Ярослав ІІІ Всеволодович Великий князь київський Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див Ярослав Всеволод

Брав участь у боротьбі з литовцями та в міжусобних війнах руських князів. У 1220—1230-х роках кількаразово княжив у Новгороді та в 1238—1246 роках у Владимирі над Клязьмою. Воював за Київ з Володимиром Рюриковичом, Данилом Романовичем (Галицьким), Михайлом Всеволодовичем та іншими князями.

Біографія Редагувати

Молоді роки Редагувати

1201 року у віці 11 років посланий батьком княжити у Переяславі-Руському. У 1206 році здійснив невдалу спробу заволодіти Галичем після смерті князя Романа Мстиславича. У відповідь київський князь Всеволод Святославич Чермний вигнав Ярослава з Переяслава і посадив туди свого сина Михайла.

У 1208 році брав участь у поході суздальських князів на Рязань та тимчасово став намісником свого батька у Рязані. 1215 року призваний новгородцями на княжіння після походу Мстислава Удатного на Галич. В цей ж час одружився з однією з дочок Мстислава. Після смерті Всеволода Велике Гніздо отримав в уділ Переяслав-Залєський. Підтримував свого брата Юрія у боротьбі за владу на Владимиро-Суздальщині, та разом з ним був розбитий у Липицькій битві.

Князювання у Новгороді та Києві Редагувати

У 1222 році знову став новгородським князем. В цей час чудь (ести) розорили землі біля Нарви та в Інгрії, литовці спустошували новгородсько-смоленське прикордоння біля Торопця. 1223 році старійшини естів із прибули з дарунками та грошима до Ярослава Всеволодовича, просячи допомоги проти Лівонського орденц таданських намісників. За цим Ярослав сплюндрува Естляндію, захопивши Дерпат і Одемпе, але зазнав невдачі біля Ревелю. Невдача зі взяттям Ревеля спонукала Ярослава Всеволодовича залишити Новгород, попри вмовляння новгородців. Вони звернулися до володимирського князя.

У 1225 році під Усвятом розбив литовців які повертались після набігу на Торжок та Торопець. В 1226 році повернувся до Новгороду. Ярослав Всеволодович і новгородці взимку 1226/1227 року розорили землі ємі , захопивши великий полон. У 1227 році Ярослав за погодженням з володимирським великим князем Юрієм Всеволодовичем хрестив карел. Ймовірно, з актом хрещення карел пов'язана також вогненна кара чотирьох волхвів в 1227 році на «Ярославлі дворі» в Новгороді. Влітку 1228 року ємь напала на ладозьке узбережжя у відповідь на похід Ярослава 1227 року. Ладожани на чолі з посадником Володиславом, не чекаючи новгородців, переміг ємь біля Олонца. У 1228 році Ярослав готував великий похід на Ригу, для чого зібрав величезне військо, призначивши тисяцьким В'ячеслава Прокшинича. Псковичі, дізнавшись про це, уклали мир з Лівонським орденом і відмовилися брати участь у поході. Ярослав вимушен був скасувати похід. 1228 року через ці невдачі поступився князівством в Новогороді Михайлові Всеволодовичу Чернігівському.

У січні 1229 року брав участь у поході на чолі із братмо Юрієм Всеволодовичем на «Пургасову волость» мордви. У 1231 році в союзі з братами воював проти чернігівців після чого Новгород знову повернувся під контроль Юрійовичів. 1232 року знову був учасником великого походу на мордву.

У 1236 році в розпал міжусобної боротьби в Русі раптово зайняв Київ, що на деякий час припинило князівські міжусобиці. Дізнавшись про загибель брата, Юрія Всеволодовича, у битві з монголами на річці Сіть, на початку 1238 року вернувся на Суздальщину та став княжити у Владимирі.

Монгольська навала Редагувати

У роки навали Батия на суздальську землю (1237—1238) Ярослав Всеволодович, його син Олександр і молодші брати Ярослава не чинили значного опору татарам. В цей ж час, 1239 року ходив на Смоленськ який був захоплений литвою та відбив його у загарбників.

1243 року їздив до хана Золотої Орди Батия, визнав себе монгольським васалом та отримав ярлик на Велике княжіння Владимирське.

Взимку 1245/1246 року Ярослава Всеволодовича викликано до Великого хана Ґуюка в Каракорум (Монголія), де згодом його було отруєно.

Саме у ставці хана князя зустрів папський легат Джованні Да Плано Карпіні який у процесі переговорів схилив його прийняти католицтво, про що він пише у своїй «Історії Монголів, яких ми називаємо татарами». Про цей факт також відомо з листа папи Інокентія IV до сина Ярослава, Олександра Невського від 23 січня 1248 р. Як повідомляє О.І Тургенєв, папа посилається у листі на повідомлення Карпіні щодо Ярослава, який вирішив «смиренно служити римської церкви, матері своїй» і приніс обітницю папському легату.

Сім'я та діти Редагувати

Діти:

Федір (1220—1233), князь Новгородський, помер у віці 13 років
Олександр Невський (1221—1263), князь переяславль-залєський, новгородський, великий князь владимирський
N син (1222—1238), князь тверський
Андрій (1225—1264), князь суздальський, великий князь владимирський
Михайло Хоробрит (1226—1248), князь московський, великий князь владимирський
Данило (1227—1256)
Ярослав (1229—1271), князь тверський, великий князь владимирський
Костянтин (1231—1255), князь галич-мерський
Афанасій (1239)
Марія (1240)
Василій Квашня (1241—1276), князь костромський, великий князь владимирський
Ульяна (1243)

Брат: Іван Всеволодович Каша (1197 або 1198 р.н.), князь Стародубський (1237—1247).

Примітки Редагувати

http://elib.shpl.ru/ru/nodes/57588#mode/flipbook/page/175/zoom/5
Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. — S. 114. — ISBN 3-7995-0603-9. (нім.)
Иоанн де Плано Карпини, архиепископ Антиварийский (1957). . Н.П. Шастина (ред.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 25 січня 2022.
Aleksandr Turgenev; Joannes Grigorowicz, B. Komovskj (1841-1842). (Latin). Petropoli: Археографическая комиссия. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.