Пасат Валерій Іванович

Пасат Валерій Іванович, Валеріу Пасат (рум. Valeriu Pasat; *13 липня 1958 року, Скумпія, Молдова) — колишній перший цивільний міністр оборони Молдови (1997–1999), міністр національної безпеки (1999–2000), з січня 2000 по грудень 2001 — директор Служби інформації і безпеки. Голова Гуманістичної партії Молдови з 2010 року. Колишній радник голови правління РАТ «ЄЕС Росії» із зовнішньоекономічних зв'язків (з лютого 2004 по липень 2008 року). У 1992–1994 роках працював у посольстві Молдови в Росії, з серпня 1994 по січень 1997 був послом Молдови в Росії. У 2005 році був заарештований і в 2006 році засуджений на 10 років за нанесення збитку бюджету республіки, однак через кілька місяців термін був скорочений до 5 років; в 2007 році був амністований судом, а в 2009 році — повністю виправданий. Доктор історичних наук, член-кореспондент Академії наук Молдови, у 2002–2003 роках працював в Інституті історії Академії наук Молдови.

Валеріу Пасат
Міністр оборони Молдови
25 січня 1997 року — 11 травня 1999 року
Попередник	Павло Крянге
Наступник	Борис Гамурарі
Міністр національної безпеки Молдови
12 травня 1999 року — 16 листопада 1999 року
Попередник	Тудор Ботнару
Наступник	посада скасована
директор Служби інформації і безпеки
січень 2000 року — 21 грудня 2001 року
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Іон Урсу
Народився	13 липня 1958(1958-07-13) (65 років) Скумпія, Молдавська РСР
Відомий як	політик
Громадянство	Молдова
Alma mater	Державний університет Молдови
Політична партія	Q4313261?
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Валерій Іванович Пасат народився 13 липня 1958 року в селі Скумпія Фалештського району Молдавської РСР. У 1982 році закінчив історичний факультет Кишинівського державного університету за спеціальністю «викладач історії», після чого 2 роки служив у лавах Збройних сил СРСР. У 1984–1988 роках Валеріу Пасат був аспірантом Інституту історії СРСР Академії наук СРСР. У 1988–1992 роках працював старшим науковим співробітником в Інституті політичних досліджень ЦК Комуністичної партії Молдови (КПМ), а в 1989–1990 роках обіймав посаду завідувача ідеологічним відділом Кишинівського міського комітету КПМ.

У 1989 році Молдову розкололи законопроєкти «Про статус молдавської мови» і «Про функціонування молдавської, російської та інших мов на території Молдавської РСР». У правобережній частині республіки молдавани виступали за возз'єднання з Румунією. 2 вересня 1990 року противники «романізації» оголосили про створення Придністровської молдавської республіки зі своїм урядом, міліцією та іншими органами влади. У червні 1992 року молдавські власті вирішили повернути втрачені території силовим шляхом — армія почала наступ на Придністров'я. Однак незабаром російський генерал Олександр Лебедь вступив у командування 14-ї загальновійськовою гвардійською армією, яка завдала артилерійські удари по позиціях армії Молдови. В результаті чого Придністров'я фактично зберегло незалежність, а політики перейшли до переговорного процесу врегулювання конфлікту. З 1992 року Валеріу Пасат працював у посольстві Молдови в Росії: обіймав посади головного радника, міністра-радника з політичних питань, а також повіреного в справах представництва Ради міністрів Молдавської РСР при Раді міністрів РРФСР.

Після того як у жовтні 1993 року в ході протистояння президента Росії і Верховної Ради Росії озброєні групи спецпідрозділів з Придністров'я підтримали спікера ВС Руслана Хасбулатова і віце-президента Олександра Руцького — противників Бориса Єльцина, здавалося, Тирасполь позбувся підтримки Москви. Однак період охолодження був недовгим: вже 28 квітня 1994 року в спільній заяві керівників Молдови і Придністров'я Росія спромоглася згадки про власну роль посередника в переговорах щодо «державно-правового статусу Придністров'я».

Посол Молдови в Росії

Молдовське посольство в Москві на Кузнецькому мосту

Пасат закінчив докторантуру Інституту історії Росії Академії наук РФ, а в 1994 році — Дипломатичну академію МЗС РФ за спеціальністю «зовнішня політика та міжнародні відносини». У серпні 1994 року Пасат став надзвичайним і повноважним послом Молдови в РФ. У той час в російській пресі з'явилися чутки про можливу відставку Лебедя і розформування 14-ї армії. Кишинів побоювався, що при такому варіанті розвитку подій російські офіцери вийдуть з-під контролю Москви і перейдуть на сторону невизнаної Придністровської Молдавської республіки, збройним формуванням якої дістануться ще й стратегічні запаси озброєння і боєприпасів. Відразу після свого призначення Пасат домігся аудієнції у начальника російського Генерального штабу генерала Михайла Колеснікова, але той заявив молдавському послу, що питання розформування армійських командувань — внутрішня справа Росії. З іншого боку, 29 липня 1994 року була прийнята, а 27 серпня вступила в дію нова конституція Молдови, 11 стаття якої не допускала розміщення на території республіки збройних сил інших держав. Експерти припустили, що Молдова укладе договір про тривалий термін виведення російських військ, що легалізує їх «тимчасове» перебування в Придністров'ї в обхід нової конституції. 21 жовтня 1994 року Молдова і Росія підписали угоду про статус російських військових формувань, які повинні були бути виведені протягом 3 років. Але російська сторона так і не ратифікувала договір, і до 2015 року її збройні сили залишаються на території Придністров'я.

Міністерство оборони

Навчальний літак МіГ-29 молдовських ВПС

У січні 1997 року Пасат повернувся до Молдови, зайнявши пост глави Міністерства оборони республіки. 15 січня 1997 року відбулася інавгурація нового президента Молдови Петра Лучинського, обраного на цю посаду 1 грудня 1996 року в другому турі голосування. 24 січня 1997 року молдовський парламент висловив вотум довіри уряду Йона Чубука, і Пасат став першим в історії республіки цивільним міністром оборони. Коментуючи своє призначення і згадавши про протистояння в березні 1996 року між колишніми президентом республіки Мірча Снєгуром і міністром оборони Павлом Крянге, Пасат заявив, що буде повністю підкорятися президенту Лучинському. 22 травня 1998 року Пасат зберіг пост міністра оборони Молдови в другому уряді Чубука, а 12 березня 1999 року — в уряді Йона Стурзи.

На посту міністра оборони Пасат займався, зокрема, продажем молдовської військової техніки. За деякими відомостями, розпродаж молдовських озброєнь йшла з 1992 року без чітко визначеної державної програми. У вересні 1992 року Молдова фактично подарувала Румунії один літак МіГ-29 вартістю приблизно 25-27 млн доларів. У 1994 році Молдавія вела переговори про продаж 16 бойових літаків і 1 навчального МіГ-29 за 175,1 млн доларів з сепаратистами Південного Ємену, які 21 травня 1994 року проголосили створення нової Демократичної Республіки Ємен. Молдавани отримали 60 млн доларів, а товар поставили лише на суму 46,7 млн доларів. Контракт був перерваний за ініціативою посередника — болгарської фірми «Sectron». Відомо, що пізніше Молдова поставила до Ємену іншу військову техніку на суму в 2,5 млн доларів для вирішення суперечки за контрактом. Громадянська війна в Ємені закінчилася після того, як 7 липня 1994 року жителі півдня зазнали поразки від північних сил.

Одна з найбільших угод з продажу молдовських МіГ-ів ледь не відбулася незадовго до приходу Пасата до міністерства оборони республіки. У листопаді 1996 року, між першим і другим туром президентських виборів, президент Молдови Мірча Снєгур затвердив контракт на продаж 27 літаків МіГ-29 південнокорейської фірмі «Colon International COBD», яка запропонувала за них 93,5 млн доларів. Уряд дозволив реалізацію даного контракту 3 січня 1997 року, тобто в останні дні своєї роботи. Прийшовши до влади, Лучинський призупинив виконання контракту на прохання уряду США, які побоювалися, що молдовські винищувачі можуть у подальшому потрапити в одну з «країн-ізгоїв». Але вже через кілька місяців Молдова видала 14 довіреностей різним юридичним і фізичним особам, дозволивши їм вести переговори з продажу винищувачів від імені республіки.

Відомо, що в середині 1997 року Молдова безуспішно намагалася продати свої винищувачі Росії — компанії «Росвооружение» і авіаційному виробничому об'єднанню «МіГ». Можливо, саме це питання Пасат опрацьовував в ході свого першого дводенного офіційного візиту до Москви в липні 1997 року, в ході якого обговорювалися перспективи розвитку військово-технічного співробітництва між двома країнами. Вже через кілька місяців до президента Лучинського звернувся спеціальний представник Державного департаменту США, заявивши про готовність Вашингтона придбати 21 винищувач МіГ-29 з обладнанням і боєприпасами, але лише за 40 млн доларів, запропонувавши віддати на додачу 2 вантажних літака С-130 «Геркулес» і 80 автомобілів вантажопідйомністю від 2,5 до 5 тонн. Один з американських парламентерів пізніше згадував, як важко було знайти навіть ці 40 мільйонів доларів для Молдови, що мала другорядне значення для більшості чиновників з адміністрації президента США. У ході переговорів молдавани відмовилися від «Геркулесів», що використовувалися ще під час В'єтнамської війни, так як вони потребували ремонту на 11 млн доларів, а обслуговування МіГ-ів обходилося б в 1,2 млн доларів на рік.

Міністри оборони США і Молдови Вільям Коен і Валеріу Пасат підписують угоду про кооперацію відомств, 1997 рік

Завантаження МіГ-29 на вантажний літак C-17 американських ВПС

У жовтні 1997 року Пасат від імені міністерства оборони Молдови підписав з департаментом оборони США договір «Про кооперування в галузі нерозповсюдження зброї масового ураження», що був юридичною підставою для продажу американцям 21 винищувача МіГ-29. Одночасно з договором ці відомства підписали декларацію, відповідно до якої США до закінчення 1997 року безоплатно передавали Молдові автомобілі вантажопідйомністю від 2,5 до 5 тонн з резерву американської армії і обіцяли надалі (без зазначення конкретних термінів та обсягів поставок) забезпечити молдовську армію транспортними засобами, відеотехнікою, комп'ютерами, засобами зв'язку, обмундируванням, бронежилетами та іншим майном. З молдовської сторони переговори проводилися на рівні президента й уряду, що порушувало закон «Про програму приватизації на 1997–1998 роки», який набув чинності 11 вересня 1997 року і дозволив продаж невикористаного військового майна міністерства оборони виключно на підставі постанов парламенту.

Діяльність Пасата на посту міністра оборони неодноразово піддавалася критиці депутатів молдавського парламенту. У лютому 1998 року член фракції комуністичної партії і голова парламентської комісії з оборони Віктор Злачевський зажадав відставки Пасата. На його думку, міністр оборони не тільки ратував за активну співпрацю з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру», а й готував республіку до вступу в Північноатлантичний альянс в довгостроковій перспективі, що суперечило конституції Молдови. У березні 1999 року віце-спікер парламенту і голова Християнсько-демократичного Народного фронту Юрій Рошка звинуватив Пасата у зловживаннях: закупівлю на кошти військового відомства за завищеною ціною двох автомобілів — «Волга» і «Нива», недостачі технічних засобів, виявлених в ході перевірки, а також у порушенні програми приватизації та продажу 21 літака МіГ-29 американцям.

Служба інформації і безпеки

12 травня 1999 року Пасат був звільнений від обов'язків міністра оборони і призначений міністром національної безпеки Молдови. Це відомство, яке займалося як розвідкою, так і контррозвідкою, раніше очолював Тудор Ботнару, який був відправлений Лучинським на пенсію. При Пасаті відбулася суттєва реформа органів нацбезпеки. 22 червня 1999 року уряд республіки прийняв постанову, відповідно до якого в кожному повіті створювалися територіальні управлінь національної безпеки зі штатом від 16 до 32 співробітників. На думку експертів, створення повітових управлінь та їх додаткове фінансування з місцевих бюджетів повинно було суттєво посилити молдавські спецслужби. 23 грудня 1999 року парламент Молдови ухвалив закон про реорганізацію міністерства національної безпеки в Службу інформації і безпеки (СІБ рум. Serviciului de Informații și Securitate). Зі складу відомства були виведені прикордонні війська. Крім того, виключне право призначати керівника СІБ парламент надав президентові Молдови. У пояснювальній записці парламенту, крім загальних фраз про необхідність активізації розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, Пасат особливо виділив придністровський напрямок, зазначивши, що його служба буде займатися питаннями забезпечення територіальної цілісності та незалежності Молдови. У січні 2000 року президент Лучинський призначив Пасата директором Служби інформації і безпеки Молдови.

Восени 2000 року широкого розголосу набуло розслідування відомством Пасата справи про контрабандистів, які спеціалізувалися на поставках етилового спирту з України. 21 вересня 2000 року на молдовському митному пункті Окниця було затримано 120 тонн спирту, на підставі чого 25 вересня 2000 року СІБ порушила кримінальну справу. У ході розслідування з'ясувалося, що даний канал контролювало злочинне угруповання кавказців на чолі з грузином Лухомаідом Джібадом, до складу якого також входили колишній віце-комісар Молдови осетин Сотраз Соскієв, 4 співробітники митниці в Окниці й 3 співробітники прикордонної поліції. 26 жовтня 2000 року в поле зору СІБ потрапив заступник генерального прокурора Молдови Міхай Мурзак, який намагався звільнити Соскіева, а в ході розмови з адвокатом останнього зауважив, що не слід було починати контрабанду спирту без нього. У листопаді 2000 року справу було оприлюднено: Пасат передав до парламенту інформацію про хід розслідування, звинувативши Мурзака в причетності до контрабанди етилового спирту. Той у відповідь заявив, що СІБ спробувала дискредитувати його після того, як в ході прокурорської перевірки відомства були виявлені численні порушення, в тому числі два випадки контрабанди алкоголю, а проти ряду співробітників СІБ були відкриті кримінальні справи. 22 грудня 2000 року відбулося закрите засідання молдовського парламенту за участю Пасата, Мурзака і генерального прокурора Мірчі Юга. Мурзак і його начальник зробили ставку на звинувачення співробітників СІБ в аналогічних злочинах, на що Пасат відповів, що він і не збирався вигороджувати своїх підлеглих, замішаних у контрабанді. Крім того, глава СІБ заявив, що має відомості про депутатів, замішаних у цій справі, повідомивши, що в обмін на припинення розслідування один з депутатів пропонував йому відкликати свій підпис з парламентської ініціативи про передачу служби під контроль парламенту. У лютому 2001 року за результатами таємного голосування у Вищій раді магістратури Мірча Юга на 6 років був обраний суддею Конституційного суду Молдови. У травні 2001 року новообраний парламент звільнив з посади 3 заступників генерального прокурора, серед яких був і Мурзак.

Ще під час обговорення законопроєкту про реорганізацію Міністерства національної безпеки депутати висловлювали припущення, що підконтрольна Лучинському і очолювана Пасатом СІБ напередодні намічених на 2000 рік президентських виборів може стати інструментом політичного тиску. Влітку 2000 року в Молдові була введена парламентська форма правління, а новий президент повинен був бути обраний депутатами до 15 січня 2001 року, коли закінчувалися повноваження Лучинського. У жовтні 2000 року був прийнятий новий закон про СІБ, відповідно до якого директор служби призначався на п'ятирічний термін парламентом за пропозицією глави держави, а знімався з посади все тим же парламентом за пропозицією президента або групи депутатів. 16 листопада 2000 року, в день, коли закон був офіційно опублікований і набрав чинності, член комісії з державної безпеки та забезпечення громадського порядку депутат-комуніст Ілля Стаматов заявив, що парламент розгляне питання про відставку Пасата з метою деполітизації СІБ. За словами Стаматова, при реорганізації служби нові кадри відбиралися за принципом їх особистої вірності директору, а багато професіоналів були відправлені у відставку. Крім того, ряд депутатів заявив, що вже довгий час їх телефонні розмови прослуховуються, а іноді їх переслідують незнайомі обличчя. Невідомо, чи розглядав парламент питання про відставку директора СІБ, який повинен був бути винесений на голосування до проведення президентських виборів, але Пасат залишився на посаді. У грудні 2000 року депутати так і не змогли вибрати нового президента, і в січні 2001 року Лучинський розпустив парламент. У лютому 2001 року на дострокових виборах більшість отримали комуністи, що дозволило їм в квітні 2001 року обрати новим президентом Молдови Володимира Вороніна.

На думку спостерігачів, при Пасаті органи державної безпеки Молдови допустили ряд серйозних промахів. Так, уже через 2 місяці після призначення Пасата міністром національної безпеки його відомство звинуватили у спільній операції з турецькими спецслужбами, в ході якої в Кишиневі був затриманий Джеват Сойсала — один з лідерів Курдської робітничої партії. Представники курдської громади в Кишиневі заявили, що в липні 1999 року Сойсал був заарештований спецслужбами Молдови і за винагороду переданий Туреччині. Для того щоб «зам'яти» справу, Пасат навіть вилетів до Анкари, а міністерство національної безпеки Молдови спростувало свою причетність до затримання Сойсали, спробувавши звинуватити в події Міністерство державної безпеки Придністровської молдавської республіки.

30 травня 2001 року з ініціативи відомства Пасата уряд республіки заборонив іноземним громадянам всиновлювати молдовських дітей. За відомостями співробітників СІБ, вивезених з Молдови дітей використовували з негідною метою, у тому числі як донорів для пересадки органів. Для перевірки інформації була створена спеціальна комісія, яка перевірила умови життя 593 з 604 усиновлених молдовських дітей. Міністр закордонних справ Молдови Ніколає Дудеу заявив, що відомості СІБ не відповідали дійсності. 26 грудня 2001 року уряд республіки знову дозволив іноземним громадянам всиновлювати молдовських дітей. Цей міжнародний скандал експерти називали однією з можливих причин звільнення Пасата.

21 грудня 2001 року Пасат був відправлений у відставку з поста директора Служби інформації і безпеки Молдови. Всі 89 депутатів, присутніх на засіданні парламенту, підтримали пропозицію президента Вороніна, який ніяк не прокоментував своє рішення, прийняте більш ніж через півроку після його приходу до влади. Новим директором служби став Іон Урсу — колишній заступник глави СІБ. На думку деяких експертів, Пасат був звільнений через те, що не зміг зірвати вибори в Придністровській молдовській республіці, за результатами яких Ігор Смирнов в черговий раз був обраний президентом. У листопаді 2001 року з'явилися відомості про те, що двома місяцями раніше президент Воронін нібито оголосив співробітникам СІБ, що їх головне завдання — відновлення територіальної цілісності Молдови. Для реалізації цієї мети проти Придністров'я була розгорнута повномасштабна інформаційна війна, в ході якої, зокрема, молдовські чиновники вирішили скористатися подіями 11 вересня 2001 року в США і ототожнити придністровську владу з міжнародним тероризмом. Проте 9 грудня 2001 року вибори владою самопроголошеної Придністровської республіки були визнані такими, що відбулися: явка виборців склала 65%, Смірнов отримав близько 80% голосів і був переобраний президентом республіки.

Пізніше з'ясувалося, що Пасат особисто брав участь у розробці подвійного агента, який насправді працював в інтересах Придністровської молдавської республіки. У січні 2003 року голова Міністерства державної безпеки ПМР Володимир Антюфєєв виступив зі спеціальним зверненням до жителів республіки, розповівши про оперативну гру з міністерством національної безпеки Молдови, яка ще в 1996 році спробувала завербувати співробітника МДБ ПМР Олега Осадчука. У 1999 році Осадчук з санкції свого керівництва особисто зустрівся з Пасатом, який доручив подвійному агенту збирати і передавати інформацію про роботу придністровського міністерства. Після відставки Пасата полковник, який вів Осадчука, був підвищений до заступника директора СІБ. За словами подвійного агента, керівництво вивело його з гри лише після того, як молдавські спецслужби вирішили з його допомогою здійснити замах на Антюфєєва. За словами останнього, в ході оперативної гри МДБ отримала безцінну інформацію про методи роботи СІБ.

Приватизація

19 лютого 2004 року голова правління РАТ «ЄЕС Росії» Анатолій Чубайс призначив Пасата своїм радником з питань зовнішньоекономічних зв'язків компанії. У той час ЗАТ «Інтер РАО ЄЕС» (дочірня компанія РАО «ЄЕС Росії») брала участь у тендері з продажу 75% + 1 акція двох молдовських електромережевих компаній RED NORD і RED NORD-WEST. Після того як у квітні 2004 року американська компанія AES Silk Road (конкурент російського монополіста) відмовилася брати участь у конкурсі, молдовська влада відмінила проведення тендера. За деякими відомостями, таке рішення могло бути прийняте президентом Вороніним саме через те, що Пасат став працювати на РАТ «ЄЕС Росії». Раніше російська компанія вже намагалась приватизувати молдовські електромережі, але Кишинів кожен раз продавав їх іншим покупцям. У 2003 році РАТ «ЄЕС Росії» виключили з числа претендентів на купівлю 100% акцій Молдавської ГРЕС, продавши їх російсько-бельгійській компанії Saint Guidon Invest. Проте остання так і не завершила платіж за ГРЕС, продавши весь пакет акцій РАТ «ЄЕС Росії».

Парламент

У 2005 році Пасат брав активну участь у парламентській передвиборчій кампанії в Молдові, яка проходила на тлі серйозного погіршення відносин між Кишиневом і Москвою. У лютому 2005 року Пасат взяв участь в установчому з'їзді конгресу уродженців Молдови «Patria-Moldova», на якому були присутні близько тисячі представників молдовської діаспори. Організатори з'їзду, що проходив у Москві, закликали молдаван, які перебували за межами республіки, не підтримувати на майбутніх виборах комуністичну партію президента Вороніна. Відповідно до законодавства Молдови, громадяни країни, які проживали за кордоном, мали право брати участь у голосуванні. За деякими відомостями, на той час на заробітки з Молдови виїхало близько 1 млн осіб (з них 700 тис. — в Росію), тоді як загальне населення республіки оцінювалося менш ніж в 4 млн осіб. З'їзд прийняв резолюцію, в якій, зокрема, попрохав Росію не вводити економічні санкції проти Молдови, а Пасата уповноважив передати побажання делегатів особисто президенту Росії Володимиру Путіну. 6 березня 2005 року Комуністична партія Молдови знову перемогла на виборах, отримавши 45,98% голосів і 56 депутатських мандатів, а 4 квітня 2005 року Вороніна було повторно обрано президентом Молдови.

Кримінальні справи

11 березня 2005 року Пасат був затриманий співробітниками правоохоронних органів Молдови в аеропорту Кишинева. За деякими відомостями, він прилетів в республіку на з'їзд опозиційних партій, що програли парламентські вибори. Генеральна прокуратура Молдови пред'явила Пасату звинувачення в розкраданні 40 млн доларів в ході операції 1997 року з продажу США 21 літака МіГ-29, за який американці нібито заплатили 80 млн доларів. Після того як колишній президент Лучинський і американська сторона підтвердили, що США дійсно придбали літаки всього за 40 млн доларів, слідчі скоригували звинувачення: Пасату ставилося в вину завдання збитків бюджету країни в розмірі 53 млн доларів, оскільки він нібито розірвав договір з південнокорейською фірмою, що запропонувала за літаки понад 93 млн доларів. Через два тижні після арешту молдовська прокуратура також звинуватила Пасата у продажу словацької фірмі Joi Slovakia систем залпового вогню «Ураган» та боєприпасів до них за заниженою ціною, чим завдав збитків державному бюджету в 1,8 млн доларів. 17 січня 2006 року Пасат був засуджений судом до 10 років позбавлення волі за продаж за заниженими цінами 21 літака МіГ-29 і ракетних установок «Ураган». Незабаром після винесення вироку Анатолій Чубайс заявив, що РАТ «ЄЕС Росії» продовжить використовувати всі законні способи і весь свій вплив для захисту Пасата, назвавши вердикт суду політичною розправою і пообіцявши президенту Вороніну «серйозні проблеми».

7 лютого 2006 року проти Пасата почалося нове розслідування: віце-спікер молдовського парламенту Рошка звинуватив його в підготовці державного перевороту і вбивства. Лідер християн-демократів заявив, що напередодні парламентських виборів Пасат пропонував йому гроші для фінансування передвиборчої кампанії його партії, а в разі перемоги комуністів збирався організувати масові акції протестів, які б скинули Вороніна. При цьому у разі вдалого завершення державного перевороту Пасат нібито збирався вбити Рошку. Безпосереднім виконавцем вбивства називався румунський сенатор Іліе Ілашку, який під час придністровського конфлікту очолював молдовську диверсійну групу «Бужор». Пізніше Ілашку спростував ці чутки, але підтвердив, що Пасат просив його допомогти в проведенні кампанії з дискредитації молдовської влади для дестабілізації обстановки в республіці в обмін на сприяння у звільненні членів «Бужора» Тудора Петрова-Попи та Андрія Іванцока, які перебували в Тираспільській тюрмі. 4 травня 2006 року Пасату були пред'явлені офіційні звинувачення в підготовці захоплення державної влади та вбивства.

У жовтні 2006 року апеляційна палата Кишинева скоротила Пасату термін ув'язнення з 10 до 5 років. Судді зняли з колишнього міністра оборони звинувачення у продажу за заниженою ціною 21 МіГ-а, залишивши другий пункт звинувачення — продажу залпових систем «Ураган». 10 січня 2007 року апеляційна палата Кишинева відмовилася амністувати Пасата, але вже 9 липня 2007 року змінила власне рішення. Судді постановили, що правопорушення, допущені Пасатом в ході операції з продажу систем залпового вогню «Ураган», підпадали під закон про амністію, прийнятий 16 липня 2004 року з нагоди десятиріччя конституції Молдови. Експерти пов'язали звільнення Пасата з поліпшенням російсько-молдовських відносин, особливо після двосторонньої зустрічі 22 червня 2007 року президентів Вороніна і Путіна в Москві. За словами віце-спікера молдавського парламенту Рошки, під тиском Росії було навіть призупинено розслідування про підготовку Пасат вбивства і державного перевороту. У тому ж році йому було пред'явлено звинувачення в контрабанді зброї: приводом стало те, що при обшуку у нього вдома була знайдена іменна нагородна зброя.

Вже 10 липня 2007 року Пасат прибув до Росії і був поміщений до однієї з московських лікарень для проходження медичного обстеження. За словами його адвокатів, Пасат протягом 2 місяців міг подати касаційну скаргу, щоб добитися не амністії, а повного виправдання. Більше того, він хотів домогтися від Молдови грошової компенсації за свій незаконний арешт. Пасат повернувся в РАТ «ЄЕС Росії» на стару посаду і займав її до розформування компанії, яке відбулося 1 липня 2008 року. Ходили чутки, що після цього Пасат став одним із співвласників молдовського опозиційного телеканалу PRO TV Chisinau.

3 жовтня 2007 року стало відомо, що Пасат подав позов проти уряду Молдови до Європейського суду з прав людини. За словами депутата парламенту Молдови Влада Кубрякова, який представляє республіку в Парламентській асамблеї Ради Європи, раніше комісія з прав людини ПАРЄ одноголосно вирішила закрити справу про арешт Пасата, так як не виявила політичних мотивів у кримінальному переслідуванні. Більше того, адвокат Пасата заявив, що нічого не знає про звернення свого підзахисного до суду, отримавши інформацію про позов лише з повідомлень у пресі.

У 2008 році сторони обвинувачення і захисту звернулися до Апеляційної палати Кишинева (АПК) з проханням провести повторні слухання. 16 липня 2009 року АПК повністю виправдала Пасата у справі про незаконний продаж літаків МіГ-29 і систем залпового вогню «Ураган».

У жовтні 2009 року, після того як у Молдові комуністи зазнали поразки на парламентських виборах, Пасат написав відкритого листа новому керівникові Генеральної прокуратури Молдови Валерію Зубко, в якому висловив надію, що відомство після зміни влади зможе «по-справжньому представляти інтереси суспільства і захищати права і свободи громадян», і висловив надію, що порушені проти нього справи про контрабанду зброї і державний переворот будуть закриті. Також Пасат поскаржився, що через слідства по цих двох справах він з кінця 2008 року не міг отримати новий закордонний паспорт, а без нього не може ні здійснювати ділові поїздки за кордон, ні повернутися до Молдови, щоб зустрітися з батьками. 23 жовтня за клопотанням Генеральної прокуратури Молдови Пасат отримав новий закордонний паспорт. У листопаді 2009 року стало відомо, що всі звинувачення проти Пасата були зняті. У своєму інтерв'ю Пасат заявив, що має намір домогтися притягнення до відповідальності тих працівників прокуратури, хто порушував проти нього кримінальні справи.

У квітні 2011 року Європейський суд з прав людини відхилив позов Пасата до уряду Молдови, через те, що молдовська сторона вже визнала помилку своїх прокурорів і виплатила Пасату 12 тис. євро компенсації. Сам Пасат при цьому вимагав від уряду Молдови 2,5 млн євро.

Вибори 2011 року

На початку 2010 року Пасат повернувся до Молдови і зайнявся політичною діяльністю. У червні 2010 року він заснував і став головою Гуманістичної партії Молдови. На парламентських виборах, що пройшли в країні в листопаді 2010 року, партія набрала 0,9% голосів виборців і депутатських мандатів не отримала. Партія виступала за введення предмета «основи православ'я» в молдовських школах і приєднання держави до Союзу Білорусі і Росії. У березні 2011 року Пасат оголосив, що його партія буде перейменована в Народно-демократичну.

Наукова діяльність

З 2002 року Пасат працював в Інституті історії Академії наук Молдови, членом-кореспондентом якої був обраний ще в 2000 році. Пасат опублікував ряд наукових робіт і статей, присвячених питанням державного будівництва та національних відносин. Він написав книгу «Важкі сторінки історії Молдови. 1940–1950 роки», а після свого затримання в 2005 році продовжив роботу над книгою про історію репресій в Молдові після Другої світової війни.

Особисте життя

Пасат одружений з Лілією Ґарчен, яка працювала в представництві Молдови у Франкфурті-на-Майні в Німеччині. У 2000 році у подружжя народилася дочка Валерія (Віоріка).

Відзнаки й нагороди

У червні 1997 року указом президента РФ Бориса Єльцина «за великий особистий внесок у розвиток російсько-молдавської співпраці» Пасат був нагороджений орденом Дружби.

Примітки

1. (рос.) Анатолий Гордиенко; Иван Сас; Игорь Наумов. Валерию Пасату припомнили проданные истребители. — Независимая газета № 48 (3444), за 14 березня 2005 року.
2. (рос.) Валерій Пасат — довідка на сайті РИА Новости, станом на 15 березня 2005 року.
3. (рос.) Сформировано новое правительство Республики Молдова. — Кто есть Кто № 3(6), 1998 рік.
4. (рос.) Геннадий Кодряну. Днестровский разлом. Приднестровский кризис и рождение ПМР: роль и место спецслужб. — Ольвия-пресс. — 2002.
5. (рос.) Владимир Прибыловский, Григорий Белонучкин, Александр Лебедь. Лебедь Александр Иванович (биография для справочника с исправлениями самого Лебедя). — Панорама № 41, за 1 липня 1998 року.
6. (рос.) Дмитрий Мынзэрарь; Семен Никулин; Владимир Соловьев. Роль Российской Федерации в урегулировании приднестровского конфликта, часть третья.^{[недоступне посилання]} — Moldova Azi, 23 квітня 2007 року.
7. (рос.) Дмитрий Волчек. Осень 93. — передача Радіо Свобода від 19 вересня 2003 року.
8. (рос.) Павел Фельгенгауэр. Российские войска как наименьшее зло. — Сегодня, за 10 серпня 1994 року.
9. (рос.) Светлана Офитова. С «Отечеством» уже 87 регионов. [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — Независимая газета № 236(1807), 18 грудня 1998 року.
10. (рос.) Владимир Брутер. Лучинский — очередной молдавский эксперимент. [ 18 березня 2005 у Wayback Machine.] — Независимая газета № 5(1330), 15 січня 1997 року.
11. (рос.) Новым президентом Молдавии избран Петр Лучинский. — ИМА-пресс, 2 грудня 1996 року.
12. (рос.) Людмила Катюшина. В Молдавии — временное правительство. [ 17 березня 2015 у Wayback Machine.] — Московский комсомолец № 15, 27 січня 1997 року.
13. (рос.) В Молдавии начинается процесс утверждения состава обновленного кабинета министров. — ИМА-пресс, 22 січня 1997 року.
14. (рос.) Новый министр обороны Молдавии готов подчиняться президенту. — ИМА-пресс, 3 лютого 1997 року.
15. (рос.) Утвержден состав нового правительства Молдовы. — Кто есть Кто № 3 за 1999 рік.
16. (рос.) Александр Барбов. Кто продал молдавские МИГи? [ 2015-04-23 у Wayback Machine.] — Молдавские ведомости № 54(474) за 31 червня 2002 року.
17. (рос.) Андрей Полинин. И все же — кто продал молдавские МИГи? [ 2015-04-23 у Wayback Machine.] — Молдавские ведомости № 83(586), за 22 листопада 2003 року.
18. (рос.) Йемен. — Военная литература, 11 липня 2005 року.
19. (рос.) Александр Шабуркин. Военное сотрудничество Кишинева и Москвы. [ 25 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — Независимая газета № 139(1464), 30 липня 1997.
20. (англ.) E. Wayne Merry. Moldova: An Insider Looks At The Pasat Case. — Radio Free Europe / Радіо Свобода, 4 липня 2005 року.
21. Конституція Республіки Молдова. — на сайті Конституційного суду Республіки Молдова.
22. (рос.) Пасат Валериу освобожден от обязанностей министра обороны и назначен министром национальной безопасности Молдовы. — Кто есть Кто № 4(13), за 1999 рік.
23. (рос.) Наталья Приходко. Полномочия президента расширяются. — Независимая газета № 246(2062), 31 грудня 1999.
24. (рос.) Когда рыльце в пушку. — Независимая Молдова, за 23 січня 2001 року.
25. (рос.) Парламент требует объяснений генерального прокурора по поводу соучастия одного из его заместителей в контрабанде алкоголем. — повідомлення Молдпрес, 23 листопада 2000 року.
26. (рос.) Заместитель генерального прокурора Михай Мурзак считает обвинения. — повідомлення Молдпрес, 24 листопада 2000 року.
27. (рос.) Пресс-служба Конституционного суда уточняет. — Независимая Молдова, 21 березня 2001 року.
28. (рос.) Парламент назначил заместителей генерального прокурора Молдовы. — повідомлення Молдпрес, 25 травня 2001 року.
29. (рос.) Депутаты выступают за отставку главы Службы информации и безопасности. — повідомлення Молдпрес, 16 листопада 2000 року.
30. (рос.) Леонид Казаков. Государственная безопасность не голосуется. — Независимая Молдова, 14 листопада 2000 року.
31. (рос.) Президент Молдавии не избран. — повідомлення Прима-News (The Moscow Human Rights News Agency), 1 грудня 2000 року.
32. (рос.) Выборы президента придется начинать заново. — повідомлення Прима-News, 4 грудня 2000 року.
33. (рос.) Парламент вновь не смог избрать президента. — повідомлення Прима-News (The Moscow Human Rights News Agency), 5 грудня 2000 року.
34. (рос.) Коммунисты Молдавии победили на парламентских выборах. — Прима-News (The Moscow Human Rights News Agency), 26 лютого 2001 року.
35. (рос.) Бойцы невидимого тыла. — Днестровский курьер № 29, за 25 вересня 2002 року.
36. (рос.) Министерство безопасности Молдавии опровергает слухи об аресте в республике Джевата Сойсала. — повідомлення Молдпрес, 23 липня 1999 року.
37. (рос.) Письмо пресс-службы МГБ ПМР, адресованное редактору газеты «Флукс» Константину Танасэ. [ 16 жовтня 2004 у Wayback Machine.] — Ольвия-пресс, 15 вересня 1999 року.
38. (рос.) Георгий Стойлик. Правительство Молдавии вновь разрешило иностранцам усыновлять молдавских детей. — РИА Новости, 26 грудня 2001 року.
39. (рос.) Арестован сын экс-министра иностранных дел Молдовы. — Молдавские ведомости № 80(583), 12 листопада 2003 року.
40. (рос.) Владимир Прибыловский. Пасат Валериу. — на сайті Антикомпромат.
41. (рос.) Штормовое предупреждение: СИБ Молдовы реализует план полномасштабных идеологических диверсий против ПМР. [ 25 березня 2016 у Wayback Machine.] — Ольвия-пресс, 1 грудня 2001 року.
42. (рос.) Александра Бор. Те же лица. — Газета.Ru, від 9 грудня 2001 року.
43. (рос.) Не такой уж кукольный. [ 2015-04-05 у Wayback Machine.] — Эксперт № 47(307), 17 грудня 2001 року.
44. (рос.) СИБ Молдовы готовит силовую операцию по захвату Приднестровья. — Днестровский курьер № 4(46), 30 січня 2003 року.
45. (рос.) О. Елков. Сенсационные признания двойного агента: как молдавские спецслужбы готовили захват государственной власти в Приднестровье. [ 25 березня 2016 у Wayback Machine.] — Время местное, Ольвия-пресс, 25 січня 2003 року.
46. (рос.) Служба информации и безопасности (СИБ) Молдовы считает «обыкновенными инсинуациями» сообщения тираспольских спецслужб о якобы провокационных действиях СИБ Молдовы. — Молдавские ведомости № 6(510), 28 січня 2003 року.
47. (рос.) Новый советник Чубайса. — Neftegaz.Ru, 19 лютого 2004 року.
48. (рос.) Советником А. Чубайса по внешнеэкономическим связям РАО «ЕЭС России» назначен бывший директор службы безопасности Молдавии В. Пасат. — повідомлення AK&M, 19 лютого 2004 року.
49. (рос.) Владимир Соловьев; Михаил Зыгарь; Алена Корнышева. Вина Молдовы. В Кишиневе задержан советник Анатолия Чубайса. — Коммерсант № 43(3127), від 14 березня 2005 року.
50. (рос.) Управление активами. — інформація на сайті Интер РАО ЕЭС станом на березень 2005 року.
51. (рос.) Владимир Соловьев; Владимир Попов. Невольник мести. — Коммерсант № 119(3695), за 10 липня 2007 року.
52. (рос.) Наталья Паньшина. Молдавские гастарбайтеры отказывают компартии Молдавии в поддержке. — повідомлення ИТАР-ТАСС, 19 лютого 2005 року.
53. (рос.) Молдавские гастарбайтеры: Власти не сдержали предвыборных обещаний. — повідомлення Regnum, 21 лютого 2005 року.
54. (рос.) Петру Караман. Валерию Пасату поручили связаться с Владимиром Путиным. — Молдавские ведомости № 13(711), від 23 лютого 2005 року.
55. (рос.) Юрий Солозобов. ВТО: пойди туда — не знаю куда! — АПН, 21 грудня 2005 року.
56. (рум.) (англ.) (рос.) Parliamentary Elections in Moldova on March 6, 2005. — інформація на сайті проєкту e-democracy.md
57. (рос.) Наталья Приходько. Один голос для демократии. — Время новостей № 57, 5 квітня 2005 року.
58. (рос.) Илья Барабанов. Секретный советник Чубайса. — Газета.Ru, 27 червня 2005 року.
59. (рос.) Румынский сенатор: Россия хочет сделать Валерия Пасата президентом Молдавии. — Regnum, 16 червня 2006 року.
60. (рос.) Дмитрий Симакин. Чубайс своих не бросает. — Независимая газета, від 9 лютого 2006 року.
61. (рос.) Никита Литвинов. Советник Чубайса советовал убить. — Газета.Ru, від 8 лютого 2006 року.
62. (рос.) Никита Литвинов. Следствие повернулось к Пасату Попой. — Газета.Ru, від 15 лютого 2006 року.
63. (рос.) Главарь террористической группы «БУЖОР» Илие Илашку освобожден из Тираспольской тюрьмы. Тирасполь проявил политическую волю. [ 29 березня 2016 у Wayback Machine.] — Ольвия-пресс, 10 травня 2001 року.
64. (рос.) Ирина Пивоварова; Владимир Букатко. Валерию Пасату предъявлены новые обвинения. — повідомлення Лента.Ru, 5 травня 2006 року.
65. (рос.) Людмила Феликсова. Пасату сняли статью. — Российская газета № 4198, 17 жовтня 2006 року.
66. (рос.) Владимир Новосадюк. Апелляционная палата Кишинева отказалась амнистировать Валерия Пасата. — повідомлення РИА Новости, 10 січня 2007 року.
67. (рос.) Владимир Петров; Фируза Мурясова. Пасата подлечат для Чубайса. — Газета.Ru, 10 липня 2007 року.
68. (рос.) Вениамин Алексеев. Вице-спикер парламента Молдавии: Пасат освобожден из молдавской тюрьмы под давлением России. — Новый регион 2, 13 липня 2007 року.
69. (рос.) Пусть правосудие поставит точку в «деле Пасата», опозорившем Молдавию перед всеми: открытое письмо Валерия Пасата.^{[недоступне посилання]} — повідомлення ИА Росбалт, 12 жовтня 2009 року.
70. (рос.) Валерий Пасат может обанкротить Молдавию.^{[недоступне посилання]} — повідомлення Regnum, 13 липня 2007 року.
71. (рос.) Молдавские топ-менеджеры востребованы российским бизнесом.^{[недоступне посилання з липня 2019]} — Комсомольская правда в Молдове, 5 лютого 2008 року.
72. (рос.) РАО «ЕЭС России» прекратило существование. — повідомлення ИА Росбалт, за 1 липня 2008 року.
73. (рос.) Алексей Каноник. Прокуратура Молдавии ищет владельцев оппозиционного телеканала. — Новый Регион — Кишинев, 14 листопада 2008 року.
74. (рос.) Пасат подал в Страсбургский суд на Молдавию. — повідомлення Regnum, 4 жовтня 2007 року.
75. (рос.) Вениамин Алексеев; Светлана Хромых. Валерий Пасат подал в Европейский суд иск против правительства Молдавии. — Новый регион — Кишинев, 4 жовтня 2007 року.
76. (рос.) Апелляционная палата Кишинева оправдала Пасата. [ 19 липня 2009 у Wayback Machine.] — повідомлення ИА Новости-Молдова, 16 липня 2009 року.
77. (рос.) Вениамин Алексеев. Советнику Чубайса предложили вернуться в молдавскую тюрьму. — Известия, 5 червня 2008 року.
78. (рос.) В. Пасату выдан новый загранпаспорт, и он сможет приехать в Молдавию дать показания в Генпрокуратуре.^{[недоступне посилання з липня 2019]} — повідомлення РБК, 23 жовтня 2009 року.
79. (рос.) Генпрокуратура Молдавии сняла все обвинения с В. Пасата. [ 27 лютого 2010 у Wayback Machine.] — повідомлення РБК, 20 листопада 2009 року.
80. (рос.) Александр Кондратьев. Европейский суд по правам человека отказал бывшему советнику Чубайса.^{[недоступне посилання з липня 2019]} — Маркер, 20 квітня 2011 року.
81. (рос.) Предварительные результаты парламентских выборов в Молдове. — повідомлення Black Sea News, 29 листопада 2010 року.
82. (рум.) (рос.)
83. (рос.) Гуманистическую партию переименуют.^{[недоступне посилання з липня 2019]} — повідомлення Панорама (Молдавия), 29 березня 2011 року.
84. (рос.) Пасат Валерий назначен советником председателя правления по внешнеэкономическим связям РАО «ЕЭС России». — Кто есть Кто № 3(42) за 2004 рік.
85. (рос.) Владимир Попов. В среду суд должен вынести решение о мере пресечения для Валерия Пасата.^{[недоступне посилання з липня 2019]} — повідомлення ИА Новости — Молдова, від 12 квітня 2005 року.
86. (рос.) Кайнар Токтомушев. Найти друга на Moldova.ru. — Moldova.ru, 3 травня 2006 року.

Посилання

• Використано матеріал статті Пасат, Валерий з проєкту «Лентапедія» сайту новин Lenta.ru, на умовах ліцензії Creative Commons BY-SA 3.0 Unported.