Медведчук Віктор Володимирович

Ві́ктор Володи́мирович Медведчу́к (нар. 7 серпня 1954(19540807), Почет, Красноярський край) — колишній український проросійський політик, державний та громадський діяч, бізнесмен. Народний депутат України II—IV та IX-го скликань, один з керівників забороненої партії «Опозиційна платформа — За життя».

Медведчук Віктор Володимирович
Медведчук Віктор Володимирович
6-й Глава Адміністрації Президента України
12 червня 2002 — 21 січня 2005
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Володимир Литвин
5-й Перший заступник Голови Верховної Ради України
1 лютого 2000 — 13 грудня 2001
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Адам Мартинюк
Наступник	Геннадій Васильєв
4-й Заступник Голови Верховної Ради України
9 липня 1998 — 1 лютого 2000
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Віктор Мусіяка
Наступник	Степан Гавриш
Народився	7 серпня 1954(1954-08-07) (69 років) Почет, Абанський район, Красноярський край, РРФСР, СРСР
Відомий як	політик, правник, бізнесмен
Країна	СРСР, Росія і Україна
Alma mater	Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Політична партія	ОПЗЖ
Батько	Медведчук Володимир Нестерович
У шлюбі з	Марченко Оксана Михайлівна
Релігія	УПЦ МП
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Почесна відзнака Президента України Заслужений юрист України
Підпис
Медведчук Віктор Володимирович на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
2-го скликання
СДПУ (о)	25 квітня 1997	—	12 травня 1998
3-го скликання
СДПУ (о)	12 травня 1998	—	14 травня 2002
4-го скликання
СДПУ (о)	14 травня 2002	—	20 червня 2002
9-го скликання
ОПЗЖ	29 серпня 2019	—	13 січня 2023
Картка на сайті Верховної Ради України

Перший заступник Голови ВРУ (лютий 2000 — грудень 2001), Голова АП України каденції Леоніда Кучми (2002—2005). Заслужений юрист України, голова ГО Український вибір. Неофіційний власник закритих проросійських пропагандистських телеканалів: Перший незалежний, 112 Україна, ZIK та NewsOne.

В Україні звинувачується за колабораціонізм, українофобні й проросійські погляди, родинні зв'язки з президентом Росії Путіним, а також критикується за недекларування майна. Звинувачують у саботуванні захисту Василя Стуса (був його адвокатом), що посприяло тюремному ув'язненню поета та його смерті в радянському карцері. Прихильник «федеративного устрою» України. Доктор юридичних наук (1997). 10 січня 2023 року був позбавлений громадянства України Володимиром Зеленським. 13 січня 2023 року Верховна Рада, конституційною більшістю позбавила мандата Медведчука.

Життєпис

Народився 7 серпня 1954 року в с. Почет Абанського району Красноярського краю РСФСР у сім'ї службовців.

Батько, Володимир Нестерович Медведчук, народився 5 серпня 1918 року у селі Корнин Житомирської області. Мати, Фаїна Григорівна Гулько, народилася 16 жовтня 1925 року в селі Борщагівка Вінницької області.

Батька, Медведчука Володимира Нестеровича, через фізичні вади (наслідок хвороби туберкульозу кісток у дитячому віці) під час Другої світової війни не взяли до війська. У роки німецької окупації, від квітня 1942-го до листопада 1943 року, він працював у трудовому відділі німецьких окупаційних сил — установі з використання робочої сили, основним завданням якої було виконання завдань німецької адміністрації щодо примусового вивезення на роботу до Німеччини працездатної української молоді. У листопаді 1943 року, після відступу німецьких військ, його заарештовано СМЕРШ, військовою контррозвідкою Народного комісаріату оборони, і засуджено до 8 років ув'язнення і 4 років заслання із формулюванням «за участь в українській націоналістичній діяльності», хоча насправді батько Віктора Медведчука підтримував політику колабораціонізму (співпраці із німецькими окупантами): за його участі було вивезено понад 2 тисячі українців до Німеччини як рабів організації «Arbeitstamt». Історик Дмитро Чобіт схиляється до думки, що Володимира Медведчука працівники НКВС змусили назвати себе членом ОУН під впливом тортур і залякування. Заслання відбував в селищі Почет Красноярського краю.

