Саврома́ти (дав.-гр. Σαυροςτμμά) — кочові племена, які жили в VII—IV ст. ст. до н. е. в задонських і поволзько-уральських степах, близькі походженням, культурою і мовою до скіфів і саків.
Савромати |
Вперше про савроматів написав Геродот (V ст. до н. е.), який розміщував їх на схід від Танаїсу, тобто, за Доном. Північними сусідами савроматів були будини, східними — ісседони. Також Геродот відзначав високий статус жінок-воїнів у савроматському суспільстві, що відображає переказ про походження савроматів від скіфів та амазонок.
За Геродотом, савромати брали участь у передньоазіатських походах скіфів (VII ст.) та були їхніми союзниками у війні з перським царем Дарієм I (514 або 513 pp. до н. е.).
Нащадками савроматів вважають сіраків. Із III ст. до н. е. пам'ятки савроматів не відомі.
Тлумачення назви Редагувати
На думку філологів, слово «савромат» походить від давньоіранського «саоромант», що означає «оперезаний мечем» або «той, хто носить меч».
Густинський літопис (поч. XVII ст.) на с. 24 подає наступну версію:
Відповідно, назву «Σαυροςτμμά» можна інтерпретувати як «єхидні, підлі, лукаві»[джерело не вказане 661 день].
Сармати і савромати. Історія плутанини назв Редагувати
У IV—II ст. до н. е. античні автори розрізняли сарматів і савроматів, однак, вже древні римляни почали ототожнювати їх, зокрема, Пліній Старший у I ст. н. е. писав:
після чого ці дві назви надовго стають синонімами спочатку в античних джерелах, а потім і в багатьох працях новітніх істориків, зокрема, і українських.
Ідея савроматської археологічної суперкультури Редагувати
У 20-х роках XX ст. російський історик Пауль Рау виділив савроматські пам'ятники в Нижньому Поволжі і побачив їх схожість з одночасними пам'ятниками Південного Приуралля. Цю ідею розвинув професор історії Борис Граков, який об'єднав нижньоволзькі та південноуральські пам'ятники в єдину савроматську археологічну культуру (рос. Савроматская археологическая культура), де, на його думку, савромати — це просто перший етап цієї культури, а сармати — наступний.
Відтоді у Радянському союзі назви «сармати» і «савромати» почали вважатися тотожними і саме ця точка зору відображена у радянських енциклопедіях — її обстоювала «московська школа» істориків на чолі з Борисом Граковим.
Російська історіографія XXI ст. розвинула гіпотезу савроматської суперкультури і тепер всю величезну територію від Нижнього Дунаю до Монголії для VII—III ст. до н. е. позначає як «Скіфо-сибірський світ», ці ідеї лишаються панівними в Росії й понині.
Гіпотези за окремішність сарматів і савроматів Редагувати
В 1910-1920-х роках, російський історик-емігрант, професор Михайло Ростовцев (1870—1952), опираючись на археологічні дані, висловив і далі обстоював гіпотезу, що ці назви стосувалися різних народів. Він запропонував розділити культуру Поволжя, Приуралля і Дону на два періоди: савроматську (VI—III ст. до н. е.) і сарматську (починаючи з II ст. до н. е.), які він розрізняв за поховальним обрядом:
- У савроматів поховання є колективними і являють собою великі квадратні могили, з дромосами-коридорами, які ведуть в могилу. Над могилами насипані кургани, самі поховання орієнтовані на захід.
- Натомість сарматські поховання є індивідуальними і починають з'являтися за Доном лише з II ст. до н. е. , вони являють собою вузькі ями, що є впускними могилами і орієнтовані на південь або північ.
Зрештою, ці ідеї були не прийняті в Радянському Союзі: Граков критикував Ростовцева у своїх статтях, а самого Ростовцева у 1928 виключили з Академії наук СРСР і лише у 1990 році поновили посмертно.
Розділити «савроматську археологічну культуру» пропонували радянські вчені Б. Ф. Желєзчіков[ru] та А. Х. Пшеничнюк[ru], щоб виокремити з неї південноуральські пам'ятки в самостійну археологічну культуру.
У 80-90-х рр. російський археолог та доктор історичних наук М. А. Очир-Горяєва, у своїх роботах наполягала, що археологічні пам'ятки Нижнього Поволжя за багатьма ознаками похоронного обряду і матеріальної культури істотно відрізняються від південноуральських і різниця між ними має фіксуватися на рівні міжкультурних відмінностей. Окрім того, дослідниця вважала за неможливе ототожнювати пам'ятники VI—IV ст. до н. е. міжріччя Дону і Волги та Нижнього Поволжя з савроматами, запропонувавши шукати їх території у безпосередній близькості до Приазов'я та Нижнього Дону.
