Астрономічні символи — це символи, використовувані для представлення астрономічних об'єктів, теоретичних побудов і спостережуваних подій в астрономії.
Найбільш ранні форми цих символів з'являються в грецьких папірусах пізньої античності. Візантійські рукописи, в яких збереглися тексти грецьких папірусів, продовжили і розширили перелік астрономічних символів. Нові символи були запроваджені для представлення багатьох планет і малих планет, виявлених у 18-20 століттях.
Ці символи колись широко використовувались професійними астрономами, астрономами-аматорами, алхіміками і астрологами. Хоча вони все ще рутинно використовуються в альманахах та астрологічних виданнях, їх використання у фахових працях з астрономії порівняно рідкісне, з деякими винятками, такими, як символи Сонця і Землі, що з'являються в астрономічних константах, і певні зодіакальні знаки, що використовуються для представлення сонцестоянь і рівнодень.
Юнікод офіційно призначив коди для більшості символів, в основному у блоку різних символів (2600-26FF) [ 27 квітня 2011 у Wayback Machine.] і у блоку різних символів та піктограм (1F300-1F5FF) [ 14 грудня 2010 у Wayback Machine.].
Символи Сонця і Місяця
Використання астрономічних позначень для Сонця і Місяця сходить до глибокої давнини. Форми символів, які з'являються в оригінальних папірусах грецьких гороскопів, — коло з одним променем () для Сонця і півмісяць — для Місяця. Сучасний символ Сонця, коло з крапкою (☉), вперше з'явився в Європі в епоху Відродження.
У сучасній академічній науці, символ Сонця застосовується як індекс для астрономічних констант, що стосуються Сонця. Світність, масу й радіус зір часто подають із використанням відповідних величин Сонця як одиниць вимірювання.
| Сонце | ||||
|---|---|---|---|---|
| Назва | Символ | Код Юнікода codepoint | Зображення Юнікода | Представляє |
| Сонце | U+2609 (dec 9737) | ☉ | Сонце (центр нашої планетної системи) | |
| U+1F71A (dec 128794) | 🜚 | Сонце з одним променем | ||
| U+1F31E (dec 127774) | 🌞 | обличчя Сонця або геральдичне «Сонце», не є астрономічним символом. | ||
| Місяць | ||||
| Назва | Символ | Код Юнікода | Зображення Юнікода | Представляє |
| Місяць, або перша чверть Місяця | U+263D (dec 9789) | ☽︎ | Зростаючий Місяць | |
| U+1F31B (dec 127771) | 🌛 | |||
| Повний Місяць | U+1F315 (dec 127765) | 🌕︎ | Біле коло, як на нічному небі. | |
| U+1F31D (dec 127773) | 🌝 | |||
| Остання чверть Місяця | U+263E (dec 9790) | ☾︎ | спадаючий Місяць | |
| U+1F31C (dec 127772) | 🌜 | |||
| Молодик | U+1F311 (dec 127761) | 🌑︎ | ||
| U+1F31A (dec 127770) | 🌚 |
| Сонячні константи | ||
|---|---|---|
| Константа | Символ | Значення |
| Світність Сонця | L☉ | 3.839× 1026 В, або 3.839× 1033 ерг/с |
| Маса Сонця | M☉ | 1.98892× 1030 kg |
| Сонячний радіус | R☉ | 6.955× 108 м |
| Ефективна температура Сонця | Teff☉ | 5777 К |
| Джерела зображених символів: |
Символи для планет
Символи для класичних планет з'являються в середньовічних візантійських рукописах, в яких збереглося багато стародавніх гороскопів. Символи для Меркурія, Венери, Юпітера і Сатурна були помічені в пізніх грецьких папірусах.. Символи для Юпітера і Сатурна визначені як монограми відповідних грецьких назв, а символ Меркурія є стилізованим кадуцеєм. На думку А. С. Д. Маундера, попередники планетарних символів використовувались в мистецтві для представлення богів, пов'язаних з класичними планетами; Планісфера Б'янкіні, створена в 2-му столітті, показує грецькі персоніфікації планетарних богів, прикрашені ранніми версіями планетарних символів: Меркурій з кадукеєм; до намиста Венери прикріплений шнур, поєднаний з іншим намистом; Марс має спис, Юпітер — палицю, Сатурн — косу; Сонце має вінець з променями, що відходять від нього; а Місяць має головний убір з півмісяцем.
