Гнат Петрович Стефанів (2 травня 1885, Топорівці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 21 червня 1949, Регенсбург, Тризонія) — український військовий діяч. Начальний командант УГА. Полковник УГА й Армії УНР.
| Гнат Стефанів | |
|---|---|
| Полковник | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 2 травня 1886 с. Топорівці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Смерть | 21 червня 1949 (63 роки) Регенсбург, Тризонія |
| Військова служба | |
| Приналежність | ЗУНР УНР |
| Рід військ | Морська піхота |
| Війни / битви | Перша світова війна Польсько-українська війна Листопадовий чин Українсько-радянська війна Перший зимовий похід |
| Нагороди та відзнаки | |
| Стефанів Гнат у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Військову освіту здобув у Цісарській і Королівській школі кадетів піхоти у Львові (K. und k. Infanterie Kadettenschule in Lemberg), яку закінчив 1905 року та отримав призначення в 10-й Галицький полк піхоти, штаб якого дислокувався у Перемишлі.
У час Листопадового зриву 1918 року в званні сотника очолював встановлення української влади, потім — організатор і комендант Золочівської округи ЗУНР, з 9 листопада 1918 року до 10 грудня 1918 року (підвищений УНРадою до ступеня полковника) очолював Начальну Команду Українських Військ у Львові; під його проводом українське військо перейшло до наступу в боях з польським військом, але після його зміцнення залишило з наказу станцію Львів 22 листопада 1918 року, боячись оточення.
Пізніше перейшов до Армії УНР: очолював Гуцульський кіш морської піхоти, запасну бригаду 3-ї Залізної стрілецької дивізії, командир 3-го кінного полку в Першому Зимовому поході; 1920 — командир запілля Армії УНР.
У серпні 1920 р. перейшов з групою генерала Антіна Кравса до Чехословаччини й до 1923 р. очолював консулат ЗУНР в Ужгороді.
До 1939 жив у Карпатській Україні, потім у Відні, на Лемківщині й у Німеччині (з 1944), де й помер. Спогади «За Львів» в журналі «Український Скиталець» чч. 21 — 22, 1923).
Помер і похований у м. Реґенсбурґ (нині ФРН). Іменем Гната Стефаніва названо вулиці в м. Золочів і с. Топорівці
Вшанування пам'яті Редагувати
На честь нього названі вулиці в місті Золочів та його рідному селі Топорівці.
Примітки Редагувати
- «Gazeta Lwowska», 22 серпня 1905 року, № 190
- Золочів // «Галицька брама».— № 1—2 (145—146), 2007 (січень—лютий).— 40 с.— С. 6
- Литвин М. Стефанів Гнат Петрович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 498-499. ISBN 978-966-2067-65-1
Література Редагувати
- В. І. Головченко. Стефанів Гнат // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
- Науменко К. Є. Стефанів Гнат Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 854. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
| Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |