Ба́риш — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Бучацька громада. Адміністративний центр колишньої Бариської сільської ради. До складу Бариша входять хутори Гаї Бариські, Гутишин (Гутишино), Луги і Тисів.
| село Бариш | |
|---|---|
Бариш на фрагменті спеціальної мапи України Боплана, 1650 | |
| Країна | Україна |
| Область | Тернопільська область |
| Район | Чортківський район |
| Громада | Бучацька громада |
| Код КАТОТТГ | UA61060070020031620 |
| Основні дані | |
| Населення | 2257 (2014) |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°02′18″ пн. ш. 25°16′06″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря | 343 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | Тернопільська область, Бучацький район, с. Бариш |
| Карта | |
Бариш | |
Бариш | |
| Мапа | |
| Бариш у Вікісховищі |
Географія Редагувати
Розташоване на березі р. Бариш (ліва притока Дністра), за 15 км від районного центру і 14 км від найближчої залізничної станції Бучач. Неподалік села проліг автошлях Тернопіль–Івано-Франківськ. Географічні координати — 49° 02’ пн. ш., 25° 17’ сх. д. Територія — 9,2 кв. км. Дворів — 634.
Місцевості Редагувати
- Гаї Бариські — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 3 км на південний схід від нього на берегах р. Бариш. Назва свідчить про залежність хутора від села. У 1945–1946 рр. на хуторі розташовувався курінь УПА під проводом «Бистрого»; 2 серпня 1945 р. чота кавалерії під його командуванням розбила в ліску біля села Бариша військовий підрозділ більшовиків; у бою повстанці здобули 30 возів, коні, упряж. У березні 1949 р. на хуторі було 36 будинків, де мешкало 139 осіб; у лютому 1952 р. — 35 будинків, (154 особи). Протягом 1950-х рр. частину жителів переселено в с. Бариш. У 2011 р. на хуторі — 19 будинків, 73 особи.
- Гутишин (Гутишино) — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 4 км на південний захід від нього. Назва – від прізвища Гута (слов’янською «гута» – місце для виробництва скла та виробів із нього; польською – плавильня металів). У березні 1949 р. на хуторі в 42-х будинках проживало 208 осіб; діяла читальня. 1952 р. влада спробувала створити на основі хутора село, приєднуючи сусідні хутори Луги й Тисів, але план не реалізовано. У 2011 р. на хуторі – 39 будинків, 114 осіб. Діють клуб, бібліотека, ФАП, торговий заклад. На хуторі проживали скрипаль А. Лапішко, зв’язкова УПА Г. Оріховська. Є чотири ставки.
- Луги — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 3 км на південь від нього. Назва походить, імовірно, від прізвища першопоселенця або від місця розташування – на "лугах". У лютому 1952 р. в 52 будинках проживало 233 особи; цього ж року влада, об’єднавши хутори Гутишин, Луги і Тисів, хотіла утворити село, але план не реалізовано. У 2011 р. хутір за адміністративним поділом – вулиця с. Бариш.
- Тисів — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 3 км на захід від нього. 19 листопада 1944 р. польсько-більшовицькі "стрибки" спалили господарство М. Благого, його і дочку застрелили. У березні 1949 р. на хуторі було 32 двори, проживало 129 осіб; у лютому 1952 р. – 37 будинків (151 особа); цього ж року влада планувала створити з хуторів Гутишин, Луги і Тисів село; план не реалізовано. У 2011 р. на хуторі – 12 будинків, 37 осіб. Діє торговий заклад. Є ставок та джерело "Голодна вода" (за радянських часів – база відпочинку). На х. Тисів проживали зв’язкова ОУН Марія Джуглей, батьки архімандрита, доктора богослов’я і літурґіки, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка (2005 р.) Рафаїла Турконяка (1949р. н.), Павло Турняк та Стефанія (до шлюбу Стас).
Топоніміка Редагувати
На думку дослідників, село Бариш свою назву дістало не від слова бариш — «прибуток», а від слова «бар»' — «мокре місце між горами», «глибокий, стрімкий яр» (у праслов'янську епоху — «калюжа»). Походження і первинне значення слова остаточно не з'ясовані. У більшості слов'янських мов слово бар означає «калюжа». Можливо назва походить від базару який був на вул. Великий Кут, що означало «прибуток» людей який там жили..
Історія Редагувати
Давні часи Редагувати
Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.
Середньовіччя, Новий час Редагувати
Перша письмова згадка — 1393 р., згідно з матеріалами Львівського римсько-католицького арцибіскупства.
В «Актах ґродських і земських» (Том 12, записи від 21 грудня 1439 р.) згадуються Гриць і Зан з Бориша (Hricz et Zan de Borischa) у справі № 711 і Станіслав Пальчик власник Бариша (Stanislaus alias Palczyk procurator de Barischa) у справі № 737).
Польський дослідник Владислав Семкович припускав, що за часів короля Владислава II Яґайла (1386—1434 роки правління) належало Бучацьким-Абданкам, які підписувались також з Язловця та Монастириськ — тобто Язловецьким, Монастирським.
Поселення над річкою Бариш (Баріс) відоме з 1454 року (писемна згадка, власник — Теодорик з Бучача Язловецький). В 1465 р. власниками були сини Теодорика з Бучача Язловецького Міхал та Ян, в 1490 р. власником Верхнього Бариша був Ян Монастирський (за іншою версією, 1469 року належало Бучацьким гербу Абданк, з 1558 р. Язловецьким).
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільної.
30 січня 1559 року польський король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав власнику поселення — кам'янецькому каштеляну Миколаєві з Бучача Язловецькому привілей на перетворення Бариша в місто з маґдебурзьким правом, а також запровадив щорічний ярмарок на Відвідин Діви Марії, та щотижневий базар кожного четверга. За наявними даними, кам'янецький каштелян Миколай Язловецький-Монастирський помер в 1555, тому, дуже ймовірно, привілей надали вже після його смерті. Містечко мало право на ярмарок (в п'ятницю після свята Nawiedzenia Діви Марії); діяли кілька солодовень, млини.
Польський дослідник Рафал Квіріні-Поплавський припускає, що римо-католицька парафія в Бариші постала одночасно з набуттям маґдебурґії. Пізніше костел перейшов до рук протестантів (ймовірно, кальвіністів, яким був дідич Єжи Язловецький — син Миколая Язловецького-Монастирського), бо реляція (доповідна записка) архиєпископа Яна Димітра Соліковського за 1600 р. вказує, що костел перейшов до католиків від протестантів. Новий дідич Геронім Язловецький сприяв відновленню парафії в 1602 р.
У результаті нападів турків і татар (зокрема, в 1621) містечко занепало. Біля 1630 р. дідичами стали Потоцькі, зокрема, в 1652 — Ян Потоцький, в 1687 — його син Стефан Александер Потоцький, онук Микола Василь Потоцький. Його відродження розпочалося після 1687 року за сприяння С. А. Потоцького.
Місто мало статус «домінії Бариш» у Станиславівському окрузі й у зв'язку з цим отримало в середині XIX ст. печатку з гербом: у полі щита — серп. Нові дідичі — шляхтичі Шавловські — привезли із західної Польщі багато поселенців.
1786 р. з ліцитації маєток у містечку придбала вдова Станіслава Коссаковського Катажина з Потоцьких за 176 тисяч золотом.
1800 р. — початок будівництва костелу (існує сьогодні, фундатор — дідич о. Каєтан Потоцький.).
XX століття Редагувати
Бариш мав статус міста до Другої світової війни. Діяли каса ощадності та позичок (із 1904), товариство «Січ» (з 1912) — читальня «Просвіти».