Діаграма в «Компендіумі астрології» 12 го ст. роботи Йоханнеса Каматероса показує Сонце як коло з променем, Юпітер як букву дзета (ініціал Зевса, аналога Юпітера у грецькій міфології), Марс як щит зі схрещеними списами, а інші класичні планети — як символи, що нагадують сучасні, без позначки-хрестика, яка є в сучасній інтерпретації. Ці позначки вперше з'являються приблизно в 16 столітті. За даними Маундера, додавання хрестів могло бути «спробою надати присмак християнства символам старих язичницьких богів».
Символи для Урану були створені незабаром після його відкриття. Один символ, , вигаданий Дж. Келером і уточненим Боде, був призначений для позначення нововиявленого металу платини; оскільки платина, яку часто називають білим золотом, була знайдена хіміками у суміші з залізом, символ платини об'єднує алхімічні символи заліза, ♂, і золота, ☉. Цей символ також поєднує в собі символи Марса (♂) і Сонця (☉), тому що в грецькій міфології Уран представляв рай, і демонструє поєднану силу списа Марса і Сонце. Ще один символ, був запропонований Лаландом 1784 р. У листі до Гершеля, Лаланд описав його як "«un globe surmonté par la première lettre de votre nom» («куля, увінчана першою літерою твого імені»).
Декілька символів були запропоновані для Нептуна на позначення запропонованих назв планети. Стверджуючи право назвати своє відкриття, Урбен Левер'є спочатку запропонував назву «Нептун» і символ тризуба, одночасно збрехавши, що це було офіційно схвалено французьким Бюро довгот. У жовтні він намагався назвати планету Leverrier, на свою честь, і мав підтримку в цьому від директора обсерваторії Франсуа Араго,, який, в свою чергу, запропонував новий символ для планети (). Однак ця пропозиція наштовхнулася на жорсткий опір за межами Франції. Французькі альманахи дуже швидко повернули назву Гершель для Урану, на честь її першовідкривача сера Вільяма Гершеля, та Левер'є для нової планети. Професор Джеймс Піланс з Единбурзького університету захищав для нової планети назву Янус і запропонував ключ як її символ. А Струве представив назву Нептун 29 грудня 1846 р. в Санкт-Петербурзькій академії наук. У серпні 1847 року, Бюро довгот оголосило про своє рішення слідувати усталеній астрономічній практиці і прийняло назву Нептун, але Араго утримався від участі в цьому рішенні.
Міжнародний астрономічний союз не рекомендує використовувати ці символи в журнальних статтях. У деяких випадках, коли планетарні символи можуть бути використані, наприклад, в заголовках таблиць, «Керівництво зі стилю МАС» допускає деякі одно — і дволітерні (для усунення неоднозначності між Меркурієм і Марсом) скорочення назв планет.
| Планети | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Назва | Абревіатура МАС | Символ | Код Юнікода | Зображення Юнікода | Представляє |
| Меркурій | Me | U+263F (dec 9791) | ☿ | Кадукей Меркурія | |
| Венера | V | U+2640 (dec 9792) | ♀ | Намисто Венери (або «дзеркальце») | |
| Земля | E | U+2641 (dec 9793) | ♁ | Держава, | |
| U+1F728 (dec 128808) | 🜨 | Куля з екватором та меридіаном (альтернативні позначення схожої форми: U+2295 ⊕ CIRCLED PLUS; U+2A01 ⨁ N-ARY CIRCLED PLUS OPERATOR; U+1F310 🌐 GLOBE WITH MERIDIANS) | |||
| Марс | Ma | U+2642 (dec 9794) | ♂ | Щит та спис Марса | |
| Юпітер | J | U+2643 (dec 9795) | ♃ | Літера Дзета (від першої літери імені Зевс) | |
| Сатурн | S | U+2644 (dec 9796) | ♄ | Серп або коса Сатурна | |
| Уран | U | U+26E2 (dec 9954) | ⛢ | Платина | |
| U+2645 (dec 9797) | ♅ | Куля, на яку встановлена літера H (від Гершель), більш поширений у старій або британській літературі | |||
| Нептун | N | U+2646 (dec 9798) | ♆ | Тризубець Нептуна | |
| U+2BC9 | ⯉ | Куля, на яку встановлені літери «L» і «V», (від Левер'є), більш поширений у старій, особливо французькій літературі |
Символи для малих планет
Після того, як Джузеппе Піацці відкрив Цереру, група астрономів ратифікувала назву, яку він запропонував, а символом карликової планети був обраний серп.
Символ для 2 Паллади, спис Афіни Паллади, був винайдений бароном Францем Ксавером фон Цахом, і представлений ним у своєму «Monatliche correspondenz zur beförderung der erd- und himmels-kunde». У листі до фон Цаха, першовідкривач Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс (який назвав нещодавно виявлений астероїд) висловив своє схвалення запропонованому символу, але шкодував, що руків'я серпа Церери було прикрашене кулею замість перекладини, щоб краще відрізняти його від знака Венери.
Карл Людвіг Гардінг створив символ для 3 Юнони. Хардінг, який відкрив цей астероїд, запропонував назву Юнона і скіпетр, увінчаний зіркою, як її астрономічний символ.
Символ 4 Вести придумав німецький математик Карл Фрідріх Гаусс. Доктор Ольберс, який раніше відкрив і назвав 2 Палладу, надав Гаусу честь назвати своє нове відкриття. Гаус вирішив назвати новий астероїд на честь богині Вести, а також розробив символ (): вівтар богині, зі священним вогнем на ньому. Інші сучасні письменники використовують більш складний символ ().
Наступні два астероїди, 5 Астрея і 6 Геба, були виявлені Карлом Людвигом Генке. Він попросив, щоб символом для 5 Астрея був перевернутий якір; однак деколи використовували ваги. Гаус назвав 6 Гебу на прохання Генке і обрав келих як символ.
По мірі подальшого відкриття астероїдів астрономи продовжували присвоювати символи до них. Так, 7 Ірида отримав символ веселки з зіркою; 8 Флора — квітку; 9 Метіда — око з зіркою; 10 Гігея — вертикальну змію із зіркою на голові;11 Партенопа — стоячу рибу з зіркою; 12 Вікторія — зірку з гілкою лавра згори; 13 Егерія — щит; 14 Ейрена — голуба з оливковою гілкою з зіркою на голові; 15 Евномія — серце, увінчане зіркою; 16 Психея — крило метелика з зіркою; 17 Фетіда — дельфіна з зіркою; 18 Мельпомена — кинджал на фоні зірки; і 19 Фортуна, зірки на фоні колеса Фортуни.
Йоганн Франц Енке вніс значні зміни публікацією у «Berliner Astronomisches Jahrbuch» (BAJ, «Берлінський астрономічний щорічник») за 1851 рік, — замість символів, він представив цифри, обведені колом, хоча його нумерація починалася з Астреї, а перші чотири астероїди продовжували позначатись своїми традиційними символами. Ця інновація була дуже швидко прийнята астрономічним співтовариством. На наступний рік (1852), номер Астреї був збільшений до 5, але астероїди від Церери до Вести були перераховані за номерами тільки у виданні 1867 р. Коло пізніше перетворилось на пару круглих дужок, а дужки протягом наступних кількох десятиліть поступово почали щезати.
Кілька астероїдів отримали символи від їх відкривачів і після того, як позначення номером у колі сталі широко поширеними. Астероїдам 26 Прозерпіна, 28 Беллона, 35 Левкотея і 37 Фідес (всі виявлені К.Лютером) були призначені, відповідно, символи граната з зіркою всередині; батога і списа; старовинного маяка і хреста. Символом 29 Амфітріти, відкритої Альбертом Мартом, стала черепашка.
Назва і символ Плутона були оголошені першовідкривачами 1 травня 1930 р. Його символ, монограма з букв PL, може бути витлумачений як Плутон або Персіваль Лоуелл, астроном, який ініціював пошук обсерваторією Лоуелла планети за межами орбіти Нептуна.
| Назва | Символ | Код Юнікода | Зображення Юнікода | Представляє |
|---|---|---|---|---|
| 1 Церера | U+26B3 (dec 9907) | ⚳ | серп тримачем донизу | |
| 2 Паллада | U+26B4 (dec 9908) | ⚴ | спис | |
| 3 Юнона | U+26B5 (dec 9909) | ⚵ | скіпетр з зорею нагорі | |
| 4 Веста | U+26B6 (dec 9910) | ⚶ | вівтар з вогнищем | |
| 5 Астрея | якір | |||
| ваги | ||||
| 6 Геба | U+1F377 (dec 127863) | 🍷︎ | келих | |
| 7 Ірида | райдуга з зорею всередині | |||
| 8 Флора | U+2698 (dec 9880) | ⚘ | квітка | |
| 9 Метіда | око з зорею над ним | |||
| 10 Гігея | змія з зорею | |||
| U+2695 (dec 9877) | ⚕ | посох Асклепія | ||
| 11 Партенопа | риба з зорею | |||
| арфа | ||||
| 12 Вікторія | зоря з гілкою лавра | |||
| 13 Егерія | круглий щит | |||
| 14 Ейрена | голуб з оливковою гілкою у дзьобі та зорею на голові | |||
| 15 Евномія | серце з зорею згори | |||
| 16 Психея | крило метелика та зоря | |||
| 17 Фетіда | дельфін та зоря | |||
| 18 Мельпомена | кинджал поверху зорі | |||
| 19 Фортуна | зоря поверху колеса | |||
| 26 Прозерпіна | гранат з зорею всередині | |||
| 28 Беллона | батіг та спис Беллони | |||
| 29 Амфітріта | черепашка | |||
| 35 Левкотея | старовинний маяк | |||
| 37 Фідес | латинський хрест, з більш широкими та закругленими краями | |||
| 134340 Плутон | U+2647 (dec 9799) | ♇ | Монограма з літер P та L від назви Плутон або імені Персіваль Лоуелл |
Символи зодіакальних сузір'їв і знаків
Символи зодіаку мають кілька астрономічних інтерпретацій. В залежності від контексту, зодіакальний символ може позначати або сузір'я, або точку чи інтервал на площині екліптики.
Список астрономічних явищ, опублікованих в альманахах, іноді включав поєднання зір і планет або Місяця; щоб не друкувати повну назву зорі, замість неї деколи використовували грецьку літеру і і символ сузір'я зорі. Екліптика була розділена 12 знаків, кожен розділений на 30 градусів, і компонент знака екліптики був виражений або числом від 0 до 11, або відповідним символом зодіаку.
У сучасному академічному використанні всі сузір'я, в тому числі дванадцять зодіакальних, мають трилітерні абревіатури. Зодіакальні символи також іноді використовується для представлення точок на екліптиці, особливо сонцестоянь і рівнодень. Кожен символ сприйматися як «перша точка» кожного знака, тому, ♈︎ позначає весняне рівнодення, ♋︎ літнє сонцестояння, ♎︎ осіннє рівнодення, і ♑︎ зимове сонцестояння.
| Зодіак | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Назва | Абревіатура МАС | Знаки | Градуси | Символ | Код Юнікоду | Зображення Юнікоду |
| Овен | Ari | 0 | 0° | U+2648 (dec 9800) | ♈︎ | |
| Телець | Tau | 1 | 30° | U+2649 (dec 9801) | ♉︎ | |
| Близнята | Gem | 2 | 60° | U+264A (dec 9802) | ♊︎ | |
| Рак | Cnc | 3 | 90° | U+264B (dec 9803) | ♋︎ | |
| Лев | Leo | 4 | 120° | U+264C (dec 9804) | ♌︎ | |
| Діва | Vir | 5 | 150° | U+264D (dec 9805) | ♍︎ | |
| Терези | Lib | 6 | 180° | U+264E (dec 9806) | ♎︎ | |
| Скорпіон | Sco | 7 | 210° | U+264F (dec 9807) | ♏︎ | |
| Стрілець | Sgr | 8 | 240° | U+2650 (dec 9808) | ♐︎ | |
| Козоріг | Cap | 9 | 270° | U+2651 (dec 9809) | ♑︎ | |
| Водолій | Aqr | 10 | 300° | U+2652 (dec 9810) | ♒︎ | |
| Риби | Psc | 11 | 330° | U+2653 (dec 9811) | ♓︎ |
Інші символи
Символи аспектів та вузли вперше з'явились у середньовічних текстах, хоча середньовічне і сучасне застосування символів вузлів розрізняються; ☊ раніше позначав низхідний вузол, а ☋ — висхідний. При описі Кеплерівських елементів орбіти, ☊ іноді використовується для позначення екліптичної довготи висхідного вузла, хоча більш поширеним є використання Ω (великої літери омега), яка колись була типографічною заміною старого символу.
Символи аспектів вперше з'являються у візантійських кодексах. З п'яти аспектів Птолемея, в астрономії використовуються лише три — сполучення, протистояння і квадратура.
Символи для комети (☄) і зорі () використовувались у друкованих працях про астрономічні спостереження комет. У таблицях цих спостережень ☄ позначало комету, яка обговорювалась, а — зорю, щодо якої були зроблені вимірювання положення комети.
| Інші символи | |||
|---|---|---|---|
| Назва | Символ | Код Юнікода | Зображення Юнікода |
| Висхідний вузол | U+260A (dec 9738) | ☊ | |
| Нисхідний вузол | U+260B (dec 9739) | ☋ | |
| Сполучення | U+260C (dec 9740) | ☌ | |
| Протистояння | U+260D (dec 9741) | ☍ | |
| Квадратура | U+25A1 (dec 9633) | □ | |
| Комета | U+2604 (dec 9732) | ☄ | |
| Зоря | U+2605 (dec 9733) | ★ |
Див. також
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Астрономічні символи |
- Алхімічні символи
- Астрологічні символи
- Сонячний символ
- Зодіак
Примітки
- Йоганн Франц Енке, Berliner Astronomisches Jahrbuch für 1853, Berlin 1850, p. VIII
- Pasko, Wesley Washington (1894). . с. 29. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
- The Unicode Consortium
- ↑ Neugebauer, Otto; Van Hoesen, H. B. (1987). Greek Horoscopes. с. 1, 159, 163. ISBN 0-8357-0314-2.
- Green, Simon F.; Jones, Mark H.; Burnell, S. Jocelyn (2004). An introduction to the sun and stars. Cambridge University Press. с. 8.
- ↑ Goswami, Aruna (2010). Principles and Perspectives in Cosmochemistry: Lecture Notes of the Kodai School on 'Synthesis of Elements in Stars' Held at Kodaikanal Observatory, India, April 29 - May 13, 2008. с. 4–5.
- ↑ Астрономічні знаки // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — 548 с. : іл. — ISBN 966-613-263-X.
- ↑ Planet Symbols. NASA. оригіналу за 17 березня 2010. Процитовано 4 березня 2010.
- ↑ Cox, Arthur (2001). Allen's astrophysical quantities. Springer. с. 2. ISBN 0-387-95189-X.
- ↑ Hilton, James L. (14 червня 2011). When Did the asteroids Become Minor Planets?. Архів оригіналу за 18 січня 2010. Процитовано 24 квітня 2013.
- ↑ Frey, A. (1857). . с. 379. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
- . 1774. с. xxxiv. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ 22. C. Knight. 1842. с. 197. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ The Encyclopedia Americana: a library of universal knowledge 26. Encyclopedia Americana Corp. 1920. с. 162–163. Процитовано 24 березня 2011.
- ↑ Putnam, Edmund Whitman (1914). . G.P. Putnam's sons. с. 197. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ 158. 1852. с. ii. Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ (Firm), Hachette (1908). . с. 8. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- Carroll, Bradley W.; Ostlie, Dale A. (2007). An Introduction to Modern Astrophysics. Pearson Addison-Wesley. с. Appendix A. ISBN 0-8053-0402-9.
- S. C. Tripathy; H. M. Antia (1999). Influence of surface layers on the seismic estimate of the solar radius. Solar Physics 186 (1/2): 1–11. Bibcode:1999SoPh..186....1T. doi:10.1023/A:1005116830445.
- T. M. Brown; J. Christensen-Dalsgaard (1998). Accurate Determination of the Solar Photospheric Radius. Astrophysical Journal Letters 500 (2): L195. Bibcode:1998ApJ...500L.195B. arXiv:astro-ph/9803131. doi:10.1086/311416.
- . Handbook of Chemistry and Physics (вид. 88th). CRC Press. Архів оригіналу за 11 травня 2009.
- Jones, Barrie William (2004). Life in the Solar System and Beyond. Springer. с. 7. ISBN 1-85233-101-1.
- Gray, David F. (2005). The observation and analysis of stellar photospheres. Cambridge University Press. с. 505.
- Salaris, Maurizio; Cassisi, Santi (2005). Evolution of stars and stellar populations. John Wiley and Sons. с. 351.
- Tielens, A. G. G. M. (2005). The physics and chemistry of the interstellar medium. Cambridge University Press. с. xi.
- Neugebauer, Otto (1975). A history of ancient mathematical astronomy. с. 788–789. ISBN 0-387-06995-X.
- Jones, Alexander (1999). Astronomical papyri from Oxyrhynchus. с. 62–63. ISBN 0-87169-233-3.
- . Florence, Italy: Istituto e Museo di Storia della Scienza (Institute and Museum of the History of Science). Архів оригіналу за 30 жовтня 2009. Процитовано 17 березня 2010.
- ↑ Maunder, A. S. D. (1934). The origin of the symbols of the planets. The Observatory 57: 238–247. Bibcode:1934Obs....57..238M.
- ↑ Bode, J. E. (1784). . с. 95–96. Архів оригіналу за 24 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Gould, B. A. (1850). . Smithsonian Institution. с. 5. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
- Cain, Fraser. . Universe Today. Архів оригіналу за 3 січня 2017. Процитовано 18 березня 2013.
- ↑ Francisca Herschel (August 1917). . The Observatory. Bibcode:1917Obs....40..306H. Архів оригіналу за 1 квітня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Littmann, Mark; Standish, E. M. (2004). Planets Beyond: Discovering the Outer Solar System. Courier Dover Publications. с. 50. ISBN 0-486-43602-0.
- Pillans, James (1847). . Astronomische Nachrichten 25 (26): 389–392. Bibcode:1847AN.....25..389.. doi:10.1002/asna.18470252602. Архів оригіналу за 11 березня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Baum, Richard; Sheehan, William (2003). In Search of Planet Vulcan: The Ghost in Newton's Clockwork Universe. Basic Books. с. 109–110. ISBN 0-7382-0889-2.
- Gingerich, Owen (1958). The Naming of Uranus and Neptune. Astronomical Society of the Pacific Leaflets 8: 9–15. Bibcode:1958ASPL....8....9G.
- Hind, J. R. (1847). Second report of proceedings in the Cambridge Observatory relating to the new Planet (Neptune). Astronomische Nachrichten 25 (21): 309–314. Bibcode:1847AN.....25..309.. doi:10.1002/asna.18470252102.
- Bureau Des Longitudes, France (1847). . с. unnumbered front matter. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- . 1989. с. 27. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Mattison, Hiram (1872). . Sheldon & Co. с. 32–36. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- . Universe Today. 6 серпня 2009. Архів оригіналу за 3 червня 2010. Процитовано 8 березня 2010.
- ↑ Schumacher, H. C. (1846). . Astronomische Nachrichten 25: 81–82. Bibcode:1846AN.....25...81L. doi:10.1002/asna.18470250603. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 1 березня 2018.
- Bode, J. E., ред. (1801). . с. 97–98. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ von Zach, Franz Xaver (1802). Monatliche correspondenz zur beförderung der erd- und himmels-kunde, Volume 6 [ 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]. pp. 95-96.
