Іранський елемент в українській духовній культурі — складова частина української духовної культури, яка є запозиченням чи внеском різних іранських етнічних груп у культуру середньовічних етносів, які в свій час та в свою чергу стали основою для формування етносу українців.
Перші епіграфічні згадки безумовних іранізмів (Хорс, Сімаргл тощо) відносяться до ХІ—XII ст. («Слово о полку Ігоревім», «Повість временних літ» тощо), деякі збереглися до межі XIX—ХХ ст. у народній традиції, й записані етнографами.
Дуже важливим і показовим щодо загальнослов'янських та іранських мовних відповідностей є таке:
Слід зазначити, що
Нижче розглянуто певну кількість етнографічних пам'яток, які більш-менш упевнено можна класифікувати як іранський елемент, окремо подано реєстр середньовічних давньоруських теонімів, етнонімів безумовно іранського походження.
Іранські теоніми, етноніми у давньоруських та іншомовних середньовічних епіграфічних пам'ятках Редагувати
Жива ватра Редагувати
Безумовно, слово «ватра» має прозору іранську етимологію:
авест. *ātar(š)- (*âtar-) > укр. вогонь, дух вогню.
Щодо «живої ватри» існують цікаві згадки українських етнографів, записані у карпатських вівчарів, а саме:
після розбудови у полонині кошари, ватаг (старший вівчар на вигоні) розпалює «живу ватру» (у найархаїчніший спосіб — тертям двох шматків сухої деревини) у день вигону овець у полонину (інколи на старій підкові). Жива ватра горить весь час, доки вівці випасаються у полонині — з весни до осені.
Окремої уваги заслуговують забобони щодо «живої ватри»:
- у жодному разі не можна щоби «жива ватра» згасла під час випасу овець;
- в жодному разі її не можна виносити, передавати чи розпалювати від неї інші вогнища;
- в жодному разі не можна приносити до зграї інший вогонь;
- не можна кидати у ватру сміття, топтати її ногами тощо;
- коли восени чабани гонять отару з полонини, ватру залишати не можна, вона мусить згаснути сама (гасити її також не можна).
Щодо функції вогню як стихії очищення є цікава етнографічна згадка у М. В. Гоголя: «… усі, хто ніс труну почали прикладати руки до печі, що зазвичай роблять українці, побачивши мерця.»
Окрім сакрального «ватра», існує певна кількість лексичних паралелей говірок українців карпатського регіону та осетин (укр. ґазда — ос. qœzdyg / gœzdug, укр. стайня — диг. stojnæ тощо).
Хорс Редагувати
Безпосередньо ім'я цього солярного бога з безсумнівною іранською етимологією (авест. hvarə xšaetəm (hvarexshaêtahe [hvare-xshaêta]) — укр. сонце сходяче/пануюче) у духовній культурі українців відсутнє, але деякі етнографічні записи дають підстави вважати, що на певному етапі розвитку української культури Хорс займав помітне місце. В контексті цього доцільно навести уривок відомої купальської пісні:
Гей, око Лада,
Леле Ладове,
Гей, око Лада,
Ніч пропадає,
Бо око Лада
З води виходить,
Ладове свято
Нам приносить.
Гей, Ладо!
А ти, Перуне,
Дай дочекати,
Ладо, Купала
У наведеному уривку ми бачимо трьох персонажів дохристиянських часів, а саме:
- Ладо — судячи з контексту відновлений та перероджений антропоморфний «впорядкований всесвіт» (Лад/ Ладо);
- Перун — в архаїчній (бог грози та грозової хмари) іпостасі;
- Око Лада — сонце що сходить.
Схід сонця (око Лада) на початку нового дня (ніч пропадає) з побажанням, аби святковий ранок не був дощовим (А ти, Перуне, дай дочекати) — і персонажі, і сам сюжет окрім зазначеної з авест. hvarə xšaetəm мають певні паралелі з гімнами Ріґведи, а саме:
- Ріґведа, І, 115, 1.
Зійшов світлий образ богів, око Мітри,
Варуни [й] Агні;
- Ріґведа, X, 37, 1.
Уклін оку Мітри-Варуни
Окремо слід зауважити, що отримавши на спільному історичному етапі розвитку певні внески духовної культури іранських (чи індо-іранських) етносів, росіяни та українці пішли дещо іншими шляхами і в запозиченнях — в духовній культурі українців відсутній характерний для духовної культури росіян дуалізм рос. «мир — воля» (у ведах «око Мітри-Варуни», а в наведеній пісні — «око Ладове»), що є чи ненайвизначнішою відмінністю між двома етносами на ментальному рівні.
Щодо функції сонця як «ока Божого» маємо й інше етнографічне підтвердження:
- Ріґведа, X, 43, 5.
Коли щедрий завойовує всеприваблююче сонце…
ця сюжетна лінія є близькою за змістом до строки «А ти, Перуне, дай дочекати», але у ведах говориться про Індру, який захопив Сур'ю (дощова/грозова хмара закриває сонце), у купальській пісні ми бачимо звернення до Перуна з проханням, аби цього не відбулося.
В християнські часи Хорса замінив св. Юра, який виконував такі функції:
Хорти св'ятого Юра Редагувати
Близькою до хорта є міфічна тварина — ярчук. Ймовірно, що іранська (й скіфська) традиція чоловічих союзів (воїнів-псів) мала до цього мифічного персонажу безпосереднє відношення.
