Павло Тушкан (29 червня 1867, с. Богучари, Воронезька губернія — 27 лютого 1942, Харків, Україна) — член Української Центральної Ради, агроном, педагог, активіст відродженої 1917 «Просвіти».
| Павло Тушкан | |
|---|---|
| | |
| Народився | 29 червня 1867 с. Богучари, Воронезька губернія, Російська імперія |
| Помер | 27 лютого 1942 (74 роки) Харків, Україна |
| Громадянство | УНР |
| Національність | українець |
| Діяльність | агроном, педагог |
| Відомий завдяки | член Української Центральної Ради, активіст «Просвіти» |
Життєпис Редагувати
Тушкан походив з багатодітної селянської родини. Закінчив двокласне міністерське училище і Воронезьке реальне училище (в останньому вчився на власні кошти, які заробляв репетиторством). Із одинадцяти братів і сестер лише йому вдалося здобути вищу освіту — у 1895 закінчив Петрово-Розумовську сільськогосподарську академію в Москві (тепер Російський державний аграрний університет – Московська сільськогосподарська академія ім. К. Тімірязєва) зі ступенем кандидата сільськогосподарських наук.
Павло Тушкан здобув дворянський титул та звання Статського радника. Після закінчення Петровської Академії йому запропонували посаду управляючого маєтком Великого Князя, але Павло відмовився, бо вирішив займатися наукою. Його наукова діяльність в галузі агрономії розпочалася у 1893 р. і тривала все життя.
1898 — вчений секретар Полтавської сільськогосподарської дослідної станції.
У 1899 — 1910 — керуючий Верхньодніпровської нижчої сільськогосподарської школи 1-го розряду (нині — Ерастівський коледж ім. Е. К. Бродського Дніпропетровського державного аграрного університету) і завідувач сільськогосподарської дослідної станції Катеринославського Губернського Земства при ній у с. Ерастівка Верхньодніпровського повіту (нині с.Вишневе П'ятихатського району).
Після реорганізації училища — у 1911 — 1918 Тушкан — директор Верхньодніпровського середнього сільськогосподарського училища.
Протягом 1917—1918 рр. — член Української Центральної Ради від Катеринославської губернії, працює в урядових структурах УНР.
У 1918 — 1919 — агроном на Полтавщині, у 1920 — 1922 — викладач географії і політграмоти в середній школі м. Судак (Крим). У 1922 — 1923 — доцент Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту та викладач політехнічного інституту.
У 1923 — 1928 — завідувач секції землеробства наукового комітету при Наркомземі УРСР і консультант методичної комісії Наркомпросу в Харкові. У 1920-ті рр. П. Ф. Тушкан очолював підсекцію шкільної сільськогосподарської освіти й секцію рільництва Наркомзему.
У 1926 в Харкові (видавництво «Радянський селянин») вийшов довідник Тушкана «Як господарювати в степу».
У 1928 — 1935 — зав. кафедрою загального землеробства Полтавського сільськогосподарського інституту (на даний час — Полтавська державна аграрна академія), одержав звання професора.
У 1934 — 1936 рр. П. Ф. Тушкан — старший науковий фахівець Всеукраїнської Академії сільськогосподарських наук.
Переведення до Харкова Редагувати
Після ліквідації Всеукраїнської Академії сільського господарства переведений як старший науковий співробітник до Харкова в Український науково-дослідний інститут тваринництва, де працював у квітні 1935 — травні 1936.
У 1936 — 1941 — персональний пенсіонер, у вересні 1936 прикомандирований понад штат до Українського інституту соцземлеробства для роботи за науковою темою «Посухи і їх вплив на врожай в СРСР».
У Харкові в 1930-х завершує роботу над працею «С/г засухи і їх вивчення», але не встиг її опублікувати.
У 1901 Тушкан одружився з дочкою викладача Полтавської гімназії Юлією Бровко (померла 1939), випускницею Петербурзької консерваторії. Вони виховали трьох дітей — Єлизавету, Георгія і Оксану. Дочка Т. Оксана Павлівна закінчила Дніпропетровський гірничий інститут, її діти — Юрій і Олег Покальчуки — відомі українські літератори.
Є відомості, що Тушкан був учасником свята Котляревського в 1903 у Полтаві, делегатом XIII археологічного з’їзду 1905 у Катеринославі.
Життя і діяльність в Ерастівці, започаткування сільгоспшколи Редагувати
Тушкан працював директором Верхньодніпровської нижчої сільськогосподарської школи першого розряду та сільськогосподарської станції. Верхньодніпровська с/г школа губернського земства відкрита 7 листопада 1899 на земельній ділянці, частину якої пожертвував землевласник Е. К. Бродський, а частину відведено для потреб школи з казенної чиншової статті. У школі, крім загальноосвітніх і спеціальних предметів, викладалося практичне землеробство з коротким курсом садівництва, городництва та скотарства, а також ремесла: теслярське, ковальське і слюсарне.
Мешкаючи в Ерастівці, Тушкан був добре знайомий з професором Дмитром Яво-рницьким, з яким вони покумалися. Збереглося понад три десятки листів його до Яворницького за період 1906 — 1936. За спогадами сина Тушкана письменника Георгія (Юрія) Тушкана (1906 — 1965), батькові довелося відвідати багато поміщицьких маєтків, щоб вибрати підхоже місце для сільгоспшколи. Свої враження від зустрічей із землевласниками Тушкан переповідав Д. Яворницькому і той описав їх у своїй повісті «Поміж панами» (1911). Щоб зрозуміти питому вагу і значення організації в Ерастівці нижчої с/г школи і дослідної станції при ній, звернемося до таких цифр з книги «Агрономическая помощь России» (видання департаменту землеробства, 1914). Отже, перша дослідна станція організована у Франції в 1835, в США у 1875, в Російській імперії — в 1864 при Ризькому політехнічному інституті і в 1877 при Петрово-Розумовській с/г академії. У всій Російській імперії в 1894 було 50 нижчих сільськогосподарських шкіл, з них — з навчанням рослинництву і тваринництву 26, середніх с/г училищ в Російській імперії у 1864 було 7. Тим-то зрозуміле значення створеної у 1899 в Ерастівці єдиної на всю губернію с/г школи з дослідною станцією при ній. В перші роки існування школа знаходилася за 40 км від залізниці (ст. Божедарівка), а коли провели залізничну колію в 2,5 км від школи зі станцією Ерастівка, і село стало називатися Ерастівкою (за іменем місцевого дідича Ераста Бродського). Енергійний і вимогливий директор школи, а згодом училища Тушкан доклав чимало зусиль для створення всіх умов повнокровного функціонування в степу навчального закладу. Ось що згадувала донька Тушкана — Єлизавета:
«Наша родина жила в Ерастівці в 1901 — 1919, а тато працював там з 1899. У 1901, коли мама приїхала до Ерастівки, це був степ в 40 км від залізниці і в степу стояло три будинки — двоповерховий навчальний корпус і два житлових будинки. В одному з них жила наша родина. Великий цегляний будинок з великими шістьма кімнатами, верандою. Навколо — ніякої медичної допомоги. Пізніше до нас приїздив лікар, який жив за 12 км. Думаю, що наше (всіх дітей Тушкана) народження в Полтаві можна пояснити відсутністю лікарів в Ерастівці. Напевне, тому мама їхала народжувати нас до своїх родичів у Полтаву. Хрещеним батьком брата Юрка завжди вважався академік Дмитро Яворницький, директор Дніпропетровського музею. Він у нас бував і завжди кликав Юрка хресником».
Як повідомляє онук Тушкана письменник Юрій Покальчук, родина Тушканів була заприязнена з письменником В. Короленком, який з 1900 мешкав у Полтаві. Тушкан завжди відвідував його, коли бував у Полтаві:
«Короленко жив неподалік і Юлія Платонівна час від часу передавала йому якісь обіди чи пироги. Моя мама Оксана, найменша, мала їх відносити».
У 1911 Ерастівську с/г станцію реорганізували в училище. На 1912 в Російській імперії таких середніх с/г училищ було всього 15. На час реорганізації нижчої школи в середню на території училища, оточеного зеленню, вже було 18 будівель (без господарських), в тому числі новий учбовий корпус — збережений до нашого часу триповерховий будинок з просторими аудиторіями і залами та гуртожитком для учнів. У старому двоповерховому учбовому корпусі розташовувалися лабораторії, обладнані закордонною апаратурою і хімікатами.
Училище, за спогадами дочки Єлизавети, мало велике господарство, рослинницьке і тваринницьке, а також дослідну станцію, дуже велику і багату бібліотеку. Проіснувало училище до 1921, коли стало називатися інститутом. У 1923 обладнання, лабораторії і бібліотеку передали до Одеси. На базі Ерастівського інституту був заснований Одеський сільськогосподарський інститут.
Діяльність в Катеринославському товаристві «Просвіта» Редагувати
Тушкан був членом Катеринославської «Просвіти». Виступав на загальних зборах товариства, які відбулися 9 липня 1917 у залі третьої жіночої гімназії.
«Голова зборів П.Ф. Тушкан дав докладний огляд українського руху з початку революції до наших днів і оголосив обидва універсала Української Центральної Ради, які збори вислухали стоючи»,
— писав «Вістник товариства «Просвіта» у Катеринославі».
Тушкан увійшов до складу Української Центральної Ради, обраної Всеукраїнським національним конгресом 8 квітня 1917.
За спогадами дочки Єлизавети, з появою в музеї технікуму спогадів ветерана Пестушка, «у технікумі будуть про батька знати. В їх уявленні Тушкан у 1918 покинув школу й зник у просторі. Поїхав він зі школи, позаяк поміщики ухвалили його вбити, як каламутника, а учні попередили його про це».
Зникнення Тушкана в 1918 з Ерастівки в Крим (у Судаку мав дачу) — цікавий і досі малоз’ясований момент. Напевне, в ньому віддзеркалилися політичні розбіжності з поміщиком Ерастом Бродським, який значною мірою фінансував училище і чиє ім’я воно від 1916 носило. Отже, звісно, це були політичні антиподи. Тушкан — республіканець і соціаліст, член Центральної Ради від 1917, а опікун училища Ераст Бродський був одним з чільних діячів хліборобського конгресу, який у квітні 1918 після повалення Центральної Ради обрав гетьманом Павла Скоропадського. До президії конгресу 29 квітня 1918 обрано по два представники від семи губерній України. І лише Катеринославщину представляла одна особа — Ераст Бродський. Звісно, ця людина не могла толерувати політичних поглядів значною мірою підлеглого йому Тушкана.
Підтверджує ці здогади і лист Єлизавети Тушкан, який наводиться у книзі «П’ятихатські самоцвіти»:
«В 1917 році Павло Федорович часто виступав на мітингах, говорив він про землю. Тоді ж почалися розмови про переобрання директора училища. Не офіційні, кулуарні. Цікавилися, де Павло Федорович взяв гроші на придбання кримської дачі у Судаку. Дача була куплена у 1907 (чи шостому) році в кредит, який поступово сплачувався (про це знали попечитель і земство). Це — однокімнатний одноповерховий татарський будинок з садком. Поступово його збільшили до трьох кімнат з верандою (саман і черепиця). Ніколи її не реквізували, як великі дачі. А німці зруйнували у 1941 році». Тушкан знав про ці розмови і казав: «Порушать питання офіційно, тоді пред'явлю документи».
Але довелося остерігатися іншого. Взимку 1918 учні попередили директора, що поміщики затівають проти нього щось недобре, як проти збурювана спокою. Тієї ж ночі він поїхав до Києва. А родина, залишивши речі в Ерастівці, влітку оселилася в Судаку. Глава сім’ї не затримався в Києві, оскільки розгорілася громадянська війна і влаштуватися працювати на сільськогосподарському факультеті не було змоги. Тому з великими труднощами дістався до Судака. А Ерастівкою покотилася чутка, що він утік з білогвардійцями і речі його реквізуються.
«Міліція відвезла залишки майна у Божедарівку і Саксагань, — писала про те непорозуміння Єлизавета Тушкан. — Треба було рятувати не речі, а добре ім’я. Павло Федорович зібрав необхідні документи, з якими послав мене в училище. Був грізний наказ міліції повернути речі. Втеча з білими спростована. Батько вчителював у Судаку, викладаючи географію і політграмоту».
Але і в Судаку було неспокійно. У 1919 місто опинилось під владою білогвардійців. За спогадами Юрія Покальчука, в цей час Юлія Платонівна Тушкан разом з дітьми Юрком і Єлизаветою жила в Полтаві, а Тушкан з меншою дочкою Оксаною — в Судаку. Перебування з батьком у Криму наклало на світогляд Оксани величезний слід. Тушкан дуже цікавився індійською філософією, навіть перекладав українською мовою «Бгагаватгіту» (з російської) — частина рукопису збереглася. Тушкан вів щоденник до останніх днів 1941 — 1942. Серед записів за 1942 є посилання на те, що він читає «Життя Будди» Ашвагоші в перекладі російською К. Бальмонта, 1913 року видання.
Владу в Криму у 1920 знов захоплюють більшовики і знов ллються потоки крові. Так, у грудні того ж року в Судаку заарештовано батька п’ятьох дітей графа Ростислава Капніста. Менше як через місяць, у січні 1921 його розстріляє ЧК.
Тим часом хрещеник Яворницького Юрко Тушкан у 1921 організував у Судаку комсомольський осередок і був першим його секретарем. Створив озброєний загін комсомольців для боротьби з рештками білогвардійців, які переховувалися у Кримських горах і лісах. Було йому тоді 15 років.
Смерть Редагувати
Павло Тушкан помер у лютому 1942 від виснаження і крововиливу в мозок відразу ж після арешту його німцями в окупованому Харкові. Там і похований.
Доля сина Павла Тушкана Редагувати
Син Тушкана Юрій народився 6 лютого 1906 у Полтаві. Закінчив Катеринославську 1-шу класичну чоловічу гімназію, Уманське середнє сільськогосподарське училище. У 1926 — 1929 вчився в Харківському інституті зернових культур. Працював в Українському науково-дослідному інституті економіки і організації сільського господарства. Брав участь в екологічному обстеженні Турксибу. Від 1933 жив у Москві. Лаборант, потім асистент сільськогосподарської Академії ім. Тимірязєва. Потім перейшов у систему Всесоюзної сільськогосподарської академії ім. Леніна. Працював на Памірі, в Алтайській долині на дослідній сільськогосподарській станції. У 1937 у співавторстві з М. Лоскутовим надрукував повість «Голубий берег». У 1938 — 1941 багато мандрує Середньою Азією.
Вивчивши історію і життя її народів, написав роман «Джура», який став широко відомим і був екранізований. Під час Другої світової війни пішов добровольцем на фронт. Як офіцер-артилерист, тяжко поранений і контужений. Перемогу зустрів на Ельбі, нагороджений трьома бойовими орденами. Після війни багато мандрував по СРСР (Памір, Кавказ, Крим, Північ) і за кордоном (Ліван, Єгипет, Бельгія, Франція, Італія, Греція, Туреччина, США). По війні з-під пера Ю. Тушкана вийшли книги «Розвідники зеленої країни», «Чорний смерч», «Птахи летять на північ», «Мисливці за «ФАУ», «Друзі і вороги Русакова». Він подав до друку останній роман «Перший постріл». Але надрукованим його не побачив: раптово помер 11 березня 1965.
Родина Редагувати
Дружина — Юлія Бровко.
Діти — Єлизавета, Георгій, Оксана.
Онуки — Юрко Покальчук, Олег Покальчук.
Література Редагувати
- Чабан Микола. Січеславці в Центральній Раді: Навчальне видання. — Дніпропетровськ.: редакційно-видавничий відділ Дніпропетровського Національного університету, 2000. — С. 34 — 35. Сторожко В’я-чеслав, Руденко Григорій. П’ятихатські самоцвіти. У трьох книгах. — Книга третя. — Дніпропетровськ.: Січ. 2000. С. 7378.
- Родина Тушканів — кореспонденти Д. І. Яворницького http://museum.dp.ua/article0437-2.html
- Чабан М. П. Січеславці в Центральній Раді: Навчальне видання. — Дніпропетровськ, Редакційно-видавничий відділ Дніпропетровського національного університету. - 2000. — 36 с.
- Чабан Микола. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905—1921) // Іма-прес. — Дніпропетровськ. — 2002.
Посилання Редагувати
- Павло Федорович Тушкан – фундатор початкової та середньої сільськогосподарської освіти Придніпров’я початку ХХ століття.
- Берестень Ю. В. Павло Федорович Тушкан – фундатор початкової та середньої сільськогосподарської освіти Придніпров’я початку ХХ століття / Ю. В. Берестень, В. І. Мороз // Проблеми політичної історії України. - 2018. - Вип. 13. - С. 106-130. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ppiu_2018_13_13
- Павло Федорович Тушкан – фундатор початкової та середньої сільськогосподарської освіти Придніпров’я початку ХХ століття
- Родина Тушканів – кореспонденти Д.І. Яворницького
- КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
- Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України. Катеринославська «Просвіта» у культурно-громадському житті Наддніпрянщини (За матеріалами епістолярної спадщини академіка Дмитра Яворницького)