Микола Іванович Гнє́дич (Гнідич, дореф. Гнѣдичъ; 2 (13) лютого 1784, Полтава, Російська імперія — 3 (15) лютого 1833, Москва, Російська імперія) — український і російський письменник, вчений українського походження, член Російської академії (від 1811-го), член-кореспондент імператорської АН (від 1826-го), театральний діяч, статський радник (від 1828-го). Кавалер кількох орденів.
| Гнєдич Микола Іванович | |
|---|---|
| рос. Гнедич Николай Иванович | |
| | |
| Народився | 2 (13) лютого 1784 Полтава, Російська імперія |
| Помер | 3 (15) лютого 1833 (49 років) Москва, Російська імперія |
| Поховання | Олександро-Невська лавра, Петербург |
| Громадянство | Російська імперія |
| Діяльність | поезія, драматургія |
| Alma mater | Полтавська духовна семінарія, Харківський колегіум (1800) і Імператорський Московський університетd |
| Мова творів | російська, українська |
| Роки активності | 1802—1833 |
| Напрямок | сентименталізм, класицизм |
| Жанр | поема, п'єса |
| Magnum opus | переклади Гомера та Вергілія |
| Батько | Q119066256? |
| Нагороди | |
| | |
| Гнєдич Микола Іванович у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Походив з козацького роду Гнідичів — онук котелевського сотника Петра Гнідича, син власника невеликого маєтку в Богодухівському повіті (нині Котелевського району Полтавської області).
Народився в Полтаві. Мати померла при пологах, а батько — коли Микола був дитиною. Захворівши в дитинстві на віспу, втратив праве око.
З 1793 навчався у місцевій Слов'янській семінарії, згодом у Харківському колегіумі, з 1800 у Москві, в благородному університетському пансіоні МДУ, невдовзі в університеті, котрий полишив 30 грудня 1802 (11 січня 1803) через нестачу коштів на навчання, з атестатом що давав йому змогу стати на службу колезьким реєстратором.
Цікавився літературою, писав власні вірші і перекладав твори інших письменників. Віршував російською і українською мовами. Дебютував у літературі, надрукувавши 1802-го свій переклад із трагедії Жана-Франсуа Дюсі[fr]. Перекладав твори В. Шекспіра, Вольтера, Ж. Расіна, Ф. Шіллера та інших авторів.
З часом став відомим в літературних колах Санкт-Петербурга, що дозволило познайомитися з графом Строгановим, тогочасним директором Імператорської бібліотеки та з Оленіним — першим помічником графа в бібліотечних справах.
Змінивши місце проживання в 1803 на Петербург, обіймав дрібні посади у різних відомствах, зокрема департаменті народної освіти, канцелярії Державної ради.
У 1805—1810 перебував на батьківщині, під час відвідин подарував власний маєток сестрі Галині. З 1811, за сприяння Оленіна, перейшов на службу до Імператорської публічної бібліотеки.
Працював над статтями з історії України, сюжетами про князів Київської Русі, звертав особливу увагу на кобзарів. Планував укласти академічний «Словарь малороссийского языка».
Серед товаришів були Глинка Федір Миколайович, Юшневський Олексій Петрович, Жуковський Василь Андрійович, Муравйов Михайло Артемович, Крилов Іван Андрійович, Батюшков Костянтин Миколайович, Рилєєв Кіндрат Федорович.
Видав поеми Олександра Пушкіна «Руслан и Людмила» (1820) і «Кавказский пленник» (1822).
У 1826 закінчив переклад російською мовою «Іліади» Гомера, підготував до видання наукові коментарі. Через хворобу в 1827 залишив канцелярську службу. До 1828 перебував у Одесі. У 1831 звільнився з бібліотеки (зі збереженням чину та грошового утримання). Видав зібрання власних творів «Стихотворения Н. Гнедича» (СПб., 1832).
Помер в Москві, під час курсу лікування, 15 лютого 1833. Тіло перевезене до Петербургу. Похований в Олександро-Невській лаврі.
Особисту книгозбірню (понад 1250 томів) заповів Полтавській гімназії, 2000 карбованців — церкві у Бригадирівці.
Вшанування пам'яті Редагувати
Включений у скульптурний монумент «Тисячоліття Росії». На його честь створено пам'ятник і найменовано вулицю у Котельві та провулок у Полтаві.
Галерея Редагувати
Коментарі Редагувати
Примітки Редагувати
- Лотман Ю. М. Гнедич // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 2.
- ↑ Русский биографический словарь / под ред. А. А. Половцов, Н. П. Чулков, Н. Д. Чечулин и др. — СПб, Москва.
- Архів оригіналу за 4 квітня 2013. Процитовано 3 липня 2013.
- Гнєдич Микола Іванович [ 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Джерела Редагувати
- Заславський І. Я. Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К.
- П. Г. Усенко.. ГНЄДИЧ Микола Іванович // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с.: іл. [ 4 квітня 2013 у Wayback Machine.]