Перун, блискавка, небесний вогонь караючий Редагувати
Не зважаючи на те, що «Міф про Бога Грози за наявності низки широких типологічних паралелей у різних народів світу можна вважати … спільною спадщиною давніх індоєвропейських традицій», слід зазначити, що в українській духовній культурі присутнє виключно індо-іранське нашарування — «св'ятість» чи «праведність» небесного вогню — блискавки.
Бог, паралелі у релігійній термінології Редагувати
Етимологія слова укр. бог < давньосл.*bogъ < авест. bâgem [bâga] (укр. щастя, доля, богатство) та має відповідність й в давньоіндійській мові. Наразі термін Бог є найпоширенішим й найвживанішим запозиченням з іранської у сучасній українській духовній культурі й, відповідно, мові (за популярністю у побутовому щоденному вжитку хіба що інший іранізм — укр. пан від праір. *pāna-). Українські вирази та словоутворення Бодай / (не) дай Бог — мають повні відповідності як в ведичній (Bhága + dāti / Bhága + dadāti), так і в авестійській традиціях.
У дохристиянські часи термін «Бог» переважно застосовувався до Даждьбога — бога одарюючого, наділяючого й, можливо, Стрибога, та, свого часу, було запозичено у християнство.
Окрім зазначених вище, у повній відповідності до іранських релігійних термінів є такі українські (на певному щаблі історичного розвитку етносу й незважаючи на сучасний вжиток): віра, світло, благо, чари, хоронити, чистити, слово, могила, гоїти, хворіти, зло, сором, (про)вина.
Це незавершена стаття з етнографії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Див. також Редагувати
Примітки. Джерела. Посилання. Редагувати
- ↑ (рос.) Зализняк А. А. Проблемы славяно-иранских языковых отношений древнейшего периода. ВСЯ № 6. М., 1962
- (рос.)Вяч. Вс. Иванов. Проблемы изучения славяно-иранских связей (Славяне и их соседи. Место взаимных влияний в процессе общественного и культурного развития. Эпоха феодализма.) М., 1968.
- ↑ (рос.)В. Н. Топоров. Об иранском элементе в русской духовной культуре. Славянский и балканский фольклор. М.: «Наука», 1989
- Л. Залізняк. Від склавинів до української нації. «Бібліотека українця». Київ. 1997
- ↑ (англ.)H. Peterson. Dictionary of most common AVESTA words [ 25 липня 2013 у Wayback Machine.]
- Франко І. Людові вірування на Підгір'ю: Етнографічний зб. Львів, 1898. — Т. 5.
- Шухевич В. Гуцульщина.- Ч. 2 // Матеріали до українсько-руської етнології.- Львів, 1901.
- (рос.)И. А. Дзендзелевский. Запреты в практике карпатских овцеводов. Славянский и балканский фольклор. М.: «Наука», 1984.
- (рос.) Н. Гоголь. Вий. [ 9 травня 2013 у Wayback Machine.]
- (рос.) Абаев В. И. Осетинский язык и фольклор. АН СССР. Ленинград. 1949.
- Записано від Левицького у селі Ясень Рожнятівського району на Станіславщині. Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, фонд 14 — 5, одиниця зберігання 264, аркуш 44
- переклад на українську з російської, некваліфікований, не може використовуватись як посилання, оригінал: (рос.)Гимн Сурье [ 14 червня 2013 у Wayback Machine.]
- переклад на українську з російської, некваліфікований, не може використовуватись як посилання, оригінал: (рос.)1. К Сурье [ 28 грудня 2010 у Wayback Machine.]
Інша строка цього гімну, а саме «5. …надісланий, ти охороняєш образ життя кожного…» дає підстави для припущення, що «Око Ладове»-Хорс як і його ведичний аналог Сур'я виконував функції солярного бога-охоронця, бога-наглядаючого, що, в свою чергу, при визначенні функцій інших богів київського пантеону, так чи інакше пов'язаних з небесним вогнем, а саме Перуна (бог караючий) та Даждьбога (бог одарюючий) наводить на думку щодо інтерпретації Трояна як триєдиного солярного бога, солярної трійці, а сам міф про початок «віків Трояна» пов'язувати з початком існування етносу антів, який, поза сумнівом, виник внаслідок активних слов'яно-іранських взаємин. - ↑ Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ. Довіра. 1992.
- переклад на українську з російської, некваліфікований, не може використовуватись як посилання, орігінал: (рос.)1. К Индре [ 8 вересня 2012 у Wayback Machine.]
- Юдін О.В. Ономастика українських колядок (до проблеми експлікації семантики власної назви). IV Міжнародний конгрес україністів(IV International Congress of Ukrainian Studies). Етнологія. Фольклористика. Кн.1. Доповіді та повідомлення. Одеса–Київ: Вид. Асоціації етнологів, 2001. Додаткової уваги заслуговує факт зміни назви гори Хоривиця на Юрковицю у топономіці Києва, що наводить на думку про можливість побудови Хорс — Хорив — хорвати, але в цьому випадку леґенду про трьох київських братів слід розглядати не як міф про заснування Києва, а як державотворчий міф, у якому обґрунтовується право Києвичів на владу як над нащадками Щека, так і нащадками Хорива.
- (рос.)Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. М.: Современный писатель, 1995.
- . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 16 жовтня 2012.
- (рос.)А. И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII–VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, «Палеограф», 2005, ст. 188
- Иванов Вяч. Вс., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей. М.: Наука, 1974.
- П. Чубинський. Ангели на сходах неба. Народні повір'я та забобони. Київ. «Глобус». 1992 р.
- [. Архів оригіналу за 25 липня 2013. Процитовано 6 жовтня 2012. (англ.)H. Peterson. Dictionary of most common AVESTA words]
Додатково Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.