі. Відкриття в Монте-Верде в Південній Америці та в Медоукрофтовому скельному укритті в Пенсильванії викликали суперечки щодо культури Кловіс. Перед культурою Кловіс, ймовірно, існували інші людські поселення, і історія людей в Америках могла тривати багато тисяч років до культури Кловіс. Про величину кореляції між приходом людини і вимиранням мегафауни все ще ведуться дискусії: наприклад, на острові Врангель в Сибіру вимирання карликових махових мамонтів (приблизно 2000 р. до н. е.) не збігалося з приходом людей, а також мегафаунальним вимиранням на південноамериканському континенті. Хоча, було зроблено припущення, що зміни клімату, спричинені антропогенними наслідками в інших місцях світу, могли цьому сприяти.

Іноді проводяться порівняння між останніми вимираннями (приблизно з часу промислової революції) та вимиранням плейстоцену наприкінці останнього льодовикового періоду. Останнє свідчить про вимирання великих травоїдних тварин, таких як шерстистий мамонт і хижаків, які полювали на них. Люди цієї епохи активно полювали на мамонта та мастодонта, але невідомо, чи було це полювання причиною наступних масштабних екологічних змін, повсюдного вимирання та зміни клімату.

Екосистеми, з якими стикалися перші американці, не зазнавали раніше взаємодії з людьми, і, можливо, були набагато менш стійкими до змін, внесених людиною, ніж екосистеми, з якими стикаються люди промислової епохи. Таким чином, дії людей культури Кловіс, незважаючи на те, що вони виглядають нікчемними за сучасними мірками, справді могли б мати глибокий вплив на екосистеми та дике життя, яке було повністю не пристосоване для впливу людини.

Афроевразія

Африка пережила найменший спад мегафауни порівняно з іншими континентами. Імовірно, це пов'язано з ідеєю того, що афро-євразійська мегафауна розвивалася поряд з людьми і, таким чином, виробила здоровий страх перед ними, на відміну від тварин інших континентів. На відміну від інших континентів, мегафауна Євразії вимирала протягом відносно тривалого періоду часу, можливо, через кліматичні коливання, що фрагментували та зменшували популяцію, залишаючи її вразливою до надмірної експлуатації, як, наприклад, у степового зубра (Bison priscus). Потепління арктичного регіону спричинило швидкий занепад луків, що негативно вплинуло на випасання мегафауни Євразії. Більшість того, що колись було степом, було перетворене на болота, що зробило навколишнє середовище нездатним підтримувати існування фауни, зокрема вовняного мамонта.

Зміни клімату

Зверху: клімат посушливого льодовикового періоду Середина: Атлантичний період, теплий і вологий Знизу: Потенційна рослинність у кліматі зараз, якби не людина, та сільське господарство.

Меломи Брамбл-Кей були оголошені вимерлими у червні 2016 року. Це перше зафіксоване вимирання ссавців через антропогенні зміни клімату.

Однією з головних теорій вимирання є зміни клімату. Теорія зміни клімату припустила, що зміна клімату наприкінці пізнього плейстоцену підштовхнула мегафауну до точки зникнення. Деякі вчені виступають за теорію, що різкі зміни клімату були каталізатором вимирання мега-фауни в кінці плейстоцену, але є багато людей, які вважають, що посилене полювання ранньосучасних людей також зіграло свою роль, інші навіть припускають, що ці два фактори взаємодіють. Однак середня річна температура поточного міжльодовикового періоду за останні 10 000 років не вища, ніж у попередніх міжледовикових періодах, проте одна і та ж мегафауна пережила аналогічні підвищення температури. У Америках суперечливе пояснення зміни клімату представлено в гіпотезі про вплив Янгера Дріаса, в якій говориться, що вплив комет охолоджував глобальні температури.

Мегафаунальне вимирання

Мегафауна відіграє важливу роль у перенесенні мінеральних поживних речовин в екосистемі, прагнучи перенести їх з районів високого рівня до тих, що мають меншу кількість. Це стається шляхом переміщення фауни між часом, коли вони споживають поживну речовину, і часом, коли вони вивільняють її шляхом виведення (або, значно меншою мірою, шляхом розкладання після смерті). У басейні Амазонки Південної Америки, за оцінками, такий перенос зменшився на 98 % після мегафаунальних вимирань, що відбулися приблизно 12 500 років тому. Зважаючи на те, що, як вважається, наявність фосфору обмежує продуктивність у більшій частині регіону, вважається, що зменшення його транспортування із західної частини басейну та з заплав (обидва вони надходять із підняття Анд) до інших районів суттєво вплинуло на екологію регіону, і наслідки, можливо, ще не досягли своїх меж. Вимирання мамонтів дозволило пасовищам, які вони підтримували завдяки звичаям випасу, стати березовими лісами. Новий ліс і внаслідок цього лісові пожежі могли спричинити зміни клімату. Такі зникнення можуть бути наслідком розповсюдження сучасної людини; деякі останні дослідження сприяють цій теорії.

Великі популяції мега-травоїдних можуть значно впливати на атмосферну концентрацію метану, який є важливим парниковим газом. Сучасні травоїдні жуйні тварини виробляють метан як побічний продукт бродіння в процесі травлення і вивільняють його через відрижку або метеоризм. Сьогодні близько 20 % щорічних викидів метану надходять від викиду метану в тваринництві. Було підраховано, що сауроподи у Мезозої могли викидати в атмосферу 520 мільйонів тонн метану щорічно, сприяючи більш теплому клімату (до 10 °C тепліше, ніж зараз).

Останні дослідження показали, що вимирання мегафауністих травоїдних тварин може спричинити зниження концентрації атмосферного метану. Ця гіпотеза є відносно новою. Одне дослідження вивчало викиди метану від зубрів, які окупували Великі рівнини Північної Америки до контакту з європейськими поселенцями. Дослідження підрахувало, що видалення з території зубрів спричинило зменшення на цілих 2,2 мільйона тонн на рік. Ще одне дослідження вивчало зміну концентрації метану в атмосфері в кінці епохи плейстоцену після вимирання мегафауни в Америці. Після того, як ранні люди мігрували в Америку близько 13 000 років тому, Їх полювання та інші пов'язані з цим екологічні наслідки призвели до вимирання багатьох мегафаунальних видів. Розрахунки свідчать, що це вимирання зменшило концентрацію метану приблизно на 9,6 мільйонів тонн на рік. Це говорить про те, що відсутність мегафаунальних викидів метану, можливо, сприяло різкому кліматичному охолодженню на початку Раннього Дріасу. Зниження концентрації атмосферного метану, що відбулося в той час, як зафіксовано в крижаних ядрах, було в 2–4 рази швидше, ніж будь-яке інше зниження за останні півмільйона років, що дозволяє припустити, що цей незвичайний механізм працював.

Захворювання

Гіпотеза з приводу захворювань, запропонована Россом Макфі в 1997 році, стверджує, що мегафаунальне вимирання було пов'язане з опосередкованою передачею захворювань новоприбулими аборигенами. За словами Макфі, аборигени або тварини, які подорожували з ними, наприклад домашні собаки чи худоба, ввели одне або кілька сильно вірулентних захворювань у нові середовища, чиє місцеве населення не мало імунітету до них, і врешті-решт, це призвело до їх вимирання. Тваринники K-селекції, такі як нині вимерла мегафауна, особливо вразливі до захворювань, на відміну від тварин R-селекцій, мають менший термін гестації та більший розмір популяції. Люди вважаються єдиною причиною, оскільки попередні міграції тварин в Північну Америку з Євразії не викликали вимирання.

З цією теорією існує багато проблем, оскільки це захворювання повинно відповідати декільком критеріям: воно має бути здатним підтримувати себе в середовищі, де немає господарів-переносників; воно повинно мати високий рівень зараження; і бути надзвичайно летальним, зі смертністю 50–75 %. Хвороба повинна бути дуже вірулентною, щоб знищити всіх особин виду, і навіть таке вірулентне захворювання, як лихоманка Західного Нілу, навряд чи спричинило вимирання.

Однак хвороби стали причиною деяких вимирань. Наприклад, введення пташиної малярії та авіпоксвірусу негативно вплинуло на ендемічних птахів Гаваїв.

Дефаунація

Залишилося приблизно 880 гірських горил. 60 % видів приматів стикаються з антропогенно.кризою вимирання, а чисельність 75 % видів скорочується.

Втрата видів з екологічних спільнот, дефаунація, насамперед, зумовлена діяльністю людини.

Ефекти дефаунації вперше були розглянуті на Симпозіумі взаємодії рослин і тварин в університеті Кампінас, Бразилія, 1988 року в контексті неотропічних лісів. З цього часу цей термін отримав ширше вживання в консерваційній біології як глобальне феномен.

Популяція великих котів сильно зменшилася протягом останнього півстоліття і може зазнати вимирання в наступні десятиліття. За підрахунками МСОП: популяція левів знизилась з 450 000 до 25 000; леопардів — з 750 000 до 50 000; гепардів — з 45 000 до 12 000; тигрів — з 50 000 до 3 000 в дикій природі. Дослідження, проведене в грудні 2016 року Лондонським Зоологічним Товариством, корпорацією Panthera та Товариством з Охорони Дикої Природи показало, що гепарди набагато ближче до вимирання, ніж раніше вважалося, у дикій природі залишилося лише 7 100 гепардів, що є лише 9 % від їх історичного ареалу. Людський вплив винен у катастрофі популяції гепардів, включаючи втрату здобичі через охоту людей, вбивства у відповідь від фермерів, за викрадених домашніх тварин, втрату середовища проживання та незаконну торгівлю видами дикої природи.

	Ми спостерігаємо вплив 7 мільярдів людей на планету. На сьогоднішній день, такими темпами, ми втратимо всю популяцію великих кішок через 10 - 15 років.
— натураліст Дерек Жубер, співзасновник ініціативи National Geographic - "Великі Кошки"

Термін зниження запилювачів означає зменшення кількості комах та інших тварин-запилювачів у багатьох екосистемах по всьому світу, починаючи з кінця ХХ століття і продовжуючи до наших днів. Запилювачі, котрі необхідні для 75 % продовольчих культур, зменшуються в усьому світі як в кількості, так і в різноманітності. Дослідження 2017 року під керівництвом університету Радбуда Ганса де Круна показало, що біомаса живих комах у Німеччині за останні 25 років знизилася на три чверті. Дослідник-учасник Дейв Гоулсон з Університету Сассексу заявив, що їх дослідження припускає, що саме діяльність людей робить великі частини планети непридатними для дикої природи. Гоулсон охарактеризував ситуацію як наближення до «екологічного Армагеддону», додавши, що «якщо ми втратимо комах, то все буде зруйновано». Станом на 2019 рік 40 % видів комах занепадають, а третина — під загрозою зникнення. Найбільш вагомі чинники скорочення популяції комах пов'язані з інтенсивними методами ведення сільського господарства, поряд із використанням пестицидів та зміною клімату.

	Ми зумовили швидкість біологічного вимирання, постійної втрати видів, що в кілька сотень разів перевищує її історичний рівень, і нам загрожує втрата більшості всіх видів до кінця 21 століття.
— Пітер Рейвен, колишній президент Американської Асоціації Розвитку Науки (AAAS), в передмові до їх публікації "AAAS атлас населення та довкілля"

Ангаліфу, самець північного носорога у сафарі-парку Сан-Дієго (помер грудень 2014 року). Судан, останній самець підвиду, помер 19 березня 2018 року.

Прогнозується, що різні види зникнуть найближчим часом, серед них носороги, примати панголіни, та жирафи. Полювання загрожує популяції птахів та ссавців у всьому світі. Пряме вбивство мегафауни для м'яса та частин їх тіл є основним рушієм їх знищення, причому 70 % з 362 видів мегафауни занепали станом на 2019 рік. Зокрема, ссавці зазнали таких серйозних втрат внаслідок людської діяльності, що для відновлення їх може знадобитися кілька мільйонів років. Згідно з доповіддю WWF про життя планети за 2016 рік, глобальна популяція дикої природи зменшилася на 58 % з 1970 року, в першу чергу через знищення місць існування, надмірне полювання та забруднення.

У березні 2018 року Міжурядова платформа з питань біорізноманіття та екосистемних послуг (IPBES) оприлюднила останню оцінку деградації та відновлення земель (LDRA), встановивши, що лише чверть земель на Землі істотно не піддається впливу людської діяльності. До 2050 року прогнозується, що ця частка зменшиться до десятої частини. У своєму звіті за 2018 рік WWF встановив, що надмірне споживання ресурсів населенням планети знищило 60 % популяцій тварин з 1970 року, і це тривале знищення дикої природи є надзвичайною ситуацією, яка загрожує виживанню людської цивілізації. 189 країн, які підписали Конвенцію про біологічне різноманіття, і взяли на себе зобов'язання підготувати План Дій щодо збереження біорізноманіття — перший крок у визначенні конкретних зникаючих видів та середовищ існування по кожній окремій країні.

	Вперше після гибелі динозаврів 65 мільйонів років тому ми стикаємося з глобальним масовим вимиранням дикої природи. Ми нехтуємо занепадом інших видів, бо це барометр, який розкриває наш вплив на світ, який підтримує нас.
— Майк Барретт, директор по науці та політиці у відділенні WWF Великої Британії

Хвороби

Золота жаба Коста-Рики, вимерла приблизно 1989 року. Її зникнення пояснюється поєднанням декількох факторів, серед яких потепління, грибок, втрата середовища проживання та впровадження інвазивних видів.

Таффі, остання дерев'яна жаба з виду Ecnomiohyla rabborum, загинула у вересні 2016 року. Вид загинув через вид грибів хідридів Batrachochytrium dendrobatidis

Зменшення популяцій земноводних також було визначено як показник деградації довкілля. Окрім втрати місця проживання та забруднення — хитридіомікоз, грибкова інфекція, випадково поширювана переміщенням людини, глобалізація та торгівля дикими тваринами спричинили значне падіння чисельності понад 500 видів земноводних та вимирання майже 90 видів. Вид грибів Читрид поширився по всій Австралії, Новій Зеландії, Центральній Америці та Африці, включаючи зони з високим різноманіттям земноводних, таких як хмарні ліси в Гондурасі та на Мадагаскарі. Batrachochytrium salamandrivorans — схожа інфекція, що загрожує саламандрам. Земноводні зараз є найбільш зникаючою групою хребетних, яка існувала понад 300 мільйонів років і пережила три інші масові вимирання.

Мільйони кажанів в США вимирають з 2012 року через поширення грибкової інфекції від європейських кажанів, які, схоже, мають імунітет. Падіння популяції склало до 90 % протягом останніх п'яти років, і прогнозується вимирання принаймні одного виду кажанів. В даний час немає жодної форми лікування, і такі занепади були названі «безпрецедентними» в історії еволюції кажанів Аланом Хіксом з Державного департаменту охорони навколишнього середовища штату Нью-Йорк.

У період з 2007 по 2013 рік понад десять мільйонів вуликів були покинуті через розлад колапсування колонії, що змушує бджіл-робітників відмовлятися від своєї королеви. Хоча наукова спільнота не має єдиної точки зору, пропозиції включають зараження кліщами Varroa та Acarapis; неправильне харчування; генетичні фактори; імунодефіцит; втрата середовища проживання; зміна практики бджільництва або поєднання факторів.

Послаблення впливу факторів вимирання

Символ «Вимирання»

Незважаючи на численні міжнародні наукові дослідження та політичні угоди, що підтверджують, що збереження та стале використання біологічного різноманіття є глобальним пріоритетом, світове біорізноманіття продовжує занепадати.

Деякі провідні вчені виступають за те, щоб глобальна спільнота виділила для охоронюваних територій 30 % планети до 2030 року та 50 % до 2050 року, щоб пом'якшити сучасну кризу вимирання, оскільки прогнозується збільшення кількості людського населення до 10 мільярдів до середини століття. До цього часу, за прогнозами, вдвічі збільшуватиметься споживання людьми продуктів харчування та водних ресурсів.

У звіті WWF 2018 року автори пропонують три необхідні кроки у плані з 2020 по 2050 року:

1. Чітко визначити мету відновлення біорізноманіття,
2. Розробити набір вимірюваних та відповідних показників прогресу,
3. Узгодити комплекс заходів, які можуть допомогти колективно досягти поставленої мети у необхідній період часу.

У листопаді 2018 року голова ООН з питань біорізноманіття Крістіана Пашка Палмер закликала людей у всьому світі чинити тиск на уряди для здійснення значних заходів захисту дикої природи до 2020 року, оскільки бурхливі втрати біорізноманіття є «мовчазним вбивцею», настільки ж небезпечним, як глобальне потепління.

Вона каже, що «цей вплив відрізняється від змін клімату, коли люди відчувають такий вплив у повсякденному житті. З біорізноманіттям це не так відчутно, але до того моменту, коли ти відчуєш, що відбувається, може бути вже пізно».

Див. також

• Антропоцентризм
• Наслідки глобального потепління
• Червоний список Міжнародного союзу охорони природи
• Окислення вод Світового океану
• Фітопланктон
• Синдром Кесслера
• фільм Racing Extinction^[en]
• книга Шосте вимирання

Посилання

• Living Planet Report 2018. WWF [ 20 березня 2020 у Wayback Machine.]
• The Sixth Extinction на YouTube (PBS Digital Studios, November 17, 2014)
• The Extinction Crisis [ 3 вересня 2019 у Wayback Machine.]. Center for Biological Diversity.
• Species Selection Maintains Self-Incompatibility [ 31 жовтня 2010 у Wayback Machine.] Goldberg et al. Science. 22 October 2010: 493–49
• The extinction risk for birds, mammals and amphibian [ 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] 2010 The Christian Science Monitor
• 2010 may be the worst year ever for coral death in the Caribbean [ 2 листопада 2010 у Wayback Machine.], Science. 22 October 2010:Vol. 330. no. 6003, p. 437
• . American Museum of Natural History. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 3 серпня 2008. 
• . Архів оригіналу за 29 жовтня 2012. Процитовано 18 жовтня 2012. 
• Earth has lost half of its wildlife in the past 40 years, says WWF [ 4 вересня 2019 у Wayback Machine.]. The Guardian. September 30, 2014.
• A third of birds in North America threatened with extinction [ 3 вересня 2019 у Wayback Machine.]. CBC News. May 18, 2016.
• Why don't we grieve for extinct species? [ 4 вересня 2019 у Wayback Machine.]. The Guardian. November 19, 2016.
• Vanishing: The extinction crisis is far worse than you think [ 4 вересня 2019 у Wayback Machine.]. CNN. December 2016.
• Humans Just Killed Off These 12 Animals, And You Didn't Even Notice [ 20 лютого 2019 у Wayback Machine.]. The Huffington Post. December 16, 2016.
• Extinct: which animals could we lose forever in 2017? [ 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] The Telegraph. January 1, 2017.
• Expanding Human Habitat Puts Giraffe Population At Risk [ 4 вересня 2019 у Wayback Machine.]. NPR. 4 January 2017
• Endangered Species and the Stuff We Buy, All Mapped Out [ 12 листопада 2020 у Wayback Machine.]. The New York Times, 6 January 2017
• Biologists say half of all species could be extinct by end of century [ 15 січня 2020 у Wayback Machine.], The Guardian, 25 February 2017
• Humans are ushering in the sixth mass extinction of life on Earth, scientists warn [ 4 вересня 2019 у Wayback Machine.], The Independent, 31 May 2017
• Sixth mass extinction: The era of 'biological annihilation' [ 20 січня 2018 у Wayback Machine.]. CNN. July 11, 2017
• Human activity pushing Earth towards 'sixth mass species extinction,' report warns [ 25 серпня 2019 у Wayback Machine.]. CBC. Mar 26, 2018
• ‘Terror being waged on wildlife', leaders warn [ 23 серпня 2019 у Wayback Machine.]. The Guardian. October 4, 2018.
• Warning: a sixth mass species extinction is on the cards [ 12 липня 2019 у Wayback Machine.]. United Nations Environment Programme, April 1, 2019

Примітки

1. World Scientists' Warning to Humanity: A Second Notice(англ.): journal. — 2017. — 13 November (vol. 67, no. 12). — P. 1026—1028. — DOI:10.1093/biosci/bix125.
2. Ceballos, Gerardo; Ehrlich, Paul R. The misunderstood sixth mass extinction : [ ][англ.] // Science : journal. — 2018. — Vol. 360, № 6393 (8 June). — С. 1080—1081. — DOI:10.1126/science.aau0191. — PubMed.
3. Gerardo; Ceballos. The misunderstood sixth mass extinction : [ ][англ.] // Science : journal. — 2018. — Vol. 360, № 6393 (8 June). — С. 1080—1081. — DOI:10.1126/science.aau0191. — PubMed.
4. Pimm, S. L. The biodiversity of species and their rates of extinction, distribution, and protection : [ ][англ.] // Science : journal. — 2014. — Vol. 344, № 6187 (30 May). — С. 1246752. — DOI:10.1126/science.1246752. — PubMed.
5. Stuart L.; Pimm. The Future of Biodiversity : [ ][англ.] // Science. — 1995. — Vol. 269, № 5222. — С. 347—350. — Bibcode: 1995Sci...269..347P. — DOI:10.1126/science.269.5222.347. — PubMed.
6. Jurriaan M.; De Vos. Estimating the normal background rate of species extinction : [ ][ісп.] // Conservation Biology (journal : diario. — 2014. — Т. 29, № 2 (26 agosto). — С. 452—462. — ISSN 0888-8892. — DOI:10.1111/cobi.12380.
7. Lawton, J. H. Extinction Rates : [ ][англ.]. — 1995. — Vol. 9. — С. 124—126. — DOI:10.1046/j.1420-9101.1996.t01-1-9010124.x.
8. Plumer, Brad (6 травня 2019). . The New York Times. Архів оригіналу за 14 червня 2019. Процитовано 6 травня 2019. «“Human actions threaten more species with global extinction now than ever before,” the report concludes, estimating that “around 1 million species already face extinction, many within decades, unless action is taken.”»  
9. Staff (6 травня 2019). . Intergovernmental Science-Policy Platform on Biodiversity and Ecosystem Services. Архів оригіналу за 14 червня 2019. Процитовано 6 травня 2019. 
10. Chris T.; Darimont. The unique ecology of human predators : [ ][англ.] // Science. — 2015. — Vol. 349, № 6250 (21 August). — С. 858—860. — ISSN 0036-8075. — Bibcode: 2015Sci...349..858D. — DOI:10.1126/science.aac4249. — PubMed.
11. Phillips, Kristine (12 липня 2017). . The Washington Post. Архів оригіналу за 14 вересня 2019. Процитовано 21 листопада 2018. 
12. Cockburn, Harry (29 березня 2019). . The Independent. Архів оригіналу за 22 травня 2019. Процитовано 1 квітня 2019. «Encroachment by people into one of Africa’s most celebrated ecosystems is “squeezing the wildlife in its core”, by damaging habitation and disrupting the migration routes of animals, a major international study has concluded.»  
13. Gerardo; Ceballos Biological annihilation via the ongoing sixth mass extinction signaled by vertebrate population losses and declines(англ.) // Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America : journal. — 2017. — 23 May (vol. 114, no. 30). — P. E6089—E6096. — DOI:10.1073/pnas.1704949114. — PMID 28696295.
14. Bjørn Lomborg — The Skeptical Environmentalist: Measuring the Real State of the World [ 17 квітня 2018 у Wayback Machine.] (2001)
15. World Scientists' Warning to Humanity: A Second Notice : [ 15 грудня 2019] : [ ][англ.]. — 2017. — Vol. 67, № 12 (13 November). — С. 1026—1028. — DOI:10.1093/biosci/bix125.
16. Gerardo; Ceballos. Biological annihilation via the ongoing sixth mass extinction signaled by vertebrate population losses and declines : [ ][англ.] // Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America : journal. — 2017. — Vol. 114, № 30 (23 May). — С. E6089—E6096. — DOI:10.1073/pnas.1704949114. — PubMed.
17. Gerardo; Ceballos. Accelerated modern human–induced species losses: Entering the sixth mass extinction : [ ][англ.] // Science Advances : journal. — 2015. — Vol. 1, № 5. — Bibcode: 2015SciA....1E0253C. — DOI:10.1126/sciadv.1400253. — PubMed.
18. Rodolfo; Dirzo. Defaunation in the Anthropocene : [ ][англ.] // Science. — 2014. — Vol. 345, № 6195. — С. 401—406. — Bibcode: 2014Sci...345..401D. — DOI:10.1126/science.1251817. — PubMed.
19. Mark; Williams. The Anthropocene Biosphere : [ ][] // The Anthropocene Review. — 2015. — Т. 2, № 3. — С. 196—219. — DOI:10.1177/2053019615591020.
20. Elizabeth Kolbert. {{{Заголовок}}}. — ISBN 9780805099799.
21. Barnosky, Anthony D. Has the Earth's sixth mass extinction already arrived? : [ ][англ.] // Nature : journal. — 2011. — Vol. 471, № 7336 (3 March). — С. 51—57. — Bibcode: 2011Natur.471...51B. — DOI:10.1038/nature09678. — PubMed.
22. Edward O. Wilson. {{{Заголовок}}}. — ISBN 9780679768111.
23. Doughty, C. E. Biophysical feedbacks between the Pleistocene megafauna extinction and climate: The first human‐induced global warming? : [ ][англ.] // Geophysical Research Letters^[en] : journal. — 2010. — Vol. 37, № 15. — С. n/a. — Bibcode: 2010GeoRL..3715703D. — DOI:10.1029/2010GL043985.
24. Donald K.; Grayson. Clovis Hunting and Large Mammal Extinction: A Critical Review of the Evidence : [ ][англ.] // Journal of World Prehistory : journal. — 2012. — Vol. 16, № 4 (December). — С. 313—359. — DOI:10.1023/A:1022912030020.
25. Elizabeth Kolbert. {{{Заголовок}}}. — ISBN 9780805099799.
26. George L. W.; Perry. A high-precision chronology for the rapid extinction of New Zealand moa (Aves, Dinornithiformes) : [ ][англ.] // Quaternary Science Reviews^[en] : journal. — 2014. — Vol. 105 (1 December). — С. 126—135. — Bibcode: 2014QSRv..105..126P. — DOI:10.1016/j.quascirev.2014.09.025.
27. . American Museum of Natural History Press Release. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 10 лютого 2018. 
28. Jurriaan M.; De Vos. Estimating the normal background rate of species extinction : [ ][англ.] // Conservation Biology : journal. — Wiley-Blackwell, 2014. — Vol. 29, № 2 (26 August). — С. 452—462. — DOI:10.1111/cobi.12380. — PubMed.
29. Lawton, J. H. Extinction Rates : [ ][англ.] // Journal of Evolutionary Biology^[en] : journal. — 1995. — Vol. 9, № 1. — С. 124—126. — DOI:10.1046/j.1420-9101.1996.t01-1-9010124.x.
30. Li, S. . New York Times. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 10 лютого 2018. 
31. Vignieri, S. Vanishing fauna (Special issue) : [ ][англ.] // Science. — 2014. — Vol. 345, № 6195 (25 July). — С. 392—412. — DOI:10.1126/science.345.6195.392. — PubMed.
32. World Scientists' Warning to Humanity: A Second Notice : [ 15 грудня 2019] : [ ][англ.]. — 2017. — Vol. 67, № 12 (13 November). — С. 1026—1028. — DOI:10.1093/biosci/bix125.
33. Wooldridge, S. A. (9 червня 2008). . Biogeosciences Discuss 5 (3): 2401–2423. doi:10.5194/bgd-5-2401-2008. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 4 вересня 2019. 
34. Jackson, J. B. C. (Aug 2008). Colloquium paper: ecological extinction and evolution in the brave new ocean. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 105 (Suppl 1): 11458–11465. Bibcode:2008PNAS..10511458J. ISSN 0027-8424. PMC 2556419. PMID 18695220. doi:10.1073/pnas.0802812105. 
35. Kolbert, Elizabeth (2014). The Sixth Extinction: An Unnatural History. New York City: Henry Holt and Company. ISBN 978-0805092998.
36. Zalasiewicz, Jan; Williams, Mark; Smith, Alan; Barry, Tiffany L.; Coe, Angela L.; Bown, Paul R.; Brenchley, Patrick; Cantrill, David; Gale, Andrew; Gibbard, Philip; Gregory, F. John; Hounslow, Mark W.; Kerr, Andrew C.; Pearson, Paul; Knox, Robert; Powell, John; Waters, Colin; Marshall, John; Oates, Michael; Rawson, Peter; Stone, Philip (2008). «Are we now living in the Anthropocene». GSA Today. 18 (2):
37. Elewa, Ashraf M. T. (2008). 14. Current mass extinction. У Elewa, Ashraf M. T. Mass Extinction. с. 191–194. ISBN 978-3-540-75915-7. doi:10.1007/978-3-540-75916-4_14. 
38. Ruddiman, W. F. (2003). . Climatic Change 61 (3): 261–293. doi:10.1023/b:clim.0000004577.17928.fa. Архів оригіналу за 3 вересня 2006. 
39. . Subcommission on Quaternary Stratigraphy. Архів оригіналу за 17 лютого 2016. Процитовано 21 січня 2016. 
40. Cruzten, P. J. (2002). Geology of mankind: The Anthropocene. Nature 415 (6867): 23. Bibcode:2002Natur.415...23C. PMID 11780095. doi:10.1038/415023a. 
41. Steffen, Will; Persson, Åsa; Deutsch, Lisa; Zalasiewicz, Jan; Williams, Mark; Richardson, Katherine; Crumley, Carole; Crutzen, Paul; Folke, Carl; Gordon, Line; Molina, Mario; Ramanathan, Veerabhadran; Rockström, Johan; Scheffer, Marten; Schellnhuber, Hans Joachim; Svedin, Uno (2011). The Anthropocene: From Global Change to Planetary Stewardship. Ambio 40 (7): 739–761. PMC 3357752. PMID 22338713. doi:10.1007/s13280-011-0185-x. 
42. Ruddiman, W. F. (2003). «The anthropogenic greenhouse gas era began thousands of years ago» (PDF). Climatic Change. 61 (3): 261—293. CiteSeerX 10.1.1.651.2119. doi:10.1023/b: clim.0000004577.17928.fa. Archived from the original (PDF) on 2006-09-03.
43. Tollefson, Jeff (2011-03-25). «The 8,000-year-old climate puzzle». Nature News.
44. Williams, Mark; Zalasiewicz, Jan; Haff, P. K.; Schwägerl, Christian; Barnosky, Anthony D.; Ellis, Erle C. (2015). . The Anthropocene Review 2 (3): 196–219. doi:10.1177/2053019615591020. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2019. 
45. Vignieri, S. (25 липня 2014). . Science 345 (6195): 392–412. PMID 25061199. doi:10.1126/science.345.6195.392. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 4 вересня 2019. 
46. Pimm, S. L.; Jenkins, C. N.; Abell, R.; Brooks, T. M.; Gittleman, J. L.; Joppa, L. N.; Raven, P. H.; Roberts, C. M.; Sexton, J. O. (30 May 2014). «The biodiversity of species and their rates of extinction, distribution, and protection» (PDF). Science. 344 (6187): 1246752. doi:10.1126/science.1246752. PMID 24876501. The overarching driver of species extinction is human population growth and increasing per capita consumption.
47. Ceballos, Gerardo; Ehrlich, Paul R.; Dirzo, Rodolfo (23 May 2017). «Biological annihilation via the ongoing sixth mass extinction signaled by vertebrate population losses and declines». PNAS. 114 (30): E6089–E6096. doi:10.1073/pnas.1704949114. PMC 5544311. PMID 28696295. Much less frequently mentioned are, however, the ultimate drivers of those immediate causes of biotic destruction, namely, human overpopulation and continued population growth, and overconsumption, especially by the rich. These drivers, all of which trace to the fiction that perpetual growth can occur on a finite planet, are themselves increasing rapidly.
48. Ceballos, Gerardo; Ehrlich, Paul R.; Barnosky, Anthony D.; García, Andrés; Pringle, Robert M.; Palmer, Todd M. (2015). «Accelerated modern human–induced species losses: Entering the sixth mass extinction». Science Advances. 1 (5): e1400253. Bibcode:2015SciA....1E0253C. doi:10.1126/sciadv.1400253. PMC 4640606. PMID 26601195
49. Ruddiman, W.F. (2009). «Effect of per-capita land use changes on Holocene forest clearance and CO2 emissions». Quaternary Science Reviews. 28 (27–28): 3011–3015. Bibcode:2009QSRv...28.3011R. doi:10.1016/j.quascirev.2009.05.022
50. Hooke, R. LeB.; Martin-Duque, J. F.; Pedraza, J. (2012). «Land transformation by humans: A review». GSA Today. 22 (12): 4–10. doi:10.1130/GSAT151A.
51. Vitousek, P. M.; Mooney, H. A.; Lubchenco, J.; Melillo, J. M. (1997). «Human Domination of Earth's Ecosystems». Science. 277 (5325): 494—499. CiteSeerX 10.1.1.318.6529. doi:10.1126/science.277.5325.494
52. Gaston, K.J.; Blackburn, T.N.G.; Klein Goldewijk, K. (2003). «Habitat conversion and global avian biodiversity loss». Proceedings of the Royal Society B. 270 (1521): 1293—1300. doi:10.1098/rspb.2002.2303. PMC 1691371. PMID 12816643.
53. Teyssèdre, A.; Couvet, D. (2007). «Expected impact of agriculture expansion on the global avifauna». C. R. Biologies. 30 (3): 247—254. doi:10.1016/j.crvi.2007.01.003. PMID 17434119.
54. «Measuring extinction, species by species». The Economic Times. 2008-11-06. Retrieved 2010-05-20.
55. Lawton, J. H.; May, R. M. (1995). «Extinction Rates». Journal of Evolutionary Biology. 9: 124—126. doi:10.1046/j.1420-9101.1996.t01-1-9010124.x.
56. Torres, Luisa (September 23, 2019). «When We Love Our Food So Much That It Goes Extinct». NPR. Retrieved October 10, 2019.
57. Dawson, Ashley (2016). Extinction: A Radical History. OR Books. p. 41. ISBN 978-1-944869-01-4.
58. Harvey, David (2005). A Brief History of Neoliberalism. Oxford University Press. p. 173. ISBN 978-0199283279.
59. Hume, J. P.; Walters, M. (2012). Extinct Birds. London: A & C Black. ISBN 978-1-4081-5725-1. 
60. Perry, George L. W.; Wheeler, Andrew B.; Wood, Jamie R.; Wilmshurst, Janet M. (2014-12-01). «A high-precision chronology for the rapid extinction of New Zealand moa (Aves, Dinornithiformes)». Quaternary Science Reviews. 105: 126—135.
61. Crowley, Brooke E. (2010-09-01). «A refined chronology of prehistoric Madagascar and the demise of the megafauna». Quaternary Science Reviews. Special Theme: Case Studies of Neodymium Isotopes in Paleoceanography. 29 (19–20): 2591—2603. Bibcode:2010QSRv...29.2591C. doi:10.1016/j.quascirev.2010.06.030.
62. Darimont, Chris T.; Fox, Caroline H.; Bryan, Heather M.; Reimchen, Thomas E. (21 August 2015). «The unique ecology of human predators». Science. 349 (6250): 858—860. Bibcode:2015Sci...349..858D. doi:10.1126/science.aac4249. ISSN 0036-8075. PMID 26293961.
63. Carrington, Damian (29 серпня 2016). . The Guardian. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 30 серпня 2016. 
64. Bar-On, Yinon M; Phillips, Rob; Milo, Ron (2018). «The biomass distribution on Earth». Proceedings of the National Academy of Sciences. 115 (25): 6506–6511
65. Ruddiman, W.F. (2009). «Effect of per-capita land use changes on Holocene forest clearance and CO₂ emissions». Quaternary Science Reviews. 28 (27–28): 3011–3015.
66. Lynch, Patrick (15 December 2011). «Secrets from the past point to rapid climate change in the future». NASA's Earth Science News Team. Retrieved 2 April 2016.
67. . www.thegreatstory.org. Архів оригіналу за 27 вересня 2019. Процитовано 31 січня 2016. 
68. *Steadman, D.W.; Martin, P.S.; MacPhee, R.D.E.; Jull, A.J.T.; McDonald, H.G.; Woods, C.A.; Iturralde-Vinent, M.; Hodgins, G.W.L. (2005). Asynchronous extinction of late Quaternary sloths on continents and islands. Proceedings of the National Academy of Sciences 102 (33): 11763–11768. Bibcode:2005PNAS..10211763S. PMC 1187974. PMID 16085711. doi:10.1073/pnas.0502777102. 
69. (Steadman та Martin, 2003)
70. (Steadman, 1995)
71. Miller, Gifford; Magee, John; Smith, Mike; Spooner, Nigel; Baynes, Alexander; Lehman, Scott; Fogel, Marilyn; Johnston, Harvey та ін. (29 січня 2016). Human predation contributed to the extinction of the Australian megafaunal bird Genyornis newtoni [sim]47 ka. Nature Communications 7: 10496. Bibcode:2016NatCo...710496M. PMC 4740177. PMID 26823193. doi:10.1038/ncomms10496.  рекомендується |displayauthors= (довідка)
72. . Australian Geographic (англ.). Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 4 квітня 2017. 
73. . www.sciencedaily.com. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2016. 
74. . Архів оригіналу за 10 лютого 2019. 
75. Turney, Chris S. M.; Flannery, Timothy F.; Roberts, Richard G.; Reid, Craig; Fifield, L. Keith; Higham, Tom F. G.; Jacobs, Zenobia; Kemp, Noel та ін. (21 серпня 2008). . Proceedings of the National Academy of Sciences 105 (34): 12150–3. Bibcode:2008PNAS..10512150T. ISSN 0027-8424. PMC 2527880. PMID 18719103. doi:10.1073/pnas.0801360105. Архів оригіналу за 18 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2020.  рекомендується |displayauthors= (довідка)
76. Burney, David A; Burney, Lida Pigott; Godfrey, Laurie R; Jungers, William L; Goodman, Steven M; Wright, Henry T; Jull, A J Timothy (1 липня 2004). A chronology for late prehistoric Madagascar. Journal of Human Evolution 47 (1–2): 25–63. PMID 15288523. doi:10.1016/j.jhevol.2004.05.005. 
77. Brooke E.; Crowley. A refined chronology of prehistoric Madagascar and the demise of the megafauna : [ ][англ.] // Quaternary Science Reviews : journal. — 2010. — Vol. 29, № 19—20 (1 September). — С. 2591—2603. — Bibcode: 2010QSRv...29.2591C. — DOI:10.1016/j.quascirev.2010.06.030.
78. Hawkins, A. F. A.; Goodman, S. M. (2003). У Goodman, S. M.; Benstead, J. P. The Natural History of Madagascar. University of Chicago Press. с. 1026–1029. ISBN 978-0-226-30307-9. 
79. Perez, Ventura R.; Godfrey, Laurie R.; Nowak-Kemp, Malgosia; Burney, David A.; Ratsimbazafy, Jonah; Vasey, Natalia (1 грудня 2005). Evidence of early butchery of giant lemurs in Madagascar. Journal of Human Evolution 49 (6): 722–742. PMID 16225904. doi:10.1016/j.jhevol.2005.08.004. 
80. This may refer to groups of animals endangered by climate change. For example, during a catastrophic drought, remaining animals would be gathered around the few remaining watering holes, and thus become extremely vulnerable.
81. The Early Settlement of North America. The Clovis Era. Gary Haynes 2002 ISBN 9780521524636. 18–19.
82. Martin, P.S. (1995). Mammoth Extinction: Two Continents and Wrangel Island. Radiocarbon 37 (1): 7–10. doi:10.1017/s0033822200014739. 
83. Pitulko, V. V.; Nikolsky, P. A.; Girya, E. Y.; Basilyan, A. E.; Tumskoy, V. E.; Koulakov, S. A.; Astakhov, S. N.; Pavlova, E. Y. та ін. (2004). The Yana RHS site: Humans in the Arctic before the Last Glacial Maximum. Science 303 (5654): 52–56. Bibcode:2004Sci...303...52P. PMID 14704419. doi:10.1126/science.1085219.  рекомендується |displayauthors= (довідка)
84. Elias, S. A.; Schreve, D. C. (2013). . Vertebrate Records. Encyclopedia of Quaternary Science (вид. 2nd). Amsterdam: Elsevier. с. 700–711. Архів оригіналу за 10 січня 2017. 
85. Pushkina, D.; Raia, P. (2008). Human influence on distribution and extinctions of the late Pleistocene Eurasian megafauna. Journal of Human Evolution 54 (6): 769–782. PMID 18199470. doi:10.1016/j.jhevol.2007.09.024. 
86. Mann, Daniel H.; Groves, Pamela; Reanier, Richard E.; Gaglioti, Benjamin V.; Kunz, Michael L.; Shapiro, Beth (2015). Life and extinction of megafauna in the ice-age Arctic. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 112 (46): 14301–14306. Bibcode:2015PNAS..11214301M. PMC 4655518. PMID 26578776. doi:10.1073/pnas.1516573112. 
87. Slezak, Michael (14 червня 2016). . The Guardian (London). Архів оригіналу за 14 червня 2016. Процитовано 16 листопада 2016. 
88. Zalasiewicz, Jan; Williams, Mark; Smith, Alan; Barry, Tiffany L.; Coe, Angela L.; Bown, Paul R.; Brenchley, Patrick; Cantrill, David; Gale, Andrew; Gibbard, Philip; Gregory, F. John; Hounslow, Mark W.; Kerr, Andrew C.; Pearson, Paul; Knox, Robert; Powell, John; Waters, Colin; Marshall, John; Oates, Michael; Rawson, Peter; Stone, Philip (2008). Are we now living in the Anthropocene. GSA Today 18 (2): 4. doi:10.1130/GSAT01802A.1. 
89. Graham, R. W.; Mead, J. I. (1987). Environmental fluctuations and evolution of mammalian faunas during the last deglaciation in North America. У Ruddiman, W. F.; Wright, J. H. E. North America and Adjacent Oceans During the Last Deglaciation. The Geology of North America K–3. Geological Society of America. ISBN 978-0-8137-5203-7. 
90. Martin, P. S. (1967). Prehistoric overkill. У Martin, P. S.; Wright, H. E. Pleistocene extinctions: The search for a cause. New Haven: Yale University Press. ISBN 978-0-300-00755-8. 
91. Lyons, S.K.; Smith, F.A.; Brown, J.H. (2004). Of mice, mastodons and men: human-mediated extinctions on four continents. Evolutionary Ecology Research 6: 339–358. Архів оригіналу за 14 травня 2012. Процитовано 18 жовтня 2012. 
92. Andersen, S. T. (1973). The differential pollen productivity of trees and its significance for the interpretation of a pollen diagram from a forested region. У Birks, H.J.B.; West, R.G. Quaternary plant ecology: the 14^thsymposium of the British Ecological society, University of Cambridge, 28–30 March 1972. Oxford: Blackwell Scientific. ISBN 978-0-632-09120-1. 
93. Ashworth, C.A. (1980). Environmental implications of a beetle assemblage from the Gervais formation (Early Wisconsinian?), Minnesota. Quaternary Research 13 (2): 200–12. Bibcode:1980QuRes..13..200A. doi:10.1016/0033-5894(80)90029-0. 
94. Birks, H.H. (1973). Modern macrofossil assemblages in lake sediments in Minnesota. У Birks, H. J. B.; West, R. G. Quaternary plant ecology: the 14^thsymposium of the British Ecological Society, University of Cambridge, 28–30 March 1972. Oxford: Blackwell Scientific. ISBN 978-0-632-09120-1. 
95. Birks, H.J.B.; Birks, H.H. (1980). Quaternary paleoecology. Baltimore: Univ. Park Press. ISBN 978-1-930665-56-9. 
96. Bradley, R. S. (1985). Quaternary Paleoclimatology: Methods of Paleoclimatic Reconstruction. Winchester, MA: Allen & Unwin. ISBN 978-0-04-551068-9. 
97. Davis, M. B. (1976). Pleistocene biogeography of temperate deciduous forests. Geoscience and man: Ecology of the Pleistocene 13. Baton Rouge: School of Geoscience, Louisiana State University. 
98. Firestone, Richard; West, Allen; Warwick-Smith, Simon (4 червня 2006). The Cycle of Cosmic Catastrophes: How a Stone-Age Comet Changed the Course of World Culture. Bear & Company. с. 392. ISBN 978-1-59143-061-2. 
99. Firestone RB, West A, Kennett JP, etal (October 2007). Evidence for an extraterrestrial impact 12,900 years ago that contributed to the megafaunal extinctions and the Younger Dryas cooling. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 104 (41): 16016–21. Bibcode:2007PNAS..10416016F. PMC 1994902. PMID 17901202. doi:10.1073/pnas.0706977104. 
100. Bunch, T. E.; Hermes, R. E.; Moore, A. M.; Kennettd, Douglas J.; Weaver, James C.; Wittke, James H.; DeCarli, Paul S.; Bischoff, James L.; Hillman, Gordon C.; Howard, George A.; Kimbel, David R.; Kletetschka, Gunther; Lipo, Carl P.; Sakai, Sachiko; Revay, Zsolt; West, Allen; Firestone, Richard B.; Kennett, James P. (June 2012). Very high-temperature impact melt products as evidence for cosmic airbursts and impacts 12,900 years ago. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 109 (28): E1903–12. Bibcode:2012PNAS..109E1903B. PMC 3396500. PMID 22711809. doi:10.1073/pnas.1204453109. 
101. Wolf, A.; Doughty, C. E.; Malhi, Y. (2013). «Lateral Diffusion of Nutrients by Mammalian Herbivores in Terrestrial Ecosystems». PLoS ONE. 8 (8): e71352
102. Marshall, M. (2013-08-11). «Ecosystems still feel the pain of ancient extinctions». New Scientist. Retrieved 12 August 2013.
103. Sandom, Christopher; Faurby, Søren; Sandel, Brody; Svenning, Jens-Christian (4 червня 2014). Global late Quaternary megafauna extinctions linked to humans, not climate change. Proceedings of the Royal Society B 281 (1787): 20133254. PMC 4071532. PMID 24898370. doi:10.1098/rspb.2013.3254. 
104. Wilkinson, D. M.; Nisbet, E. G.; Ruxton, G. D. (2012). . Current Biology 22 (9): R292–R293. PMID 22575462. doi:10.1016/j.cub.2012.03.042. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 8 травня 2012. 
105. . BBC Nature News. 7 May 2012. Архів оригіналу за 1 грудня 2015. Процитовано 8 May 2012. 
106. Smith, F. A.; Elliot, S. M.; Lyons, S. K. (23 May 2010). «Methane emissions from extinct megafauna». Nature Geoscience. 3
107. Kelliher, F. M.; Clark, H. (15 March 2010). «Methane emissions from bison—An historic herd estimate for the North American Great Plains». Agricultural and Forest Meteorology. 150 (3): 473—577.
108. MacFee, R.D.E. & Marx, P.A. (1997). Humans, hyperdisease and first-contact extinctions. У Goodman, S. & Patterson, B.D. Natural Change and Human Impact in Madagascar. Washington D.C.: Smithsonian Press. с. 169–217. ISBN 978-1-56098-683-6. 
109. MacFee, R.D.E. & Marx, P.A. (1998). . American Museum of Natural History. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 22 лютого 2020. 
110. MacPhee, Ross D.E.; Marx, Preston (1997). The 40,000-year Plague: Humans, Hyperdisease, and First-Contact Extinctions. Natural Change and Human Impact in Madagascar. Washington, D.C.: Smithsonian Institution Press. с. 169–217. 
111. Lyons, K.; Smith, F. A.; Wagner, P. J.; White, E. P.; Brown, J. H. (2004). . Ecology Letters 7 (9): 859–68. doi:10.1111/j.1461-0248.2004.00643.x. Архів оригіналу за 17 червня 2011. Процитовано 22 лютого 2020. 
112. Lapointe, D. A.; Atkinson, C. T.; Samuel, M. D. (2012). . Annals of the New York Academy of Sciences 1249 (1): 211–26. Bibcode:2012NYASA1249..211L. PMID 22320256. doi:10.1111/j.1749-6632.2011.06431.x. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 22 лютого 2020. 
113. Estrada, Alejandro; Garber, Paul A.; Rylands, Anthony B.; Roos, Christian; Fernandez-Duque, Eduardo; Di Fiore, Anthony; Anne-Isola Nekaris, K.; Nijman, Vincent; Heymann, Eckhard W.; Lambert, Joanna E.; Rovero, Francesco; Barelli, Claudia; Setchell, Joanna M.; Gillespie, Thomas R.; Mittermeier, Russell A.; Arregoitia, Luis Verde; de Guinea, Miguel; Gouveia, Sidney; Dobrovolski, Ricardo; Shanee, Sam; Shanee, Noga; Boyle, Sarah A.; Fuentes, Agustin; MacKinnon, Katherine C.; Amato, Katherine R.; Meyer, Andreas L. S.; Wich, Serge; Sussman, Robert W.; Pan, Ruliang; Kone, Inza; Li, Baoguo (18 січня 2017). Impending extinction crisis of the world's primates: Why primates matter. Science Advances 3 (1): e1600946. Bibcode:2017SciA....3E0946E. PMC 5242557. PMID 28116351. doi:10.1126/sciadv.1600946. 
114. Dirzo, R.; Galetti, M. (2013). Ecological and Evolutionary Consequences of Living in a Defaunated World. Biological Conservation 163: 1–6. doi:10.1016/j.biocon.2013.04.020. 
115. Lions, tigers, big cats may face extinction in 20 years [ 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] by Dan Vergano, USA Today. October 28, 2011.
116. Visser, Nick (27 грудня 2016). . The Huffington Post. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016. 
117. Duranta, Sarah M.; Mitchell, Nicholas; Groom, Rosemary; Pettorelli, Nathalie; Ipavec, Audrey; Jacobson, Andrew P.; Woodroffe, Rosie; Böhm, Monika; Hunter, Luke T. B.; Becker, Matthew S.; Broekhuis, Femke; Bashir, Sultana; Andresen, Leah; Aschenborn, Ortwin; Beddiaf, Mohammed; Belbachir, Farid; Belbachir-Bazi, Amel; Berbash, Ali; Brandao de Matos Machado, Iracelma; Breitenmoser, Christine; Chege, Monica; Cilliers, Deon; Davies-Mostert, Harriet; Dickman, Amy J.; Ezekiel, Fabiano; Farhadinia, Mohammad S.; Funston, Paul; Henschel, Philipp; Horgan, Jane; de Iongh, Hans H.; Jowkar, Houman; Klein, Rebecca; Lindsey, Peter Andrew; Marker, Laurie; Marnewick, Kelly; Melzheimera, Joerg; Merkle, Johnathan; M'sokab, Jassiel; Msuhac, Maurus; O'Neill, Helen; Parker, Megan; Purchase, Gianetta; Sahailou, Samaila; Saidu, Yohanna; Samna, Abdoulkarim; Schmidt-Küntze, Anne; Selebatso, Eda; Sogbohossou, Etotépé A.; Soultan, Alaaeldin; Stone, Emma; van der Meer, Esther; van Vuuren, Rudie; Wykstra, Mary; Young-Overto, Kim (2016). . Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 114 (3): 1–6. PMC 5255576. PMID 28028225. doi:10.1073/pnas.1611122114. Архів оригіналу за 11 січня 2017. Процитовано 23 лютого 2020. 
118. Kluser, S. and Peduzzi, P. (2007) «Global pollinator decline: a literature review» UNEP/GRID — Europe.
119. Dirzo, Rodolfo; Young, Hillary S.; Galetti, Mauro; Ceballos, Gerardo; Isaac, Nick J. B.; Collen, Ben (2014). . Science 345 (6195): 401–406. Bibcode:2014Sci...345..401D. PMID 25061202. doi:10.1126/science.1251817. Архів оригіналу за 11 травня 2017. Процитовано 16 грудня 2016. 
120. . The Guardian. 18 жовтня 2017. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 24 лютого 2020. 
121. Carrington, Damian (10 лютого 2019). . The Guardian. Архів оригіналу за 10 лютого 2019. Процитовано 10 лютого 2019. 
122. Briggs, Helen (30 жовтня 2019). . BBC. Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 2 листопада 2019. 
123. . AAAS. 2000. Архів оригіналу за 9 березня 2011. Процитовано 12 лютого 2008. 
124. . The Washington Post. 15 грудня 2014. Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 24 лютого 2020. 
125. . British Broadcasting Corporation. 20 березня 2018. Архів оригіналу за 23 липня 2018. 
126. 7 Iconic Animals Humans Are Driving to Extinction [ 25 червня 2021 у Wayback Machine.]. Live Science. November 22, 2013.
127. Platt, John R. . Архів оригіналу за 17 листопада 2011. Процитовано 24 лютого 2020. 
128. Inus, Kristy (18 квітня 2019). . The Star Online. Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019. 
129. Fletcher, Martin (31 січня 2015). . The Telegraph. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 14 грудня 2016. 
130. Carrington, Damian (8 грудня 2016). . The Guardian. Архів оригіналу за 13 серпня 2021. Процитовано 8 грудня 2016. 
131. . CNN. 12 грудня 2016. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 1 березня 2020. 
132. Pennisi, Elizabeth (18 жовтня 2016). . Science. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 21 листопада 2016. 
133. Ripple, William J.; Abernethy, Katharine; Betts, Matthew G.; Chapron, Guillaume; Dirzo, Rodolfo; Galetti, Mauro; Levi, Taal; Lindsey, Peter A.; Macdonald, David W.; Machovina, Brian; Newsome, Thomas M.; Peres, Carlos A.; Wallach, Arian D.; Wolf, Christopher; Young, Hillary (2016). Bushmeat hunting and extinction risk to the world's mammals. Royal Society Open Science 3 (10): 1–16. Bibcode:2016RSOS....360498R. PMC 5098989. PMID 27853564. doi:10.1098/rsos.160498. 
134. Benítez-López, A.; Alkemade, R.; Schipper, A. M.; Ingram, D. J.; Verweij, P. A.; Eikelboom, J. A. J.; Huijbregts, M. A. J. (14 квітня 2017). The impact of hunting on tropical mammal and bird populations. Science 356 (6334): 180–183. Bibcode:2017Sci...356..180B. PMID 28408600. doi:10.1126/science.aaj1891. 
135. Milman, Oliver (6 лютого 2019). . The Guardian. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 8 лютого 2019. 
136. Ripple, W. J. (2019). Are we eating the world's megafauna to extinction?. Conservation Letters: e12627. doi:10.1111/conl.12627. 
137. Wilcox, Christie (17 жовтня 2018). . National Geographic. Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 17 жовтня 2018. 
138. Yong, Ed (15 жовтня 2018). . The Atlantic. Архів оригіналу за 3 листопада 2018. Процитовано 1 листопада 2018. 
139. Carrington, Damian (26 жовтня 2016). . The Guardian. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 26 жовтня 2016. 
140. . Living Planet. World Wildlife Fund. с. 1–74. ISBN 978-2-940529-40-7. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 21 листопада 2018.  (Summary [ 2016-12-13 у Wayback Machine.]).
141. . Living Planet. World Wildlife Fund. с. 1–75. ISBN 978-2-940529-90-2. Архів оригіналу за 21 листопада 2018. Процитовано 21 листопада 2018.  (Summary [ 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]).
142. (пресреліз). World Wildlife Fund. 29 жовтня 2018. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 31 жовтня 2018. 
143. Carrington, Damian (29 жовтня 2018). . The Guardian. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 30 жовтня 2018. 
144. . BBC. 30 жовтня 2018. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 31 жовтня 2018. 
145. . Secretariat of the Convention on Biological Diversity. Архів оригіналу за 4 грудня 2016. Процитовано 9 січня 2017. 
146. Glowka, Lyle; Burhenne-Guilmin, Françoise; Synge, Hugh; McNeely, Jeffrey A.; Gündling, Lothar (1994). IUCN environmental policy and law paper. Guide to the Convention on Biodiversity. International Union for Conservation of Nature. ISBN 978-2-8317-0222-3. 
147. 60 percent of global wildlife species wiped out. Al Jazeera. 28 жовтня 2016. Процитовано 9 січня 2017. 
148. Ochoa-Ochoa, L.; Whittaker, R. J.; Ladle, R. J. (2013). The demise of the golden toad and the creation of a climate change icon species. Conservation and Society 11 (3): 291–319. doi:10.4103/0972-4923.121034. 
149. Frog goes extinct, media yawns [ 4 вересня 2019 у Wayback Machine.]. The Guardian. 27 October 2016.
150. Mendelson, J.R.; Angulo, A. (2009). Ecnomiohyla rabborum 2009. с. e.T158613A5241303. doi:10.2305/IUCN.UK.2009-2.RLTS.T158613A5241303.en.  |accessdate= вимагає |url= (довідка)
151. Scheele, Ben C. (29 березня 2019). . Science 363 (6434): 1459–1463. Bibcode:2019Sci...363.1459S. PMID 30923224. doi:10.1126/science.aav0379. Архів оригіналу за 27 квітня 2019. Процитовано 25 лютого 2020. 
152. Blehert, D. S.; Hicks, A. C.; Behr, M.; Meteyer, C. U.; Berlowski-Zier, B. M.; Buckles, E. L.; Coleman, J. T. H.; Darling, S. R.; Gargas, A.; Niver, R.; Okoniewski, J. C.; Rudd, R. J.; Stone, W. B. (9 січня 2009). Bat White-Nose Syndrome: An Emerging Fungal Pathogen?. Science 323 (5911): 227. PMID 18974316. doi:10.1126/science.1163874. 
153. Benjamin, A.; Holpuch, A.; Spencer, R. (2013). . The Guardian. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 21 серпня 2015. 
154. . 3 News NZ. 3 May 2013. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 3 May 2013. 
155. Cepero, Almudena; Ravoet, Jorgen; Gómez-Moracho, Tamara; Bernal, José Luis; Del Nozal, Maria J.; Bartolomé, Carolina; Maside, Xulio; Meana, Aránzazu; González-Porto, Amelia V.; de Graaf, Dirk C.; Martín-Hernández, Raquel; Higes, Mariano (15 вересня 2014). Holistic screening of collapsing honey bee colonies in Spain: a case study. BMC Research Notes 7: 649. ISSN 1756-0500. PMC 4180541. PMID 25223634. doi:10.1186/1756-0500-7-649. 
156. Baillie, Jonathan; Ya-Ping, Zhang (September 14, 2018). «Space for nature». Science. 361 (6407): 1051.
157. Watts, Jonathan (November 3, 2018). «Stop biodiversity loss or we could face our own extinction, warns UN». The Guardian. Retrieved November 3, 2018.