Царик Юрій Миколайович | |
---|---|
Народився | 31 січня 1938 Чернігів |
Помер | 21 жовтня 2014 (76 років) Суми, Україна |
Громадянство | Україна |
Діяльність | письменник, журналіст, публіцист, історик, краєзнавець |
Alma mater | Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка |
Мова творів | українська |
|
Юрій Миколайович Царик (*31 січня, 1938, Чернігів — †21 жовтня 2014, Суми) — український письменник, лауреат премії ім. М.Хвильового, Член НСПУ, тележурналіст. Учасник Протестного рух «шістдесятників» у Сумах. Політв'язень СССР.
Життєпис ред.
Родина ред.
Народився в родині інженера Царика Миколи Микитовича 1907 р.н. та Марії Никонівни (Шемет).
Перипетії і творчість ред.
Закінчив філологічний факультет Сумського державного педагогічного інституту. Працював учителем у сільській школі, потім перебрався до Сум, де викладав іноземну мову в педінституті.
Батьки на той час переїхали до села, здавши двокімнатну квартиру державі, а Юрій отримав однокімнатну без зручностей у цегляній двоповерхівці на вулиці Комсомольській 50 (тепер Комсомольска 52). Мебілювати квартиру допомагав Геннадій Петров, надавши списаний редакційний стіл і кілька стільців. У квартирі вечорами збиралася творча інтелігенція: Геннадій Петров, Микола Данько, Віктор Баранкін, Анатолій Семенюта.
Царик з Семенютою на той час стали доволі помітними людьми у громадському житті Сум, їх часто запрошували на концерти, на елітні вечірки комсомольських керівників, де, за словами Царика: «Ми балагурили, дотепно жартували, читали вірші. Були просто розважливими хлопцями». Потім, як припускає Юрій, «можливо стали надто помітними, або щось десь не те сказали», та й квартира на Комсомольській давно стала об'єктом спостереження КДБ, через відвідини «неблагонадійних» таких як Данько, Петров, Затуливітер та ін.
Ув'язнення ред.
В шістдесятих роках потрапляє під хвилю репресій, здійснюваних владою проти творчих, свободомислячих людей. Разом з ним потрапляє до в'язниці побратим по перу поет Анатолій Семенюта.
За сучасних реалій ту справу, яку «шили» Семенюті та Царику «розвалив» би посередній адвокат. Семенюта познайомив свого приятеля моряка (не одруженого) з приятелькою (теж не одруженою) большевицька Феміда через це інкримінувала «звідництво», а Юрій Царик залишив закоханих ненадовго у квартирі, аби збігати до магазину і цього стало достатньо аби звинуватити у наданні «розпусникам» квартири.
Адвокат переконав Царика, що відсидіти таки доведеться, небагато (рік-два) і Юрій вже внутрішньо змирився з несправедливим вироком, та з'ясувалося, що на цьому неприємності не завершилися. Прямо на суді прокурор оголошує, що підсудному Царику інкримінується ще й зґвалтування і є свідок-жертва.
Відбував у Перехрестівській тюрмі, що в Роменському районі.
Під час ув'язнення Царика морально підтримував Микола Данько:
Після ув'язнення Юрія очікують нові поневіряння — відсутність роботи, без квартири (влада відібрала). Та доля зводить з поетом Миколою Даньком, який посприяв працевлаштуванню до конотопської міськрайонної газети. Там Юрій працює дев'ять років кореспондентом.
Довгі роки творчість Юрія Царика замовчувалася. Лише у 1983 році у харківському видавництві «Прапор» видається перша збірка «Нетипові типи». Відомий український письменник Олег Чорногуз про збірку:
Однак, незважаючи на високу оцінку творчості Царика видатним майстром слова, наступна збірка «Пісочний годинник» виходе аж через 10 років. Письменник Олександр Вертіль стосовно збірки говорить:
Творчий доробок ред.
За роки творчості, письменник видав вісім книг, як пише сам Ю. Царик:
- 1983 — «Нетипові типи» (сатира і гумор)
- 1993 — «Пісочний годинник»
- 1998 — «Кладка над прірвою»
- 2000 — «І німий заговорив» (новели, оповідання)
- 2003 — «Рабства світу цього» (притчі)
- 2005 — «Поверніться, літа мої» (спогади, роздуми)
- 2007 — «Запрягайте коні в шори» (новели)
- 2011 — «Спалених душ попелища» (повість).
- 2012 — «Моя рятівна соломинка»
- 2014 — «Прощання без прощання» (збірка поезій, посмертна)
Останні роки життя тяжко хворів. Незадовго до смерті, до нього навідався скульптор Олег Прокопчук, якому Царик зізнався:
Примітки ред.
- Юрій Цаик, «Запрягайте коні в шори». Ст. 216
Джерела ред.
- Невідомі Суми [недоступне посилання з червня 2019]
- Юрій Царик про поезію Миколи пісюка[недоступне посилання з липня 2019]