Василь Тимофійович Скураті́вський (25 жовтня 1939 — 16 грудня 2005) — український народознавець, письменник, видавець. Одним із перших у новітній Україні видав народознавчу книгу «Берегиня».
| Василь Тимофійович Скуратівський | |
|---|---|
| | |
| Псевдонім | Древлянський, В. Т., Васильчук В. Т., Тимощук В. С. |
| Народився | 25 жовтня 1939 Великий Ліс, Мединівська сільська рада, Чоповицький район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 16 грудня 2005 (66 років) Київ, Україна |
| Поховання | Берковецьке кладовище |
| Країна | СРСР Україна |
| Діяльність | народознавець, журналіст |
| Сфера роботи | література, видавнича справа і етнографія |
| Мова творів | українська |
| Magnum opus | «Берегиня» |
| Премії | Золоте перо, імені Павла Чубинського |
| |
Біографія Редагувати
Народився на глухому поліському хуторі Забуда, пізніше переселеному до села Шевченкове (пізніше Великий Ліс) на Житомирщині. Ця подія відбулася восени 1939 року між святом Покрови (14 жовтня) та Змитра (Дмитра, 8 грудня), коли точно — батьки призабули, а в посвідченні про народження паспортистка записала 25 жовтня 1939 року.
Батько — Тимофій Якович Скуратівський (1898–1981), мати — Мотрона Антонівна Скуратівська (1900–1978), обоє селяни. Батько був знаним на селі столяром, виготовляв діжки, скрині, ліжка, вулики та інше. Для власних потреб розробив і виготовив дерев'яну медогонку, яка нині перебуває в експозиції Переяславського музею народної архітектури та побуту (хата-музей бджільництва). У родині було п'ятеро дітей, однак вижило двоє: старша сестра Ольга та найменший і єдиний син Василь.
З дитинства любив читати. У 13 років вирішив стати письменником, написав першого вірша і надіслав до районної газети. Відповідь не забарилась — порадили більше читати і краще вивчати рідну мову та літературу. Однак хлопець був настирливим і продовжував надсилати до редакції нові свої вірші, байки, замальовки, дописи. З часом їх почали друкувати.
Після закінчення школи у 1959 році, працював кілька місяців коректором у народицькій районній газеті, і тільки з'явилась можливість, перейшов на журналістську роботу до олевської райгазети «Колгоспник Олевщини». По трьох роках роботи звільнився і поїхав шукати долі в Сибіру. Працював у тайзі на заготівлі живиці, кілька місяців вчився на розмітчика в Іркутську, коли знайшов журналістську роботу, переїхав до Усть-Кута. Загалом у Сибіру перебував півтора року.
Повернувшись до України, продовжив журналістську роботу в різних газетах українського Полісся (Народичі, Радомишль, Олевськ, Житомир, Київ), працював у Немішаєвському сільгосптехнікумі.
У 1964 закінчив Московську заочну школу журналістики, 1967 р. вступив на навчання до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка на факультет журналістики.
З 1969 року працював редактором у журналі «Народна творчість та етнографія». З 1970 року з'являються у періодиці перші статті на народознавчу тематику. Згодом розпочинає роботу над науковою монографією про традиційне пасічництво.
У липні 1973 року викликають до КДБ у справі Василя Овсієнка, відтоді перебуває під наглядом спецорганів.
Помер 16 грудня 2005 року. Похований в Києві на міському Берковецькому кладовищі.
Творчий доробок Редагувати
Визнання приходить під час публікації першого циклу народознавчих матеріалів «Зелене полум'я сосни» у газеті «Молодь України» (1983), далі продовжив публікації у виданнях «Сільські вісті», «Культура і життя», «Пам'ятки України», «Наука і суспільство».
1987 року виходить книга «Берегиня», яка витримала не одне видання і викликала хвилю зацікавлення народознавством у країні. Далі виходили у світ інші книги: «Покуть», «Погостини», «Святвечір», «Місяцелік», «Русалії», «Кухоль меду», «Я сам про себе розкажу» та інші. Всього за життя письменника було видано понад 20 книг.
Скуратівський пропагував традиційну культуру, обряди. Був ініціатором започаткування уроків народознавства у школах, одним із організаторів фестивалів: «Котилася торба» (дитячі ігри), «Коляда» (новорічні та різдвяні традиції), «Берегиня» (міжнародний фестиваль фольклору). Організував та проводив багаторічну народознавчу експедицію «Чумацькими шляхами». З 1992 року започаткував та видавав народознавчий часопис «Берегиня»[1] [ 12 жовтня 2007 у Wayback Machine.].
Пам'ять Редагувати
26 жовтня 2019 в місті Малині відбувся I-й Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль імені Василя Скуратівського «До Василя!».
Відзнаки Редагувати
За журналістку та літературну роботу нагороджений преміями:
- Золоте перо,
- імені Островського,
- імені Чубинського
- кількома міжнародними преміями.
Висувався на здобуття Шевченківської премії.
Примітки Редагувати
- Скуратівський Василь Тимофійович
- ↑ Czech National Authority Database
- . web.archive.org. 27 листопада 2019. Архів оригіналу за 27 листопада 2019. Процитовано 7 червня 2022.
- . web.archive.org. 8 листопада 2019. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 7 червня 2022.
Джерела Редагувати
- Василь Скуратівський [ 10 січня 2015 у Wayback Machine.]
- Молодико В. На добру пам'ять співцеві зелених струн [ 25 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Рудаков М. І. Автографи майстрів./ — К. : Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр. — ISBN 966-7025-05-5