Си́дір Арте́мович Ковпа́к (нар. 13 (25) травня 1887, с. Котельва, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — пом. 11 грудня 1967, Київ, Українська РСР, СРСР) — один із керівників українського комуністичного руху опору в роки Другої світової війни, командир Путивльського партизанського загону (пізніше — Сумського партизанського з'єднання, ще пізніше — Першої Української партизанської дивізії), двічі Герой Радянського Союзу (18 травня 1942 й 4 січня 1944), генерал-майор. Член ЦК КП(б)У в 1942—1943 та 1949—1967 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2-7-го скликань. Член Верховного Суду УРСР. Заступник Голови Президії Верховної Ради УРСР (1947—1967).
| Сидір Ковпак | |
|---|---|
| Генерал-майор | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 25.05.1887.13 с. Котельва, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 11 грудня 1967 Київ, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Національність | українець |
| Псевдо | «Коваль» |
| Військова служба | |
| Приналежність | Російська імперія → РРФСР → УРСР → СРСР |
| Вид ЗС | РСЧА |
| Війни / битви | Перша світова війна Громадянська війна в Росії Радянсько-українська війна Друга світова війна |
| Нагороди та відзнаки | |
| Ковпак Сидір Артемович у Вікісховищі |
Біографія ред.
Народився 13 травня (25 травня за н.ст.)в селі Котельва (нині селище міського типу Полтавської області України) в бідній українській селянській родині. Сім'я була багатодітна, 6 синів і 4 дочки.
Строкову службу проходив у російській імператорській армії, у Саратові в Олександрівському полку. Після служби залишився в Росії, працював вантажником.
Учасник Першої світової (службу проходив у 186-му піхотному Асландузському полку) та Громадянської воєн. Під час Першої світової війни воював на Південно-Західному фронті, учасник Брусиловського прориву. У квітні 1915 року у складі почесної варти його особисто нагородив Микола II Георгіївським хрестом. Загалом його нагороджено Георгіївськими хрестами III і IV ступенів та медалями «За хоробрість» («георгіївськими» медалями) III і IV ступенів.
Доба УНР і мирний час ред.
Член ВКП(б) з 1919 року. У добу національно-визвольних змагань в Україні очолював більшовицький диверсійний загін, що боровся в Україні з військами Гетьмана Павла Скоропадського разом із загонами Пархоменка, потім був бійцем 25-ї Чапаєвської дивізії на Східному фронті, де роззброював козаків, брав участь у боях з російською Добровольчою армією генералів А. І. Денікіна та Врангеля на півдні України.
З липня до листопада 1921 року — військовий комісар м. Великого Токмака, що на Запоріжчині. У 1921—1926 роках — помічник повітового воєнкома, повітовий воєнком, воєнком Павлоградського округу Катеринославської губернії (з 1926 року — Дніпропетровська область України). Одночасно у 1925—1926 роках — голова сільськогосподарської артілі в селі Вербки. З 1926 року — директор Павлоградського військово-кооперативного господарства, в 1930-му став головою сільськогосподарського кооперативу в Путивлі, з 1935 року — завідувачем дорожнього відділу Путивльського райвиконкому, з 1937 року — він голова Путивльського міськвиконкому Сумської області Української РСР.
У 1930-х Ковпак закінчив спецшколу ОДПУ з підготовки організаторів партизанської і підпільної боротьби. Один з викладачів, полковник Ілля Старинов, основоположник мінно-диверсійної справи в Червоній Армії, згадував:
«Склад був найрізноманітніший. Тут одночасно були юнаки і дівчата, і літні чоловіки, непридатні для військової служби… вчилися під псевдонімами. При цьому до командирів партизанських формувань пред'являлися більш високі вимоги, ніж до командирів підрозділів і частин Червоної Армії».
У передвоєнні роки Ковпака мали намір заарештувати як ворога народу. Але, будучи своєчасно попереджений знайомим начальником районного відділу НКВС, зумів сховатися і благополучно дочекався, поки ситуація не поліпшилася для нього.
Друга світова війна ред.
Один з організаторів партизанських загонів в Українській РСР — командир Путивльського загону, а потім — з'єднання партизанських загонів у Сумській області. Також до партизанських загонів був причетний його брат, Семен Артемович.
Початок Німецько-радянської війни застав Сидора Артемовича в 54-річному віці. На той час він був головою Путивльського міськвиконкому Сумської області. 8 вересня 1941 року Ковпак відправив своїх людей у Спадшанський ліс, а сам залишався, поки не побачив як німці в'їжджають в місто, і зник у лісі. До кінця місяця загін складався з 42 осіб, озброєних 36 гвинтівками, 5 автоматами, 8 гранатами. А ще у загону було близько тонни вибухівки, добутої з мінних полів.
Після перших диверсійних акцій ковпаківців німецька адміністрація зробила відповідну акцію — послала угорських солдатів для контроперацій у місцевих селах, які були поблизу партизанських загонів. За добу було винищено 586 сільчан.
17 жовтня загін Сидора Ковпака злився з загоном Семена Руднєва, який став у новому формуванні комісаром. Саме цей тандем і прославив Путивльський партизанський загін. Багато разів приходили чутки про те, що загони Ковпака знищені, але кожного разу вони виявлялися чутками. Багато, надихнувшись подвигами своїх співгромадян, вступали до лав партизанів.
| Ніхто не знає, куди ми йдемо, і ніхто не повинен знати, звідки ми прийшли, — говорив С. Ковпак. — Весь народ воює. А ми лише невеликий струмок у грізному потоці народу |
Загін зріс до півтори тисячі осіб і став Сумським партизанським з'єднанням. В арсеналі ковпаківців з'явився навіть трофейний танк (корпус танку знаходиться у Спадщанському лісі, неподалік від Музею партизанської слави у Путивлі). Гітлерівці регулярно направляли в ліс сили для придушення партизанів, проте всякий раз зазнавали поразки, залишаючи партизанам трофеї — зброю, амуніцію, одяг, продовольство.
| «Мій постачальник — Гітлер», — любив повторювати Ковпак |
Так тривало близько року.
У 1941—1942 роках з'єднання Ковпака здійснило рейди в тилу ворога по Сумській, Курській, Орловській і Брянській областях. Наприкінці весни 1942 року партизанському з'єднанню вдалося на короткий термін захопити Путивль, а за літо пройти з успішними боями 6047 км, знищити 12 ешелонів, 25 одиниць бронетехніки і близько 5000 солдатів і офіцерів вермахту. Особлива увага приділялася ковпаківцями підривам залізниць — труднощі з постачанням продовольства, зброї, техніки, припасів ставили німецькі війська у скрутне становище.
9 квітня 1943 року С. А. Ковпаку було присвоєно військове звання «генерал-майор».
У січні 1944 року Сумське партизанське з'єднання було перейменоване в 1-шу Українську партизанську дивізію імені С. А. Ковпака під командуванням Петра Вершигори.
Після Другої світової війни ред.
По завершенні війни жив на державній дачі під Києвом, поруч із поетом Павлом Тичиною.
З 1944 року — член Верховного Суду УРСР. У 1947—1967 роках — заступник Голови Президії Верховної Ради УРСР. У квітні — грудні 1967 р. — член Президії Верховної Ради УРСР. Помер 11 грудня 1967 року у Києві, похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; надгробок — граніт, скульптор Флоріан Коцюбинський, архітектор Георгій Урусов; встановлений у 1968 році).
Вшанування пам'яті ред.
У 1973—1976 роках про Ковпака було знято художній фільм «Дума про Ковпака».
За біографією Сидора Ковпака у 2012 році знято документальний фільм «Партизанський генерал».
«Ковпак повинен залишитися в мистецтві й історії України… Кажуть, старий — великий оригінал, тонка, мудра людина, справжній син народу» — Олександр Довженко.
Бюст Сидора Ковпака на Алеї Воїнської слави | Меморіальна дошка Сидору Ковпаку на фасаді будинку по вулиці Липській 12/5 в Києві | Бюст Ковпаку на подвір'ї київської школи № 111 | Поштова марка з портретом Ковпака з нагоди його 100-річчя |
Бібліографія ред.
- Ковпак С. А. От Путивля до Карпат. — М., 1945 / автор літературного тексту — Є. М. Герасимов. (рос.)
- Вершигора П. П. Люди с чистой совестью. — Книга первая. Рейд за Днепр. М., 1946. Книга вторая. Карпатский рейд. М., 1950. (рос.)
- Ковпак С. А. Из дневника партизанских походов. — М., 1964. (рос.)
- Ковпак С. А. Воспоминания, очерки, статьи / сост. и предисл. В. А. Замлинского. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 388 с. (рос.)
- [1] [ 14 Липня 2014 у Wayback Machine.]
Примітки ред.
- «О присвоении звания Героя Советского Союза т. т. Ковпаку С. А., Копенкину И. И., Сабурову А. Н., Фёдорову А. Ф., особо отличившимся в партизанской борьбе в тылу против немецких захватчиков» от 18 мая 1942 года [ 10 Листопада 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1942. — 5 июня (№ 20 (179)). — С. 1.
- Указ Президиума Верховного Совета СССР «О награждении Героев Советского Союза Ковпака Сидора Артемьевича и Фёдорова Александра Фёдоровича второй медалью „Золотая звезда“» от 4 января 1944 года [ 7 Грудня 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 13 января (№ 2 (262)). — С. 1
- Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Войцехівська, І. (1995). Історія України в особах: ХІХ—ХХ ст. Україна. с. 479. ISBN 5-319-00882-1.
Посилання ред.
- Т. В. Заболотна. Ковпак Сидір Артемович [ 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 391. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- А. В. Кентій. Ковпак Сидір Артемович [ 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- «Человек „Никто“ — Ковпак» — В. Батшев. Партизанщина: мифы и реалии. -«Лебедь», Бостон, N518 [ 5 Листопада 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
Література та джерела ред.
- Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 100, 266.
- Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 200.