Іоанн I Безземельний (англ. John of England; також Джон Ле́кленд, англ. John Lackland, у літературі — Король Джон; 24 грудня 1166 — 19 жовтня 1216) — король Англії з 1199 року та герцог Аквітанії з династії Плантагенетів. Молодший (п'ятий) син Генріха ІІ та Елеонори Аквітанської. Фактичний правитель Англії з 1189 року, коли його брат Річард I Левове Серце пішов у Третій хрестовий похід. Іоанн втратив до 1205 року Нормандію і майже всі володіння Англії на території Франції, зазнавши поразки від Філіпа ІІ Августа. Його репресивна політика і зростаючі податки призвели до конфлікту з баронами, і вони його змусили підписати Велику Хартію вільностей (Магна Карта) в 1215 р. Пізніше він відрікся від неї, що стало причиною першої Баронської війни 1215—1217, під час якої він помер. Мав також прізвисько «М'який меч». Не через проблеми в особистому житті, оскільки мав 5 дітей з Ізабеллою Ангулемською, а через те, що за його правління Анжуйська імперія втратила практично всі континентальні володіння[джерело?].
| Іоанн I Безземельний англ. John Lackland | |
| Коронація: | 27 травня 1199 |
|---|---|
| Попередник: | Річард I Левове Серце |
| Наступник: | Генріх III |
| Ім'я при народженні: | Джон Плантагенет |
| Народження: | 24 грудня 1167 Оксфорд |
| Смерть: | 19 жовтня 1216 (48 років) Ньюарк-он-Трент |
| Причина смерті: | дизентерія |
| Поховання: | Вустерський Собор, Англія :
|
| Країна: | Королівство Англія |
| Рід: | Плантагенети |
| Батько: | Генріх II Короткий Плащ |
| Мати: | Елеонора Аквітанська |
| Шлюб: | Ізабелла, графиня Глостерська |
| Діти: | Генріх, Річард, Іоанна, Ізабелла, Елеонора, 12 незаконних нащадків |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Молодість Редагувати
Роберт де Торіньї вказує, що Іоанн народився 1167 року. Тоді як Матвій Паризький й «Аннали Бертона» вказують, що Іоанн народився 1166 року. «Аннали Данстейбла» відносять народження Іоанна до 1165 року, однак у них відсутній параграф про події 1166 року. Як було написано за сто років по тому в каноні Лаона, Іоанна назвали на честь Іоанна Богослова, у чий день (27 грудня) він народився. У 1171 році Іоанн був заручений з дочкою Гумберта III, графа Савойї.
На відміну від старших братів Іоанн, хоч і був улюбленим сином Генріха, не отримав від батька жодного з великих земельних володінь у Франції, за що його прозвали «Безземельним». Однак Іоанну дістались значні володіння в Англії й було подаровано володіння Ірландією (1177 рік). Він вирушив до Ірландії 1185 року, укріпивши там англійську адміністрацію та заснувавши кілька замків, але за кілька місяців повернувся до Англії, остерігаючись сутичок з Х'юго де Лейсі та не маючи достатньо коштів.
Після заколоту старших братів проти батька наприкінці його правління й наступної боротьби підтримав свого брата — Річарда Левове Серце, який 1189 року і зайняв престол. Іоанн отримав підтвердження володіння своїми землями, які приносили 6 000 фунтів на рік, й одружився з Ізабеллою, спадкоємицею графства Глостер. У них не було дітей, та незадовго до чи невдовзі після його коронації їхній шлюб було розірвано на підставі кровної спорідненості, тому її не вважають королевою.
У відповідь на проголошення Річардом 1190 року своїм наступником сина померлого брата Джеффрі, Іоанн порушив слово не вступати в Англію, поки Річард буде у хрестовому поході, і спробував скинути регента Річарда Вільяма Лонгчампа. Це дало привід зобразити його злодієм у старовинній легенді про Гереварда, яку у подальшому перетворили на легенду про Робін Гуда.
Дізнавшись, що Річард після повернення з походу був захоплений у полон в Німеччині імператором Генріхом VI, Іоанн попрохав Генріха якомога довше не випускати Річарда, уклавши союз із французьким королем Філіпом II Августом, та спробував захопити контроль над Англією.
У 1193 році він був змушений укласти перемир'я, але стосунки з Філіпом не перервав і готував заколот. Відповіддю Річарда стало вигнання Іоанна та конфіскація його земель. Лише 1195 року Іоанна Річард частково пробачив, і він отримав назад частину своїх володінь, а ще згодом Річард його проголосив спадкоємцем англійського престолу.
Правління Редагувати
На престол Іоанн I зійшов по смерті Річарда I Левове Серце 1199 року. У Артура I, сина старшого брата Іоанна Джеффрі, були більш законні претензії на престол, й багато нормандських аристократів у Франції відмовились підтримувати Іоанна. Однак Артур виріс на континенті, тому населення острова хотіло бачити королем хоч і нелюбимого, але рідного Іоанна. Барони, розуміючи своє слабке становище, звернулись за допомогою до французького короля Філіпа II Августа (васалом якого був Іоанн у своїх французьких володіннях). Окрім того, у 1200 році Іоанн розлучився й цього разу одружився з Ізабеллою Ангулемською, забравши її з-під вінця у свого васала Гуго X де Лузіньяна. Той також поскаржився на це Філіпу.
У 1202 році Філіп викликав Іоанна до двору і, коли той відмовився, вторгся до Нормандії та подарував Артуру майже всі володіння Іоанна у Франції. У ході війни Артур взяв в облогу свою бабусю Елеонору Аквітанську в замку Мірабо. Замок легко б здався, якби 80-річна Елеонора не організувала його оборону так, що захисники протримались кілька днів до 31 липня 1202 року, коли до замку підійшов Іоанн зі своїми військами й узяв Артура в полон. Артура спочатку ув'язнили в замку Фалез під наглядом Х'юберта де Бурга, та Іоанн нібито віддав наказ виколоти йому очі, якого не виконав Х'юберт. У 1203 році Артура перевели до Руану під нагляд Вільяма де Браоза, й подальша його доля невідома, хоча Іоанна, звичайно, підозрюють у його смерті.
У подальшому війна тривала для англійців невдало. Іоанн мав фінансові проблеми, його поводження з Артуром і полоненими не додало йому прибічників, а Філіп контратакував. У 1203 році був захоплений замок Гайар. Його спланував Річард як цілковито неприступний, але Іоанн наказав під час будівництва зробити невеликі модифікації, й саме через них замок був ним взятий. У 1204 році здався Руан. Внаслідок військових дій 1202—1204 років Іоанн втратив значну частину англійських володінь на континенті: (Нормандію, Мен, Анжу, частину Пуату, потім Турень — угода 1206 року з Філіпом II).
У 1207 році папа Інокентій III призначив нового архієпископа Кентерберійського Стефана Ленгтона. Намагаючись посилити свою владу, Іоанн відмовився визнати його, після чого папа наклав на Англію інтердикт (1208 рік), а Іоанн почав конфісковувати церковні землі. У 1209 році папа відлучив Іоанна від церкви, а 1212 року звільнив англійців від присяги королю, тобто теоретично скинув його. У 1213 році Філіп II домовився з папою про вторгнення в Англію з метою скидання Іоанна й уже зібрав флот, але Вільям Лонгеспе розгромив його поблизу Дамме. Однак до того часу Іоанн вже вирішив припинити свою боротьбу під тиском легата Пандульфа. Король підкорився папі й визнав себе його васалом, зобов'язавшись сплачувати по 1 000 марок щороку. Тільки 1214 року інтердикт було знято.
У 1211 році Іоанн придушив повстання валлійців.
1214 року англійці знову вступили в конфлікт із французами в союзі з імператором Оттоном IV і графом Ферраном Фландрським. Союзники зазнали нищівної поразки у битві під Бувіном (27 липня).
Велика хартія вільностей Редагувати
Невдала зовнішня і внутрішня політика, фіскальний та політичний тиск Іоанна на крупних феодалів, що часто супроводжувався відвертим свавіллям, спричинили 1215 року повстання баронів, яке підтримали духовенство, лицарі й містяни. Під тиском повстанців Іоанн Безземельний 15 червня 1215 року підписав Велику хартію вільностей. Не збираючись виконувати обіцянки, які в ній містились, Іоанн незабаром залучив найманців з континенту і почав із новими силами нападати на баронів. Папа підтримав свого васала Іоанна, скасував Хартію та пригрозив відлучити від церкви повсталих баронів. Духовний натхненник повстання, архієпископ Стефан Ленгтон, відмовився зачитувати папські вказівки і його викликали до Риму на Четвертий Латеранський собор.
Іоанн атакував замки повсталих баронів один за одним, а за відсутності Ленгтона барони не змогли дати скоординовану відсіч. Від безсилля вони закликали на трон французького спадкового принца (майбутнього Людовіка VIII), який невдовзі висадився в Кенті та його виголосили в Лондоні королем (хоч і не коронованим).
