Печеніги (в 1825–1890 роках — Новобілгород) — селище міського типу у Чугуївському районі Харківської області України.
| смт Печеніги | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Харківська область |
| Район | Чугуївський район |
| Громада | Печенізька селищна громада |
| Рада | Печенізька селищна рада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Облікова картка | Печеніги |
| Основні дані | |
| Засноване | 1653 |
| Перша згадка | 1653 |
| Статус | із 01.07.1957 року |
| Площа | 7,85 км² |
| Населення | ▼ 5264 (01.01.2017) |
| Густота | 768,54 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 62801 |
| Телефонний код | +380 5765 |
| Географічні координати | 49°51′53″ пн. ш. 36°55′56″ сх. д. / 49.86472° пн. ш. 36.93222° сх. д.Координати: 49°51′53″ пн. ш. 36°55′56″ сх. д. / 49.86472° пн. ш. 36.93222° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 97 м |
| Водойма | р. Сіверський Донець |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Чугуїв |
| До станції: | 23 км |
| До обл. центру: | |
| - залізницею: | 56 км |
| - автошляхами: | 42 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 62801, Харківська обл., Печенізький р-н, смт Печеніги, вул. Б. Хмельницького, буд. 2, |
| Голова селищної ради | Мариненко Юрій Іванович |
| Карта | |
Печеніги | |
Печеніги Печеніги | |
| Печеніги у Вікісховищі |
Географічне розташування Редагувати
Селище міського типу Печеніги розміщене на правому березі річки Сіверський Донець, вище за течією до селища примикає гребля Печенізького водосховища. На протилежному березі — село Базаліївка (Чугуївський район) та комплекс штучних ставків. Через селище проходить автомобільна дорога Т 2111. До селища примикають великі лісові масиви (дуб, сосна).
Час заснування Редагувати
Село Печеніги засноване у 1653 році. Про це свідчить документ того року, який знайшов архівіст Страшко Віктор Васильович. В ньому йдеться, що прибули в Чугуїв черкаси на чолі з Кондратьєвим і цар велів: "А черкас пересмотрел всех на лицо и сказал им всем вслух, что мы их пожаловали для их иноземства, велели им дати н[а]шего денежного жалованья для их новые селидьбы, да их ж, по их челобитью, велели устроить на вечное житье в Чугуевском уезде на Дону от города в пяти верстах на Печенежском на Катковском поле".
І 20 травня 1654 року (в оригіналі 7162 рік) «на Печенежском Котковском поле» були поселені наступні 45 черкас (з Опішнянській сотні) з дружинами і дітьми, що прийшли в Чугуїв з литовської сторони під проводом Івана Федоровича Волошеніна. На особисте прохання Волошеніна, новоприбулим черкасам було надано від государя платню, за що вони зобов'язувалися захищати державу від кримців, ногайців і литовських людей.
Історичні відомості Редагувати
Існує версія, що назву селище отримало від древнього народу печеніги.
Близько 1660 року побудовано перший Преображенський храм.
У 1661 році печенізькі козаки були відправлені в Колонтаїв у зв'язку з осадою його татарами.
Як можливо побачити з листа 1667 року, Чугуївського воєводи до Білгородського, в слободі Печеніги майже всі мешканці, були записані як козаки. Підпорядковувалася слобода Івану Сірко. Керували печенізькими козаками сотник Степан Щербина, та отаман Ігнат Череван.
У листі Чугуївського воєводи, до Білгородського воєводи (28 червня 1668 року) знову згадані отаман Ігнат Череван, сотник Степан Щербина (під прізвиськом Щербиненко), та війт Панас Іванов.
У 1670 року (згідно з написом на Євангелії у Петропавлівському храмі), сотником Печенізької сотні був Степан Щербина, а отаманом Іван Величко.
У листі печенізьких козаків до Чугуївського воєводи (1673 рік), що до митних зборів, козаки зазначають, що вони як козаки Харківського козачого слобідського полку, від зборів звільнені, але у Чугуїві з них гроші беруть. Відповідь воєводи була на користь козаків з Печенігів.
28 серпня 1698 року на слободу зчинили напад татари. До полону було уведено коло ста людей. Також викрадена худоба. Цією ж татарською ватагою було захоплено Бурлук, та Дворічна. Згадуються печенізькі сотники Никон, та Федір Щербини.
З 1699 року Печеніги відійшли зі складу Харківського козачого слобідського полку, до Ізюмського полку. Початок існування Печенізької сотні Ізюмського полку. Печеніги — сотенне містечко (1699–1765 рік).
З 1765 року — центр Печенізького комісарства Ізюмської провінції. Станом на 1779 рік Печеніги — військова слобода Чугуївського повіту, Харківського намісництва, що мала 3601 мешканця (3299 — «військових обивателів», 302 — «власницьких підданих»).
У 1726 році Печенізьким сотником Ізюмського козацького полку був Феодосій Плотнорянов.
У 1741 році Печенізьким сотником Ізюмського козацького полку був Григорій Данилевський.
До 1765 р. містечко мало свою символіку — прапор з зображенням св. Юрія Звитяжця і печатку з зображенням хреста з сяйвом, обабіч якого — два півмісяці (ЦДІА України у м. Києві. — Фонд 1722. — Опис 1. — Спр. 46. — Арк. 36 зв.).
За переписом 1732 року в містечку було 2403 мешканців:
- старшини — 24 душі;
- козаків — 573 душі;
- підпомічників — 1551 душ;
- шинкарів та робітників — 205 душ;
- мешканці хутора сотника Єлисея Зарудного — 16 душ.
У 1732 році, Печенізькими сотниками зазначено Федосія Петрова Лобширинова, та Андрія Сеховського.
В 1784 році згадується Печенізьке укріплення коло гори Бубон. В укріпленні було дві дерев'яні церкви: Покрова Пресвятої Богородиці, та Миколи Чудотворця. У передмісті була ще одна церков, Апостолів Петра і Павла, а також Четвертого Преображення Господнього.
З появою військових поселень початку XIX століття — кінця XIX століття селище називалось Новобілгород.
З середини XIX століття селище — центр Печенізької волості.
В 1806 році побудовано за кошт прихожан новий кам'яний Петропавлівський храм, на місці старого. Зруйновано.
В 1816 році побудовано за кошт прихожан новий кам'яний Преображенський храм, на місці старого. Зруйновано.
У XIX столітті слобода декілька раз потерпала від епідемій холери:
- 1831 рік — померло 99 осіб,
- 1847- вмерло 40 осіб,
- 1848 році померли 501 осіб.
За даними на 1864 рік у козачій слободі Ново-Бєлгород, центрі Новобєлгородської волості Вовчанського повіту, мешкало 5276 осіб (2583 чоловічої статі та 2693 — жіночої), налічувалось 1244 дворових господарств, існували 2 православні церкви.
В 1837 році було побудовано у шпиталі Троїцький храм., на місці розібраного, та перенесеного 1832 році до слободи Юрченкової старого храму.
Парафіян у Печенігах було:
- 1730 рік — 2403 чоловік., 2264 жінок;
- 1750 рік — 2816 чоловік., 2742 жінок;
- 1770 рік — 3272 чоловік., 3185 жінок;
- 1790 рік — 3655 чоловік., 3702 жінок;
- 1810 рік — 5115 чоловік., 5177 жінок;
- 1830 рік — 3695 чоловік., 3334 жінок;
- 1850 рік — 3148 чоловік., 3050 жінок.
В 1869 році в Печенігах відкрито Новобєлгородську центральну каторжну в'язницю.
В 1870 році було побудовано за державний кошт кам'яну домову церкву «Божої матері всіх скорботних Радість» у Центральній в'язниці. Зруйновано.
Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 14865 осіб.
З 23 грудня 1923 року — районний центр новоутвореного Печенізького району.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 298 жителів селища.
У 1963 році Печенізький район було ліквідовано.
З 13 грудня 1991 року — знову районний центр Печенізького району.
Станом на 2001 р. кількість мешканців нараховувалась близько 6033 особи.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Печенізької селищної громади.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації колишнього Печенізького району, увійшло до складу новоутвореного Чугуївського району Харківської області.
Економіка Редагувати
- Печенізький рибокомбінат.
- ТОВ «Печенізьке», сільськогосподарське підприємство.
- КСП «Донець».
- ЗАТ «Фінпрофіль» виробник профілезгинаючого та металообробного обладнання
Об'єкти соціальної сфери Редагувати
- Ліцей імені Генріха Семирадського.
- Печенізький дитячий будинок змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку.
Пам'ятки Редагувати
- Краєзнавчий музей ім. Т. А. Суліми.
- Печенізьке поле регіональній ландшафтний парк.
- Щорічний етнічний фестиваль «Печенізьке поле».
- Церква Спаса Преображення.
- Будинок культури.
- Клуб.
Персоналії Редагувати
- Генрик Семирадський — український і польський художник, представник пізнього академізму.
- Коваленко Володимир — український кінорежисер.
- Петровський Григорій Іванович — один із лідерів злочинних урядів СРСР на окупованій території України.
- Джигурда Ольга Петрівна — українська письменниця.
- Печеніга-Углицький Павло — український композитор, диригент та педагог в діаспорі.
- Прохорчук Дарія Дмитрівна (* 1988) — українська художниця
- Маяцький Петро Никифорович (1905—1968) — український та російський радянський артист цирку, еквілібрист, мотогонщик.
Примітки Редагувати
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Ukraine/XVII/1640-1660/Peresel_ukr_ross/text.htm [ 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] Переселение украинцев в Россию в период освободительной войны украинского народа 1648-1654 годов // Советские архивы, № 3. 1979
- ↑ Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. [ 7 травня 2012 у Wayback Machine.]
- стор. 2042—2043, том 6 [ 27 січня 2020 у Wayback Machine.], «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
- Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. [ 7 травня 2012 у Wayback Machine.] Коментар до сторінки 207
- рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
- Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. [ 7 травня 2012 у Wayback Machine.] Перелік церков Харківської губернії
- рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
- Печеніги. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
- Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 4 листопада 2022.
- Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Джерела Редагувати
- Гумілевський Д. Г. (Філарет), Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. [ 7 травня 2012 у Wayback Machine.](Перевірено 30 травня 2018)
- Щелков К. П., Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882.
- Саяний М. І., Зміївщина слобожанщини перлина — Зміїв, 2009.
- Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Харківська область / Ред. кол. тому: Сіроштан М. А. (голова редкол.), Астахов В. І., Бурик Г. Г., Голиков С. З., Драч А. С., Дяченко М. Т., Колісник М. К., Ксензенко М. І., Лавриненко Л. Л., Мірошников І. Я., Михаєвич М. А., Окладной Г. М., Островський С. Я., Романенко К. Ф., Рущенко П. Т., Рибалка І. К., Селіванов В. М. (відп. секр. редкол.), Скляров Ю. О., Слюсарський А. Г., Сиров П. К., Шиян К. К., Ярмолович О. М. АН УРСР. Інститут історії. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1967. — С. 904-913.(Перевірено 30 травня 2018)
Посилання Редагувати
- Облікова картка (на офіційному сайті Верховної Ради України)
- Прогноз погоди в смт Печеніги [ 19 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Печеніги [ 11 січня 2020 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття з географії Харківської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |