Вулиця Князя Володимира Великого — вулиця в історичній місцевості Половиці у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпро.
| Вулиця Князя Володимира Великого Дніпро | |
|---|---|
| | |
| Місцевість | Половиця |
| Район | Шевченківський, Центральний |
| Назва на честь | Великого князя київського Володимира Великого |
| Колишні назви | |
| Шляхетна, Старошляхетна, Плеханова | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 1100 м |
| Транспорт | |
| Автобуси | 238, 88 |
| Тролейбуси | 7, 14, 17, 20 |
| Маршрутні таксі | 57 |
| Зупинки громадського транспорту | «Вулиця Князя Володимира Великого» |
| Рух | односторонній |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Навчальні заклади | школа № 19 |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r5541314 |
| Мапа | |
| Вулиця Князя Володимира Великого у Вікісховищі |
Вулиця рівнинна; починається у старій Половиці; повертає вправо після Воскресенської вулиці; кінець на перехресті з Половицькою вулицею й переходить у вулицю Князя Ярослава Мудрого.
Довжина вулиці — 1100 м.
Історія Редагувати
Вулиця є на генеральному плані Івана Старова, як існуюча вулиця Половиці.
Біля перехрестя Шляхетної (рос. Дворянская) та Проточної вулиць сходилися у одну три річки: з Довгого байраку, Кленового байраку та з Озерки.
На мапі 1885 року називається Шляхетна, а на мапі кінця 1890-их років — вже Старошляхетна (рос. Стародворянская).
Радянська влада більшовиків перейменувала Старошляхетну вулицю на вулицю Плеханова, на честь російського теоретика й пропагандиста марксизму.
2016 року в рамках закону про декомунізацію вулицю Плеханова перейменували на вулицю Князя Володимира Великого.
Історія початку вулиці Редагувати
1790 року, за планом Григорія Потьомкіна біля існуючих половицьких пристаней мали створити великий, квадратний Річковий майдан. Повінь 1789 року вказала на неможливість використання під забудову ділянки між перехрестям Шляхетної з Московською до початку біля Дніпра Ливарної вулиці. Тому цей простір побіля пристаней виділено для торгівлі та комерційної діяльності й нарекли Лісовим майданом.
На розі Шляхетної й Московської на початку 19-го сторіччя недовго існував перший у Катеринославі Благородний театр. А на розі з Проточною вулицею до 1861 року до переведення на Соборну площу, 2, існувала 4-річна чоловіча гімназія.
На 1817 рік Лісовий майдан обмежений на заході Московською вулицею й на сході — Йорданською вулицею. Майдан містив лісові сховища, щепені ряди (торгівля дерев'яними виробами) з 3-х балаганів, м'ясний ряд з 2-х балаганів, ковальні, бані.
1857 року від суконної фабрики сюди переносять наплавний міст на лівобережжя Дніпра зі з'їздом Новомосковського шосе на Харківську вулицю. Майдан перейменовують на Мостовий або Йорданський. Три рази на рік для освячення річки ходили від Успенського храму до води Йорданською вулицею.
На майдані, біля мосту влаштовують першу у місті пароплавну пристань з рухом на Київ.
З відкриттям Амурського мосту у 1884 році закривається наплавний міст на Йорданському майдані. Зникає базар, будують нові пароплавні пристані в районі Амурського мосту. Лісова й меблева торгівля залишаються з додаванням біржі биндюжників. Тут влаштовують міські купальні з додатковим місцем для купання на піщаній косі.1897 року на Йорданську площу проводять трамвай.
На початку ХХ-го сторіччя тут планували будівництво річпорту з залізницею по берегу між станцією Катеринослав й Мерефо-Херсонським мостом.
Міські купальні зникли разом з піщаною косою з підняттям вод Самарського озера.
З 1944 року від Передмостового майдану діяв дерев'яний міст, збудований військовими саперами. 1950 року міст став пішохідним, а біля Залізної вулиці відкрили пристань для катерів на лівий берег та острови.
1966 року закінчено будівництво Центрального мосту, та прибрана трамвайна колія на вулицях Ширшова й Михайла Коцюбинського.
Історія закінчення вулиці Редагувати
Вулиця закінчувалася, йдучи прямо до Острожного майдану. Після зведення В'язничного замку та Арештантських рот на В'язничному майдані, де тепер знаходиться театр опери та балету, — старий острог розібрано. Місце колишнього Острожного майдану відтак облюбували мандрівні цирки, тут влаштовували святкові гуляння, тому майдан перейнаменували на Гойдальний (рос. "Качельная площадь"). Згодом Гойдальний майдан істотно впорядкував новий міський голова Іван Яковлєв, обраний на цю посаду 1885 року. Колеги-гласні вирішили відзначити заслуги міського голови ще за його життя перейменуванням майдану на Яковлівський сквер. За радянської влади у 1923 році більшовики перейменлвують на сквер товариша Раковського, який очолював Раднарком УРСР. У 1928 році, після звинувачення Раковського в троцькізмі і виключення з партії більшовиків, сквер знову перейменований - цим разом на сквер 8 березня. Після Другої світової війни парк йменується вже Дитячим парком імені Войцеховича (на честь місцевого більшовика Альберта Войцеховича, який перерахував великі заощадження на дитячий парк). У 1974 на місці парку побудували Театр опери та балету.
За планом забудови Катеринославу 1817 року був забудований перший квартал нової Петербурзької вулиці (сучасна вулиця князя Ярослава Мудрого), що з'єднався з Острожним майданом перехідним проїздом у його північному кутку.
Відсутність прямого зв'язку Шляхетської вулиці з Петербурзькою була спричинена річкою Половиціею на північному краї Острожного майдану.
На сучасному переході вулиці Володимира Великого до осі вулиці князя Ярослава Мудрого стояла старовірська каплиця Петра й Павла, а згодом — Троїцький старовірський храм. Троїцький храм закрито більшовиками 1933 року.
Біля храму у 1914 році була зведена 4-поверхова лікарня лікаря Я. М. Должанського. Більшовики зробили з лікарні спеціалізовану обласну лікувальну комісію для обслуговування партійних керівників. Тепер тут розташовано Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії.
На розі з Яковлевським сквером були лазні Алексєєва, найбагатші лазні Катеринослава, з кількома відділеннями, мармуровими басейнами, окремими кабінетами та іншими зручностями.
У 1950-х північний й західний проїзди меж колишнього скверу 8 березня, а потім Дитячого парку імені Войцеховича приєднали до вулиці Плеханова.
До другої половини 1960-х сучасна вулиця Князя Володимира Великого доходила до північного краю середньої школи № 81. Тоді її поєднали з віссю вулиці Ярослава Мудрого, а район її кінцівки забудували 5-поверхівками.
Незаконна новобудова братів Каснерів Редагувати
У буремний час революції Гідності 2013—2014 років брати Каснери (Олександр і Василь) привласнили кілька муніципальних ділянок, у тому числі й ділянку ліворуч середньої школи № 19 у дворі вулиці Князя Володимира Великого 15, що виходить на Театральний бульвар. Споруджувана ними 28-поверхівка порушує норми будівництва, стоїть занадто близько до школи, призвела до підтоплення підвалів у сусідній 14-поверхівці. Народний депутат Андрій Денісенко і міський голова Борис Філатов виступили проти незаконної забудовної практики братів Касперів у місті. Зведення будівлі, окресленої у місті «каракатицею Каснерів», остаточно зупинено рішенням Верховного суду України у 2019 році. Тепер з 14 зведених поверхів хочуть зняти пару, щоб довести до дозволених будівельними правилами 12 поверхів й добудувати під квартири для правоохоронців.
Перехресні вулиці Редагувати
Будівлі Редагувати
- № 2 — середня школа; 1950-ті роки
- № 11 — Санепідемстанція Шевченківського району
- № 13а — середня школа № 19
- № 15г — житловий комплекс «Кристал»
- № 17 — Служба по керуванню майновими та земельними ресурсами Придніпровської залізниці
- № 28 — Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії
- № 34 — Центральний районний відділ Дніпровського міського управління МВС
- № 42 — Аудиторія Наукового товариства; зведено 1896 року
Джерела Редагувати
- Вулиця Князя Володимира Великого на Гугл мапі
- Мапа Катеринослава 1910 року [ 29 березня 2022 у Wayback Machine.]
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 26 вересня 2018.
- . Архів оригіналу за 26 квітня 2022. Процитовано 6 червня 2022.
- . Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 6 червня 2022.
- ↑ (ru-RU). Архів оригіналу за 25 вересня 2018. Процитовано 25 вересня 2018.
- ↑ Валентин Старостин. (ru-RU). Архів оригіналу за 26 вересня 2018. Процитовано 25 вересня 2018.
- (ru-RU). Архів оригіналу за 27 вересня 2018. Процитовано 27 вересня 2018.
- . Наше Місто (ru-RU). 20 травня 2019. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 6 грудня 2020.
- ТРОФИМОВИЧ, Василіса. . dniprograd.org (ua). Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 6 грудня 2020.