Смерть Редагувати
У вересні 1216 року Іоанн почав нову енергійну атаку. Він вирушив із Котсволду, вдав наступ, щоб звільнити обложений Віндзорський замок, і атакував на схід навколо Лондона до Кембриджа, щоб розділити контрольовані повстанцями райони Лінкольнширу та Східної Англії. Звідти він вирушив на північ, щоб зняти облогу повстанців у Лінкольні, і повернувся на схід до Лінна, ймовірно, щоб замовити подальші постачання з континенту.
Іоанн I, відступаючи, перетинав зі своїм обозом затоку Вош[en] у Східній Англії і, захоплений несподіваним припливом, втратив усе золото й коштовності. Він не зміг перенести такого удару й помер 18 чи 19 жовтня у Ньюарку, Лінкольншир, від дизентерії (у подальшому ходили чутки, що його отруїли миш'яком). Іоанна поховали у Вустерському соборі у місті Вустер.
Спадкоємцем Іоанна став його дев'ятирічний син Генріх із регентством Вільяма Маршала, графа Пембрук. Барони визнали його, і претензії Людовіка на англійський трон закінчились нічим.
У мистецтві Редагувати
Іоанн Безземельний є одним з героїв різних художніх творів, фільмів і серіалів.
Художні твори Редагувати
- Вільям Шекспір. Історичний часопис Король Іоанн.
- Вальтер Скотт. Роман «Айвенго».
- Джеймс Голдмен. П'єса «Лев узимку».
- Цикл фантастичних романів Філіпа Хосе Фармера «Світ Річки».
Фільми та серіали Редагувати
- Айвенго (США, 1952 рік): в ролі Іоанна — Гай Рольф.
- Лев узимку (Велика Британія, 1968 рік): в ролі Іоанна — Найджел Террі.
- Айвенго (США, 1982 рік): в ролі Іоанна — Рональд Пікап.
- Балада про доблесного лицаря Айвенго (СРСР, 1983 рік): в ролі Іоанна — Альгімантас Масюліс.
- Лев узимку (США, 2003 рік): в ролі Іоанна — Рейф Сполл.
- Робін Гуд (телесеріал) (Велика Британія, 2006 рік): в ролі Іоанна — Тобі Стівенс.
- Робін Гуд (Велика Британія і США, 2010 рік), режисер Рідлі Скотт: в ролі Іоанна Безземельного — Оскар Айзек.
- Залізний лицар (Велика Британія і США, 2011 рік): в ролі Іоанна — Пол Джаматті.
Відеоігри Редагувати
- Робін Гуд: Легенда Шервуду (під ім'ям принца Джона).
Фамільне Дерево Редагувати
| Фульк Єрусалимський | Ерменґард Мейнська | Генріх I | Матильда Шотландська | Вільгельм Трубадур | Філіппа Тулузька | Аймері I | Данжеру | ||||||||||||||||||||||||||||
| Жоффруа V Плантагенет | Матильда | Вільгельм X Аквітанський | Аенор | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Генріх II Плантагенет | Елеонора Аквітанська | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Іоанн Безземельний | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
Примітки Редагувати
- Chronique de Robert de Torigny I, 1167, p. 369
- Matthæi Parisiensis. Monachi Sancti Albani, Chronica Majora, Vol. II, 1166, pages 234
- Annales de Burton, pages 187
- Annales de Dunstaplia. Annales Monastici Vol. III, Annales Prioratus de Dunstaplia, Annales Monasterii de Bermundeseia (London). Luard, H. R. (ed.). 1866, pages 19
- Turner, p. 194; Warren, p. 253.
- ↑ Warren, p. 253.
Література Редагувати
- Петрушевський Д. М. Нариси з історії англійської держави та суспільства у середньовіччі, 4 вид., М., 1937
- Калмикова О. В. Іоанн Безземельний // Велика енциклопедія Кирила та Мефодія — 2004
- Велика радянська енциклопедія
- Turner, Ralph V. (2009) King John: England's Evil King? [ 22 травня 2020 у Wayback Machine.] Stroud, UK: History Press. ISBN 978-0-7524-4850-3.
- Warren, W. Lewis. (1991) King John. [ 5 серпня 2020 у Wayback Machine.] London: Methuen. ISBN 0-413-45520-3
Посилання Редагувати
- Kings of England 1154-1485 (Anjou). Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 10 жовтня 2011. (англ.)
- Олена Сізова. Елеонора де Пуату Аквітанська та її родина як творці європейської куртуазності. Історико-мистецтвознавчий портал "Монсальват". Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 10 жовтня 2011. (рос.)