Перські середньовічні килими (англ. Persian carpet) — уславлена галузь декоративно-ужиткового мистецтва Персії, що має світове визнання.
Домусульманський період перського килимарства ред.
Ручне килимарство існує з тих часів, коли люди навчилися виробляти пряжу і тканини з волокнистих матеріалів. Батьківщиною килимарства вважається Персія. Історики вважають, що тодішні східні кочівники ткали щільні теплі полотна, щоб мати можливість швидко облаштувати житло. В умовах кочового життя килими і тканини захищали від вітру й піску, дозволяли розділити приміщення чи прикрасити його. Трансформація практичного полотна у твір мистецтва почалася, очевидно у часі, коли кочівники почали вести осілий спосіб життя.
Згодом, близько 4000 років тому, килимарство виникло у південному Туркменістані. Виготовлення ворсових килимів було розвинуто у Середній Азії, Китаї, Ірані, Месопотамії (північна частина Сирії) в II–III столітті до нашої ери. Перші килими були вишиті на лляному полотні з різними тематичними сюжетами. Різновидом вишитих килимів були килими з аплікаціями.
Перший стародавній килим, який дійшов до 20 ст., був витканий більше 2000 років тому. Його знайшов російський археолог Сергій Руденко у 1949 році під час розкопок царського могильного кургану в Пазирикських горах Сибіру (за місцем розкопок одержав назву «пазирикський»). Він являє собою вовняне ворсове полотно, виткане із зображеннями оленів, коней, грифонів і декоративних зірок в центральному полі. Килим виконаний технікою вузлового плетення, яка застосовується й сьогодні. Своєю винятковою збереженістю килим зобов'язаний тим, що був похований разом зі своїм колишнім власником. Через якийсь час могилу по-варварськи пограбували: винесли майже все, крім килима. Ідучи геть, грабіжники не закопали могилу. Вода, холод й повітря, що проникали в замкнутий простір, створили умови, за яких килим заморозився, законсервувався в ґрунті в брилі льоду на століття. Нині реставрований і зберігається в Ермітажі.
Середньовічний період перського килимарства ред.
«У цьому килимі — відбиток моєї душі», напис на килимі.
Середньовічна Персія — найбільший і широко відомий центр азійського килимарства. Перські килими відомі з давніх-давен, але найстаріші серед збережених перських килимів датовані лише 16 ст. Про попередній період перського килимарства довідались археологи під час розкопок у регіонах, пов'язаних із Персією торговельним зв'язками, у місцинах з надто посушливим чи холодним кліматом, де були умови для збереження решток килимів.
Для виробництва килимів були задіяні значні людські та матеріальні ресурси, а сам процес створення килима був довготривалим. Але на витрати йшли, позаяк килими використовували як у функції захисту від негоди, так і як меблі і домовини. Поховання померлих у килимах і зараз має поширення у регіонах, бідних деревиною.
Удосконалення килимоткацтва логічно привело до використання різної сировини, природних барвників, іноді золотих і срібних ниток. В добу розвиненого середньовіччя перські майстри залучали до створення ескізів майбутніх килимів — відомих і провінційних художників-мініатюристів. Складні композиції з безліччю декоративних дрібниць і сюжетними мотивами характерні для килимів царських майстерень, де збирали найкращих художників, майстрів і майстринь. Художній лад перських килимів зі складними композиціями (особливо із царських майстерень) має спільну художню мову з перськими мініатюрами — з її умовністю, площинністю, своєрідною подачею явищ реальності, декоративними властивостями.
Композиційна схема ред.
Поширена композиційна схема — прямокутний килим з бордюром-рамою і центральним полем. Центральне поле заповнювали або орнаментами, або складними візерунками з сюжетними зображеннями мисливців, вершників, птахів і тварин. І рама-бордюр, і центральне поле килима, і його розмір були тканим майданчиком для демонстрації майстерності і творчості художників і бригади ткачів. Перскі килими мали також головуючий колір або цих головуючих кольорів було два. Центральне поле могло бути орнаментальним, сітчастим або у вигляді своєрідного медальйону. Різні килимарські центри виробили власні традиції, що вивели перські середньовічні килими на провідні позиції у декоративно-ужитковому мистецтві держави і сприяли їх світовому визнанню.
Мистецьку вартість килиму оцінюють
- за оригінальністю композиції,
- за колористичною гамою
- за кількістю вузлів на квадратний дециметр чи метр. За всіма цими покажчиками перські історичні килими мають найвищий щабель оцінок.
Історичним перським килимам притаманна оригінальність, індивідуальність витворів мистецтва, котру так поціновують в 20-21 ст.
Класифікація ред.
В 20 ст. створена класифікація перських історичних килимів. Розрізняють за призначеням — * світські
- молитовні килими для мечетей.
Розподіл по головному сюжету — «звірині», зі сценами полювання, «з вазами», «з садами» тощо.
Існує розподіл килимів за великими географічними регіонами або по окремим містам-центрам килимоткацтва (Кашан, Керман, Йєзд, Ісфаган, Шираз та інші).
«Садові» килими ред.
«Садові» килими досить умовні. Бо в килими цього різновиду були перенесені властивості перських мініатюр, де відсутня італійська (математична) перспектива, а зображення набране з окремих зображень зверху у низ без зменшення дальніх деталей і їх збільшення у напрямку глядача.
Історичні перські «садові» килими рясніють зображеннями дерев, ставків або ручая, птахів, мавп, газелей, гепардів чи левів. Саме в «садових» килимах відбуваються царські полювання, тобто між «садовими» і «мисливськими» килимами кордони досить нечіткі і умовні.
Умовність «вазових» килимів ред.
Більш умовними, орнаментальними і декоративними є «вазові» килими. Виробництвом «вазових» килимів уславились майстерні малого містечка Джункан, що на відстані сто (100) кілометрів від Ісфагана. Назва походить від зображень вази, з котрої ростуть стовбури рослин чи гілки з листям і квітами. Згодом до «вазових» килимів почали зараховувати низку килимів з пишними зображеннями рослин, де не було ніяких ваз, а лише збільшене зображення квіткових рослин, що вкривали усе центральне поле килима.
Обрані зразки історичних перських килимів ред.
Джерела ред.
- May H. Beattie, Carpets of Central Persia — With special Reference to Rugs of Kirman, World of Islam Festival Publishing Company Ltd., Sheffield 1976 ISBN 0-905035-17-8
- A. C. Edwards. The Persian Carpet. Duckworth, London, 1953, ISBN 0-7156-0256-X
- Jenny Housego: Tribal Rugs — An Introduction to the Weaving of the Tribes of Iran, Scorpion Publications, London 1978 ISBN 0-905906-05-5
- J. G. Lettenmair. Das Grosse Orientteppichbuch. Welsermühl Verlag, Welsermühl, München 1962
- Shenâcht-e Shâhkâr-ha-ye Farsch-e Irân (Meisterwerke der Perserteppiche). Tehran, Iran 1972 (1351)
- I. C. Neff und C. F. Maggs. Dictionary of Oriental Rugs with a monography on identification by weave. AD. Donker Publisher, London, 1977. ISBN 0-949937-35-5
- J. Opie. Tribal Rugs of Southern Persia. James Opie Oriental Rugs, Inc., Portland, Oregon, 1981,(Library of Congress Catalog Number 81-90582).
- Carol Bier, Kuratorin der Orient Sammlungen am Textile Museum in Washington, D.C., veröffentlichte einen Beitrag über ausländische Unternehmen in Persien in der Ausgabe May/June 1989 Seite 8-15 der Zeitschrift Saudi Aramco World, Houston/Texas. Text Englisch
- «Всебщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961
Посилання ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Перські середньовічні килими
Примітки ред.
- «Всебщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961. с. 101
- ↑ «Всебщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961. с. 102
- ↑ «Всебщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961. с. 103