Іва́н Я́кович Юхи́менко (2 (14) жовтня 1892, Харків — 6 лютого 1943, Казань) — український актор, режисер і педагог. Заслужений артист УРСР (1935).
| Юхименко Іван Якович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 14 жовтня 1892 Харків |
| Помер | 6 лютого 1943 (50 років) Казань |
| Громадянство | СРСР Російська імперія |
| Діяльність | актор |
| Вчителі | Алексєєв Володимир Сергійович |
| Дружина | Тимошенко Клеопатра Василівна |
| Нагороди та премії | |
| | |
| |
Біографія ред.
Родом з Харкова; там дебютував 1914 на сцені міського театру.
Працював у «Молодому театрі» Леся Курбаса.
31 серпня 1922 року в Харкові утворено молодіжний драматичний театр «Наш шлях» з етнографічним ухилом, фундатором став Юхименко — головний режисер Українського державного драматичного театру ім. І. Франка.
Згодом викладач Харківського музично-драматичного інституту (1925—1927) і режисер Театру для дітей (1924—1925), режисер Полтавського театру української драми імені І. П. Котляревського (1926—1928), далі в Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка (1928—1930), Харківському театрі Ленінського Комсомолу (1931), Одеському (1933—1937) і Харківському (1937—1938) театрах Революції.
З 1940 року — художній керівник Чернівецького державного українського драматичного театру.
Там разом з дружиною й іншими акторами відвідав Ольгу Кобилянську. Іван Якович розповів письменниці про творчі плани театру.
З початком нацистсько-радянської війни разом з театром переїхав у Харків, а пізніше евакуйований далі на схід. З 1943 року у Єлабузі (Татарська АРСР).
Репресований. Помер у Казані. За іншими даними, Іван Юхименко разом з дружиною і дітьми був спалений живцем разом з іншими політичними в'язнями Харківської в'язниці під час відступу з міста частин Червоної армії у 1941 році.. Натомість, за словами доньки Ярослави, що проживає зараз у Харкові, Іван Якович помер у Казані у 1943 році, а не був спалений з жінкою та дітьми у 1941 році у харківській в'язниці (уточнення обставин смерті внесені за проханням доньки. 28.03.2019).
Творчість ред.
Вистави:
- «По зорі» Володимира Ґжицького (1924),
- «Павло Греков» Бориса Войтехова і Леоніда Ленча (1931),
- «Диктатура» Івана Микитенка (1929),
- «Загибель ескадри» Олександра Корнійчука (1933),
- «Республіка на колесах» Якова Мамонтова,
- «Отелло» Вільяма Шекспіра,
- «Сорочинський ярмарок» за Миколою Гоголем та інші.
Примітки ред.
- Василь Василько. Театру віддане життя. — К.: Мистецтво, 1984. — с. 152.
- Науковий вісник Чернівецького університету. — 2004. — с. 166
- . Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
- Спалені живцем / В.Кисиленко // Газета «Главное». 2012. 10 брезеня. Архів оригіналу за 8 липня 2012. Процитовано 22 березня 2012.
Джерела ред.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Юхименко Іван Якович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С.671.
Посилання ред.
Література ред.
- Юхименко І. Я. — Пройдений шлях. — У кн.: Перший драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. — Харків: Літ. і мистецтво, 1931. — с. 8.
- Голота В. В. Творче кредо Івана Юхименка // Театральна культура: Щорічник. — 1984. — № 10
| Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |