Позитрон — елементарна частинка, античастинка електрона. Відноситься до антиматерії. Позначається e+. Як і електрон, позитрон є лептоном і (ферміоном), і бере участь у електромагнітній, слабкій і гравітаційній взаємодіях. Має однакові з електроном характеристики, за винятком того, що електричний заряд позитрона додатній а лептонний заряд дорівнює -1.
позитрон | |
Перша світлина позитрона, який вдалося наочно зафіксувати | |
Склад: | елементарна частинка |
---|---|
Родина: | ферміон |
Група: | лептон |
(Покоління): | перше |
взаємодії: | електромагнітна, гравітаційна, слабка |
Античастинка: | електрон |
Передбачена: | Поль Дірак 1928 |
Відкрита: | (Карл Андерсон) 1932 |
Символ: | e+, β+ |
Маса: | 0.510998910(13) МеВ |
Час життя: | стабільний |
Електричний заряд: | 1 |
Спін: | 1/2 |
Позитрон може утворитися при β+ розпаді ядра, при якому один із протонів перетворюється на нейтрон. Високоенергетичний гамма-квант може породити електрон-позитронну пару у сильному електромагнітному полі.
При зіткненні позитрона і електрона вони анігілюють, породжуючи два або більше гамма-квантів.
Історія Редагувати )
Вже через рік після відкриття у 1897 році (Томсоном) електрону, (Артур Шустер) з міркувань симетрії припустив, що можуть існувати і аналогічні частинки з позитивним зарядом (антиелектрони), що утворюють антиатоми і, можливо, цілі планети з антиматерії, проте наступні 30 років не було ніяких даних про те, що такі частинки реально існують.
Теоретичні вказівки на існування позитрона з'явилися у 1928 році, коли Поль Дірак вивів (рівняння руху електрона), що пізніше було названо на його честь, і показав, що воно має чотири рівноправні розв'язки, два з яких відповідали електрону, що має спін +½ і -½, а два інших — аналогічним станам, але з від'ємною енергією. Це бентежило теоретиків, оскільки можна показати, що якщо можливі стани з від'ємною енергією, то електрони будуть переходити на них (так само, як вони переходять на нижчі орбіталі у атомах). Спочатку висувалися припущення, що ці два рішення описують протон, проте для пояснення цього парадоксу у 1930 році Дірак припустив, що існує безліч електронів, що заповнюють усі можливі енергетичні стани з від'ємною енергією ((море Дірака)[en]), тому, через (принцип Паулі), перехід інших електронів у такі стани є неможливим. Єдиний спосіб спостерігати такі електрони — це надати одному з них додаткову енергію, наприклад, через фотон. Тоді такий електрон стане поводити себе як звичайний електрон з додатною енергією, а на його місці утвориться «дірка» — незаповнена вакансія. При зіткненні електрона з діркою вони обидва зникають, випускаючи фотон. У 1931 році Дірак показав, що така вакансія буде поводити себе як частинка, рівна електрону за масою, але протилежна за зарядом, і використав для неї термін «антиелектрон». Модель Дірака сприймалася скептично, проте у 1932 році (Карл Девід Андерсон) експериментально відкрив позитрон у космічних променях. Цікаво, що, ймовірно, позитрони спостерігав радянський фізик (Дмитро Скобєльцин) ще у 1928 році, проте ідентифікував їх як електрони, що рухались від землі вгору (трек позитрона у (камері Вільсона), є аналогічним треку електрона, що рухається в протилежну сторону). Андерсон у своїх експериментах зміг показати, як саме рухалися частинки, розмістивши посередині камери металеву пластинку. Електрони і позитрони, проходячи через неї, зменшували швидкість, тому можна було легко побачити, в яку сторону вони рухалися. Андерсон був нагороджений за своє відкриття Нобелівською премією з фізики у 1936 році. При цьому Андерсон не був знайомий з теорією Дірака, тому не одразу зрозумів, що описана ним частинка є антиелектроном (тому і запропонував для неї назву «позитрон», що не відсилає напряму до електрона). Цей погляд став більш поширеним лише після опублікованих у 1933 році експериментів (Блеккета) і (Оккіліані)[en], у яких вони змогли зробити фотографії V-подібних треків електрона і позитрона, що виходили з однієї точки.
Подальший розвиток квантової механіки у 1930-х роках показав, що «море Дірака» не є необхідним для існування позитронів, і передбачення, що дає ця модель, не відповідають реальності (наприклад, при анігіляції електрона і позитрона утворюються принаймні два фотона), тому позитрон почав сприйматись як самостійна реальна частинка.
У 1933 році (Ірен) та (Фредерік Жоліо-Кюрі) відкрили β+-розпад. Опромінюючи алюміній альфа-частинками вони створили штучний ізотоп фосфор-30, з періодом напіврозпаду 3,5 хвилини, що, розпадаючись, випромінював позитрони. У 1935 році вони отримали Нобелівську премію з хімії за свої відкриття.
У 1934 році (Андрія Мохоровичич) теоретично припустив існування зв'язаного стану електрона і позитрона — (позитронію), а у 1951 (Мартін Дойч)[en] відкрив його експериментально.
У 1939 році випромінюючі позитрони ізотопи були використані для дослідження рослин, а у 1945 році — людей. У 1948 році з'явився принциповий теоретичний опис (позитрон-емісійної томографії), а у 1962 вона була вперше використана для дослідження пухлин мозку.
Джерела Редагувати )
Природні Редагувати )
Частка позитронів у космічних променях змінюється від 5 % (для енергій до 1 ГеВ) до 30 % (для енергій понад 500 ГеВ). Загалом, потік позитронів з космосу досягає 62 частинки/(м²·ср·с).
Практично єдиним природним ізотопом, що випромінює позитрони, є (калій-40). Його частка у природному калію становить 0,012 %, і в одному випадку з 10000 він розпадається з утворенням позитрону. Таким чином, продукти і мінерали з підвищеним вмістом калію є слабкими джерелами позитронів — наприклад, у банані утворюється один позитрон кожні 75 хвилин.
Окрім калію, існує ще кілька природних ізотопів, що, можливо, розпадаються з утворенням позитронів — хром-50, молібден-92, рутеній-96, кадмій-106, барій-130 і меркурій-196 проте їх час життя є дуже великим (квінтильйони років і більше), тому точні дані про їх канали і продукти розпаду наразі невідомі.
Згідно деяких досліджень, нестабільний ізотоп азоту N-13, що розпадається з утворенням позитронів, може утворюватись блискавками під час грози.
Штучні Редагувати )
Існує велика кількість ізотопів, що утворюють позитрон при розпаді, і, хоча більшість цих ізотопів не зустрічаються в природі, вони можуть бути отримані штучно. Найвживанішими є ізотопи C-11, N-13, O-15 і F-18, а загалом знаходять використання більше 30 позитрон-випромінюючих ізотопів.
Через малу інтенсивність і складності зі збиранням у пучки, для прискорювачів більш зручними є інші способи отримання позитронів — генерування їх фотонами у сильних електромагнітних полях. Вони працюють завдяки тому, що у сильному електромагнітному полі високоенергетичний фотон може розпастися на електрон-позитронну пару (чого він не може зробити у вільному стані). Існує кілька способів зробити так, щоб високоенергетичний фотон утворився в сильному полі:
- Гальмівне випромінювання при русі електрона у полі ядра (для цього використовуються мішені з важких металів, таких як тантал, вольфрам і реній)
- (Синхротронне випромінювання) електронів у спіральному (ондуляторі)
- Зворотне комптонівське розсіювання ультрафіолетових фотонів на пучці ультра-релятивістських електронів.
Використання Редагувати )
Наймасовіше позитрони використовуються для (позитрон-емісійної томографії). Принцип її дії полягає в тому, що у організм пацієнта вводять радіонуклід, що утворює позитрони при розпаді. Ті, в свою чергу, анігілюють з електронами, присутніми в навколишній матерії, і випромінюють гамма-кванти. Завдяки тому, що позитрони мають низьку початкову енергію, вони породжують завжди два кванта з сталою енергією (511 КеВ), що розлітаються в протилежних напрямках, тому, фіксуючи обидва кванти, можна дуже точно визначити місце їх виникнення.
Див. також Редагувати )
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Позитрон |
- (Позитроній)
- Електрон
- (Ефект Соколова — Тернова)
Примітки Редагувати )
- physicists make the most of antimatter [ 28 січня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Dirac's Prediction of the Positron: A Case Study for the Current Realism Debate [ 30 березня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- Этюд об античастицах: Антиматерия, антивещество… Что это такое? [ 30 березня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
- August 1932: Discovery of the Positron [ 28 січня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- THEORY VS. EXPERIMENT: THE CASE OF THE POSITRON [ 28 січня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- . Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 27 січня 2019.
- History [ 30 січня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ . Архів оригіналу за 31 жовтня 2017. Процитовано 27 січня 2019.
- Electrons and Positrons in Cosmic Rays [ 6 січня 2022 у Wayback Machine.](англ.)
- Why does positron emission occur only in artificially produced isotopes? [ 11 січня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
- Positron Emission in the Decay of K40 [ 15 грудня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- Antimatter from bananas [ 23 січня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- CRC Handbook of Chemistry and Physics [ 29 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
- . Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
- Positron-emitting isotopes produced on biomedical cyclotrons [ 26 січня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- Medically-Useful Positron Emitters [ 13 квітня 2010 у Wayback Machine.](англ.)
- ИСТОЧНИКИ ПОЗИТРОНОВ [ 11 липня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
- Источники пучков заряженных частиц [ 12 липня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
Посилання Редагувати )
- (from the Frequently Asked Questions :: Center for Antimatter-Matter Studies) (англ.)
- Website about positrons and antimatter
- Positron Annihilation as a method of experimental physics used in materials research. [ 3 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Website about antimatter (positrons, positronium and antihydrogen). Positron Laboratory, Como, Italy [Архівовано 11 січня 2013 у Archive.is]
- Website of the AEgIS: Antimatter Experiment: Gravity, Interferometry, Spectroscopy, CERN [ 11 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- Synopsis: Tabletop Particle Accelerator [ 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] … new tabletop method for generating electron-positron streams.