Олекса́ндр Костянти́нович Богома́зов (14 березня (26 березня) 1880, с. Янків Ріг, Харківська губернія, Російська імперія (нині с. Іванівка, Охтирський район, Сумська область) — 3 червня 1930, Київ, Українська РСР, СРСР) — український графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва.
| Богомазов Олександр Костянтинович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 14 (26) березня 1880 Янків Ріг, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія |
| Помер | 3 червня 1930[…] (50 років) Київ, Українська СРР, СРСР ·туберкульоз |
| Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник |
| Країна | Російська імперія СРСР Українська СРР |
| Діяльність | художник, рисувальник, педагог |
| Галузь | живопис |
| Alma mater | Київське художнє училище |
| Відомі учні | Овчинников Василь Федорович, Сабадиш Петро Євлампійович і Гізлер Галина Георгіївна |
| Знання мов | українська |
| Заклад | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури |
| Напрямок | кубізм і футуризм |
| У шлюбі з | Монастирська Ванда Вітольдівна |
|
Був чільним представником українського й світового авангарду.
Пройшов у своїй творчості декілька творчих періодів. Найвідоміші — кубофутуризм (1913–1917) та спектралізм (1920–1930).
Практично одразу після смерті його ім'я та творчий доробок викреслили з історії радянської епохи. Лише у середині 1960-х під час «відлиги» його ім'я та творчість були перевідкриті групою молодих київських мистецтвознавців (Дмитро Горбачов, Леонід Череватенко та інші).
Життєпис ред.
Народився в сім'ї бухгалтера. Згідно метричного запису батьками були:
Временно проживающій при Янковскомъ сахарномъ заводѣ, города Суджи купеческій братъ Константинъ Ѳедоровъ сынъ Богомазовъ, и законная жена его Анисія Яковлева дочь. Оба православного вѣроисповѣданія.
Рано залишився без матері, яка покинула чоловіка й одружилася вдруге.
Навчався в гімназії, потім, за наполяганням батька, — у Херсонському земському сільськогосподарському училищі. Заохочуваний рідним дядьком, ходив із ним на етюди. Готувався вступати до Петербурзької академії мистецтв, але наважився 1902 року записатися до Київського художнього училища, де познайомився з Олександрою Екстер та Олександром Архипенком. Навчався в Олександра Мурашка та Івана Селезньова, відвідував приватні студії в Москві. У 1905 році був виключений через участь в страйках під час подій в Києві (Першої російської революції).
Жив і працював у Києві. В 1905 році стає членом соціал-демократичної партії. Також працює в журналі «Шершень». В 1908 році їде до Криму, де живе з друзями (Грищенком та Денисовим) в Алупці. Там же починає змінюватись стиль його роботи з аквареллю, що пізніше можна буде відслідкувати в його роботах.
Після поїздки була невдала спроба вступу до Московського училища. Тому художник обирає навчання в двох приватних студіях (Ф. Рерберга та К. Юона [ 10 квітня 2021 у Wayback Machine.]), де в його стиль та палітру приходить особливий синій тон.
1913 року одружився із київською художницею Вандою Монастирською, яка була музою і життя і творчості митця. Саме їй присвятив він свій, написаний у Боярці, новаторський трактат «Живопис та елементи» (1913—1914).
У 1914 році написав трактат «Живопис та Елементи», у якому розглянув взаємодію Об'єкта, Митця, Картини та Глядача, а також теоретично обґрунтував пошуки художнього авангарду. Вона була написана після поїздки у Фінляндію в 1911 році та була присвячена його дружині. Також разом з Олександрою Екстер організував у Києві мистецьке об'єднання «Кільце».
В 1915 році був переїзд на Кавказ, яка була для художника розчаруванням через відсутність грошей та та малу кількість соціальних інтеракцій, але насичена натхненням для картин. З 1917 року займається педагогічною діяльністю.
1919 — співробітник Всеукраїнського відділу мистецтва Народного комісаріату освіти УРСР, керував оформленням революційних свят у Києві.
1922—1930 — професор Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Серед учнів — Петро Сабадиш.
Помер 3 червня 1930 року. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 1, ряд 10, місце 6), встановлено гранітний пам'ятник.
Творчість ред.
Був одним із чільних представників світового авангарду. Увійшов до історії українського мистецтва як один із фундаторів національного кубофутуризму.
1918 року брав участь у виготовленні ескізів українських грошових знаків.
Автор теорії «якісних ритмів».
Твори ред.
- «Базар» (1914)
- «Львівська вулиця в Києві» (1914)
- «Тюрма» (1914)
- «Пляшки» (1915)
- «Паровоз» (1916)
- «Спогади про Кавказ» (1916)
- «Пилярі» (1927)
- «Київський пейзаж» (1928)
- «Праця малярів» (1929)
Теоретичні праці ред.
«Живопис та елементи» (1914).
Олександр Богомазов був не тільки митцем-новатором, але й теоретиком нового мистецтва. У 1913–1914 роках він написав теоретичний трактат «Живопис та елементи» в якому розглянув:
- Взаємодію та ролі Об'єкта, Митця, Картини та Глядача в художньому творі.
- Взаємодію структурних елементів картини у сприйнятті глядачем — точок, ліній, базових геометричних фігур, кольорів, ритмів тощо.
«Мистецтво — нескінченний ритм, митець — його чутливий резонатор», — казав Олександр Богомазов своїм студентам у Київському Художньому Інституті, професором якого він був у 1922–1930 рр. Свій викладацький досвід Олександр Богомазов використав для написання своєрідного педагогічного подовження свого трактату у 1928 р.
Вшанування пам'яті ред.
Довгий час місцем народження художника вважалось смт Ямпіль. На початку 2020 року сумські ентузіасти Олександр Десятниченко та Костянтин Аленінський знайшли метрику художника, де було вказано, що він народився у с. Янків Ріг (зараз с. Іванівка Охтирського району на Сумщині).
В Боярці існує вулиця Олександра Богомазова.
В серпні 2018 року ім'ям Богомазова названо вулицю на території колишнього заводу ЗІЛ у Москві поруч з вулицями інших художників та архітекторів.
В 2019 році Калинову вулицю в Солом'янському районі міста Києва (мікрорайон Жуляни) перейменовано на вулицю Олександра Богомазова.
Фільми про О.Богомазова ред.
- «Знак божої іскри». Реж. Ігор Недужко. Національна кінематека України. Київнаукфільм. 2001
- В.Соколовський. Д.Горбачов. Український кубофутуризм і О. Богомазов. Серія «Мистецтво світу — внесок України». «Автор — Студія». 2005
Галерея ред.
Примітки ред.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Mudrak M. M. Bohomazov, Oleksandr // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2017. — ISBN 978-1-884446-05-4 — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T009615
- Aleksandr Konstantinovich Bogomazov
- SNAC — 2010.
- Museum of Modern Art online collection
- Державний архів Сумської області. Ф. 745. Оп. 1. Спр. 22. Арк. 368об-369
- . Архів оригіналу за 16 серпня 2016.
Посилання ред.
- Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 36 Про «українського Пікасса» Олександра Богомазова [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- * Дмитро Горбачов. Творчість Олександра Богомазова // Авторська екскурсія «Малевич й Україна». (укр.)
- Н. Г. Ковпаненко. БОГОМАЗОВ Олександр Костянтинович [ 6 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 315. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Дмитро Горбачов. Богомазов — один із найбільших футуристів Європи // Zbruch, 07.04.2016 [ 15 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник[недоступне посилання з червня 2019]
- Олександр Богомазов. Каталог творів. Київ, Гарант, 1991. [ 16 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- «Український Пікассо» Олександр Богомазов (відео)