Український доктор історичних наук Симоненко Олександр підтримує гіпотезу Ростовцева, опираючись на результати останніх археологічних досліджень:
- лише починаючи з II ст. до н. е. на Дону з'являються ранньосарматські довгі мечі і звіриний стиль, які, на його думку, прийшли з гористої місцевості Ордосу (Китай)
- в той самий час у одязі з'являються невідомі до того риси пазирицької культури, що були принесені з Алтаю
При чому, за V-ІІІ ст. до н. е. подібних знахідок немає. Савроматські пам'ятки, наприклад, кераміка, у II ст. до н. е. все ще зустрічаються на Дону, але вчений пояснює це тим, що нащадків савроматів ніхто не вбивав, а вони поступово асимілювалися і розчинилися серед новоприбулих сарматів.
Писемні історичні джерела Редагувати
До Геродота етнонім «савромати» не зустрічається у творах античних авторів. Його попередник, Гекатей Мілетський, у своїй книзі «Землеопис» (злам VI—V ст. до н. е.), яка дійшла до нас лише окремими цитатами у пізніших творах інших авторів, подає докладну характеристику «країни скіфів» та етнокарту племен, що мешкали «в Європі» і «біля Кавказу», з яких виділяв «скіфські»: меланхленів, міргетів, ідів, дандаріїв, типанісів, іксибатів, іамів. Савромати в цьому переліку не згадуються.
Геродот Редагувати
«Батько історії» під час своєї мандрівки у Північному Причорномор'ї приблизно у 450 р. до н. е. першим описав землі савроматів:
Також Геродот записав легенду про походження савроматів від скіфів і амазонок:
Їх нащадків Геродот у своїй «Історії» називає савроматами (IV, 110—117).
Таким чином, Геродот генетично пов'язує савроматів зі скіфами, підкреслюючи це також зауваженням, що
Ще він відзначає високий статус жінок
та їх войовничість
Ефор Редагувати
Давньогрецький історик Ефор (405—330 до н. е.), який багато подорожував, століттям пізніше теж підкреслює високе положення жінок і їх войовничість:
Римські джерела Редагувати
Про появу савроматів на історичній арені пишуть ще два автори, які вже ототожнюють їх із сарматами.
Повідомлення Діодора Сицилійського (I ст. до н. е.) полягає в наступному: скіфськими царями, в результаті передньоазіатських походів, було переселено багато племен:
Схожу інформацію подає Пліній Старший (I ст. до н. е.):
Поховальні обряди Редагувати
Поховання савроматів є колективними і являють собою великі квадратні могили, з дромосами-коридорами, які ведуть в могилу. Над могилами насипані кургани, самі поховання орієнтовані на захід.
Масові археологічні пам'ятки сарматів не трапляються західніше Сіверського Дінця (притоку Дону). На території України лише одне поховання IV ст. до н. е. (c. Ушкалка Херсонської області) може бути визнане савроматським.
Цікаві факти Редагувати
- У літописі Самійла Величка (XVIII ст.) сарматськими називаються два народи: «сарматійський народ польський» та «вольний, шляхетський, савроматійський, козако-руський народ». Там само щодо козаків вживаються епітети: «сармато-козацькі предки», «слов'яно-козаки», «козако-руські предки».
Примітки Редагувати
- ↑ Савромати // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ . Велика російська енциклопедія (рос.). Архів оригіналу за 14 січня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- ↑ Симоненко О. В. Савромати // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 418. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- З чого наш народ руссю нарікся // Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. — К.: Дніпро, 2006. — С. 24. — 976 с., іл. — ISBN 966-578-147-2.
- ↑ Олександр Симоненко. Хто такі сармати.. Локальна історія (укр.). 16 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- Рау, Павел Давидович. Політична енциклопедія[ru] (рос.). Процитовано 21 листопада 2021.
- ↑ Борис Граков. . liberea.gerodot.ru (рос.). 1947. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- ↑ . Велика російська енциклопедія (рос.). 2004. Архів оригіналу за 20 вересня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- . Велика російська енциклопедія (рос.). 2004. Архів оригіналу за 20 вересня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- Михаил Ростовцев. Наука и революция. Коммерсантъ (рос.). 12 травня 2017. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ А.С. Скрипкин. Савроматы Геродота. Историческая библиотека (historylib.org) (рос.). Процитовано 21 листопада 2021.
- Фрагменти 154—168.
- ↑ Ранняя история савроматов. studfile.net (рос.). 9 вересня 2019. Процитовано 21 листопада 2021.
- Геродот (IV, 21)
- ↑ Сармати і амазонки за описами Геродота. Спадщина предків (spadok.org.ua) (укр.). 2 січня 2018. Процитовано 21 листопада 2021.
- Д.А. Мачинський [ru] О времени первого активного выступления сарматов в Поднепровье по свидетельствам античных письменных источников.. История и археология (kronk.spb.ru) (рос.). 1972. Процитовано 21 листопада 2021.
- Діодор, II, 43
- Пліній, VI, 19
- О обидах, утісненіях, і розореніях, малоросіянам, от поляков творимих; за якого короля і як давно онії начашася… // Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии войска запорожского, 1720. — Киев: Временная комиссиея для разбора древних актов, 1848—1864. — т. I—XI
- Передмова до читальника // Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.
Джерела та література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Симоненко О. В. Савромати // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 418. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.