1812 року відбувся похід французького імператора Наполеона на Росію, який закінчився загибеллю майже всієї французької армії. З Українських земель Наполеонівська армія зайняла Західну Волинь, де розгромила третю російську армію під командуванням генерала А. Тормасова.
У військово-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна. Наполеон звернув увагу на українську проблему, продовжуючи традиційну французьку політику, в межах якої було встановлено таємні контакти з К. Розумовським та лунали виступи в 1795 у Конвенті на захист прав козацької нації. Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811–1812 рр. передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Варшавського герцогства (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т. зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д'Отерівом і Г. М. де Монгейяром).
Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга «наполеоніда» — на Південній Україні в межах Катеринославщини, Донеччини, Херсонщини, Таврії і Криму, Українське дворянство було незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона. Частина українських дворянських кіл, яка притримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярній російській армії (всього сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. 25 тис. осіб). Крім того, у складі російської армії воювало бл. 75 тис. українців як ополченці. У Бородинській битві 1812 року брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки. Оскільки воєнні формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за кордони України.
На перших етапах участі РІ в закордонній кампанії українці вкрай неохоче йшли в рекрути, під час указів з переведення ополчення у рекрути мали місце повстання для придушення котрих використовувались регулярні війська. Проте ситуація змінилась на початок франко-російської війни через безпосередню загрозу власній території. План з набору козацьких формувань та ополчення було значно перевиконано, чому сприяли як обіцянки повернення козацьких прав так і факт підтримки імператором Наполеоном поляків — для тогочасних українців найбільших ворогів, які виступали у якості союзників французів.
Примітки Редагувати
- Абалихин Б. С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки. М., 1962. Т. 72. С. 87 — 118. (рос.)
Посилання Редагувати
http://www.history.vn.ua/book/new/93.html
| Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (квітень 2014) |