У 1938 році Бариш мало статус містечка, у ньому проживало:
- 1250 греко-католиків,
- 4000 римо-католиків,
- 290 євреїв.
35 осіб емігрували за кордон.
Діяли 7-класова чоловіча та жіноча утраквістична школи, 2 школи експоновані 2-класові, де мова викладання була польська. Були братства тверезості і братство Найсвятішого Серця Ісуса Христа (200 членів), Марійська Дружина Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (50 членів), парафіяльна читальня «Скала» (50 членів).
Після повторного приходу більшовиків повернулись і умови тоталітарного режиму зі всіма своїми «атрибутами». Після війни поляків переселено за новий кордон, зокрема, ксьондз Юзеф Мруз (Józef Mróz) виїхав разом з останньою групою поляків 23 вересня 1945 р.; ключі від костелу він передав районній владі, ключі від плебанії — місцевій. Костел перетворили на магазин-склад, у крипті зберігали міндобрива, орган — знищили. Теперішній ФАП — колишня плебанія. Останній транспорт з Бариша виїхав у вересні 1945 року.
Період Незалежності Редагувати
До 19 липня 2020 р. належало до Бучацького району.
З 11 грудня 2020 р. належить до Бучацької міської громади.
Населення Редагувати
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1915 | 5894 | — |
| 1989 | 2609 | −55.7% |
| 2001 | 2476 | −5.1% |
| 2003 | 2494 | +0.7% |
| 2014 | 2257 | −9.5% |
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2609 осіб, з яких 1210 чоловіків та 1399 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2476 осіб.
Мова Редагувати
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,40 % |
| російська | 0,36 % |
| білоруська | 0,04 % |
| молдовська | 0,04 % |
Символіка Редагувати
Герб Редагувати
За доби Австро-Угорської імперії поселення вважалося містечком Бучацького повіту Королівства Галичини, однак затвердженого герба не мало. На печатці місцевої громади, датованій 1867 роком, зображений серп. Емблему супроводжував напис: «GIMINI BARISZ», тобто спотворене польське «Gmina Barysz» або німецьке «Gemeinde Barysz» — «громада Бариш».
Релігія Редагувати
- Церква Вознесіння Господнього (1864; ПЦУ; мурована),
- церква Вознесіння Господнього (1864; УГКЦ; мурована, колишній костел Пресвятої Трійці, 1800–1864),
- церква Успення Пресвятої Богородиці (дерев'яна; втрачена),
- церква Собору Архистратига Михаїла (дерев'яна; втрачена).
У СЕЛІ ПОБУДОВАНО КАПЛИЧКИ. ПОБУДОВАНІ НА ВУЛИЦЯХ: ГОЛИЇВКА, МАЛИЙ КУТ, ЗАВАЛЛЯ, ЗЕЛЕНА. ТАКОЖ КАПЛИЧКА ОСВЯЧЕНА СВ.МИКОЛАЮ Є НА ГУТИШИНІ
Пам'ятки Редагувати
У селі є насипано символічну могилу УСС (1991).
Споруджено:
- пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967.; скульптор О. Ментус);
- пам’ятний знак «Тризуб» на честь 10-ї річниці незалежності України (2001).
- встановлено
- фігура Матері Божої (2000);
- фігура Архістратига Михаїла (2004);
- фігура Святого Миколая (2012);
- кам’яний хрест (кін. 19 ст.) на честь скасування панщини, спорудже- но символічну могилу УСС (1991.; кам’яна);
Є могили, де поховані усусуси (відновлена 1991) та перепоховані останки 10-х односельців-членів ОУН і УПА, загиблих у березні 1948 року (1990).
Щойновиявлена пам'ятка історії. Розташований в східній околиці села, біля дороги.
Робота самодіяльних майстрів, виготовлений з каменю (1864 р.).
Економіка Редагувати
У селі працюють столярний цех, млин, три пилорами, магазини.