- ↑ von Zach, Franz Xaver (1804). 10. с. 471. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ von Zach, Franz Xaver (1807). 15. с. 507. Архів оригіналу за 22 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
- Carlini, Francesco (1808). . Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Faulks, David (9 травня 2006). . с. 4. Архів оригіналу за 14 червня 2019. Процитовано 20 листопада 2017. «In general, only the signs for Vesta have enough variance to be regarded as different designs. However, all of these Vesta symbols ... are differing designs for 'the hearth and flame of the temple of the Goddess Vesta' in Rome, and can thus be regarded as extreme variants of a single symbol.»
- Bureau des longitudes (1807). . с. 5. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
- Canovai, Stanislao; del-Ricco, Gaetano (1810). . с. 149. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Berlin, Deutsche Akademie der Wissenschaften zu; Berlin, KöNiglich Preussische Akademie der Wissenschaften zu (1845). . с. 406. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018. «Der Planet hat mit Einwilligung des Entdeckers den Namen Astraea erhalten, und sein Zeichen wird nach dem Wunsche des Hr. Hencke ein umgekehrter Anker sein.»
- ↑ . 1847. с. 315. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- Steger, Franz (1847). 3. с. 442. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018. «Hofrath Gauß gab auf Hencke's Ansuchen diesem neuen Planetoiden den Namen Hebe mit dem Zeichen (ein Weinglas).»
- ↑ . Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 8: 82. 1848. Bibcode:1848MNRAS...8...82.. doi:10.1093/mnras/8.4.82. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. «The symbol adopted for [Iris] is a semicircle to represent the rainbow, with an interior star and a base line for the horizon....The symbol adopted for [Flora's] designation is the figure of a flower.»
- ↑ . Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 8: 147. 1848. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. «I trust, therefore, that astronomers will adopt this name [viz. Metis], with an eye and star for symbol.»
- ↑ de Gasparis, Annibale (1850). . Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 11: 1. Bibcode:1850MNRAS..11....1D. doi:10.1093/mnras/11.1.1a. Архів оригіналу за 1 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. «The symbol of Hygeia is a serpent (like a Greek ζ) crowned with a star. That of Parthenope is a fish crowned with a star.»
- ↑ Hind (1850). . Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 11: 2. Bibcode:1850MNRAS..11....2H. doi:10.1093/mnras/11.1.2. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. «I have called the new planet Victoria, for which I have devised, as a symbol, a star and laurel branch, emblematic of the Goddess of Victory.»
- ↑ (France), Académie des Sciences (1851). . Comptes Rendus des Séances de l'Académie des Sciences 32: 224. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 1 березня 2018. «M. De Gasparis adresse ses remerciments à l'Académie, qui lui a décerné, dans la séance solennelle du 16 décembre 1850, deux des médailles de la fondation Lalande, pour la découverte des planètes Hygie, Parthénope et Egérie. M. de Gasparis annonce qu'il a choisi, pour symbole de cette dernière planète, la figure d'un bouclier.»
- ↑ Hind (1851). . Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 11: 171. doi:10.1093/mnras/11.8.170a. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. «Sir John Herschel, who kindly undertook the selection of a name for this, the fourteenth member of the ultra-zodiacal group, has suggested Irene as one suitable to the present time, the symbol to be a dove carrying an olive-branch with a star on the head; and since the announcement of this name, I have been gratified in receiving from all quarters the most unqualified expressions of approbation.»
- ↑ de Gasparis, Annibale (1851). . Astronomische Nachrichten 33: 174. Bibcode:1851AN.....33..173D. doi:10.1002/asna.18520331107. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. «J'ai proposé le nom Eunomia pour la nouvelle planète. Le symbole serait un coeur surmonté d'une étoile.»
- ↑ Sonntag, A. (1852). . Astronomische Nachrichten 34 (20): 283–286. Bibcode:1852AN.....34..283.. doi:10.1002/asna.18520342010. Архів оригіналу за 22 вересня 2014. Процитовано 1 березня 2018. «(in a footnote) Herr Professor de Gasparis schreibt mir, in Bezug auf den von ihm März 17 entdeckten neuen Planeten: "J'ai proposé, avec l'approbation de Mr. Hind, le nom de Psyché pour la nouvelle planète, ayant pour symbole une aile de papillon surmontée d'une étoile."»
