Фредерік Жоліо-Кюрі (фр. Jean Frédéric Joliot-Curie, до шлюбу — Фредерік Жоліо; 19 березня 1900, Париж — 14 серпня 1958, там само) — французький фізик і громадський діяч, один із засновників і лідерів всесвітнього Руху прихильників миру та Пагуошського руху вчених. Лауреат Нобелівської премії з хімії (спільно з Ірен Жоліо-Кюрі, 1935). Чоловік Ірен Жоліо-Кюрі.
| Фредерік Жоліо-Кюрі | |
|---|---|
| фр. Frédéric Joliot-Curie | |
| | |
| Ім'я при народженні | фр. Jean Frédéric Joliot |
| Народився | 19 березня 1900 Париж, Франція |
| Помер | 14 серпня 1958 (58 років) Париж, Франція ·хвороба печінкиd |
| Поховання | Со (цвинтар)d |
| Місце проживання | Антоні |
| Країна | Франція |
| Діяльність | фізик-ядерник, хімік, професор, політик, викладач університету, фізик, учасник французького Руху Опору |
| Alma mater | Вища школа фізики та прикладної хімії |
| Галузь | Хімія, Радіобіологія |
| Заклад | Колеж де Франс факультет природничих наук Паризького університетуd Комісаріат атомної енергетики Франції |
| Посада | Q30739705?, президент, high commissioner for atomic energyd, доцент, професор і професор |
| Відомі учні | Юаса Тосіко |
| Аспіранти, докторанти | Бруно Понтекорво Hamlet Vartapetiand |
| Членство | Лондонське королівське товариство Академія наук НДР Французька академія наук Академія наук СРСР Угорська академія наук Польська академія наук Нідерландська королівська академія наук National Frontd Паризька медична академія Тимчасова консультативна асамблея (1943 — 1945) |
| Відомий завдяки: | Синтез нових радіоактивних елементів |
| У шлюбі з | Ірен Жоліо-Кюрі |
| Діти | Pierre Joliotd Hélène Langevin-Joliotd |
| Родичі | П'єр Кюрі і Марія Склодовська-Кюрі |
| Нагороди | Почесний доктор Ягеллонського університетуd іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (5 вересня 1946) honorary doctor of the Maria Curie-Skłodowska Universityd (1950) почесний доктор Варшавського університетуd honorary doctor of the University of Łódźd Barnard Medal for Meritorious Service to Scienced (1940) |
Висловлювання у Вікіцитатах Фредерік Жоліо-Кюрі у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Французький фізик Жан Фредерік Жоліо народився в Парижі. Він був молодшим з шести дітей у родині процвітаючого комерсанта Анрі Жоліо і Емілії (Родерер) Жоліо, яка походила із заможної протестантської родини з Ельзасу. В 1910 році хлопчика віддали вчитися до провінційного ліцею Лаканаль. Через сім років після смерті батька він повернувся до Парижа і став студентом Еколь прімер сюперьєр Лавуазьє. У 1920 році він поступив у Вищу школу фізики та прикладної хімії в Парижі й через три роки закінчив її краще за всіх у групі.
З дипломом інженера Жоліо міг займатися практичним застосуванням хімії і фізики. Проте інтереси Жоліо були скоріше в галузі фундаментальних наукових досліджень, що значною мірою пояснювалося впливом одного з його вчителів у Вищій школі фізики та прикладної хімії — французького фізика Поля Ланжевена. Після проходження обов'язкової військової служби, Жоліо, обговоривши з Ланжевеном свої плани на майбутнє, отримав пораду спробувати зайняти посаду асистента у Марії Кюрі в Інституті радію Паризького університету.
Жоліо так і зробив і на початку 1925 року приступив до своїх нових обов'язків в цьому інституті, де працював препаратором і продовжував вивчати хімію й фізику. У наступному році (1926) він одружився з Ірен Кюрі, дочкою Марі та П'єра Кюрі, яка теж працювала в цьому інституті. З заміжжям прізвище Ірен змінилася на Жоліо-Кюрі, проте Фредерік теж використовував подвійне прізвище. У подружжя народилися син і дочка, й обоє дітей також стали вченими. Фредерік, отримавши ступінь ліценціата (відповідає ступеню магістра наук), продовжив свою роботу і в 1930 році був удостоєний докторського звання за дослідження електрохімічних властивостей радіоактивного елемента полонія.
Спроби знайти академічну посаду не увінчалися успіхом, і молодий учений вже збирався повернутися до роботи хіміка-практика на промисловому виробництві, але Жан Перрен допоміг йому здобути урядову стипендію, що дозволила Жоліо-Кюрі залишитися в інституті й продовжувати дослідження, пов'язані з впливом радіації. В 1930 році німецький фізик Вальтер Боте виявив, що деякі легкі елементи, зокрема берилій та бор, випускають сильну проникаючу радіацію при бомбардуванні їх ядрами гелію, що рухаються з високою швидкістю (пізніше це опромінення було названо альфа-радіацією), утворюючись при розпаді радіоактивного полонію.
Знання інженерної справи допомогло Жоліо-Кюрі сконструювати чутливий детектор з конденсаційною камерою, яка мала фіксувати цю проникаючу радіацію, та приготувати зразок із надзвичайно високою концентрацією полонію. За допомогою цього апарата подружжя Жоліо-Кюрі, що почали свою співпрацю в 1931 році, виявили, що тонка платівка воднемісної речовини, розташована між опроміненим берилієм або бором і детектором, збільшує первісну радіацію майже вдвічі.
Нові досліди показали, що це додаткове випромінювання складається з атомів водню, які в результаті зіткнення з проникаючою радіацією вивільняються, набуваючи надзвичайно високої швидкості. Хоча жоден з цих двох дослідників спершу не зрозумів суті процесу, проте проведені ними точні вимірювання призвели до того, що в 1932 році Джеймс Чедвік відкрив нейтрон — нейтральну частку, що входить до складу атомного ядра.
Побічними продуктами при бомбардуванні бору або алюмінію альфа-частками є також позитрони (позитивно заряджені електрони), які в тому ж таки 1932 році були виявлені американським фізиком Карлом Д. Андерсоном. Подружжя Жоліо-Кюрі вивчали ці частки з кінця 1932 року — протягом усього 1933 року, а на самому початку 1934 року розпочали новий експеримент. Закривши отвір конденсаційної камери тонкої платівкою алюмінієвої фольги, вони опромінювали зразки бору та алюмінію альфа-радіацією. Як вони й сподівалися, позитрони справді почали віділятися, але, на їхнє здивування, емісія позитронів тривала протягом декількох хвилин навіть після того, як прибирали полонієве джерело.
Таким чином, Жоліо-Кюрі виявили, що деякі зразки алюмінію і бору перетворилися на нові хімічні елементи. Більш того, ці нові елементи були радіоактивними: алюміній, поглинаючи два протони і два нейтрона альфа-часток, перетворювався на радіоактивний фосфор, а бор — в радіоактивний ізотоп азоту. Оскільки ці нестійкі радіоактивні елементи не були схожі на жоден з природно радіоактивних елементів, стало зрозуміло, що вони створені штучним шляхом. Згодом подружжя Жоліо-Кюрі синтезували велику кількість нових радіоактивних елементів.
У 1935 році Фредеріку та Ірен Жоліо-Кюрі спільно була присуджена Нобелівська премія з хімії «за виконаний синтез нових радіоактивних елементів». Фредерік Жоліо-Кюрі є наймолодшим лауреатом Нобелівської премії з хімії. У своїй Нобелівській лекції Фредерік Жоліо-Кюрі зазначив, що застосування штучних радіоактивних елементів як мічені атоми «спростить проблему знаходження та усунення різних елементів, що існують у живих організмах». З накопичених фактів, сказав він, «можна зробити висновок, що не слід вважати, ніби декілька сотень видів атомів, що утворюють нашу планету, були створені всі одночасно й існуватимуть вічно». Крім того, додав Фредерік Жоліо-Кюрі, «у нас є підстави вважати, що вченим … вдасться здійснити перетворення вибухового характеру, справжні хімічні ланцюгові реакції», які вивільнять величезну кількість корисної енергії. «Проте, якщо розкладання пошириться на всі елементи нашої планети, — попереджав вчений, — то наслідки розв'язання такого катаклізму можуть тільки викликати тривогу».
У 1937 році Фредерік Жоліо-Кюрі, продовжував працювати в Інституті радію й одночасно зайняв посаду професора в Колеж де Франс в Парижі. Тут він створив дослідний центр ядерної фізики і хімії і заснував нову лабораторію, де відділи фізики, хімії та біології могли тісно співпрацювати. Крім того, вчений контролював будівництво одного з перших у Франції циклотронів, в якому при проведенні досліджень як джерело альфа-часток мали використовуватися радіоактивні елементи.
В 1939 році, слідом за відкриттям німецьким хіміком Отто Ганом можливості поділу (розщеплення) атома урану, Жоліо-Кюрі знайшов прямий фізичний доказ того, що такий поділ має вибуховий характер. Визнаючи, що величезна кількість енергії, що вивільняється в процесі розщеплення атома, може бути використана як джерело енергії, він придбав у Норвегії практично всі наявні тоді запаси важкої води. Однак в цей час почалася друга світова війна. Окупація Франції німецькими арміями змусили його перервати дослідження. З великим ризиком Жоліо-Кюрі зумів таємно переправити важку воду, яка була в його розпорядженні, до Англії, де вона була використана англійськими вченими під час розробки ними атомної зброї.
Залишаючись в Парижі в період окупації, Жоліо-Кюрі, незважаючи на свої антифашистські погляди й членство у Французькій соціалістичній партії (з 1934), зберіг за собою посади в Інституті радію і в Колеж де Франс. Як активний член Руху Опору, він очолював підпільну організацію «Національний фронт» і використовував можливості своєї лабораторії для виготовлення вибухових речовин і радіоапаратури для борців Опору аж до 1944 року, коли йому самому довелося ховатися . Як і його вчитель Ланжевен, у самий розпал війни (1942) він стає членом Французької комуністичної партії (незадовго до своєї смерті, в 1956 році, він буде обраний членом ЦК ФКП).
Після звільнення Парижа Фредерік Жоліо-Кюрі був призначений директором Національного центру наукових досліджень, йому було доручено координувати відновлення наукового потенціалу країни. У жовтні 1945 році він переконав президента Шарля де Голля створити Комісаріат з атомної енергії Франції. Через три роки він керував пуском першого у Франції ядерного реактора. Попри те що його авторитет як вченого і адміністратора був надзвичайно високий, зв'язок з Французької комуністичної партією викликав невдоволення, і в 1950 році він був звільнений з посади керівника Комісаріату з атомної енергії.
Після цього Фредерік Жоліо-Кюрі присвячував велику частину свого часу дослідній роботі в лабораторії та викладанню. Залишаючись активним політичним діячем, він був також президентом Всесвітньої Ради Миру. Смерть Ірен Жоліо-Кюрі в 1956 році була для нього важким ударом. Ставши її наступником на посаді директора Інституту радію і замінивши її на викладацькій роботі в Сорбонні, він узяв на себе також контроль над будівництвом нового інституту в Орсе, на південь від Парижа. Проте організм ученого був ослаблений через перенесений двома роками раніше вірусний гепатит, і 14 серпня 1958 Фредерік Жоліо-Кюрі помер у Парижі після операції, пов'язаної з внутрішнім крововиливом.
Фредеріка Жоліо-Кюрі характеризували як людину чуйну, добру й терплячу. Він любив грати на піаніно, малювати пейзажі й читати. В останні роки життя присвячував багато часу політичним проблемам. В 1940 році Колумбійський університет нагородив вченого золотою медаллю Барнарда за видатні наукові заслуги. Жоліо-Кюрі був членом Французької академії наук і Медичної академії Франції, а також іноземним членом багатьох наукових товариств, у тому числі і Академії наук СРСР (з 1949, член-кореспондент з 1947 року). В СРСР Жоліо-Кюрі також був удостоєний Міжнародної Сталінської премії «За зміцнення миру між народами» (1951).
Жоліо-Кюрі є автором афоризмів «Правда подорожує без віз» і «Чим далі експеримент від теорії, тим ближче він до Нобелівської премії».
Пошанування Редагувати
- У Німеччині, на верфі «WEB Mathias Thesen» у 1961 році, 17 жовтня був спущений на воду річковий пасажирський теплохід "Ф. Жоліо-Кюрі ", який відразу був приписаний до порту Пермі і досі працює на Камі.
- У м. Дубно Московської області, де Фредерік Жоліо-Кюрі був з візитом в Об'єднаному інституті ядерних досліджень, одна з вулиць названа його ім'ям. Саме на цій вулиці розташована головна адміністративна будівля ОІЯД.
- У столиці Болгарії Софії на честь Фредеріка Жоліо-Кюрі названо вулицю і станцію метро.
- В Одесі на його честь була названа одна з вулиць в новому районі міста.
- На його честь в місті Рівне названа одна з вулиць.
Примітки Редагувати
Література Редагувати
- Pierre Biquard, Frédéric Joliot-Curie et l'énergie atomique, Seghers, Paris, 1961
- Шаскольская М. П. Жолио-Кюри. М.: Видавництво ЦК ВЛКСМ «Молода гвардія», 1966.
- Michel Pinault, Frédéric Joliot-Curie, Odile Jacob, Paris, 2000, 712 p.
Посилання Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Фредерік Жоліо-Кюрі |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фредерік Жоліо-Кюрі |