Соціальна сфера Редагувати
Діють ЗОШ I–III ступенів, Будинок культури, бібліотека, поштове відділення, аптека.
У селі також знаходиться геріатричний центр для самотніх людей. Біля нього встановлена та освячена у 2012 році фігура Св, Миколая.
Відомі люди Редагувати
- Ярослав Бенза (1950—2010) — радіожурналіст, літератор.
- Іван Біжак — громадський діяч.
- Оксана Борушенко (нар. бл. 1936) — учений-історик.
- Павло Борушенко (1902–1980) — громадський діяч, інженер у США.
- Лариса Борушенко–Моро (бл. 1946 р. н.) — піаністка, професор музики.
- Іван Буда — вчений, професор фізики.
- Роман Василик (нар. 1947) — художник.
- Іван Гайда (1961—2020) — полковник медичної служби.
- Олесь Гузар — генеральний директор науково-виробничої корпорації «Клімат-Сервіс».
- Анатолій Гайда (нар. 1955) — вчений-хімік.
- Мирон Західний (нар. 1962) — економіст, банкір, меценат.
- Роман Наконечний (нар. 1954) — громадський діяч.
- Богдан Футей (нар. 1939) — правник, політичний діяч у США.
- о. Іван Зафійовський (пом. 1898) — священик УГКЦ, швагро о. Цегельського Теодора, тесть Сіяка Остапа.
- протоієрей о. Петро Висоцький (пом. 2005) — священик УАПЦ, протягом 40 років був настоятелем храму Святого Вознесіння.
- Павло Василик (1926–2004) — політв'язень, релігійний діяч, єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. У 1945—1946 роках проживав в селі.
- Павло Гишка — пенсіонер з української діаспори в Канаді.
- о. Ігор Табачак — священник ПЦУ.
- Богдан Футей — федеральний суддя США.
- Геннадій Яворський — господарник, громадський діяч.
- о. Петро Висоцький — священник УАПЦ с. Бариш.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 17 лютого 2011.
- ↑ Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 594. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Коваль, А. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — С. .
- Akta grodzkie i ziemskie [ 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]. — T. 12. — S. 75. — № 731.
- Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13.
- ↑ Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13 (прим.).
- Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta i Wolfa, 1902. — S. 170. (пол.)
- . Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
- Родовід Язловецьких [ 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 15.
- Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 14.
- Krakowski B. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722–1803) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — T. XIV/2, zeszyt 61. — S. 257. (пол.)
- Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16.
- Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938
- Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 19. (пол.)
- Komański H., Siekierka S. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939—1946. — Wrocław, 2006. — S. 144. — ISBN 83-89684-61-6. (пол.)
- Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- Рішення Бучацької міської ради від 11 грудня 2020 року № 27 «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання [ 12 січня 2021 у Wayback Machine.]»
- Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. — Відділ рукописів. — Ф. 144 («теки Шнайдера»). — Оп. 3. — Спр. 1 (1). — Арк. 49
- Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16-18.
- Фігура Святого Миколая. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 11 грудня 2016.
- Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 27 січня 2010 року № 16.
- ↑ . Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
- Шаблій О. Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення. — Париж-Львів : Фенікс, 1996. — 704 с., іл. — ISBN 5-87332-047-0.
Джерела Редагувати
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Мельничук Б., Уніят В. Бариш // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 593—594. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Труш Я., Уніят В. Бариш // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 85. — ISBN 966-528-197-6.
- Baliński М., Lipiński T. Barysz // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana [ 17 серпня 2018 у Wayback Machine.]. — Warszawa : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 712. (пол.)
- Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 83. (пол.)
- Quirini-Popławski Rafał. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — Cz. I. — T. 18. — S. 13-26. — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бариш (село) |
| У Вікіджерелах є Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938/Бариш |
- «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля» [ 12 травня 2017 у Wayback Machine.];
- Українська геральдика [ 22 грудня 2016 у Wayback Machine.];
- Barysz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 114. (пол.) — S. 114. (пол.)