Середньозакарпа́тські говірки́ первісно архаїчний відповідник бойківських говірок, перехідними до яких є їх верховинська група (по В. Березний — Міжгір'я — Синевір на півд.).
На зах. межують на р. Лаборець з півд.-лемківськими говірками (їх експансія в 16-18 ст. на півд.-схід створила тут перехідні смуги — по р. Ціроху й по Уж на сх.), а на сх. на р. Шопурка з гуцульськими говірками. Внаслідок гуцульської колонізації 17 — 18 ст. виникли мішані говірки над р. Русковою, а окремі гуцульські риси поширилися аж по р. Тєресву на зах.
Середньозакарпатські говірки характеризує низка архаїзмів фонетичних, морфологічних і лексичних; вони доволі зрізничковані. при чому напрям ізголос меридіановий — вододілами допливів Тиси. На зах. від Ужгороду виникли внаслідок словацької експансії мішано-перехідні до сх.-словацьких ’сотацькі’ говірки (со 'що').
Середньозакарпатські говірки характеризує:
- 1) збереження дж < *dj (пр'йáджа 'пряжа', молóджий 'молодший', хóджу — на півд. сх. від Мукачева: хóжу), м'якого р’ теж у кінці слів і перед приголосним (писар', вêр'х 'верх'), м'яких з', ц', с' в суфіксах (вôлôс'кый, ôтêц', удовиц'а), «середнього» л’ (мálo), м'якого -т' в дієслівних закінченнях (хóдит', мáвут' 'мають' і'діт' 'ідіть' — між Лабірцем і Рікою), різниці між ы й й (рыба, ниткы, — при чому ы після губних і велярних набирає в частині надужанських говірок обнижено-заднього звучання ы^о: мы^о ло 'мило', — подібно як у > у^о там таки: ку^о рка 'курка'),
- 2) шелесті ш, ж стверділи (шыти, жыто), дж' м'яке на зах. від Латориці (Мукачева), а ч' м'яке на зах. від Боржави (Іршави), при чому змішуються групи ч'к й шк (кáш'ка 'качка', дóч'ка 'дошка', ч'кóда 'шкода',
- 3) поява напружених позиційних варіантів ô, ê до фонем о, є перед пом'якшеним приголосним, та перед і, у, ў, ô, ê (цêр'кôу 'церква', на дôрô'зі, на бêрêз'і, дêн', — при чому ê може переходити в и),
- 4) у новозакритих складах ō, ē, > ŷ, 'ŷ/йŷ (між Лабірцем і Латорицею та між Рікою й Шопуркою: кŷн' 'кінь', н'ŷс 'ніс', вйŷх 'вів', при чому тут -х < -ф/-в), ü, 'ü/йü (між Латорицею й Рікою: кüн', н'üс, вйüх) та в і, 'і (в верховинських говірках: кін', н'іс, віїв/віÿ),
- 5) форми типу ирстити 'христити', кирве 'крови', йаблико 'яблуко'; жыт'а 'життя', з'іл'а 'зілля', тôу дôбрôў рукôў 'тою доброю рукою', гнôу 'гною', ма(в)у, 'маю', ма(в)ут' 'мають' (з випаденням й між голосними),
- 6) особливості наголосу (частий напрефіксний наголос: назад, зáстаўник, зáвада, зáцвите, овýн с'а нáмагат, найстáрший; нá біло, не знайе; також кóрыто, дôлôн'; але веселый, пêр'ша; того, ŷд того, мен'і, ідо мн'і 'до мене'; на сх. від Верецьких — Берегова: нéсти, нéсу, несéш, на зах.: нести, несу; несемé, несетé; несла, несéний),
- 7) нерідко архаїчні закінчення в іменах: бритôў 'бритва', з цêр'кве, з рéмене; на земли, на кони/кôн'óви, на пóли/пôл'у, на гус'ати, у части, у цер'кви; вôўци 'вовки', долин'ане 'мешканці долів', двóме майстрóве '2 майстри'; вôлум/-лüм/-лым 'волам', з вóлы. з йагн'аты, з тыма малыма псома, пал'ц'ома, в л'ісох, на кôн'ох; два коровы, села (на зах. від Ужа), дві дын'і, села (на сх. від Ужа), трійе/четыре брат'а, двôйі/трôйі кросна,
- 8) вплив закінчень твердої відміни на м'яку (кôн'ови, кон'ом, пôл'ом, гус'ат'ом, вôлôс'ом, зêмл'ôў, дын’ôў, цêр'кôўл'ôў, дын'о! с'ого, мôйого, мôйôму, мôйôў, нашойе),
- 9) прикметникові закінчення: добрый — нын'ішн'ий, добройе (на зах., теж: доброй) / добройе Івáново поле, тоты красн1і/-сні Івáновы кôн'і,
- 10) енклітичні займенникові форми: (м)н'а, т'а, с'а, го, йу/йі, мн'і, ти/т'і, си, му, йŷй/йüй — можливі й після прийменників (від н'а 'від мене', ý т'а 'у тебе', на с'а 'на себе'), овŷн/овüн, ним/нім, на н'ум/н’üм, она, йêйі, йŷй/йüй, н'ôў/неў, на н'ŷй/н'üў, они/он'і, (й)іх/на них/н'іх/н'і (над Боржавою), ними/нима/німа; мўй, мого/мôйого, мôму/мôйôму, мóйим/-ім, на мóйŷм, мóйі, -их, им, -ими/-има, мó(й)а, мôйі/мôйêйі/-йôйі, мôйі/мóйŷй, мô(й)у, мôйóу, тот, тотá, тотó/ тó(йе), тóгó, тóмý, тым, ў тŷм, тоты/тôт'і, тыма/-ми, тôйі, тŷй, тôтý/ту, тôŷ/тиŷ сêс', сêс'á/'іс'á, сесé/есé, с'ого/сéго, с'ôму/ сéму, сим, на с'ŷм, сêс'і, сих, сим, сêсі/с'і, сима/-ми, сêйі, с'ŷй/с'üў, сêс'ý, сў/с'ôў; хто/тко, на кŷм; што/шо/шчо, на чŷм,
- 11) числівники: двáсто, шіст'сто, девйанóсто '90', самодрýгый 'вдвох', піўдруга ’1½’, двôйáкый/заўдвôйістый/двôйністый/дван'чáстый,
- 12) дієслівні форми: мочи, верéчи 'кинути', куповáти, мôгý — мôгут', читам, -аш, -ат (на півн.) /-ат' (на півд.-сх.), -аме, -ате, -áвут/-т', купійу/-üйу/-ыйу 'купую' (на зах. від Цірохи), нос'у (на півд. зах.), дам, даш, даст', дамé, -стé, -дýт'; ходиўйем, йêс', ходилис'ме, -с'те, ож йем украў 'що я вкрав', пл'ŷх 'плів', вйŷх 'вів', мйŷх 'мів', бŷх 'колов (рогами)'; му читати (на сх.) / бýду читати; йа бых маў 'я мав би' (быс', бы, быс'ме, быс'те, бы; ід', ід'ме, ід'те (на зах. від Ужа) / іди, ід'ім(е) /ід'ім, ід'іт(е) /ід'іт" 'ідіт' (на сх. від Ужа й Латориці); стôйа (на сх. від Боржави) /стôйачи, начин'ана (кýриц'а),
- 13) у словотворі утворення типу мôркôў 'морква', йаблинча 'яблінка',
- 14) в лексиці низка архаїзмів (бортиц'а/порилиц'а 'кріт', лóни 'торік', пôт'а 'пташеня', пчолинок 'пасіка', пйаст’ 'кулак', гŷд 'рік', йар' 'весна', гусл'áти 'грати на скрипці', порт(ок) 'скатертина' тощо) та позичень з угор., румун., нім., а на зах. й словацької мови.
Середньозакарпатські говірки 'долішнянські' поділяються на групи:
- зах.-мармароську (між pp. Шопуркою й Рікою),
- надборжавську (між pp. Рікою й Латорицею) ,
- надужанську (між pp. Латорицею й Лабірцем — з дальшим підрозділом уздовж р. Цірохи).
Як і в випадку бойківських говірок, сьогодні приймають, що на території Середньозакарпатськіх говірок жили на заранні іст. доби білі хорвати. Деякі дослідники (О. Петров, О. Бонкало, угор. славісти й історики) обстоювали думку, що українці почали тут поселюватися від 13 — 14 ст. О. Дзендзелівський вбачає в деяких морфологічно-лексичних архаїзмах Середньозакарпатськіх говірокпідтвердження місцевої традиції про приселення сюди наприкінці 14 ст. подолян-волинян з кн. Ф. Коріятовичем.
Середньозакарпатські говірки досліджували: О. Семенович, В. Гнатюк, О. Брок, І. Верхратський, Я. Стрипський, О. Бонкало, М. Дурново, Г. Ґеровський, І. Панькевич, Е. Балецький, Й. Дзендзелівський, С. Бевзенко, І. Чередниченко, К. Галас, В. Добош, П. Лизанець, В. Маркусь, Ф. Потушняк, В. Німчук, В. Орос, І. Пагіря, П. Чучка, В. Поґорєлов, Л. Деже й ін.
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Панькевич І. Укр. говори Підкарпат. Руси і сумежних областей, ч. І Звучня і морфологія. Прага 1938;
- Нарис історії укр. закарп. говорів. І. Фонетика. Acta Universitatis Carolinae, Philologica, I. Прага 1953;
- Матеріали до історії мови південнокарпат. українців. Наук. збірник Музею української культури в Свиднику, IV, 2. Пряшів 1970;
- Дзендзелівський Й. Лінґвістичний атлас укр. народних говорів Закарпатської области УРСР (Лексика), ч. І. Наук. записки Ужгородського Дєрж. Університету, 34. Ужгород 1958, ч. II Наук. записки Ужгородського Держ. Університету, 42. Ужгород 1960;
- Дэже Л. Очерки по истории закарпатских говоров. Будапешт 1967;
- Бернштейн С. Иллич-Свитыч В., Клепикова Г., Попова Т., Усачева В. Карпатский диалектологический атлас, ч. 1 — 2. М. 1967.
| Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |