За́мок Анже́, за́мок ге́рцогів Анжу́йських — середньовічна фортеця, пам'ятка архітектури Франції національного значення. Розташований в однойменному місті Анже (фр. Angers) в департаменті Мен і Луара (фр. Maine-et-Loire). Будівництво замку почалося близько 1230 року і здійснювалося декількома поколіннями герцогів Анжуйських і королів Франції.
| Замок Анже | |
|---|---|
| | |
| Ворота полів з південної сторони замку на передньому плані колись були головним входом до фортеці. | |
| 47°28′12″ пн. ш. 0°33′35″ зх. д. / 47.470083° пн. ш. 0.559889° зх. д. | |
| Статус | пам'ятка архітектури національного значення |
| Статус спадщини | пам'ятка історії класифікованаd і пам'ятка історії класифікованаd |
| Країна | Франція |
| Розташування | Анже, Мен і Луара, Пеї-де-ла-Луар |
| Архітектурний стиль | середньовіччя |
| Будівництво | IX ст., XIII ст. — |
| Власник | Франція |
| Оператор | Centre des monuments nationauxd |
| Сайт | chateau-angers.fr |
| Замок Анже (Франція) | |
| Замок Анже у Вікісховищі |
Замок відомий завдяки ще одній пам'ятці французького середньовічного мистецтва — гобелену «Апокаліпсис».
Історія ред.
Відомо, що землі Анже входили до складу Римської імперії вже у III столітті, тут розташовувалося невелике укріплене поселення, яке захищало ці землі від нападів варварських племен і навіть вікінгів. Поселення, оточене дерев'яними стінами, мало на той час вельми розвинені фортифікаційні укріплення.
У 851 році фортеця потрапляє під владу Анжуйського графства (фр. Anjou). Напади вікінгів продовжуються, декілька разів місто повністю розграбовується. Жоффруа II (фр. Geoffroy II) під час свого правління (1040–1060), з дозволу і благословення єпископа Анже, будує замість дерев'яної фортеці кам'яний замок, після чого Анже стає «виїзною столицею» королів Англії з династії Плантагенетів — тут бували Генріх II та Річард I Левове Серце. У 1204 році французький король Філіпп II Август захоплює низку англійських володінь на континенті, зокрема, Анжуйське графство, а король Англії Іоанн Безземельний через політичні негаразди не має змоги повернути втрачені землі, тому Анже залишається під владою Франції.
Сучасний замок Анже був зведений вже за часів онука Філіпа II, Людовика IX Святого. Будівництво замку почала у 1230 році мати Людовика, королева Бланка Кастильська, яка правила як регент при своєму малолітньому синові. У 1234 році вартість будівництва замку склала 4 422 ліври. До 1240 року було закінчено будівництво потужних стін з сімнадцятьма круглими баштами. У 1246 році Людовик IX випускає з-під свого впливу графство Анжу і передає його, разом із замком Анже, своєму брату Карлу I Анжуйському.
Через сто років Філіп IV Валуа повертає Анжу Франції, а у 1352 році король Іоанн II Добрий (фр. Jean II le Bon) передає ці землі своєму другому синові Людовику I, який згодом стає герцогом Анжуйським. У 1367 році Людовик I доручає своєму архітекторові Деларуа провести оздоблення та реконструкцію замку. Син Людовика I, Людовик II будує у внутрішньому дворі замку каплицю і королівські палати. В каплиці зберігалася свята реліквія — частинка Святого Хреста, яку привіз з хрестових походів король Людовик IX Святий.
Станом на 1451 рік замковий палац мав 154 житлові кімнати з 2 великими залами.
Син Людовика II, Рене Добрий, на відміну від батька більше уваги приділяв паркам і садам. Так, Рене заклав у замку сад, для чого привіз із свого родового маєтку в Провансі квіти, декоративні кущі, дерева. Також у замку з'явився оригінальний звіринець, який мав слугувати для полювання. У замку проводилися численні лицарські турніри. У 1470 році помирає єдиний син Рене, Жан II, і Рене заповідає замок Анже своєму небожу, Людовику XI. Останній, не чекаючи смерті заповідача, у 1475 році захоплює замок і стає його власником. На відміну від попередніх господарів, Людовик XI приділяє більше уваги фортифікаціям замку — він обносить стіни додатковим сухим ровом, фінансує заміну замкової артилерії.
На початку XV століття у замку Анже знаходить притулок дофін Карл, який втік з Парижу від бургундців, що захопили місто. Незабаром, за допомогою Жанни д'Арк він стане королем Карлом VII і очолить опір французів у Столітній війні.
У 1562 році Катерина Медичі зміцнює Анжерський замок з метою привести його у відповідність з військовими реаліями тих часів. Однак її син Генріх III, зійшовши на французький престол у 1574 році, наказав зрізати сімнадцять веж замку до рівня стін, перетворивши їх на звичайні куртини; матеріал з веж пішов на будівництво вулиць міста Анже. Причиною таких дій стали гугеноти, які становили більшість у землях Анжу і Алансон. Генріх побоювався, що вони можуть захопити замок і підняти повстання. Попри це, Генріх III продовжував підтримувати замок у бойовій готовності і навіть встановив на стінах артилерію.
У XVI столітті замковий рів розбудували до ширини 30 м і глибини 11 м
У 1652 році, за часів Фронди, Анрі Шабо (фр. Henri Chabot), губернатор Анжу та прибічник принца де Конде, здіймає повстання в Анже, але коли королівські війська на чолі з Людовиком XIV та кардиналом Мазаріні підходять до стін міста, він здає місто і замок без бою, рятуючи їх від пограбування.
З 1817 року у замку розміщувалася військова академія, де навчалися молоді офіцери, зокрема, Артур Веллслі, майбутній герцог Веллінгтон та переможець Наполеона Бонапарта.
У 1939 році Анже став притулком польського уряду від військ Німеччини, а у 1940 році місто було окуповане нацистами. З 1942 року тут діяв регіональний центр гестапо. У 1944 році Анже був звільнений від нацистів, проте сам замок серйозно постраждав — відступаючи, німецькі війська підірвали склади з амуніцією, що знаходилися всередині замка.
У другій половині XX століття замок Анже був відкритий для відвідування туристами та перетворений у музей середньовічних гобеленів, чия колекція є найстарішою і найбільшою у світі.
За 2002 рік замок відвідало 171 378 туристів, що принесли прибуток у 593 759 євро. Вартість входу становить 8,5 євро, пільговий квиток — 5,5 євро.
Архітектура ред.
Замок Анже розташований у стратегічно важливому місці — на західному схилі найвищого в місті пагорба, висота якого становить 47 метрів над рівнем моря. Висота замку — від 35 до 45 метрів. Фортеця домінує над річкою Мен на висоті 20 метрів. Сама гора складається зі сланцю, на що вказують її стрімкі схили.
Замок має форму неправильного п'ятикутника, загальною площею близько 25 000 м². Оборонні мури зведені у 1232 році з білого вапняку та слюдяного каменю. Їх довжина становить 952 м, товщина — 3 м. Із північно-західного боку до замку в ті часи підступала річка Мен, а тоді вважалося, що атака з води неможлива. Тому ця сторона замку не мала оборонних мурів, натомість, зекономлені кошти дозволили укріпити стіни сімнадцятьма баштами; поза мурами була розміщена вісімнадцята башта, розібрана у 1832 році. Замкові башти мають циліндричну форму, їх висота становить 30 м (первісна висота — близько 40 м), діаметр — 18 м. А річка Мен у XX столітті значно відступила від стін, що дозволило муніципалітету побудувати між замком і річкою шосе.
Замок має дві брами, укріплені двома парами башт, — Міську браму (фр. Porte de la Ville) на північному сході, що вела до міста Анже, і Польову браму (фр. Porte des Champs) на півдні, що вела назовні замку. Головний входом до замку є Міська брама, до якої веде підйомний міст.
Між брамами розташовувався військовий плац. Згодом на його місці у XV столітті була зведена резиденція губернатора (перебудована у XVIII столітті) та влаштовано регулярний сад.
Первісно житлові приміщення займали північний кут замку, найближчий до річки. Від них залишилася лише так звана Королівська ложа — це невелика двоповерхова будівля, на кожному поверсі якої — по дві кімнати, де розміщено кілька гобеленів XV–XVII століть. Ложа прилучається до невеликої каплиці святої Женев'єви, зведеної Людовиком II у 1410 році. В інтер'єрі каплиці зберігся старовинний вітраж, що зображає Рене Доброго.
Ще однією будівлею замку є Брама Короля Рене, що веде до внутрішнього подвір'я, призначеного для шляхетних гостей замку.
Гобелен ред.
Найдорожча реліквія замку, гобелен «Апокаліпсис», з'явився у замку між 1373 та 1381 роками. Цей гобелен впродовж п'яти років ткав паризький майстер Ніколя Батай (фр. Nicolas Bataille), розмалював гобелен фламандський художник Еннекен з Брюгге (фр. Hennequin de Bruges, відомий також як Жан де Бондоль). Гобелен мав загальну довжину 144 м, висоту — 5,5 м, складався з 7 частин і представляв 105 сцен на тему «Апокаліпсис Івана Богослова» (у сучасному замку експонується лише 65).
У 1782 році власники замку мали намір продати гобелен, але це їм не вдалося. Під час французької революції фрагменти гобелену використовували для захисту помаранчевих дерев від морозу. Коли у 1843 році частини гобелену повернулися до замкової каплиці, виявилося, що втрачено близько третини полотна. У 1954 році, для експозиції гобелена і водночас для його зберігання, було влаштоване спеціальне приміщення із мінімальним освітленням.
Руйнування замку ред.
Після XVIII століття було втрачено частину житлових приміщень замку, зовнішні частини обох брам. Повноцінну реставрацію збережених будівель розпочали після 1875 року, коли замок визнали пам'яткою історії.
10 січня 2009 коротке замикання спричинило пожежу, яка пошкодила частину житлових приміщень площею 400 м². Найбільшої шкоди зазнала Королівська Ложа, де зберігалися старовинні книги, повністю згорів дах. Втрати оцінили у 2 млн. євро.
Галерея ред.
Примітки ред.
- (фр.) Сайт про національні пам'ятки Франції [ 2008-03-29 у Wayback Machine.].
- ↑ base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
Джерела ред.
- (рос.) С. М. Бурыгин, Н. Н. Непомнящий, Н. И. Шейко. Замки Франции. Путешествие в глубь истории. — М., Вече, 2008. — С. 24, 40-45
- (фр.) Mesqui, Jean (2001), Le château d'Angers, Paris: Centre des monuments nationaux/ Monum. Éditions du patrimonie
- (фр.) Louis-Adrien Levat, Etudes historiques. Le Château d'Angers, Angers, Impr. de Lachèse et Dolbeau, 1879
- (фр.) Henri René, Le Château d'Angers, Angers, v, 1908
- (фр.) Adelstan de Beauchesne, La Revue de l'Anjou: Henri III et le château d'Angers en 1585, Angers, G. Grassin, 1912
- (фр.) Louis de Farcy, Mémoires de la Société nationale d'agriculture, sciences et arts d'Angers: Notes sur le château d'Angers, Angers, G. Grassin, 1916
- (фр.) Célestin Port, Dictionnaire historique, géographique et biographique de Maine-et-Loire, t. I, Angers, H. Siraudeau & Cie, 1978–1996, 2e éd.
- (фр.) Henri Enguehard, Château d'Angers, Paris, Edition de la Caisse des Monuments Historiques, 1976
- (фр.) Jean Mesqui, Le château d'Angers, Rennes, Ouest-France, 1988 (ISBN 2-7373-0055-X)
- (фр.) Jacques Mallet, Angers, le château: Maine-et-Loire, Nantes, Inventaire général des monuments et richesses artistiques de la France, coll. " Images du patrimoine ", 1991, 48 p. (ISBN 2-906344-29-X)
- (фр.) Yves Blomme, Anjou gothique, Paris, Picard, 1998 (ISBN 978-2-7084-0543-1)
- (фр.) Jean Mesqui, Le château d'Angers, Paris, Éditions du Patrimoine, 2001, 56 p. (ISBN 2-85822-602-4)
- (фр.) Corinne Albaut, Le château d'Angers, Paris, Éditions du Patrimoine, coll. " Minitinéraires ", 2004, 48 p. (ISBN 2-85822-789-6)
- (фр.) Thierry Pelloquet, Entre ville et campagne, Demeures du Roi René en Anjou, Édition 303, 2009
Посилання ред.
- LE CHATEAU D'ANGERS [ 7 червня 2014 у Wayback Machine.] (фр.)
- (фр.)
- (фр.)
- Замок Анжера [ 2 січня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)