Історія Пензенської області вивчає історію у межах сучасної Пензенської області Російської Федерації.
Стародавня історія ред.
Тиссагети Геродота ототожнюються сучасними дослідниками з племенами залізної доби городецької культури. Ці племена входили у сферу впливу скіфських народів, та згодом взяли участь у формуванні мордовського народу.
Середньовіччя ред.
Буртасія (~700-990) ред.
У VIII сторіччі починається перехід з Надозів'я на Середнє Надволжя булгарських племен: берсуліа, баланджаріа, савіріа, есегеліа. Рух булгар до Середнього Надволжя тривав до XX сторіччя, нерідко через Горішнє Посур'я. Завдяки такому руху у Горішньому Посур'ї осіли буртаси.
Столицею буртаської держави став Буртас, що був роташований у сучасному місті Городище (Юловське городище). У 9 сторіччя через Буртас було встановлено важливий торговий шлях із Русі на Булгарію Київ-Булгар.
Місцеві мокшанські племена не були знищені буртасами.
Волзька Булгарія (бл. 990—1237 рр.) ред.
Буртаське князівство наприкінці X сторіччя стало частиною Волзької Булгарії.
Важливий для Булгарії торговий шлях з Русі збагачував буртасів й мокшан до монголо-татарської навали.
Контакти з Руссю ред.
Давньоруські торгові люди з'явилися в області завдяки торговому шляху з Києва на Булгар, що проходив у IX—XIII ст. через Горішнє Посур'я. Завдяки торгівлі на буртаських поселеннях та давньомокшанських могильниках виявлено давньоруські речі: посуд, шифер. пряслиці та інші вироби.
У 12 сторіччі східна межа Рязансько-Пронського князівства проходила у західної межі області, річками Цна, Виша й Ока. У XII сторіччі рязанські колоністи проникають у східне Надмокшання, що знайшло своє відображення в різкому збільшенні давньоруського кругового посуду чорного кольору горшкородібних форм у буртаських й мокшанських поселеннях: Вишинські городища, Жуковські городища, Феліцатовське городище, Кармалєйське селище.
Контакти з південно-руськими князівствами перевався, а з північно-руськими скоротився після монголо-татарської навали 1237 року.
Золотаревське городище (Сарна) ред.
Золотаревське городище, що з VIII сторіччя Золотаревське городище ототожнюються з мокшою. У X сторіччі буртаси штурмом взяли Сарну. У XI сторіччі Золотаревська фортеця входить до складу Волзької Булгарії. Городище було створено ще у III сторіччі племена городецької культури.
Сарна була спалена 1237 року монголо-татарською ордою.
Золота Орда (1242—1438) ред.
В 1237 році через область проходять орда монгольського хана Батия, після чого територія стала частиною Золотої Орди.
Після заснування в 1242 році у Булгарі ставки Батия територія області увійшла в Золоту Орду.
В 1313 році місто Наровчат став резиденцією Узбек-хана й столицею окремого улусу.
В 1395 році Тамерлан розорює край Пензенської області.
Казанське ханство (1438—1552) ред.
В 1438 році виникає Казанське ханство, в залежності від якого перебувала й територія Пензенської області.
Новий час ред.
Московська колонізація області ред.
Після приєднання 1552 року Казанського ханства й 1556 року Астраханського ханства до Московського царства край сучасної Пензенської області відходить до порядкування Москви. Колонізація Московським царством області почалося у кінці 16 — початку 17 сторіччя. Спочатку освоювалося захід області: сточище річок Виша, Вад; потім річки Мокша.
Московських поселень було мало через постійні набіги ногаїв із півдня. На них зустрічаються характерна для московської матеріальної культури сіро-чорна кругова кераміка різних форм, сокири, землеробський інвентар, іноді монети. Поруч із московськими поселеннями виникали кладовища, де ховали за християнськими канонами: трупопокладення на спині на підстилці чи у дерев'яній колоді з хрестом на грудях.
На початку XVII сторіччя московські поселення поширюються з північного заходу на південний схід, доходять до злиття впливу річки Уза до Сури. Чисельність московських поселень досягає близько 20.
Засічні лінії ред.
Перша згадка про московське поселення на місці Беково відноситься до 1621 року. Московське царство будує у 1636—1648 роках Керенську, Верхньоломовську, Нижньоломовську, Інсар-Потизьку й Сарансько-Артеманську засічні лінії. У 1676—1680 роках зведена Пензенська засічна лінія. Як складова ліній були засновані міста: Верхній Ломов (1635 рік), Керенськ (1636), Нижній Ломов (1636), Пенза (1663), Мокшан (1679), Рамзаєвський острів (1679).