- ↑ Luther, R. (1852). . Astronomische Nachrichten 34 (16): 243–244. doi:10.1002/asna.18520341606. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. «Herr Director Argelander in Bonn, welcher der hiesigen Sternwarte schon seit längerer Zeit seinen Schutz und Beistand zu Theil werden lässt, hat die Entdeckung des April-Planeten zuerst constatirt und mir bei dieser Gelegenheit dafür den Namen Thetis und das Zeichen [symbol pictured] vorgeschlagen, wodurch der der silberfüssigen Göttinn geheiligte Delphin angedeutet wird. Indem ich mich hiermit einverstanden erkläre, ersuche ich die sämmtlichen Herren Astronomen, diesen Namen und dieses Zeichen annehmen und beibehalten zu wollen.»
- ↑ Hind, J. R. (1852). . с. v. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Luther, R. (1853). . Astronomische Nachrichten 36 (24): 349–350. doi:10.1002/asna.18530362403. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Encke, J. F. (1854). . Astronomische Nachrichten 38 (9): 143–144. Bibcode:1854AN.....38..143.. doi:10.1002/asna.18540380907. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Rümker, G. (1855). . Astronomische Nachrichten 40 (24): 373–374. Bibcode:1855AN.....40Q.373L. doi:10.1002/asna.18550402405. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Luther, R. (1856). . Astronomische Nachrichten 42 (7): 107–108. Bibcode:1855AN.....42..107L. doi:10.1002/asna.18550420705. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Marth, A. (1854). . Astronomische Nachrichten 38 (11): 167–168. Bibcode:1854AN.....38..167.. doi:10.1002/asna.18540381103. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
- Slipher, V. M. (1930). 38. с. 415. Архів оригіналу за 11 грудня 2021. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Schmadel, Lutz D. (2003). Dictionary of minor planet names. Springer. с. 15–18. ISBN 0-354-06174-7.
- Chambers, George Frederick (1877). . Clarendon Press. с. 920–921. ISBN 1-108-01475-5. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Olmsted, Dennis (1855). . Harper. с. 288. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Wilson, John (1899). . с. 302. ISBN 1-4255-3642-5. Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
- Hencke, Karl Ludwig (1847). . Astronomische Nachrichten 26 (610): 155–156. Bibcode:1847AN.....26..155H. doi:10.1002/asna.18480261007. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 1 березня 2018.
- . 1849. с. xxxix. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Webster, Noah; Goodrich, Chauncey Allen (1884). . с. 1780. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- Admiralty, T.H.E. Board O.F. (1831). . с. 1. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- . 1834. с. 47. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
- 3. 1823. с. 155. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018. «...observe, that 60 seconds make a minute, 60 minutes make a degree, 30 degrees make a sign, and 12 signs make a circle.»
- Joyce, Jeremiah (1866). . с. 109. ISBN 1-145-49244-4. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
- . 1833. с. xiii. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018. Видання 1834 року «Морського альманаху та Астрономічних Ефемерид» відмовилось від використання числових знаків (серед інших інновацій); порівняйте вираз (екліптичної) довготи у виданнях за роки 1834 [ 22 грудня 2016 у Wayback Machine.] і 1833 [ 23 грудня 2019 у Wayback Machine.].
- . 1989. с. 34. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 25 лютого 2018.
- Roy, Archie E.; David, Clarke (2003). . с. 73. ISBN 978-0-7503-0917-2. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
- King-Hele, Desmond (1992). A tapestry of orbits. с. 16. ISBN 978-0-521-39323-2.
- Covington, Michael A. (2002). Celestial objects for modern telescopes 2. с. 77–78.
- Ridpath, John Clark, ред. (1897). 1. с. 198. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
- ↑ Tupman, G. L. (1877). . Astronomische Nachrichten 89 (11): 169–170. Bibcode:1877AN.....89..169T. doi:10.1002/asna.18770891103. Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 24 березня 2011.