Івáн Теодóсович (Феодóсійович) Шевчéнко (* 22 березня 1905, Новий Стародуб, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія, тепер Петрівський район, Кіровоградська область, Україна — † 7 липня 1993, Київ, Україна) — український вчений-клініцист, хірург, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки України.
| Шевченко Іван Теодосович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 22 березня 1905 Новий Стародуб, Новостародубська волость, Олександрійський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Помер | 7 липня 1993 (88 років) Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Місце проживання | Київ |
| Країна | СРСР, Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | хірург |
| Alma mater | Харківський національний медичний університет |
| Галузь | онкологія |
| Заклад | Національний інститут раку (Україна) |
| Посада | директор Київського науково-дослідного рентгено-радіологічного та онкологічного інституту |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук |
| Нагороди | шість орденів, серед них — орден Трудового Червоного Прапора, ордени Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів; медалі |
| в «Енциклопедії українознавства» по батькові помилково подано як Теодорович |
Біографія ред.
Народився в багатодітній селянській родині. Закінчив Херсонську фельдшерську школу, 1930 року — Харківський медичний інститут. Працював лікарем-хірургом на Харківщині, надалі — в Києві: головний лікар санаторно-курортного управління, завідувач хірургічного відділення одного з медичних об'єднань, начальник курортно-санаторної служби Південно-Західної залізниці. Закінчив аспірантуру при Київському медичному інституті. 1940 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Про передраковий стан». Призначений доцентом кафедри хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів. Серед вчителів і наставників: професор І. Я. Пивовонський, академіки О. О. Богомолець, М. Н. Бурденко.
Під час Німецько-радянської війни — військовий лікар, начальник медичної служби оборонних формувань Народного комісаріату шляхів сполучення, провідний хірург медичної служби госпіталів Шостої Армії.
У 1945-71 роках очолював Київський рентгено-радіологічний та онкологічний науково-дослідний інститут МОЗ України, у 1975-76 роках — керівник його другого клінічного відділення (тепер — науково-дослідний відділ пухлин голови, шиї та модифікуючих методів лікування Національного інституту раку), з 1971 року — завідувач кафедри онкології Київського інституту вдосконалення лікарів, головний спеціаліст республіки в галузі онкології (1975).
Досліджував проблеми профілактики, діагностики і патогенетичного лікування злоякісних пухлин, взаємодії пухлин і організму, онкогенетики. Автор розробки рентгено-радіумхірургічного методу з опромінюванням операційного поля після видалення пухлин. Разом з дружиною, професором К. П. Ганіною започаткував новий напрямок у медицині — онкогенетику. Під його керівництвом виконано і захищено 18 докторських і 54 кандидатські дисертації.
Організатор системи протиракової боротьби в Україні у повоєнні роки. За його участю створено широку мережу онкодиспансерів в областях республіки, розроблено триступеневу форму охоплення населення профілактичним оглядом.
За ініціативи і під безпосереднім керівництвом професора Шевченка у 1960-і роки в Києві було споруджено новий комплекс інституту з 8 корпусів (вул. Ломоносова, 33/43, тепер Національний інститут раку]). Учасник Міжнародних протиракових конгресів (Сан-Паулу, Бразилія, 1954 рік, Х'юстон, США, 1970 рік та ін.). З 1956 очолював Українське наукове товариство лікарів-онкологів. Почесний член Всесоюзного, а також Білоруського та Казахського наукових товариств лікарів-онкологів. Багаторічний член Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном.
Похований на Байковому кладовищі, поряд з дружиною Калерією Павлівною Ганіною, доктором медичних наук, професором, заслуженим діячем науки України.
Наукові праці ред.
Автор понад 250 наукових праць, з них 13 монографій. Одна з основних праць, монографія «Злоякісні пухлини та хвороби, що їм передують» (К., 1965,1973), стала узагальненням двадцятип'ятирічної роботи автора в онкологічній клініці Київського науково-дослідного рентгено-радіологічного та онкологічного інституту.
Нагороди, звання ред.
Нагороджений шістьма орденами: Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів та іншими, медалями.
Доктор медичних наук (1950), професор (1951), заслужений діяч науки України (1963).
Пам'ять ред.
На фасаді одного з корпусів Національного інституту раку відкрито меморіальну дошку з барельєфним портретом І. Т. Шевченка (1996, бронза, скульптор І. Шаповал).
Примітки ред.
- Зображення меморіальної дошки на Карта Интересного Киева[недоступне посилання з червня 2019]
Література ред.
- Українська Радянська Енциклопедія. — К.,1985. — Т.12. — С.388.
- Звід пам'яток історії та культури України. — К., 1999. — Том «Київ». — Ч. 1. — С.410.
- Енциклопедія українознавства. — Париж — Нью-Йорк, 1954 — 89, у 10-ти томах.
- Плачинда С. Сонце в його долонях // Сільські вісті. — 1975. — 3 квітня.
- Кириленко Є. Істині присвячую життя // Вісті з України. — 1975. — № 11. — Березень. — С.5.