Пензенська провінція / губернія ред.
У 1719 році була утворена Пензенська провінція у складі Казанської губернії.
15 вересня 1780 року було утворено Пензенське намісництво, що проіснувало до 5 березня 1797 року. Тоді намісництво було ліквідовано, а Пенза стала центром Пензенського повіту Саратовської губернії.
Наприкінці XVIII сторіччя була зведена садиба Зубриловка князів Голіциних-Прозоровських.
9 вересня 1801 року утворена Пензенська губернія.
Пензенська губернія була серед 17 губерній, що серйозно постраждали від голоду 1891—1892 років.
Новітня доба ред.
У 1918 році відбулося селянське повстання в Пензенській губернії проти влади більшовиків.
У 1928 році після скасування Пензенської губернії та її повітів Пенза стає центром Пензенського району та Пензенського округу Середньо-Волзької області, у 1930 році — районним центром Середньоволзького краю (з 1935 року — Куйбишевський край), з 1937 року — районним центром у Тамбовській області.
Пензенська область ред.
4 лютого 1939 року Тамбовська область була розділена та утворена Пензенська область. У березні 1939 року був створений Пензенський обласний комітет ВКП(б), першим секретарем обкому став Олександр Кабанов.
При утворенні Пензенської області до її складу були передано:
- з Тамбовської області — місто Пенза, Башмаковський, Беднодемьяновський, Безсоновський, Велико-Вьясський. Голіцинський, Головінщинський, Городищенський, Зеьметчинський, Іссінський, Каменський, Керенський, Кондольський, Лунінський, Мокшанський, Наровчатський, Нижньо-Ломовський, Пачелмский, Поімський, Свіщевський, Сосєдський, Телегінський, Тернівський, Чембарський й Шемишейский райони;
- з Куйбишевської області — Барановський, Камешкірський, Кузнецький, Литвиновський, Неверкінський, Миколаївський, Ніколо-Пестровський райони;
- з Саратовської області — Бековський, Даниловський, Колишлейийком, Лопатинський, Мало-Сердобінський, Сердобський, Тамалінський райони.
19 січня 1943 року Барановський і Миколаївський райони передано до складу наново утворюваною Ульяновської області.
За часів Другої світової війни Пензенська область не зазнала окупації.
Радіоактивне забруднення ред.
У 1986 році Пензенська область постраждала від радіоактивних опадів після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіоактивного забруднення зазнало 4130 км² (9,6 %) території області; 200 населених пунктів із населенням 131 тисяч осіб. У число найзабрудненіших ділянок включені Пенза-III, Согласіє, Гідрострой, Окружна та територія в Арбеково між проспектом Будівельників й залізницею.
Джерела ред.
- Відповідні словникові статті з джерела «„Пензенская энциклопедия“. М.: Научное издательство „Большая Российская энциклопедия“, 2001»
Примітки ред.
- ↑ Г. Н. Белорыбкин (2001). Булгария / Пензенская энциклопедия. Москва: Научное издательство „Большая Российская энциклопедия“.
- ↑ Белорыбкин Г. Н. (1991). Русское влияние в материальной культуре памятников с коричнево-красной гончарной посудой Верхнего Посурья и Примокшанья //Археология и история юго-восточной Руси. Курськ.
- . 94.25.70.110. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
- . inpenza.ru. Архів оригіналу за 7 листопада 2018. Процитовано 28 жовтня 2018.
- . geo.1september.ru. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 28 жовтня 2018.
- Кондрашин В. В. Крестьянское движение в Поволжье в 1918—1922 гг. / Ответственный редактор — главный научный сотрудник Института российской истории РАН, доктор исторических наук, профессор В.П. Данилов. — 1-е изд. — М.: «Янус — К», 2001. — С. 279—280. с. 544. ISBN ISBN 5-94321-001-6.
- Указ Президиума ВС СССР от 4.02.1939 о разделении Тамбовской области на Пензенскую и Тамбовскую области — Викитека. ru.wikisource.org (рос.). Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 28 жовтня 2018.
- Закон СССР от 31.05.1939 Об изменении и дополнении статей 22, 23, 77, 78 и 83 Конституции (Основного Закона) СССР — Викитека. ru.wikisource.org (рос.). Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 28 жовтня 2018.
- . oplib.ru. Архів оригіналу за 23 вересня 2018. Процитовано 28 жовтня 2018.