Пе́тко Ста́йнов (*1 грудня 1896, м. Казанлик, Князівство Болгарія — †25 червня 1977, м. Софія, Болгарія) — болгарський композитор-піаніст, який створив національну хорову баладу. Громадський діяч міжвоєнного часу. Повністю сліпий з 10 років. Автор симфонічної сюїти «Фракійські танці» (1926), симфонічної поеми «Легенда» (1927), увертюри «Балкан» (1936), симфонічної поеми «Фракія» (Тракія, 1937), цілої низки хорових творів. Голова Спілки народних хорів Болгарії.
| Петко Стайнов | |
|---|---|
| Петко Стайнов | |
| Ім'я при народженні | Петко Груев Стайнов |
| Народився | 1 грудня 1896 Казанлик, Старозагорська область, Болгарія |
| Помер | 25 червня 1977 (80 років) Софія, Болгарія |
| Поховання | Центральний цвинтар Софіїd :
|
| Громадянство | Болгарія |
| Національність | Болгарин |
| Діяльність | композитор, піаніст, громадський діяч, хоровий диригент, музикознавець |
| Alma mater | Дрезденська Вища школа музики |
| Роки активності | 1915—1977 |
| Жанр | симфонізм, етнографізм |
| Членство | Болгарська академія наук |
| Нагороди | |
| | |
| Петко Стайнов у Вікісховищі |
Біографія і творчість ред.
Петко Груев Стайнов (повне ім'я) народився 1 грудня 1896 року в місті Казанлик, що на території північної Болгарії у родині заможного фабриканта. У 5-річному віці випадково поранив око ножиком. Через лікарську помилку було заражене й друге око, після чого у 10 років Петко повністю втратив зір. Проте за наступні 67 років він спромігся стати видатним болгарським композитором і одним з найвидатніших музик світу, що творив без зору.
У 1906 П.Стайнов вступив до Софійського інституту сліпих. Тут почав музичну освіту за класом флейти у відомого композитора Димитра Хаджиґеорґієва. Паралельно вивчав мистецтво гри на скрипці у австрійського педагога п. Швертнера і гармонію в органіста протестантської церкви п. Краузе. У 1912 році почав брати уроки фортепіано у видатної піаністки Міли Бичварової. Завдяки феноменальній пам'яті Петко Стайнов робить великі успіхи в навчанні.
1920-24 рр. — навчання у Дрезденській консерваторії за класом композиції та фортепіано. Перед цим опановує шрифт Брайля і нотну грамоту для сліпих як в болгарському, так і в німецькому варіанті.
По поверненню на батьківщину, до м. Казанлик, стає професійним композитором, активним громадським діячем. Вже 1925 року П.Стайнов написав свій найвідоміший твір — симфонічну сюїту «Фракійській танці» у трьох частинах, наступного року додаючи ще одну частину «Мечарско». Сюїта мала шалений успіх у Софії, бо, вочевидь, бентежила болгарське суспільство надіями на повернення втрачених під час війни 1912-13 територій Фракії на Егейському морі.
Справа життя Петко Стайнова — створення нового професійного музичного жанру в болгарській національній музиці — хорової балади. Протягом всього життя П.Стайнов також клав на музику вірші класиків болгарської літератури (зокрема, Є. Багряної).
Після Другої світової війни і подальшого терору, розгорнутого проти діячів царської Болгарії, П.Стайнов підійшов до вінця своєї композиторської творчості, створивши І та ІІ симфонію (1945 і 1949 рр.). Під ідеологічним тиском написав хоровий твір, присвячений диктатору СРСР Й. Сталіну.
В період 1941-44 також був директором Народної опери Болгарії. Тоді ж обраний академіком БАН. З 1948 року і до смерті керує Інститутом музики при БАН, який опрацював 90.000 народних пісень та 3.000 танців. Почесний громадянин Старої Загори
Симфонічні твори ред.
Хорові твори ред.
- «Ела се вие, превива»,
- «Изгреяло ясно слънце»,
- «Бре Иване»,
- «Засвири Димо»,
- «Пусти Димо»,
- «Де бре, Димо».
Примітки ред.
- ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
- . Библиотека Родина. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 11.05.2018. (болг.)
Джерела, посилання і література ред.
- Класици на българськата музика — ПЕТКО СТАЙНОВ, авт. Ценко Минкин., София, изд. Балкантон, 2000 (болг.)
- Меморіальний будинок «Петко Стайнов» — м. Казанлик [ 26 листопада 2020 у Wayback Machine.] (болг.)
- Біографія на сайті Міністерства культури Р-ки Болгарія [ 23 вересня 2020 у Wayback Machine.] (болг.)
- Петко Стайнов за българската музикална култура, София, 1967 (болг.)
- Кръстев Венелин. Петко Стайнов., София, 1957 (болг.)