Парадигма (дав.-гр. παράδειγμα, paradeigma — приклад, зразок) — багатозначне поняття, яке залежно від контексту може означати певний, обумовлений часом та обставинами як сталий на певний період: стиль, традицію, концепцію, генеральну ідею, закон — за зміною котрих можна застосувати граничні умови — зміни парадигми:
- Поняття античної і середньовічної філософії, що характеризує сферу вічних ідей як прототип, зразок, відповідно до якого бог-деміург створює світ сущого;
- У сучасній філософії науки — система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взяті за зразок розв'язування наукових задач і які поділяють всі члени наукового співтовариства.
- Система форм, уявлень та цінностей одного поняття, які відображають його видозміну, історичний шлях, заради досягнення ідеального поняття.
Термін «парадигма» у філософію науки уперше впровадив позитивіст Густав Бергман, однак справжній пріоритет у його використанні і поширенні належить Томасу Куну. У своїй книзі «Структура наукових революцій» (1962) Кун говорить про можливості виділення двох основних аспектів парадигми: епістемічного й соціального. В епістемічному плані парадигма — це сукупність фундаментальних знань, цінностей, переконань і технічних прийомів, що виступають як зразок наукової діяльності. У соціальному — парадигма характеризується через поділяюче її конкретне наукове співтовариство, цілісність і границі якого вона визначає.
Існування парадигми, на думку Куна, пов'язане з періодами нормальної науки, у рамках яких вони виконують проективно-програмувальну і селективно-заборонну функції. Зміну парадигми здійснюють за допомогою наукових революцій, що пов'язано зі своєрідним ґештальт-перемиканням наукового співтовариства на нову систему світогляду й цінностей. Критика надмірного соціологізму і психологізму в розумінні парадигма спонукала Куна конкретизувати свою позицію за допомогою введення поняття «дисциплінарної матриці», синонімічного епістемічному контекстові парадигми. Структура дисциплінарної матриці містить:
- символічні узагальнення, що становлять формальний апарат і мову, характерну для конкретної наукової дисципліни;
- метафізичні компоненти, що визначають найфундаментальніші теоретичні і методологічні принципи світорозуміння;
- цінності, що задають панівні ідеали і норми побудови й обґрунтування наукового знання.
Поняття парадигми у пізніх роботах Куна пов'язане переважно з характеристикою інтеґральних соціально-психологічних аспектів наукового співтовариства. Водночас, у рамках сучасної філософії науки поняття парадигми виявилося продуктивнішим під час опису еталонних теоретико-методологічних основ наукового пошуку.
Джерела та література
- В. Лук’янець. Парадигма // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 465. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Томас Кун. Структура наукових революцій. — К.: Port-Royal, 2001. — 228 с.
Див. також
Посилання
- Парадигма // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — С. 425. — ISBN 966-7492-04-4.