Степан Богданович Охримович (псевдо: «Степан», «Володимир Арсенич», «Охрим») (18 вересня 1905, м. Сколе, нині Львівська область — 10 квітня 1931, нині с. Завадів, Стрийський район, Львівська область) — член-засновник ОУН, 3-й крайовий провідник ОУН (10.1930 — †10.04.1931).
| Степан Богданович Охримович | |
|---|---|
| | |
| 4-й крайовий провідник ОУН | |
| жовтень 1930 — квітень 1931 | |
| Попередник | Юліан Головінський |
| Наступник | Іван Габрусевич |
| Народився | 18 вересня 1905 Сколе, Стрийський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 10 квітня 1931 (25 років) Завадів, Стрийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська республіка |
| Відомий як | політик |
| Громадянство | Австро-Угорщина → ЗУНР → УНР Польська республіка |
| Національність | українець |
| Політична партія | ОУН |
| Батько | отець Богдан Охримович |
| Мати | Анна Мартинків |
| Релігія | греко-католик |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Народився 18 вересня 1905 року в місті Сколе в родині греко-католицького священика отця Богдана Охримовича і Анни Мартинків.
Навчання ред.
Навчався в Академічній гімназії у Львові, а згодом у Стрийській гімназії, яку закінчив (склав матуру) з відзнакою у 1923. Член Пласту. У віці старшого пластуна спочатку був членом куреня Лісові Чорти, згодом осавул 2-го куреня Червона Калина.
Вивчав філософію в Таємному українському університеті у Львові протягом 1923—1924. Навчання змушений був перервати через хворобу і відновив його у Львівському університеті.
Брав активну участь у студентському житті, ініціатор I крайової студентської конференції у 1929. Співредактор журналу «Студентський шлях».
Політична діяльність ред.
Член УВО. У 1926 співзасновник «Союзу української націоналістично молоді», його організаційний та ідеологічний референт.
З 28 січня до 3 лютого 1929 брав участь у Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні, був секретарем Президії, працював у ідеологічній комісії, виступив із доповіддю «Причини невдачі наших визвольних змагань».
Обіймав посаду організаційного референта Крайової екзекутиви ОУН протягом 1929—1930, а також референта пропаганди у 1930—1931.
Діяльність на посту Крайового провідника ОУН ред.
Після смерті 30 вересня 1930 р. Юліана Головінського керівництво Організацією Українських Націоналістів на західноукраїнських землях перебрав Степан Охримович, який насамперед зробив деякі зміни в складі Крайової Екзекутиви. Зі складу колишньої КЕ вибули два члени: Богдан Кравців, який був ув'язнений у зв'язку з нападом під Бібркою і пізніше засуджений до З років тюрми, та Зенон Пеленський, покликаний восени 1930 року до польського війська і пізніше теж засуджений на бібрському процесі на 3 роки тюрми. Залишилися на волі такі давніші члени КЕ, як Іван Ґабрусевич, Зенон Коссак, Роман Шухевич, Степан Ленкавський, о. Ярослав Чемеринський і Михайло Колодзінський, і всіх їх Степан Охримович далі залишив у складі Крайової Екзекутиви ОУН. Очолюючи далі референтуру юнацтва, І. Ґабрусевич став заступником Крайового Провідника, організаційну референтуру перебрав 3. Коссак, бойову — Р. Шухевич, військовою далі керував М. Колодзінський, ідеологічною — С. Ленкавський, фінансовою — о. Я. Чемеринський. Новим членом КЕ, який очолив референтуру пропаґанди, став молодший шкільний товариш Степана Охримовича зі стрийської української ґімназії — Степан Бандера.
Того періоду своєї діяльности ОУН звернула головну увагу на завершення формування своїх організаційних та ідеологічно-політичних основ. Започатковане сотн. Ю. Головінським, як Крайовим Провідником ОУН і одночасно Крайовим Комендантом УВО, фактичне злиття ОУН і УВО в єдину, одностайну Організацію Українських Націоналістів завершилося.
Правда, на вістку про загибель Ю. Головінського, ПУН і Начальна Команда УВО вислали на українські землі Петра Сайкевича, як його наступника. Прибувши під кінець 1930 року на ЗУЗ, Сайкевич заходився організувати нову Крайову Екзекутиву ОУН-УВО з колишніх членів УВО, відомих йому як колишньому бойовому референтові Крайової Команди УВО. Між іншим він запропонував пост свого заступника Романові Барановському. Така непродумана акція мала довести до конфлікту з уже діючою Крайовою Екзекутивою ОУН.
У зв'язку з цим на початку 1931 року у Львові відбулася перша Крайова Конференція ОУН. Технічно її підготовив Зенон Коссак, як організаційний референт КЕ ОУН на ЗУЗ, а проводив її заступник Крайового Провідника ОУН Іван Ґабрусевич-«Джон».
Крайова Конференція ОУН не погодилася на те, щоб пост Крайового Провідника перебрав Петро Сайкевич, висловила повне довір'я діючій Крайовій Екзекутиві ОУН, очоленій Степаном Охримовичем, і передала Проводові ОУН, полк. Є. Коновальцеві, своє побажання, щоб він затвердив персональний склад існуючої КЕ на ЗУЗ і відкликав пропоновану ПУН-ом персональну зміну на пості Крайового Провідника ОУН. Довідавшись про вирішення Конференції, Сайкевич негайно передав пост Крайового Коменданта УВО сотникові Богданові Гнатевичеві, відділяючи той пост від посту Крайового Провідника ОУН, щодо якого він заявив свою некомпетентність.
Полковник Є. Коновалець апробував постанови Крайової Конференції ОУН і затвердив персональний склад діючої КЕ під проводом Степана Охримовича, але залишив сотника Богдана Гнатевича на посту Крайового Коменданта УВО. При цьому, одначе, він зробив засадничу зміну щодо характеру посту Крайового Коменданта УВО і самої УВО. Згідно з цією зміною, фірму УВО належало зберігати далі, але лише формально, для політично-пропагандивних цілей, а насправді затверджувалося стан, що УВО, як окрема організація, фактично вже перестала існувати, її кадри повністю перейшли до складу ОУН, переважно до її бойової референтури, що нею керував бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН. Збережений пост Крайового Коменданта УВО повинен був мати тепер лише моральне значення: на тому пості повинна бути людина досвідчена в справах підпільно-бойової діяльності, як авторитетний дорадник для КЕ ОУН. А тому й окреслення «Крайова Команда УВО» повинно мати тепер лише політично-пропагандивне значення, бо фактично залишався тільки Крайовий Комендант УВО, визначений Проводом ОУН за кордоном, в узгідненні з Крайовою Екзекутивою ОУН. «Крайова Команда УВО» вже жодних окремих референтур не творила і ніякої окремої від ОУН діяльності УВО на ЗУЗ не вела.
У висліді цієї постановки, у практиці на внутрішньоорганізаційному відтинку вже жодної проблеми ОУН-УВО не було, діяла лише єдина й одностайна ОУН, а під назвою УВО вважалося (на внутрішньоорганізаційному відтинку) клітини бойового реферату ОУН. Одначе треба згадати, що на зовнішньому відтинку, в українській і чужинецькій пресі, а також під час судових процесів проти членів ОУН ще впродовж довшого часу була мова про УВО.
Послідовно завершилася теж започаткована за Юліяна Головінського перебудова всієї ОУН на систему законспірованих п'яток, зглядно трійок, що досі пристосовувано лише до бойової референтури. Але водночас ідеологічно-політичному вишколові піддано всі без винятку кадри бойового реферату ОУН. Тому до ОУН не перейшли з УВО ті люди, які, бувши членами УВО, як самостійної бойової організації, — під ідеологічно-політичним поглядом стояли не на позиціях українського націоналізму, а симпатизували з якоюсь «орієнтацією» чи якимось окремим напрямком, як, наприклад, прихильники Дмитра Палієва, симпатини УНДО або соціал-радикальної партії. Правда, таких людей у лавах УВО було вже цілком мало, а тому не було й яких-небудь спроб протиставитися процесові чіткого ідеологічно-політичного оформлення Організації: хто не погоджувався з тим процесом, той просто переходив до котроїсь із леґальних українських партій, яка відповідала його особистим політичним поглядам, або ставав осторонь від організованої політичної боротьби.
Відносно короткий період часу, за якого Степан Охримович керував Організацією Українських Націоналістів на західноукраїнських землях, становить важливий етап в історії ОУН, як безпосередньо під організаційним оглядом і безперервно щодо змісту продовження праці за часів Юліана Головінського. Але Ст. Охримовичеві припало керувати Організацією у важкі часи польської «пацифікації», яка намагалася стероризувати все українське громадянство й завдати смертельний удар українському підпіллю.
Правда, Стрийщину, де жив у своїх батьків С. Охримович, оминула хвиля жорстокої «пацифікації» і навіть масових арештів, а тому й Крайовий Провідник не був ув'язнений. Але в березні 1931 року, коли на західноукраїнських землях проминула хвиля масових арештів, Степана Охримовича несподівано ув'язнено й піддано поліційному слідству із застосуванням найжорстокіших тортур. Слідство не дало поліції бажаних наслідків, бо Степан Охримович ні до чого не признався й не дав жодних показань щодо діяльності ОУН. Тому його було звільнено зі слідчої в'язниці, але з дуже підірваним здоров'ям, як наслідок побоїв у в'язниці.
10 квітня 1931 року, у Великодну П'ятницю, кілька днів після виходу з тюрми, Степан Охримович помер у домі своїх батьків у селі Завадів біля Стрия. Похорон відбувся на самий Великдень.
Некролог на його смерть ред.
В офіціозі ОУН «Розбудова Нації», чч. 5—6 за травень-червень 1931 року, подано було таку посмертну згадку:
Посилання ред.
Література ред.
- Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 ст. ISBN 966-410-001-3
Див. також ред.
| Попередник Юліан Головінський | 4-й Крайовий провідник ОУН жовтень 1930- квітень 1931 | Наступник Іван Габрусевич |