www.wikidata.uk-ua.nina.az

Рівнина Спеки лат Caloris Planitia рівнина на Меркурії Заповнює кратер імпактний басейн що є найбільшим на планеті 10 11

Рівнина Спеки

Рівнина Спеки (лат. Caloris Planitia) — рівнина на Меркурії. Заповнює кратер (імпактний басейн), що є найбільшим на планеті та одним із найбільших в Сонячній системі: його розмір — більше 1500 км (третина діаметра Меркурія). Координати центру — 32°36′ пн. ш. 162°18′ сх. д. / 32.6° пн. ш. 162.3° сх. д. / 32.6; 162.3.

Рівнина Спеки
лат. Caloris Planitia
Рівнина Спеки (кругла світла область). Мозаїка знімків «Мессенджера», зроблених 14 січня 2008

Рівнина Спеки (кругла світла область). Мозаїка знімків «Мессенджера», зроблених 14 січня 2008

32°36′ пн. ш. 162°18′ сх. д. / 32.6° пн. ш. 162.3° сх. д. / 32.6; 162.3Координати: 32°36′ пн. ш. 162°18′ сх. д. / 32.6° пн. ш. 162.3° сх. д. / 32.6; 162.3
Небесне тілоМеркурій
Типметеоритний
Діаметр1525×1315 км
Площа1,72 млн км²
У базах даних
GPN

Рівнина Спеки
 Рівнина Спеки у Вікісховищі
Меркурій (фото «Мессенджера», 2008). Рівнина Спеки — світла область угорі праворуч
Карта деталей альбедо Меркурія (Ежен Антоніаді, 1934). Північ унизу. Світла область Liguria (нижче центру), ймовірно, відповідає найяскравішій частині рівнини Спеки

Басейн рівнини Спеки (разом із вдвічі меншим кратером Рембрандт) належить до наймолодших імпактних басейнів планети (проте їх вік не менший за 3,8–3,9 млрд років). Відповідно, він досить добре зберігся, хоча й був залитий лавою, що утворила власне рівнину. Вона вирізняється світлим забарвленням і перетята численними різноспрямованими грабенами та хребтами. Там трапляються метеоритні й навіть вулканічні кратери. Біля центру рівнини розташована вкрай своєрідна структура — система грабенів, що отримала назву Пантеон.

Дослідження та найменування Редагувати

Ймовірно, рівнину Спеки (або її найяскравішу частину) спостерігали як маленьку світлу пляму ще в XIX столітті, але про природу цієї плями тоді нічого не було відомо. Рівнина як така була відкрита на знімках, зроблених космічним апаратом «Марінер-10» 1974 року, хоча під час зйомки Сонце освітлювало лише її третину. Відзняти рівнину Спеки цілком вдалося лише 2008 року, коли дослідження Меркурія почав наступний апарат — «Мессенджер». Завдяки йому було відкрито нові деталі рельєфу (в тому числі Пантеон), значно краще досліджено вже відомі, а також уточнено розмір рівнини. Крім того, ще до «Мессенджера» її досліджували наземними радіотелескопами, але роздільна здатність їх знімків нижча, а деталі поверхні планети на радарних знімках виглядають істотно по-іншому.

Назва «рівнина Спеки» (Caloris Planitia) пов'язана з тим, що через цю рівнину проходить меридіан 180° — один із двох меридіанів, де температура сягає рекордних для Меркурія значень (430 °C). За один оберт навколо Сонця Меркурій робить 1,5 оберти навколо своєї осі, тому коли він проходить перигелій, до Сонця повернутий почергово то нульовий, то 180-й його меридіан. Назву рівнини запропонував астронавт і член команди «Марінера-10» Брайан О'Лірі[en], а 1976 року затвердив Міжнародний астрономічний союз.

Альбедо Редагувати

Рівнина Спеки виглядає на фотографіях Меркурія світлою плямою: середня відбивна здатність її поверхні на 15–20 % вища, ніж у середньому по планеті. З нею добре контрастують темні рівнини, які оточують її кільцем. Крім того, рівнина має трохи червоніший відтінок, ніж її околиці. Світле забарвлення мають і деякі інші великі імпактні структури Меркурія, в той час як їх місячні аналоги — моря — навпаки, темніші за решту поверхні. Альбедо рівнини Спеки майже вдвічі більше, ніж у місячних морів.

На радарних знімках (зроблених із Землі) рівнина Спеки виглядає досить темною та однорідною, без жодних великомасштабних деталей (у тому числі кільцевого валу) та практично не вирізняється на місцевості. Найпомітніша деталь рівнини на цих знімках — яскравий 38-кілометровий кратер Каннінгем; набагато гірше видно темний 100-кілометровий кратер Атже.

Ймовірно, ця яскрава рівнина та навколишні темні регіони відповідають кільком деталям альбедо, виявленим за наземними спостереженнями ще в XIX столітті. Сама рівнина (або її найяскравіша — північно-західна — частина) відповідає деталі альбедо Лігурія. Вона носить ім'я історичної області Лігурія — батьківщини Джованні Скіапареллі, автора першої карти Меркурія. Від східної частини рівнини Спеки на північний схід тягнеться ще одна яскрава деталь альбедо — Геліокамін, що означає «кімната на сонячній стороні будинку». З південного сходу та південного заходу рівнину Спеки охоплюють дві великі витягнуті темні області: Пустеля Нептуна й Пустеля Фенікса відповідно. Перша з них, ймовірно, відповідає рівнинам Тір, Будх, Одіна та Суйсей. Невелика темна ділянка південніше рівнини Спеки (біля екватора) отримала назву Пустеля Геліоса, оскільки при кожному другому проходженні планетою перигелію Сонце там стоїть у зеніті. Ці назви здебільшого були дані Еженом Антоніаді 1934 року й затверджені Міжнародним астрономічним союзом 1976 року.

Згідно з іншою (не прийнятою МАС, але, можливо, більш вірною) ідентифікацією деталей карти Антоніаді, темної області на південний захід від Лігурії стосується назва «Пустеля Ліри», а не «Пустеля Фенікса». В такому випадку Пустеля Фенікса — це ще більш західна темна область. Між цими пустелями (а не на схід від Лігурії) лежить Геліокамін, тоді як світла область на південний схід від Лігурії — це не Геліокамін, а Аргірітіда (Argyritis). Темна область південніше Лігурії (за Пустелею Ліри) — не Пустеля Геліоса, а Пустеля Майї (у Антоніаді Пустелі Геліоса не було, а в системі, затвердженій МАС, немає Пустелі Ліри та Аргірітіди).

Рельєф Редагувати

Мозаїка знімків рівнини, зроблених при низькому Сонці, завдяки чому добре видно її рельєф
Мозаїка знімків, зроблених «Марінером-10» 1974 року. Ліворуч видно третину рівнини Спеки й гори Спеки. Косе сонячне освітлення робить деталі рельєфу добре видимими

Загальний опис Редагувати

Рівнина Спеки оточена кільцевим валом, найкраще вираженим у східній частині. Там він утворює хребет, що отримав назву «гори Спеки» (лат. Caloris Montes). Це єдина (на 2017 рік) найменована гірська система Меркурія.

Рівнина Спеки вирізняється серед околиць відносно рівною поверхнею, але на карті висот вона малопомітна: на ній є і просторі низовини, й височини. Інтервал висот у її межах становить близько 3 км, і подекуди поверхня рівнини піднята навіть вище за її край. Найбільша височина розташована в північній частині рівнини, менша — в південно-східній, а між ними (трохи південніше центру) лежить низовина. Ці височини та низовина є продовженням структур, які тягнуться далеко за межі рівнини. Зокрема, північна височина рівнини Спеки продовжує переривчасте підняття довжиною біля половини околу Меркурія, яке тягнеться в його північній півкулі з захід-південь-заходу на схід-північ-схід. Похил дна великих кратерів відповідає похилу поверхні навколишніх ділянок рівнини.

Рівнина Спеки перетята величезною кількістю грабенів та невисоких хребтів і всіяна метеоритними кратерами. На її краях трапляються об'єкти, що інтерпретуються як вулкани. В околицях рівнини широко розповсюджені деталі рельєфу, пов'язані з нею походженням, — радіально витягнуті хребти й западини шириною 5–30 км, що подекуди переходять у ланцюжки вторинних кратерів (утворених тілами, викинутими при ударі, який створив басейн рівнини).

Рівнину вкриває шар світлої лави товщиною близько 2,5 (подекуди до 3,5) км. Об'єм цього лавового покриву становить 3–5 млн км3. Під ним лежить шар темних порід товщиною не менше 7 км. Це показали дослідження розташованих на рівнині кратерів, де на поверхню виходять породи з глибин. Товщина кори Меркурія в області рівнини зменшена.

Край Редагувати

Край рівнини Спеки здебільшого являє собою уступ — відносно різкий підйом до рівня навколишньої місцевості. На півночі та заході він сильно порізаний. Подекуди над ним височіють гори. Це гори Спеки — хребет висотою 1,5–3 км на східному краю рівнини — та менші масиви на північно-східному й подекуди на північно-західному краю.

Гори та пагорби, розкидані по краях рівнини, в першому наближенні утворюють еліпс із осями 1525 і 1315 км (раніше, виходячи зі знімків 1974 року, рівнину вважали круглою з діаметром 1340 км). Велика вісь цього еліпса довша за малу на 16 %, і, таким чином, він досить сильно витягнутий. Але для великих імпактних басейнів це не рідкість: наприклад, місячний басейн Південний полюс — Ейткен та марсіанська рівнина Еллада витягнуті ще сильніше. Напрямок довгої осі цього еліпса — 10° від паралелі проти годинникової стрілки.

