Текст (від лат. textus — «тканина», «з'єднання» «побудова» ) — загалом зв'язана і повністю послідовна сукупність знаків. Відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи тощо.
Наука, що вивчає тексти називається герменевтикою.
Визначення тексту
Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання певного комунікативного завдання. Висловлюючи думки і почуття, людина ставить конкретну мету — щось повідомити, про щось переконати тощо. Існує багато визначень тексту. Наведемо окремі з них.
«Текст — це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність» (І. Р. Гальперін)(рос.).
«Текст — певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована, група речень або їх аналогів, які являють собою, завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів, завершену смислову єдність» (В. В. Одинцов).
Найістотнішими текстовими ознаками є (А. П. Загнітко):
- цілісність;
- зв'язність;
- структурна організованість;
- завершеність.
Текст — середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). Як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні. Щодо мовця (адресанта) текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації читач повинен її декодувати (А. П. Загнітко).
Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті — також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.
У сучасному мовознавстві виділилися два підходи у лінгвістичних дослідженнях текстів:
- функціональна типологія (соціальні функції й мета використання текстів) і
- структурна типологія (внутрішня організація текстів) (М. Р. Львов).
Перший напрям значно відтворює традиційну для риторики класифікацію, що зближує типи мовлення (тексту) з жанрами: це розповідь, опис, роздум. Інший, структурний, підхід («лінгвістика тексту») пов'язаний з виявленням, вивченням і моделюванням внутрішньотекстових зв'язків, причому вводиться поняття «компонента тексту» (абзацу, надфразної єдності, складного синтаксичного цілого тощо).
Основні категорії тексту
Текст, особливо художній, на думку А. П. Загнітка, складний і багатоплановий, оскільки завданням його інтерпретації є вияв максимуму закладених у ньому думок і почуттів художника (автора). І тому тут доречно буде подати основні текстові категорії та розтлумачити їх.
Цілісність тексту пізнається через його взаємозв'язані категорії — категорію членованості і категорію зв'язності. Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю.
Формальну зв'язність тексту називають когезією (В.Дреслер), зовнішньою злитістю (К.Кожевнікова); змістову зв'язність — когерентністю (В.Дреслер), внутрішньою злитістю (К.Кожевнікова), інтегративністю (І. Р. Гальперін) .
Нерозривна єдність доцентрових і відцентрових сил у тексті виявляється у проспекції і ретроспекції (А. П. Загнітко). Ретроспекція насичена такими компонентами, як тематичні слова (пам'ять, спогад), граматичний час — теперішній історичний, прислівники місця і часу («тоді», «там», «колись» тощо).
Художній текст не існує без сформульованої ідеї твору (концепта), який є визначальною його категорією. Ще одна категорія — модальність тексту — є обов'язковою у художньому творі. Поза нею текст як комунікативний елемент — не існує. «Модальність тексту починається ще до його створення: з першого акту авторського вибору — теми і проблеми твору» (А. П. Загнітко).
Якщо розглядати текст як структуровану одиницю, необхідно зазначити про наявність текстових парадигм:
- жанрова (жанр визначає структурні особливості твору);
- функціонально-стильова (об'єднує тексти за функціональним спрямуванням);
- індивідуально-авторська (об'єднує всі твори одного автора).
Інформативність тексту — здатність тексту бути носієм завершеного повідомлення, передавати інформацію. Інформативність як важлива властивість тексту характеризує кількість інформації, що міститься в ньому, її важливість і новизну.
Засоби зв'язку в тексті
Засобами зв'язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:
- Змістові, логічні і психологічні зв'язки:
- єдність місця, часу, дійових осіб;
- зв'язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету).
- Літературні, риторичні засоби зв'язку:
- прийоми композиції літературного твору (сюжетні лінії, обрамлення тощо);
- дотримання законів жанру (байки, сонету, інтерв'ю і под.);
- побудова компонента тексту як риторичної фігури (анафори тощо).
- Лексичні засоби зв'язку:
- вибір вдалого, доречного слова, використання синонімів;
- асоціативний вибір слів;
- займенникові заміни іменників;
- вживання антонімів, професійної, іншомовної лексики;
- вживання фразеологізмів;
- слова-узагальнення.
- Граматичні зв'язки. Морфологія і синтаксис:
- сполучники, їх повтор;
- співвідносні зі сполучниками займенники, прислівники;
- питальні речення і відповіді на них;
- побудова тексту з однорідними членами речення;
- ланцюжковий чи паралельний зв'язок речень;
- вставні одиниці тощо.
- Стилістичні зв'язки:
- весь текст витримано в одному стилі;
- відбувається доцільна зміна стилів.
- Інтонаційні засоби (усне мовлення):
- інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи;
- емоційні інтонації, тембр голосу;
- логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо (див.: паралінгвістика).
Див. також
Примітки
У Вікісловнику є сторінка текст. |
Література
- С. Кримський. Текст // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 631. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Васильев С. А. Синтез смысла при создании и понимании текста. — К.: Наук. думка, 1988. — 240 с.
- Лосева Л.М. Порядок слов как средство организации текста монологической речи: Учебное пособие для студентов университетов. – Одесса, 1969. – 131 с.
- Мельничайко В. Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови. — К. : Рад. шк., 1986. — 168 с.
- Радзієвська Т. В. Нариси з концептуального аналізу та лінгвістики тексту: Текст — соціум — культура — мовна особистість. — К.: Інформ.-аналіт. агентство, 2010. — 488 с.
- Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. — 2-е вид., стер. — К., 1998. — 191 с.
- Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. Нариси про текст: Теорет. питання комунікації і тексту. — К.: Ред.-вид. центр «Київ. ун-т», 1998. — 334 с.
- Селігей П. О. Народжується текст… (З досвіду відомих авторів) // Мовознавство. — 2015. — № 1. — С. 47–66.
- Феллер М. Д. Структура произведения: Как она действует. Как ее строят. Как оценивают и помогают улучшить. Автору и редактору. — М.: Книга, 1981. — 272 с.
- Літературознавчий словник - довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. - Київ: ВЦ "Академія", 2006.-752 с. ISBN 966-580-204-6
Посилання
- [https://archive.org/stream/literaturoznavchat2#page/n465/mode/2up Текст] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 465-467.
- Текст // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 559. — 634 с.
- Приходько Я. Текст // Історіографічний словник: Навчальний посібник для студентів історичних факультетів університетів / С. І. Посохов, С. М. Куделю, Ю. Л. Зайцева та ін.; За ред. С. І. Посохова. — X.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. — С. 267—272.
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (Березень 2010) |