У західній та північній частині кільце височин виражене слабко, і подекуди рівнина виходить за його межі (на півночі — на відстань до 200 км). Ще один розрив кільця є на південному сході рівнини Спеки (25°00′ пн. ш. 178°00′ зх. д. / 25.0° пн. ш. 178.0° зх. д. / 25.0; -178.0 (межа рівнин Спеки та Одіна)), де вона з'єднується з рівниною Одіна.

Деякі дослідники простежують у рівнини Спеки ще кілька (до 5) кілець — і більшого, і меншого діаметра, ніж основне. Але впевненості в їх існуванні нема.

Хребти та грабени Редагувати

Східна частина рівнини (ширина фото — 250 км)

Рівнину Спеки перетинає багато невисоких хребтів (результат стиснення поверхні) та грабенів (результат її розтягнення). Хребти здебільшого знаходяться в зовнішній частині рівнини й тягнуться концентрично, а грабени утворюють дві групи: прямі радіальні біля центру рівнини (Пантеон) та звивисті різноспрямовані (часто концентричні) на її околицях.

Грабени другої групи майже не перетинаються з грабенами першої, оскільки знаходяться далеко від них, але часто перетинаються один з одним, утворюючи на краю рівнини багатокутні візерунки. Грабени першої групи один з одним майже не перетинаються.

Хребтів більше на сході рівнини, ніж на заході (що стосується і хребтів областей навколо рівнини). Концентричних грабенів більше на заході, але все ж вони розподілені більш симетрично, ніж хребти.

Глибина грабенів обох груп досягає 100–200 (в Пантеоні — до 500) метрів, ширина вимірюється сотнями метрів або кілометрами, а довжина — десятками або сотнями кілометрів. Подібну довжину та ширину мають і хребти; їх висота становить 100–500 м. Подекуди хребти тягнуться по краях грабенів — ймовірно, другі утворилися вздовж розломів, що збереглися з часів появи перших. Розташування та напрямок хребтів і грабенів не корелюють із розташуванням великомасштабних височин та низовин.

Хребтів та грабенів на рівнині Спеки істотно більше, ніж на прилеглих рівнинах. За їх розподілом вона різко відрізняється від місячних морів, де хребти зазвичай знаходяться ближче до центру, ніж грабени.

Pantheon Fossae Редагувати

Центр рівнини: Пантеон та кратер Аполлодор

Pantheon Fossae (борозни Пантеон) — це близько 250 грабенів, що розходяться зі спільного центру (близького до центру рівнини) й тягнуться на сотні кілометрів. Ймовірно, вони утворилися під час розтягування поверхні. Воно, в свою чергу, могло бути наслідком підняття матеріалу з надр планети. Ця структура отримала своє ім'я за подібність до ребристого (кесонованого) куполу римського Пантеону. Біля її центру є 40-кілометровий метеоритний кратер. Невідомо, чи має він стосунок до її походження. Його назвали Аполлодором на честь архітектора, щодо якого невідомо, чи мав він стосунок до будівництва Пантеону.

Схожа на Пантеон система борозен є і в кратері Рембрандт, але вона менш масштабна й не досягає центру кратера (простежується лише на відстані 100–200 км від нього). На Місяці — найбільш схожому на Меркурій об'єкті Сонячної системи — аналогів Пантеону нема.

Метеоритні кратери Редагувати

Кратери на заході рівнини. Великий кратер ліворуч зі світлим дном і темними викидами — Кертес, інші безіменні. Велика яскравість маленького кратера вгорі — ознака його молодості

На рівнині Спеки виявлено 144 кратери діаметром >10 км. Третина з них більші за 20 км. Найбільші кратери рівнини Спеки — 100-кілометровий кратер Атже, 83-кілометровий Марк та 77-кілометровий По. Деякі кратери темніші за навколишню поверхню (Атже, По, Мунк, Аполлодор, Навахі), деякі — світліші (Каннінгем, Баланчин), причому найбільші зі світлих кратерів оточені яскравими променями. Є кратери з яскравим дном та темними викидами (Зандер, Кертес). Усі виявлені на рівнині Спеки кратери з'явилися пізніше за її лавовий покрив; більш давні там не збереглися (тоді як на сусідніх рівнинах такі існують). Втім, не виключено, що залишки цих кратерів заважає розпізнати складний рельєф рівнини.

Кратерів діаметром >20 км на рівнині Спеки 23±4 штук/мільйон км2 (у горах Спеки — вдвічі більше, 54±12 шт/млн км2). Кратерів діаметром >10 км на рівнині 75±7 шт/млн км2 (у горах — на третину більше, 103±16 шт/млн км2). Це ознака різного віку поверхні рівнини та гір.[⇨]

Удари, що створили кратери, винесли на поверхню породи з глибин. Це дозволяє отримати деякі дані про надра планети. Темне забарвлення, характерне для великих кратерів, ймовірно, обумовлене ​​породами, що лежать нижче світлого лавового покриву. Можливо, ці породи утворилися з ударного розплаву.

Вторинні кратери басейну рівнини Спеки часто досить великі (10–20 км). Для них, як і для інших вторинних кратерів, характерна неправильна форма, перекриття один з одним та утворення ланцюжків. На рівнинах, що безпосередньо прилягають до рівнини Спеки, вони не виявлені. Це вказує на те, що поверхня цих рівнин згодом оновлювалася.

За 300 км від південного краю рівнини лежить 240-кілометровий кратер Моцарт. Від нього теж розходяться ланцюжки вторинних кратерів, деякі з яких заходять на рівнину Спеки й тягнуться там на сотні кілометрів.

Найбільший із ймовірних вулканів рівнини Спеки Agwo Facula (у світлому ореолі)
Меркурій. Червоним позначено позитивні аномалії сили тяжіння. Видно велику аномалію на півночі рівнини Спеки.
Перетятий ландшафт на зворотному боці Меркурія

Вулкани Редагувати

На південному краю рівнини Спеки виявлено кілька об'єктів, інтерпретованих як вулкани. Це невеликі западини, оточені яскравим розмитим ореолом дещо більш червонуватого відтінку, ніж околиці. Найбільша з них (Agwo Facula) має розмір 20×12 км, неправильну форму та розташована на південному заході рівнини (22°18′ пн. ш. 146°12′ сх. д. / 22.3° пн. ш. 146.2° сх. д. / 22.3; 146.2 (вулкан)). Радіус яскравого ореолу навколо неї — близько 25 км. Із цього випливає, що викиди, які створили цей ореол, вилітали з жерла зі швидкістю близько 300 м/с.

Сила тяжіння Редагувати

З рівниною Спеки пов'язана одна з найбільших позитивних гравітаційних аномалій Меркурія: гравітаційне прискорення там підвищене на 0,1 Ґал, а висота геоїда над середнім рівнем поверхні становить близько 100 м. Наявність такої аномалії підозрювали ще до появи прямих даних про гравітаційне поле Меркурія виходячи з того, що рівнина Спеки розташована поруч з одним із «полюсів спеки» (на меридіані, повернутому до Сонця під час кожного другого проходження Меркурієм перигелію): можливо, саме взаємодія цієї гравітаційної аномалії з припливними силами призвела до такої орієнтації планети.

Протилежний бік Меркурія Редагувати

У місці, протилежному рівнині Спеки (в районі точки 32°36′ пд. ш. 17°42′ зх. д. / 32.6° пд. ш. 17.7° зх. д. / -32.6; -17.7 (антипод рівнини Спеки)) спостерігається сильно перетятий ландшафт — численні пагорби та западини. Можливо, вони з'явилися внаслідок сходження в цьому місці сейсмічних хвиль від удару, що створив басейн рівнини Спеки. Є також версія, що там випало особливо багато матеріалу, викинутого при цьому ударі. Аналогічний рельєф видно і в місцях, протилежних деяким великим басейнам Місяця.

Геологічна історія Редагувати

Удар, який створив басейн рівнини Спеки, — одна з найвизначніших подій геологічної історії Меркурія. З нього почався калорський період, названий за іменем цієї рівнини. Він змінив толстовський період (за назвою кратера Толстой) та змінився мансурським (за назвою кратера Мансур).

Вік ділянок поверхні Меркурія можна оцінити виходячи з того, скільки там накопичилося кратерів. Для гір навколо рівнини концентрація кратерів діаметром >20 км становить 54±12 шт/млн км2, що вказує на вік 3,8–3,9 млрд років. Таким чином, басейн рівнини Спеки з'явився наприкінці пізнього важкого бомбардування, коли виникло й багато інших ударних структур на різних планетах та супутниках. Діаметр астероїда, удар якого створив цей басейн, був не менший за 100 км. Прилетів він, судячи з напрямку довгої осі басейну, зі схід-північ-сходу чи захід-південь-заходу. Удар такого масштабу, згідно з розрахунками, створив шар розплавлених порід товщиною 3–15 км.

На самій рівнині Спеки концентрація кратерів істотно менша, ніж у горах Спеки (для кратерів діаметром >20 км — удвічі, а для кратерів діаметром >10 км — на чверть). Отже, рівнина істотно молодша за гори (тобто, її поверхня продовжувала оновлюватися після їх утворення). Те ж саме стосується і рівнинних областей за горами — вони приблизно однакового з нею віку. Таким чином, на цих рівнинах довго відбувалися інтенсивні виверження, і їх сучасна поверхня утворена лавою (а не викидами чи розплавом від удару, як припускали раніше). Товщини лавового покриву вистачило на те, щоб приховати сліди всіх утворених раніше кратерів (але, можливо, великі кратери просто не встигли накопичитися). Лавові рівнини заповнюють і деякі інші імпактні басейни Меркурія: в калорському періоді лава заливала великі площі його поверхні.

Після застигання лави на рівнині Спеки з'явилися різноспрямовані хребти та грабени. Судячи з їх перетинів, спочатку утворилися (принаймні деякі) радіальні грабени — Пантеон (їх вік не має помітної різниці з віком поверхні, на якій вони розташовані), потім хребти, а згодом — концентричні грабени. Таким чином, в історії рівнини Спеки розтягнення поверхні змінилося стисненням, а потім — знову розтягненням. Судячи з того, що ані хребти, ані грабени ніде не перетинають кратери, вони утворилися досить рано — ще до появи всіх цих кратерів.

Після утворення рівнини Спеки, її заповнення лавою та появи на ній великих кратерів на Меркурії відбувалися великомасштабні підняття та опускання поверхні, внаслідок чого частина дна рівнини тепер знаходиться вище валу. Причини цього невідомі, хоча є низка гіпотез.

Примітки Редагувати

  1. ↑ Fassett C. I., Head J. W., Blewett D. T., Chapman C. R., Dickson J. L., Murchie S. L., Solomon S. C., Watters T. R. (August 2009). . Earth and Planetary Science Letters 285 (3–4): 297–308. Bibcode:2009E&PSL.285..297F. doi:10.1016/j.epsl.2009.05.022. Архів оригіналу за 18 грудня 2013. Процитовано 10 грудня 2014.  (міні-версія, Bibcode: 2009LPI....40.1899F).
  2. ↑ Ernst C. M., Denevi B. W., Barnouin O. S. et al. (2015). Stratigraphy of the Caloris Basin: Implications for Volcanic History and Basin Impact Melt. Icarus 250: 413–429. Bibcode:2015Icar..250..413E. doi:10.1016/j.icarus.2014.11.003. 
  3. ↑ Cecil G., Rashkeev D. (October 2007). A Side of Mercury Not Seen by Mariner 10. The Astronomical Journal 134 (4): 1468–1474. Bibcode:2007AJ....134.1468C. arXiv:0708.0146v2. doi:10.1086/521703. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 10 грудня 2014. 
  4. ↑ Graham D. L. (April 1995). The nature of albedo features on Mercury, with maps for the telescopic observer. Part II: The nature of the albedo markings. Journal of the British Astronomical Association 105 (2): 59–64. Bibcode:1995JBAA..105...59G. 
  5. ↑ Roussell C. (June 2008). . The Journal of the Royal Astronomical Society of Canada 102 (3 [730]): 102–104. Bibcode:2008JRASC.102..102R. ISSN 0035-872X. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 10 грудня 2014. 
  6. ↑ Map of Mercury, Bilingual Edition / Editor: H. Hargitai. Made by Eötvös Loránd University Cosmic Materials Space Research Group under the support of ICA commission on planetary cartography. — Budapest, Hungary, 2004. — ISBN 9634637043. Архівовано з джерела 2 серпня 2014 ()
  7. ↑ [1] / Editor: M.F. Buchroithner. Published by Institute for Cartography, Dresden University of Technology, Germany. — Dresden, Germany, 2002. з джерела 14 грудня 2014 ()
  8. ↑ Dollfus A., Chapman C.R., Davies M.E., Gingerich O., Goldstein R., Guest J., Morrison D., Smith B.A. (April 1978). IAU Nomenclature for Albedo Features on the Planet Mercury. Icarus 34 (1): 210–214. Bibcode:1978Icar...34..210D. doi:10.1016/0019-1035(78)90139-2. 
  9. Бурба, 1982, с. 6.
  10. ↑ Fassett C. I., Head J. W., Baker D. M. H., Zuber M. T., Smith D. E., Neumann G. A., Solomon S. C., Klimczak C., Strom R. G., Chapman C. R., Prockter L. M., Phillips R. J., Oberst J., Preusker F. (October 2012). . Journal of Geophysical Research 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0L08F. doi:10.1029/2012JE004154. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 10 грудня 2014. 
  11. Byrne P. K., Watters T. R., Murchie S. L., Klimczak C., Solomon S. C., Prockter L. M., Freed A. M. (March 2012). A Tectonic Survey of the Caloris Basin, Mercury. 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1722. Bibcode:2012LPI....43.1722B. 
  12. ↑ Watters T. R., Nimmo F., Robinson M. S. (August 2005). . Geology 33 (8): 669–672. Bibcode:2005Geo....33..669W. doi:10.1130/G21678.1. Архів оригіналу за 24 червня 2010. Процитовано 10 грудня 2014. 
  13. ↑ Caloris Planitia. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 7 березня 2011. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 23 січня 2013. 
  14. ↑ Watters T.R., Head J.W., Solomon S.C., Robinson M.S., Chapman C.R., Denevi B.W., Fassett C.I., Murchie S.L., Strom R.G. (May 2009). . Science 324 (5927): 618–621. Bibcode:2009Sci...324..618W. PMID 19407197. doi:10.1126/science.1172109. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 10 грудня 2014. 
  15. ↑ Basilevsky A. T., Head J. W., Fassett C. I., Michael G. (December 2011). . Solar System Research 45 (6): 471–497. Bibcode:2011SoSyR..45..471B. doi:10.1134/S0038094611060025. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 10 грудня 2014. 
  16. ↑ David Shiga (30 січня 2008). Bizarre spider scar found on Mercury's surface. NewScientist. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 17 січня 2013. 
  17. ↑ Harmon J. K., Slade M. A., Butler B. J., Head J. W., Rice M. S., Campbell D. B. (April 2007). . Icarus 187 (2): 374–405. Bibcode:2007Icar..187..374H. doi:10.1016/j.icarus.2006.09.026. Архів оригіналу за 18 грудня 2013. Процитовано 10 грудня 2014. 
  18. Pugacheva S. G., Shevchenko V. V. (January 2014). Photometric relief of the previously uninvestigated surface of Mercury. Solar System Research 48 (1): 1–10. Bibcode:2014SoSyR..48....1P. doi:10.1134/S0038094613060075. 
  19. ↑ Бурба, 1982, с. 17.
  20. Morrison D. (1976). IAU nomenclature for topographic features on Mercury. Icarus 28 (4): 605–606. Bibcode:1976Icar...28..605M. doi:10.1016/0019-1035(76)90134-2. 
  21. ↑ Watters T. R., Murchie S. L., Robinson M. S., Solomon S. C., Denevi B. W., André S. L., Head J. V. (August 2009). . Earth and Planetary Science Letters 285 (3-4): 309–319. Bibcode:2009E&PSL.285..309W. doi:10.1016/j.epsl.2009.03.040. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 10 грудня 2014. 
  22. ↑ Murchie S. L., Watters T. R., Robinson M. S., Head J. W., Strom R. G., Chapman C. R., Solomon S. C., McClintock W. E., Prockter L. M., Domingue D. L., Blewett D. T. (July 2008). . Science 321 (5885): 73–76. Bibcode:2008Sci...321...73M. PMID 18599772. doi:10.1126/science.1159261. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 10 грудня 2014. 
  23. Strom R. G., Neukum G. The cratering record on Mercury and the origin of impacting objects // Mercury / F. Vilas, C. R. Chapman, M. S. Matthews. — University of Arizona Press, 1988. — P. 336–373. — ISBN 978-0-816-51085-6. — Bibcode:1988merc.book..336S. (інше посилання [ 2015-11-29 у Wayback Machine.])
  24. Cunningham. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 7 березня 2011. Архів оригіналу за 3 серпня 2014. Процитовано 3 серпня 2014. 
  25. Atget. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 7 березня 2011. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 23 січня 2013. 
  26. ↑ Бурба, 1982, с. 7.
  27. Schaber G. G., McCauley J. F. [2] — Prepared for the National Aeronautics and Space Administration by U.S. Department of the Interior, U.S. Geological Survey, 1980. з джерела 8 березня 2014
  28. Бурба, 1982, с. 22.
  29. Бурба, 1982, с. 5.
  30. Mercury: albedo features. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014. 
  31. Бурба, 1982, с. 10.
  32. Krumenaker L. E. (April 1978). Remarks on the Nomenclature of Mercury. Icarus 34 (1): 215–219. Bibcode:1978Icar...34..215K. doi:10.1016/0019-1035(78)90140-9. 
  33. Caloris Montes. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 7 березня 2011. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 23 січня 2013. 
  34. ↑ Solomon S. C., Klimczak C., Byrne P. K., Hauck S. A., Balcerski J. A., Dombard A. J., Zuber M. T., Smith D. E., Phillips R. J., Head J. W., Watters T. R. (March 2012). Long-Wavelength Topographic Change on Mercury: Evidence and Mechanisms. 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1578. Bibcode:2012LPI....43.1578S. 
  35. ↑ Klimczak C., Ernst C. M., Byrne P. K., Solomon S. C., Watters T. R., Murchie S. L., Preusker F., Balcerski J. A. (October 2013). . Journal of Geophysical Research: Planets 118 (10): 2030–2044. Bibcode:2013JGRE..118.2030K. doi:10.1002/jgre.20157. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 26 квітня 2017. 
  36. ↑ Zuber M. T.; Smith D. E.; Phillips R. J. et al. (April 2012). . Science 336 (6078): 217–220. Bibcode:2012Sci...336..217Z. PMID 22438510. doi:10.1126/science.1218805. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 10 грудня 2014. 
  37. ↑ Kerber L., Head J. W., Solomon S. C., Murchie S. L., Blewett D. T., Wilson L. (August 2009). . Earth and Planetary Science Letters 285 (3-4): 263–271. Bibcode:2009E&PSL.285..263K. doi:10.1016/j.epsl.2009.04.037. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 26 квітня 2017. 
  38. ↑ Grego P. Venus and Mercury, and How to Observe Them. — Springer, 2007. — P. 16–18, 45, 48. — ISBN 978-0-387-74286-1.
  39. ↑ Smith D. E., Zuber M. T., Phillips R. J., Solomon S. C., Hauck S. A., Lemoine F. G., Mazarico E., Neumann G. A., Peale S. J., Margot J.-L., Johnson C. L., Torrence M. H., Perry M. E., Rowlands D. D., Goossens S., Head J. W., Taylor A. H. (April 2012). . Science 336 (6078): 214–217. Bibcode:2012Sci...336..214S. PMID 22438509. doi:10.1126/science.1218809. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 10 грудня 2014. 
  40. ↑ Oberst J., Preusker F., Phillips R. J., Watters T. R., Head J. W., Zuber M. T., Solomon S. C. (September 2010). . Icarus 209 (1): 230–238. Bibcode:2010Icar..209..230O. doi:10.1016/j.icarus.2010.03.009. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 10 грудня 2014. 
  41. ↑ Melosh H. J., McKinnon W. B. The tectonics of Mercury // Mercury / F. Vilas, C. R. Chapman, M. S. Matthews. — University of Arizona Press, 1988. — P. 374–400. — ISBN 978-0-816-51085-6. — Bibcode:1988merc.book..374M. ()
  42. ↑ Spudis P. D., Guest J. E. Stratigraphy and geologic history of Mercury // Mercury / F. Vilas, C. R. Chapman, M. S. Matthews. — University of Arizona Press, 1988. — P. 118–164. — ISBN 978-0-816-51085-6. — Bibcode:1988merc.book..118S. (інше посилання [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.])
  43. ↑ Klimczak C., Schultz R. A., Nahm A. L. (September 2010). . Icarus 209 (1): 262–270. Bibcode:2010Icar..209..262K. doi:10.1016/j.icarus.2010.04.014. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 6 липня 2022. 
  44. Freed A. M., Solomon S. C., Watters R. W., Phillips R. J., Zuber M. T. (August 2009). . Earth and Planetary Science Letters 285 (3-4): 320–327. Bibcode:2009E&PSL.285..320F. doi:10.1016/j.epsl.2009.02.038. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 10 грудня 2014. 
  45. Mercury's First Fossae. NASA Photojournal. 5 травня 2008. оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 27 квітня 2017. 
  46. MESSENGER Captures a Shot of Kertész. photojournal.jpl.nasa.gov. 27 травня 2008. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 5 серпня 2014. 
  47. Mozart. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 7 березня 2011. Архів оригіналу за 3 серпня 2014. Процитовано 3 серпня 2014. 
  48. Mapping a Volcano. Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory. 19 серпня 2008. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014. 
  49. Mazarico E., Genova A., Goossens S. J., Lemoine F. G., Smith D. E., Zuber M. T., Neumann G. A., Solomon S. C. (March 2014). The Gravity Field of Mercury from MESSENGER. 45th Lunar and Planetary Science Conference, held 17-21 March, 2014 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1777, p.1863. Bibcode:2014LPI....45.1863M. 
  50. Thomas P. G., Masson P., Fleitout L. Tectonic history of Mercury // Mercury / F. Vilas, C. R. Chapman, M. S. Matthews. — University of Arizona Press, 1988. — P. 401–428. — ISBN 978-0-816-51085-6. — Bibcode:1988merc.book..401T. (інше посилання [ 2010-06-25 у Wayback Machine.])
  51. ↑ Schultz P.H., Gault D.E. (February 1975). Seismic effects from major basin formations on the Moon and Mercury. The Moon 12 (2): 159–177. Bibcode:1975Moon...12..159S. doi:10.1007/BF00577875. 
  52. ↑ Jerry Coffey (9 липня 2009). Caloris Basin. universetoday.com. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 23 січня 2013. 
  53. ↑ Chapman C. R. Mercury: Introduction to an end-member planet // Mercury / F. Vilas, C. R. Chapman, M. S. Matthews. — University of Arizona Press, 1988. — P. 1–23. — ISBN 978-0-816-51085-6. — Bibcode:1988merc.book....1C. (інше посилання [ 2016-03-08 у Wayback Machine.])
  54. ↑ Tanaka K.L., Hartmann W.K. Chapter 15 – The Planetary Time Scale // The Geologic Time Scale / F. M. Gradstein, J. G. Ogg, M. D. Schmitz, G. M. Ogg. — Elsevier Science Limited, 2012. — P. 275–298. — ISBN 978-0-444-59425-9. — DOI:10.1016/B978-0-444-59425-9.00015-9.
  55. Rothery D. A. 2.5. What Mariner 10 found // Planet Mercury: from Pale Pink Dot to Dynamic World. — Springer, 2015. — P. 32. — ISBN 978-3-319-12117-8. — DOI:10.1007/978-3-319-12117-8.

Література Редагувати

Посилання Редагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рівнина Спеки
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Rivnina Speki lat Caloris Planitia rivnina na Merkuriyi Zapovnyuye krater impaktnij basejn sho ye najbilshim na planeti 10 11 ta odnim iz najbilshih v Sonyachnij sistemi 12 jogo rozmir bilshe 1500 km 1 tretina diametra Merkuriya Koordinati centru 32 36 pn sh 162 18 sh d 32 6 pn sh 162 3 sh d 32 6 162 3 13 Rivnina Speki lat Caloris PlanitiaRivnina Speki krugla svitla oblast Mozayika znimkiv Messendzhera zroblenih 14 sichnya 2008Rivnina Speki krugla svitla oblast Mozayika znimkiv Messendzhera zroblenih 14 sichnya 200832 36 pn sh 162 18 sh d 32 6 pn sh 162 3 sh d 32 6 162 3 Koordinati 32 36 pn sh 162 18 sh d 32 6 pn sh 162 3 sh d 32 6 162 3Nebesne tiloMerkurijTipmeteoritnijDiametr1525 1315 1 kmPlosha1 72 mln 2 km U bazah danihGPNRivnina Speki Rivnina Speki u VikishovishiMerkurij foto Messendzhera 2008 Rivnina Speki svitla oblast ugori pravoruchKarta detalej albedo Merkuriya Ezhen Antoniadi 1934 Pivnich unizu Svitla oblast Liguria nizhche centru jmovirno vidpovidaye najyaskravishij chastini rivnini Speki 3 4 5 6 7 Zovnishni zobrazhennyaKarta detalej albedo Merkuriya zatverdzhena MAS 8 Rosijska versiya karti 9 Basejn rivnini Speki razom iz vdvichi menshim kraterom Rembrandt nalezhit do najmolodshih impaktnih basejniv planeti 14 2 prote yih vik ne menshij za 3 8 3 9 mlrd rokiv 14 15 Vidpovidno vin dosit dobre zberigsya 14 hocha j buv zalitij lavoyu sho utvorila vlasne rivninu Vona viriznyayetsya svitlim zabarvlennyam i peretyata chislennimi riznospryamovanimi grabenami ta hrebtami Tam traplyayutsya meteoritni j navit vulkanichni krateri Bilya centru rivnini roztashovana vkraj svoyeridna struktura 16 sistema grabeniv sho otrimala nazvu Panteon Zmist 1 Doslidzhennya ta najmenuvannya 2 Albedo 3 Relyef 3 1 Zagalnij opis 3 2 Kraj 3 3 Hrebti ta grabeni 3 3 1 Pantheon Fossae 3 4 Meteoritni krateri 3 5 Vulkani 4 Sila tyazhinnya 5 Protilezhnij bik Merkuriya 6 Geologichna istoriya 7 Primitki 8 Literatura 9 PosilannyaDoslidzhennya ta najmenuvannya RedaguvatiJmovirno rivninu Speki abo yiyi najyaskravishu chastinu sposterigali yak malenku svitlu plyamu she v XIX stolitti 3 4 5 ale pro prirodu ciyeyi plyami todi nichogo ne bulo vidomo Rivnina yak taka bula vidkrita na znimkah zroblenih kosmichnim aparatom Mariner 10 1974 roku hocha pid chas zjomki Sonce osvitlyuvalo lishe yiyi tretinu Vidznyati rivninu Speki cilkom vdalosya lishe 2008 roku koli doslidzhennya Merkuriya pochav nastupnij aparat Messendzher Zavdyaki jomu bulo vidkrito novi detali relyefu v tomu chisli Panteon znachno krashe doslidzheno vzhe vidomi a takozh utochneno rozmir rivnini 1 Krim togo she do Messendzhera yiyi doslidzhuvali nazemnimi radioteleskopami ale rozdilna zdatnist yih znimkiv nizhcha a detali poverhni planeti na radarnih znimkah viglyadayut istotno po inshomu 17 Nazva rivnina Speki Caloris Planitia pov yazana z tim sho cherez cyu rivninu prohodit meridian 180 odin iz dvoh meridianiv de temperatura syagaye rekordnih dlya Merkuriya znachen 430 C 18 Za odin obert navkolo Soncya Merkurij robit 1 5 oberti navkolo svoyeyi osi tomu koli vin prohodit perigelij do Soncya povernutij pochergovo to nulovij to 180 j jogo meridian 19 Nazvu rivnini zaproponuvav astronavt i chlen komandi Marinera 10 Brajan O Liri en 20 a 1976 roku zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz 13 Albedo RedaguvatiRivnina Speki viglyadaye na fotografiyah Merkuriya svitloyu plyamoyu serednya vidbivna zdatnist yiyi poverhni na 15 20 visha nizh u serednomu po planeti 21 Z neyu dobre kontrastuyut temni rivnini yaki otochuyut yiyi kilcem 21 Krim togo rivnina maye trohi chervonishij vidtinok nizh yiyi okolici 1 Svitle zabarvlennya mayut i deyaki inshi veliki impaktni strukturi Merkuriya v toj chas yak yih misyachni analogi morya navpaki temnishi za reshtu poverhni 22 Albedo rivnini Speki majzhe vdvichi bilshe nizh u misyachnih moriv 23 Na radarnih znimkah zroblenih iz Zemli rivnina Speki viglyadaye dosit temnoyu ta odnoridnoyu bez zhodnih velikomasshtabnih detalej u tomu chisli kilcevogo valu ta praktichno ne viriznyayetsya na miscevosti 17 Najpomitnisha detal rivnini na cih znimkah yaskravij 38 kilometrovij 24 krater Kanningem nabagato girshe vidno temnij 100 kilometrovij 25 krater Atzhe 17 Jmovirno cya yaskrava rivnina ta navkolishni temni regioni vidpovidayut kilkom detalyam albedo viyavlenim za nazemnimi sposterezhennyami she v XIX stolitti Sama rivnina abo yiyi najyaskravisha pivnichno zahidna chastina vidpovidaye detali albedo Liguriya 3 4 6 7 5 Vona nosit im ya istorichnoyi oblasti Liguriya batkivshini Dzhovanni Skiaparelli avtora pershoyi karti Merkuriya 26 8 Vid shidnoyi chastini rivnini Speki na pivnichnij shid tyagnetsya she odna yaskrava detal albedo Geliokamin 7 4 sho oznachaye kimnata na sonyachnij storoni budinku 26 8 Z pivdennogo shodu ta pivdennogo zahodu rivninu Speki ohoplyuyut dvi veliki vityagnuti temni oblasti Pustelya Neptuna j Pustelya Feniksa vidpovidno 3 4 5 6 7 Persha z nih jmovirno vidpovidaye rivninam Tir Budh Odina ta Sujsej 4 Nevelika temna dilyanka pivdennishe rivnini Speki bilya ekvatora otrimala nazvu Pustelya Geliosa 27 5 oskilki pri kozhnomu drugomu prohodzhenni planetoyu perigeliyu Sonce tam stoyit u zeniti 28 8 Ci nazvi zdebilshogo buli dani Ezhenom Antoniadi 1934 roku j zatverdzheni Mizhnarodnim astronomichnim soyuzom 1976 roku 29 30 8 Zgidno z inshoyu ne prijnyatoyu MAS ale mozhlivo bilsh virnoyu 31 identifikaciyeyu detalej karti Antoniadi temnoyi oblasti na pivdennij zahid vid Liguriyi stosuyetsya nazva Pustelya Liri a ne Pustelya Feniksa V takomu vipadku Pustelya Feniksa ce she bilsh zahidna temna oblast Mizh cimi pustelyami a ne na shid vid Liguriyi lezhit Geliokamin todi yak svitla oblast na pivdennij shid vid Liguriyi ce ne Geliokamin a Argiritida Argyritis Temna oblast pivdennishe Liguriyi za Pusteleyu Liri ne Pustelya Geliosa a Pustelya Majyi u Antoniadi Pusteli Geliosa ne bulo a v sistemi zatverdzhenij MAS nemaye Pusteli Liri ta Argiritidi 32 Relyef Redaguvati nbsp Mozayika znimkiv rivnini zroblenih pri nizkomu Sonci zavdyaki chomu dobre vidno yiyi relyef nbsp Mozayika znimkiv zroblenih Marinerom 10 1974 roku Livoruch vidno tretinu rivnini Speki j gori Speki Kose sonyachne osvitlennya robit detali relyefu dobre vidimimi Zagalnij opis Redaguvati Rivnina Speki otochena kilcevim valom najkrashe virazhenim u shidnij chastini Tam vin utvoryuye hrebet sho otrimav nazvu gori Speki lat Caloris Montes 19 33 Ce yedina na 2017 rik najmenovana girska sistema Merkuriya Rivnina Speki viriznyayetsya sered okolic vidnosno rivnoyu poverhneyu ale na karti visot vona malopomitna na nij ye i prostori nizovini j visochini Interval visot u yiyi mezhah stanovit blizko 3 km 34 i podekudi poverhnya rivnini pidnyata navit vishe za yiyi kraj Najbilsha visochina roztashovana v pivnichnij chastini rivnini mensha v pivdenno shidnij a mizh nimi trohi pivdennishe centru lezhit nizovina Ci visochini ta nizovina ye prodovzhennyam struktur yaki tyagnutsya daleko za mezhi rivnini Zokrema pivnichna visochina rivnini Speki prodovzhuye pererivchaste pidnyattya dovzhinoyu bilya polovini okolu Merkuriya yake tyagnetsya v jogo pivnichnij pivkuli z zahid pivden zahodu na shid pivnich shid Pohil dna velikih krateriv vidpovidaye pohilu poverhni navkolishnih dilyanok rivnini 35 36 34 Rivnina Speki peretyata velicheznoyu kilkistyu grabeniv ta nevisokih hrebtiv i vsiyana meteoritnimi kraterami Na yiyi krayah traplyayutsya ob yekti sho interpretuyutsya yak vulkani 1 37 V okolicyah rivnini shiroko rozpovsyudzheni detali relyefu pov yazani z neyu pohodzhennyam radialno vityagnuti hrebti j zapadini shirinoyu 5 30 km sho podekudi perehodyat u lancyuzhki vtorinnih krateriv utvorenih tilami vikinutimi pri udari yakij stvoriv basejn rivnini 1 38 Rivninu vkrivaye shar svitloyi lavi tovshinoyu blizko 2 5 podekudi do 3 5 km Ob yem cogo lavovogo pokrivu stanovit 3 5 mln km3 Pid nim lezhit shar temnih porid tovshinoyu ne menshe 7 km Ce pokazali doslidzhennya roztashovanih na rivnini krateriv de na poverhnyu vihodyat porodi z glibin 2 Tovshina kori Merkuriya v oblasti rivnini zmenshena 39 Kraj Redaguvati Kraj rivnini Speki zdebilshogo yavlyaye soboyu ustup vidnosno rizkij pidjom do rivnya navkolishnoyi miscevosti Na pivnochi ta zahodi vin silno porizanij Podekudi nad nim visochiyut gori Ce gori Speki hrebet visotoyu 1 5 3 km 40 na shidnomu krayu rivnini ta menshi masivi na pivnichno shidnomu j podekudi na pivnichno zahidnomu krayu 40 1 Gori ta pagorbi rozkidani po krayah rivnini v pershomu nablizhenni utvoryuyut elips iz osyami 1525 i 1315 km ranishe vihodyachi zi znimkiv 1974 roku rivninu vvazhali krugloyu z diametrom 1340 km Velika vis cogo elipsa dovsha za malu na 16 i takim chinom vin dosit silno vityagnutij Ale dlya velikih impaktnih basejniv ce ne ridkist napriklad misyachnij basejn Pivdennij polyus Ejtken ta marsianska rivnina Ellada vityagnuti she silnishe Napryamok dovgoyi osi cogo elipsa 10 vid paraleli proti godinnikovoyi strilki 1 U zahidnij ta pivnichnij chastini kilce visochin virazhene slabko i podekudi rivnina vihodit za jogo mezhi na pivnochi na vidstan do 200 km 1 She odin rozriv kilcya ye na pivdennomu shodi rivnini Speki 25 00 pn sh 178 00 zh d 25 0 pn sh 178 0 zh d 25 0 178 0 mezha rivnin Speki ta Odina de vona z yednuyetsya z rivninoyu Odina 38 1 Deyaki doslidniki prostezhuyut u rivnini Speki she kilka do 5 kilec i bilshogo i menshogo diametra nizh osnovne Ale vpevnenosti v yih isnuvanni nema 1 38 41 42 Hrebti ta grabeni Redaguvati nbsp Shidna chastina rivnini shirina foto 250 km Rivninu Speki peretinaye bagato nevisokih hrebtiv rezultat stisnennya poverhni ta grabeniv rezultat yiyi roztyagnennya Hrebti zdebilshogo znahodyatsya v zovnishnij chastini rivnini j tyagnutsya koncentrichno a grabeni utvoryuyut dvi grupi pryami radialni bilya centru rivnini Panteon ta zvivisti riznospryamovani chasto koncentrichni na yiyi okolicyah 15 21 Grabeni drugoyi grupi majzhe ne peretinayutsya z grabenami pershoyi oskilki znahodyatsya daleko vid nih 15 ale chasto peretinayutsya odin z odnim utvoryuyuchi na krayu rivnini bagatokutni vizerunki 12 21 Grabeni pershoyi grupi odin z odnim majzhe ne peretinayutsya 15 Hrebtiv bilshe na shodi rivnini nizh na zahodi sho stosuyetsya i hrebtiv oblastej navkolo rivnini Koncentrichnih grabeniv bilshe na zahodi ale vse zh voni rozpodileni bilsh simetrichno nizh hrebti 21 Glibina grabeniv oboh grup dosyagaye 100 200 v Panteoni do 500 metriv shirina vimiryuyetsya sotnyami metriv abo kilometrami a dovzhina desyatkami abo sotnyami kilometriv 21 Podibnu dovzhinu ta shirinu mayut i hrebti 15 41 yih visota stanovit 100 500 m 41 Podekudi hrebti tyagnutsya po krayah grabeniv jmovirno drugi utvorilisya vzdovzh rozlomiv sho zbereglisya z chasiv poyavi pershih 15 Roztashuvannya ta napryamok hrebtiv i grabeniv ne korelyuyut iz roztashuvannyam velikomasshtabnih visochin ta nizovin 35 Hrebtiv ta grabeniv na rivnini Speki istotno bilshe nizh na prileglih rivninah 2 Za yih rozpodilom vona rizko vidriznyayetsya vid misyachnih moriv de hrebti zazvichaj znahodyatsya blizhche do centru nizh grabeni 22 21 Pantheon Fossae Redaguvati nbsp Centr rivnini Panteon ta krater ApollodorDokladnishe Pantheon FossaePantheon Fossae borozni Panteon ce blizko 250 grabeniv 15 sho rozhodyatsya zi spilnogo centru blizkogo do centru rivnini j tyagnutsya na sotni kilometriv Jmovirno voni utvorilisya pid chas roztyaguvannya poverhni 43 21 Vono v svoyu chergu moglo buti naslidkom pidnyattya materialu z nadr planeti 43 Cya struktura otrimala svoye im ya za podibnist do rebristogo kesonovanogo kupolu rimskogo Panteonu 16 Bilya yiyi centru ye 40 kilometrovij meteoritnij krater Nevidomo chi maye vin stosunok do yiyi pohodzhennya 15 44 43 Jogo nazvali Apollodorom na chest arhitektora shodo yakogo nevidomo chi mav vin stosunok do budivnictva Panteonu 45 Shozha na Panteon sistema borozen ye i v krateri Rembrandt ale vona mensh masshtabna j ne dosyagaye centru kratera prostezhuyetsya lishe na vidstani 100 200 km vid nogo 14 Na Misyaci najbilsh shozhomu na Merkurij ob yekti Sonyachnoyi sistemi analogiv Panteonu nema 22 Meteoritni krateri Redaguvati nbsp Krateri na zahodi rivnini Velikij krater livoruch zi svitlim dnom i temnimi vikidami Kertes inshi bezimenni Velika yaskravist malenkogo kratera vgori oznaka jogo molodosti 46 Na rivnini Speki viyavleno 144 krateri diametrom gt 10 km Tretina z nih bilshi za 20 km 2 Najbilshi krateri rivnini Speki 100 kilometrovij krater Atzhe 83 kilometrovij Mark ta 77 kilometrovij Po Deyaki krateri temnishi za navkolishnyu poverhnyu Atzhe Po Munk Apollodor Navahi deyaki svitlishi Kanningem Balanchin prichomu najbilshi zi svitlih krateriv otocheni yaskravimi promenyami Ye krateri z yaskravim dnom ta temnimi vikidami Zander Kertes Usi viyavleni na rivnini Speki krateri z yavilisya piznishe za yiyi lavovij pokriv bilsh davni tam ne zbereglisya todi yak na susidnih rivninah taki isnuyut 2 Vtim ne viklyucheno sho zalishki cih krateriv zavazhaye rozpiznati skladnij relyef rivnini 2 Krateriv diametrom gt 20 km na rivnini Speki 23 4 shtuk miljon km2 u gorah Speki vdvichi bilshe 54 12 sht mln km2 Krateriv diametrom gt 10 km na rivnini 75 7 sht mln km2 u gorah na tretinu bilshe 103 16 sht mln km2 Ce oznaka riznogo viku poverhni rivnini ta gir 1 Udari sho stvorili krateri vinesli na poverhnyu porodi z glibin Ce dozvolyaye otrimati deyaki dani pro nadra planeti Temne zabarvlennya harakterne dlya velikih krateriv jmovirno obumovlene porodami sho lezhat nizhche svitlogo lavovogo pokrivu Mozhlivo ci porodi utvorilisya z udarnogo rozplavu 2 Vtorinni krateri basejnu rivnini Speki chasto dosit veliki 10 20 km Dlya nih yak i dlya inshih vtorinnih krateriv harakterna nepravilna forma perekrittya odin z odnim ta utvorennya lancyuzhkiv Na rivninah sho bezposeredno prilyagayut do rivnini Speki voni ne viyavleni Ce vkazuye na te sho poverhnya cih rivnin zgodom onovlyuvalasya 42 Za 300 km vid pivdennogo krayu rivnini lezhit 240 kilometrovij krater Mocart Vid nogo tezh rozhodyatsya lancyuzhki vtorinnih krateriv deyaki z yakih zahodyat na rivninu Speki j tyagnutsya tam na sotni kilometriv 38 47 nbsp Najbilshij iz jmovirnih vulkaniv rivnini Speki Agwo Facula u svitlomu oreoli nbsp Merkurij Chervonim poznacheno pozitivni anomaliyi sili tyazhinnya Vidno veliku anomaliyu na pivnochi rivnini Speki nbsp Peretyatij landshaft na zvorotnomu boci Merkuriya Vulkani Redaguvati Na pivdennomu krayu rivnini Speki viyavleno kilka ob yektiv interpretovanih yak vulkani Ce neveliki zapadini otocheni yaskravim rozmitim oreolom desho bilsh chervonuvatogo vidtinku nizh okolici Najbilsha z nih Agwo Facula maye rozmir 20 12 km nepravilnu formu ta roztashovana na pivdennomu zahodi rivnini 22 18 pn sh 146 12 sh d 22 3 pn sh 146 2 sh d 22 3 146 2 vulkan Radius yaskravogo oreolu navkolo neyi blizko 25 km Iz cogo viplivaye sho vikidi yaki stvorili cej oreol vilitali z zherla zi shvidkistyu blizko 300 m s 37 48 Sila tyazhinnya RedaguvatiZ rivninoyu Speki pov yazana odna z najbilshih pozitivnih gravitacijnih anomalij Merkuriya gravitacijne priskorennya tam pidvishene na 0 1 Gal a visota geoyida nad serednim rivnem poverhni stanovit blizko 100 m 39 49 Nayavnist takoyi anomaliyi pidozryuvali she do poyavi pryamih danih pro gravitacijne pole Merkuriya vihodyachi z togo sho rivnina Speki roztashovana poruch z odnim iz polyusiv speki na meridiani povernutomu do Soncya pid chas kozhnogo drugogo prohodzhennya Merkuriyem perigeliyu mozhlivo same vzayemodiya ciyeyi gravitacijnoyi anomaliyi z priplivnimi silami prizvela do takoyi oriyentaciyi planeti 41 50 Protilezhnij bik Merkuriya RedaguvatiU misci protilezhnomu rivnini Speki v rajoni tochki 32 36 pd sh 17 42 zh d 32 6 pd sh 17 7 zh d 32 6 17 7 antipod rivnini Speki sposterigayetsya silno peretyatij landshaft chislenni pagorbi ta zapadini Mozhlivo voni z yavilisya vnaslidok shodzhennya v comu misci sejsmichnih hvil vid udaru sho stvoriv basejn rivnini Speki 51 42 52 38 Ye takozh versiya sho tam vipalo osoblivo bagato materialu vikinutogo pri comu udari Analogichnij relyef vidno i v miscyah protilezhnih deyakim velikim basejnam Misyacya 51 Geologichna istoriya RedaguvatiUdar yakij stvoriv basejn rivnini Speki odna z najviznachnishih podij geologichnoyi istoriyi Merkuriya 42 53 Z nogo pochavsya kalorskij period nazvanij za imenem ciyeyi rivnini 54 38 6 Vin zminiv tolstovskij period za nazvoyu kratera Tolstoj ta zminivsya mansurskim za nazvoyu kratera Mansur 54 Vik dilyanok poverhni Merkuriya mozhna ociniti vihodyachi z togo skilki tam nakopichilosya krateriv Dlya gir navkolo rivnini koncentraciya krateriv diametrom gt 20 km stanovit 54 12 sht mln km2 1 sho vkazuye na vik 3 8 3 9 mlrd rokiv 16 15 Takim chinom basejn rivnini Speki z yavivsya naprikinci piznogo vazhkogo bombarduvannya koli viniklo j bagato inshih udarnih struktur na riznih planetah ta suputnikah 21 16 Diametr asteroyida udar yakogo stvoriv cej basejn buv ne menshij za 100 km 55 52 Priletiv vin sudyachi z napryamku dovgoyi osi basejnu zi shid pivnich shodu chi zahid pivden zahodu 1 Udar takogo masshtabu zgidno z rozrahunkami stvoriv shar rozplavlenih porid tovshinoyu 3 15 km 2 Na samij rivnini Speki koncentraciya krateriv istotno mensha nizh u gorah Speki dlya krateriv diametrom gt 20 km udvichi a dlya krateriv diametrom gt 10 km na chvert Otzhe rivnina istotno molodsha za gori tobto yiyi poverhnya prodovzhuvala onovlyuvatisya pislya yih utvorennya Te zh same stosuyetsya i rivninnih oblastej za gorami voni priblizno odnakovogo z neyu viku 1 Takim chinom na cih rivninah dovgo vidbuvalisya intensivni viverzhennya i yih suchasna poverhnya utvorena lavoyu a ne vikidami chi rozplavom vid udaru yak pripuskali ranishe 1 2 Tovshini lavovogo pokrivu vistachilo na te shob prihovati slidi vsih utvorenih ranishe krateriv ale mozhlivo veliki krateri prosto ne vstigli nakopichitisya 2 35 Lavovi rivnini zapovnyuyut i deyaki inshi impaktni basejni Merkuriya 10 v kalorskomu periodi lava zalivala veliki ploshi jogo poverhni 53 Pislya zastigannya lavi na rivnini Speki z yavilisya riznospryamovani hrebti ta grabeni Sudyachi z yih peretiniv spochatku utvorilisya prinajmni deyaki radialni grabeni Panteon yih vik ne maye pomitnoyi riznici z vikom poverhni na yakij voni roztashovani potim hrebti a zgodom koncentrichni grabeni 15 Takim chinom v istoriyi rivnini Speki roztyagnennya poverhni zminilosya stisnennyam a potim znovu roztyagnennyam 15 Sudyachi z togo sho ani hrebti ani grabeni nide ne peretinayut krateri voni utvorilisya dosit rano she do poyavi vsih cih krateriv 35 Pislya utvorennya rivnini Speki yiyi zapovnennya lavoyu ta poyavi na nij velikih krateriv 2 35 na Merkuriyi vidbuvalisya velikomasshtabni pidnyattya ta opuskannya poverhni vnaslidok chogo chastina dna rivnini teper znahoditsya vishe valu Prichini cogo nevidomi hocha ye nizka gipotez 36 34 Primitki Redaguvati a b v g d e zh i k l m n p r s t Fassett C I Head J W Blewett D T Chapman C R Dickson J L Murchie S L Solomon S C Watters T R August 2009 Caloris impact basin Exterior geomorphology stratigraphy morphometry radial sculpture and smooth plains deposits Earth and Planetary Science Letters 285 3 4 297 308 Bibcode 2009E amp PSL 285 297F doi 10 1016 j epsl 2009 05 022 Arhiv originalu za 18 grudnya 2013 Procitovano 10 grudnya 2014 mini versiya Bibcode 2009LPI 40 1899F a b v g d e zh i k l m n Ernst C M Denevi B W Barnouin O S et al 2015 Stratigraphy of the Caloris Basin Implications for Volcanic History and Basin Impact Melt Icarus 250 413 429 Bibcode 2015Icar 250 413E doi 10 1016 j icarus 2014 11 003 a b v g Cecil G Rashkeev D October 2007 A Side of Mercury Not Seen by Mariner 10 The Astronomical Journal 134 4 1468 1474 Bibcode 2007AJ 134 1468C arXiv 0708 0146v2 doi 10 1086 521703 Arhiv originalu za 2 serpnya 2014 Procitovano 10 grudnya 2014 a b v g d e Graham D L April 1995 The nature of albedo features on Mercury with maps for the telescopic observer Part II The nature of the albedo markings Journal of the British Astronomical Association 105 2 59 64 Bibcode 1995JBAA 105 59G a b v g d Roussell C June 2008 Visual Impressions of the Planet Mercury The Journal of the Royal Astronomical Society of Canada 102 3 730 102 104 Bibcode 2008JRASC 102 102R ISSN 0035 872X Arhiv originalu za 9 grudnya 2014 Procitovano 10 grudnya 2014 a b v g Map of Mercury Bilingual Edition Editor H Hargitai Made by Eotvos Lorand University Cosmic Materials Space Research Group under the support of ICA commission on planetary cartography Budapest Hungary 2004 ISBN 9634637043 Arhivovano z dzherela 2 serpnya 2014 tilki karta a b v g 1 Editor M F Buchroithner Published by Institute for Cartography Dresden University of Technology Germany Dresden Germany 2002 Arhivovano z dzherela 14 grudnya 2014 tilki karta a b v g d Dollfus A Chapman C R Davies M E Gingerich O Goldstein R Guest J Morrison D Smith B A April 1978 IAU Nomenclature for Albedo Features on the Planet Mercury Icarus 34 1 210 214 Bibcode 1978Icar 34 210D doi 10 1016 0019 1035 78 90139 2 Burba 1982 s 6 a b Fassett C I Head J W Baker D M H Zuber M T Smith D E Neumann G A Solomon S C Klimczak C Strom R G Chapman C R Prockter L M Phillips R J Oberst J Preusker F October 2012 Large impact basins on Mercury Global distribution characteristics and modification history from MESSENGER orbital data Journal of Geophysical Research 117 E12 Bibcode 2012JGRE 117 0L08F doi 10 1029 2012JE004154 Arhiv originalu za 29 sichnya 2013 Procitovano 10 grudnya 2014 Byrne P K Watters T R Murchie S L Klimczak C Solomon S C Prockter L M Freed A M March 2012 A Tectonic Survey of the Caloris Basin Mercury 43rd Lunar and Planetary Science Conference held March 19 23 2012 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1659 id 1722 Bibcode 2012LPI 43 1722B a b Watters T R Nimmo F Robinson M S August 2005 Extensional troughs in the Caloris Basin of Mercury Evidence of lateral crustal flow Geology 33 8 669 672 Bibcode 2005Geo 33 669W doi 10 1130 G21678 1 Arhiv originalu za 24 chervnya 2010 Procitovano 10 grudnya 2014 a b Caloris Planitia Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 7 bereznya 2011 Arhiv originalu za 5 lyutogo 2013 Procitovano 23 sichnya 2013 a b v g Watters T R Head J W Solomon S C Robinson M S Chapman C R Denevi B W Fassett C I Murchie S L Strom R G May 2009 Evolution of the Rembrandt Impact Basin on Mercury Science 324 5927 618 621 Bibcode 2009Sci 324 618W PMID 19407197 doi 10 1126 science 1172109 Arhiv originalu za 9 grudnya 2014 Procitovano 10 grudnya 2014 a b v g d e zh i k l m Basilevsky A T Head J W Fassett C I Michael G December 2011 History of Tectonic Deformation in the Interior Plains of the Caloris Basin Mercury Solar System Research 45 6 471 497 Bibcode 2011SoSyR 45 471B doi 10 1134 S0038094611060025 Arhiv originalu za 29 sichnya 2013 Procitovano 10 grudnya 2014 a b v g David Shiga 30 sichnya 2008 Bizarre spider scar found on Mercury s surface NewScientist Arhiv originalu za 5 lyutogo 2013 Procitovano 17 sichnya 2013 a b v Harmon J K Slade M A Butler B J Head J W Rice M S Campbell D B April 2007 Mercury Radar images of the equatorial and midlatitude zones Icarus 187 2 374 405 Bibcode 2007Icar 187 374H doi 10 1016 j icarus 2006 09 026 Arhiv originalu za 18 grudnya 2013 Procitovano 10 grudnya 2014 Pugacheva S G Shevchenko V V January 2014 Photometric relief of the previously uninvestigated surface of Mercury Solar System Research 48 1 1 10 Bibcode 2014SoSyR 48 1P doi 10 1134 S0038094613060075 a b Burba 1982 s 17 Morrison D 1976 IAU nomenclature for topographic features on Mercury Icarus 28 4 605 606 Bibcode 1976Icar 28 605M doi 10 1016 0019 1035 76 90134 2 a b v g d e zh i k Watters T R Murchie S L Robinson M S Solomon S C Denevi B W Andre S L Head J V August 2009 Emplacement and tectonic deformation of smooth plains in the Caloris basin Mercury Earth and Planetary Science Letters 285 3 4 309 319 Bibcode 2009E amp PSL 285 309W doi 10 1016 j epsl 2009 03 040 Arhiv originalu za 9 grudnya 2014 Procitovano 10 grudnya 2014 a b v Murchie S L Watters T R Robinson M S Head J W Strom R G Chapman C R Solomon S C McClintock W E Prockter L M Domingue D L Blewett D T July 2008 Geology of the Caloris Basin Mercury A View from MESSENGER Science 321 5885 73 76 Bibcode 2008Sci 321 73M PMID 18599772 doi 10 1126 science 1159261 Arhiv originalu za 14 lipnya 2014 Procitovano 10 grudnya 2014 Strom R G Neukum G The cratering record on Mercury and the origin of impacting objects Mercury F Vilas C R Chapman M S Matthews University of Arizona Press 1988 P 336 373 ISBN 978 0 816 51085 6 Bibcode 1988merc book 336S inshe posilannya Arhivovano 2015 11 29 u Wayback Machine Cunningham Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 7 bereznya 2011 Arhiv originalu za 3 serpnya 2014 Procitovano 3 serpnya 2014 Atget Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 7 bereznya 2011 Arhiv originalu za 5 lyutogo 2013 Procitovano 23 sichnya 2013 a b Burba 1982 s 7 Schaber G G McCauley J F 2 Prepared for the National Aeronautics and Space Administration by U S Department of the Interior U S Geological Survey 1980 Arhivovano z dzherela 8 bereznya 2014 Burba 1982 s 22 Burba 1982 s 5 Mercury albedo features Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN Arhiv originalu za 2 serpnya 2014 Procitovano 2 serpnya 2014 Burba 1982 s 10 Krumenaker L E April 1978 Remarks on the Nomenclature of Mercury Icarus 34 1 215 219 Bibcode 1978Icar 34 215K doi 10 1016 0019 1035 78 90140 9 Caloris Montes Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 7 bereznya 2011 Arhiv originalu za 5 lyutogo 2013 Procitovano 23 sichnya 2013 a b v Solomon S C Klimczak C Byrne P K Hauck S A Balcerski J A Dombard A J Zuber M T Smith D E Phillips R J Head J W Watters T R March 2012 Long Wavelength Topographic Change on Mercury Evidence and Mechanisms 43rd Lunar and Planetary Science Conference held March 19 23 2012 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1659 id 1578 Bibcode 2012LPI 43 1578S a b v g d Klimczak C Ernst C M Byrne P K Solomon S C Watters T R Murchie S L Preusker F Balcerski J A October 2013 Insights into the subsurface structure of the Caloris basin Mercury from assessments of mechanical layering and changes in long wavelength topography Journal of Geophysical Research Planets 118 10 2030 2044 Bibcode 2013JGRE 118 2030K doi 10 1002 jgre 20157 Arhiv originalu za 10 grudnya 2014 Procitovano 26 kvitnya 2017 a b Zuber M T Smith D E Phillips R J et al April 2012 Topography of the Northern Hemisphere of Mercury from MESSENGER Laser Altimetry Science 336 6078 217 220 Bibcode 2012Sci 336 217Z PMID 22438510 doi 10 1126 science 1218805 Arhiv originalu za 9 grudnya 2014 Procitovano 10 grudnya 2014 a b Kerber L Head J W Solomon S C Murchie S L Blewett D T Wilson L August 2009 Explosive volcanic eruptions on Mercury Eruption conditions magma volatile content and implications for interior volatile abundances Earth and Planetary Science Letters 285 3 4 263 271 Bibcode 2009E amp PSL 285 263K doi 10 1016 j epsl 2009 04 037 Arhiv originalu za 24 veresnya 2015 Procitovano 26 kvitnya 2017 a b v g d e Grego P Venus and Mercury and How to Observe Them Springer 2007 P 16 18 45 48 ISBN 978 0 387 74286 1 a b Smith D E Zuber M T Phillips R J Solomon S C Hauck S A Lemoine F G Mazarico E Neumann G A Peale S J Margot J L Johnson C L Torrence M H Perry M E Rowlands D D Goossens S Head J W Taylor A H April 2012 Gravity Field and Internal Structure of Mercury from MESSENGER Science 336 6078 214 217 Bibcode 2012Sci 336 214S PMID 22438509 doi 10 1126 science 1218809 Arhiv originalu za 29 sichnya 2013 Procitovano 10 grudnya 2014 a b Oberst J Preusker F Phillips R J Watters T R Head J W Zuber M T Solomon S C September 2010 The morphology of Mercury s Caloris basin as seen in MESSENGER stereo topographic models Icarus 209 1 230 238 Bibcode 2010Icar 209 230O doi 10 1016 j icarus 2010 03 009 Arhiv originalu za 9 grudnya 2014 Procitovano 10 grudnya 2014 a b v g Melosh H J McKinnon W B The tectonics of Mercury Mercury F Vilas C R Chapman M S Matthews University of Arizona Press 1988 P 374 400 ISBN 978 0 816 51085 6 Bibcode 1988merc book 374M inshe posilannya a b v g Spudis P D Guest J E Stratigraphy and geologic history of Mercury Mercury F Vilas C R Chapman M S Matthews University of Arizona Press 1988 P 118 164 ISBN 978 0 816 51085 6 Bibcode 1988merc book 118S inshe posilannya Arhivovano 5 bereznya 2016 u Wayback Machine a b v Klimczak C Schultz R A Nahm A L September 2010 Evaluation of the origin hypotheses of Pantheon Fossae central Caloris basin Mercury Icarus 209 1 262 270 Bibcode 2010Icar 209 262K doi 10 1016 j icarus 2010 04 014 Arhiv originalu za 30 serpnya 2021 Procitovano 6 lipnya 2022 Freed A M Solomon S C Watters R W Phillips R J Zuber M T August 2009 Could Pantheon Fossae be the result of the Apollodorus crater forming impact within the Caloris basin Mercury Earth and Planetary Science Letters 285 3 4 320 327 Bibcode 2009E amp PSL 285 320F doi 10 1016 j epsl 2009 02 038 Arhiv originalu za 9 grudnya 2014 Procitovano 10 grudnya 2014 Mercury s First Fossae NASA Photojournal 5 travnya 2008 Arhiv originalu za 8 listopada 2014 Procitovano 27 kvitnya 2017 MESSENGER Captures a Shot of Kertesz photojournal jpl nasa gov 27 travnya 2008 Arhiv originalu za 5 serpnya 2014 Procitovano 5 serpnya 2014 Mozart Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 7 bereznya 2011 Arhiv originalu za 3 serpnya 2014 Procitovano 3 serpnya 2014 Mapping a Volcano Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory 19 serpnya 2008 Arhiv originalu za 2 serpnya 2014 Procitovano 2 serpnya 2014 Mazarico E Genova A Goossens S J Lemoine F G Smith D E Zuber M T Neumann G A Solomon S C March 2014 The Gravity Field of Mercury from MESSENGER 45th Lunar and Planetary Science Conference held 17 21 March 2014 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1777 p 1863 Bibcode 2014LPI 45 1863M Thomas P G Masson P Fleitout L Tectonic history of Mercury Mercury F Vilas C R Chapman M S Matthews University of Arizona Press 1988 P 401 428 ISBN 978 0 816 51085 6 Bibcode 1988merc book 401T inshe posilannya Arhivovano 2010 06 25 u Wayback Machine a b Schultz P H Gault D E February 1975 Seismic effects from major basin formations on the Moon and Mercury The Moon 12 2 159 177 Bibcode 1975Moon 12 159S doi 10 1007 BF00577875 a b Jerry Coffey 9 lipnya 2009 Caloris Basin universetoday com Arhiv originalu za 5 lyutogo 2013 Procitovano 23 sichnya 2013 a b Chapman C R Mercury Introduction to an end member planet Mercury F Vilas C R Chapman M S Matthews University of Arizona Press 1988 P 1 23 ISBN 978 0 816 51085 6 Bibcode 1988merc book 1C inshe posilannya Arhivovano 2016 03 08 u Wayback Machine a b Tanaka K L Hartmann W K Chapter 15 The Planetary Time Scale The Geologic Time Scale F M Gradstein J G Ogg M D Schmitz G M Ogg Elsevier Science Limited 2012 P 275 298 ISBN 978 0 444 59425 9 DOI 10 1016 B978 0 444 59425 9 00015 9 Rothery D A 2 5 What Mariner 10 found Planet Mercury from Pale Pink Dot to Dynamic World Springer 2015 P 32 ISBN 978 3 319 12117 8 DOI 10 1007 978 3 319 12117 8 Literatura RedaguvatiBurba G A Nomenklatura detalej relefa Merkuriya Otv red K P Florenskij i Yu I Efremov Moskva Nauka 1982 56 s Fassett C I Head J W Blewett D T Chapman C R Dickson J L Murchie S L Solomon S C Watters T R August 2009 Caloris impact basin Exterior geomorphology stratigraphy morphometry radial sculpture and smooth plains deposits Earth and Planetary Science Letters 285 3 4 297 308 Bibcode 2009E amp PSL 285 297F doi 10 1016 j epsl 2009 05 022 mini versiya Bibcode 2009LPI 40 1899F Ernst C M Denevi B W Barnouin O S et al 2015 Stratigraphy of the Caloris Basin Implications for Volcanic History and Basin Impact Melt Icarus 250 413 429 Bibcode 2015Icar 250 413E doi 10 1016 j icarus 2014 11 003 Murchie S L Watters T R Robinson M S Head J W Strom R G Chapman C R Solomon S C McClintock W E Prockter L M Domingue D L Blewett D T July 2008 Geology of the Caloris Basin Mercury A View from MESSENGER Science 321 5885 73 76 Bibcode 2008Sci 321 73M PMID 18599772 doi 10 1126 science 1159261 Byrne P K Watters T R Murchie S L Klimczak C Solomon S C Prockter L M Freed A M March 2012 A Tectonic Survey of the Caloris Basin Mercury 43rd Lunar and Planetary Science Conference held March 19 23 2012 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1659 id 1722 Bibcode 2012LPI 43 1722B Basilevsky A T Head J W Fassett C I Michael G December 2011 History of Tectonic Deformation in the Interior Plains of the Caloris Basin Mercury Solar System Research 45 6 471 497 Bibcode 2011SoSyR 45 471B doi 10 1134 S0038094611060025 Oberst J Preusker F Phillips R J Watters T R Head J W Zuber M T Solomon S C September 2010 The morphology of Mercury s Caloris basin as seen in MESSENGER stereo topographic models Icarus 209 1 230 238 Bibcode 2010Icar 209 230O doi 10 1016 j icarus 2010 03 009 McCauley J F Guest J E Schaber G G Trask N J Greeley R August 1981 Stratigraphy of the Caloris basin Mercury Icarus 47 2 184 202 Bibcode 1981Icar 47 184M doi 10 1016 0019 1035 81 90166 4 Posilannya RedaguvatiVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Rivnina SpekiKarti z nazvami detalej poverhni osnovna chastina rivnini pivdennij kraj shidnij kraj Znimki rivnini Speki zrobleni Messendzherom messenger jhuapl edu Arhiv originalu za 2 serpnya 2014 Procitovano 20 travnya 2014 Interaktivna mapa rivnini Speki mapaplanet org Procitovano 3 serpnya 2014 New MESSENGER Results at LPSC Caloris Tectonic Map photojournal jpl nasa gov 20 bereznya 2012 Arhiv originalu za 5 serpnya 2014 Procitovano 5 serpnya 2014 Deyaka literatura v Astrophysics Data System Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Rivnina Speki amp oldid 38129824