У середині 60-х років сім'я Медведчуків залишила Сибір і переїхала до с. Корнин Житомирської області. Згодом батьки придбали невеличкий дерев'яний будинок у містечку Борова Фастівського району Київської області, куди й перебралася сім'я. У цьому селищі Віктор Медведчук закінчив восьмирічку, а потім продовжив навчання у середній школі.

1971 року закінчив Борівську середню школу і спробував вступити до Вищої школи міліції. Але не був прийнятий через вади біографії батька.

Трудову діяльність Віктор Медведчук розпочав 22 листопада 1971 року сортувальником 2-го класу цеху експедиції періодичних видань Київського призалізничного поштамту. Від початку 1972 року одночасно став «позаштатним працівником міліції» на станції Мотовилівка.

Влітку 1972 року успішно склав вступні іспити на юридичний факультет КНУ ім. Шевченка, однак за конкурсом не пройшов. Проте 12 вересня 1972 року наказом № 445-у ректора Київського державного університету ім. Т.Шевченка був зарахований до складу студентів на підставі дозволу МВССО УРСР. Причиною чого, на думку Дмитра Чобота, автора біографічної книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука», була «таємна співпраця з міліцією», що підтвердив Верховний Суд України.

Під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці УРСР. 8 листопада 1973 року під час чергування побив разом з іще двома членами оперативного загону неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака.

25 квітня 1974 року за вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В. В. Медведчук, І. Д. Яковенко та С. В. Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу УРСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду.

6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування. Згодом перекваліфіковано в статтю 166 ч. ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання. І, виходячи з позитивних характеристик та участі у підрозділах міліції, добровільних народних дружинах притягнення до кримінальної відповідальності вважалося недоцільним.

24 червня 1975 року наказом ректора КНУ ім. Шевченка Медведчука було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету. 20 травня 1976 року поновлено у складі студентів на підставі розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.

Від середини 1970-х — співробітник КДБ СРСР.

Громадська і політична діяльність

1978—1989 Адвокат Київської міської колегії адвокатів.

У судовому процесі 29 вересня — 2 жовтня 1980 року був адвокатом Василя Стуса. Вимагав для нього найбільшого покарання.

З 1989 року працював завідувачем юридичної консультації Шевченківського району м. Києва (1989—1991). У 1990 році став президентом Спілки адвокатів України. Член правління Спілки адвокатів СРСР від України (1990—1991). З 1991 року президент Міжнародної адвокатської компанії «БіАйЕм».

З 1994 року член Координаційного комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України (1994—1999). Голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України. З 1995 року член Ради роботодавців і товаровиробників при Президенті України (1995—2000). З 1996 року радник Президента України з питань податкової політики (1996—2000).

1997 — вибраний нардепом України другого скликання за Іршавським виборчим округом № 171. Тоді виборча комісія нарахувала 94,16 % голосів «за».

Член Комітету з питань законності і правопорядку (1997—98 рр.), член Координаційної Ради з питань судово-правової реформи при Президенті України (1997—2000 рр.), член Вищої економічної Ради Президента України, член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи.

У 1998 році обраний народним депутатом України третього скликання, заступник Голови Верховної Ради України у 1998—2000 роках. Член Вищої Ради юстиції, член Координаційної ради з питань місцевого самоврядування. Заступник голови Координаційної Ради з питань внутрішньої політики. Очолював ТСК з підготовки і попередньому розгляду проєкту нової редакції Цивільного кодексу України, а також з опрацювання та підготовки до розгляду Верховною Радою України проєкту Господарського (комерційного) кодексу України (1998). З 1999 року голова Національної Ради з питань молодіжної політики при Президенті України.

1 лютого 2000—13 грудня 2001 — перший заступник Голови ВРУ.

З 2001 року член фракції СДПУ(О) (з 14 грудня 2001). З 2002 року народний депутат України четвертого скликання. Голова фракції СДПУ(О) (13 травня 2002 — 12 червня 2002).

У 2002—2005 роках — глава Адміністрації Президента України. Перебуваючи на цій посаді, очолював наглядову раду Президентського, а з 2003 року Національного президентського оркестру.

З 2002 року — голова: Комісії державних нагород та геральдики (з червня 2002 р.); організаційного комітету з проведення Року України в Російській Федерації (з червня 2002 р.).

З 2002 року:

• член Ради національної безпеки і оборони України (з червня 2002 р.),
• керівник робочої групи з підготовки пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади (з червня),
• заступник голови Ради з питань інформаційної політики при Президентові України (з вересня),
• голова комісії з питань забезпечення роботи міжнародних експертів з питань експорту станцій радіоелектронної розвідки «Кольчуга» (з жовтня),
• голова наглядової ради Національного палацу «Україна» (з листопада),
• співголова координаційної ради з підготовки та видання Національного атласу України (з грудня 2002),
• голова Організаційного комітету з проведення Року Російської Федерації в Україні (з грудня).

З 2003 року — голова:

• координаційної ради з питань державної служби при Президентові України (із січня 2003),
• голова організаційного комітету з підготовки та проведення заходів до 150-річчя Східної (Кримської) війни 1853—1856 років (з липня),
• координаційної комісії з питань реконструкції автомобільної дороги Київ-Одеса на ділянці від Жашкова до Червонознам'янки (з липня),
• організаційного комітету з підготовки та проведення заходів, присвячених 150-річчю від дня народження Івана Франка (з вересня).

З лютого 2004 року — голова Наглядової ради Національної академії державного управління при Президентові України. З 2008 — голова наглядової ради громадської організації «Центр Правова Держава».

У липні 2012 року Медведчук надав на розгляд до Конституційної Асамблеї України проект закону «Про всеукраїнський референдум», який передбачав суттєве спрощення процедури організації всеукраїнського та місцевих референдумів, а також низку неконституційних положень, які потенційно закладали ризики неправомірної зміни конституційного ладу та узурпації влади через маніпулювання процедурою такого референдуму.

6 жовтня 2020 року обговорив при особистій зустрічі із Путіним постачання з Росії антикоронавірусної російської вакцини «Супутник Ві».

Після повномаштабного вторнення

12 квітня 2022 року Служба безпеки України затримала Віктора Медведчука при спробі втечі з України.

21 вересня 2022 року, в ході повномасштабної війни Росії проти України, в рамках обміну військовополоненими Віктора Медведчука передали російській стороні в обмін на українських захисників Маріуполя, зокрема, бійців полку «Азов».

Відповідно до Указу Президента України у січні 2023 року був позбавлений українського громадянства.

В червні 2023 року за даними реєстру юридичних осіб РФ було зареєстровано, громадський рух "Региональное общественное движение «За развитие гражданского общества „Другая Украина“» за адресою в Москві, Арбат, провулок Кемарницький, 9. Головою виконкому став колишній український журналіст Денис Жарких, а Медведчук очолив раду організації.Організація також заявила права на товарні знаки «Настоящая Украина», «Голос другой Украины» та «Другая Украина».

Юридична діяльність

1978 року врешті закінчив юридичний факультет КНУ ім. Шевченка і був скерований на роботу адвокатом Київської міської колегії адвокатів. В ній потрапив у групу «підібраних» адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі справи. Серед особливо резонансних, у яких В.Медведчук брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.

Справа Юрія Литвина

Юрій Литвин отримав 3 роки позбавлення волі у колонії суворого режиму. І в останньому слові так оцінив захист з боку Медведчука: «Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець — це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей „інакодумаючих“…».

Справа Василя Стуса

Див. також: Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

Адвокатом Василя Стуса Медведчука затвердили, незважаючи на численні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Стуса Євген Сверстюк згадував: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і не цікавиться його справою. І Стус відмовився від цього адвоката». Сам Медведчук наполягав, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: «Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у СРСР і не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок» (цит. з офіційного сайту Медведчука).

Про методи захисту, які використовував Медведчук, свідчить «Хроника текущих событий»: «Адвокат у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи у 1979—1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму; крім того, він переніс тяжку операцію шлунка. Після промови адвоката засідання суду було перервано. 2 жовтня засідання почалося прямо з читання вироку (таким чином, у Стуса було вкрадене належне йому за законом „останнє слово“)».

Суд засудив Василя Стуса до максимального покарання — 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Загинув Стус 4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму.

У 2016 році, до 25-ї річниці незалежності України, адвокати Роман Титикало та Ілля Костін підготували «правовий аналіз судової справи дисидента 35 років потому». Серед іншого, вони з'ясували, що «Визнаючи в суді вину свого підзахисного Стуса (при запереченні вини самим підзахисним), адвокат Медведчук порушив свій професійний обов'язок, фактично відмовився від захисту Стуса, чим грубо порушив право останнього на захист у суді».

Справа Миколи Кунцевича

У 1985 році Медведчука призначають захищати дисидента Миколу Кунцевича, і після того, як прокурор вимагав підсудному 3 роки позбавлення волі, адвокат у слові захисту заявив:

Я повністю згоден з товаришем прокурором щодо міри покарання. Але, за незрозумілими для мене причинами, товариш прокурор забув про те, що підсудний ще не відбув один рік та дев'ять місяців із попереднього терміну. Вважаю, що необхідно додати цей термін до нового покарання. Оригінальний текст (рос.) Я полностью согласен с товарищем прокурором, в отношении меры наказания. Но товарищ прокурор, по непонятным мне причинам забыл о том, что у подсудимого не отбыто один год и девять месяцев из предыдущего срока наказания. Считаю что необходимо этот срок присовокупить к новому наказанию.»

Суд урахував це прохання.

Справа Віктора Брюханова

Від послуг адвоката спочатку хотів відмовитися і Брюханов, який згодом теж сказав, що його «ніхто не захищав»: «Процес був закритим. Всередину пускали лише журналістів. Я спочатку відмовлявся від адвоката, бо розумів, що справа вирішена завчасно, але згодом дружина мене умовила… Суддя Верховного Суду виніс той вирок, який від нього вимагали. Гадаю, якби для мене знайшли „розстрільну“ статтю, то й розстріляли б. Але не знайшли».

Міжнародна адвокатська компанія «Бі. Ай. Ем»

1992 року Медведчук створив адвокатську компанію «Бі. Ай. Ем», співзасновниками якої були також Григорій Суркіс, його молодший брат Ігор, Валентин Згурський, Юрій Карпенко, Богдан Губський, Юрій Лях. Серед основних напрямків діяльності фірми, за твердженнями Дмитра Чобота, було сприяння відкриттю закордонних валютних рахунків, реєстрації підприємств у офшорних зонах та набуттю нерухомості у закордонних країнах.

Позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю

24 травня 2023 року Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області позбавила Віктора Медведчука права займатися адвокатською діяльністю.

Законотворча діяльність

За час роботи протягом 2-4 скликань у ВРУ народний депутат Медведчук підготував і вніс на розгляд Верховної Ради України низку проєктів законів та постанов.

Зокрема:

• Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про адвокатуру» (03.06.97)
• Про політичну опозицію у Верховній Раді України [ 28 грудня 2016 у Wayback Machine.] (28.02.2000)
• Про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції» (01.03.2000)
• Про направлення до КСУ проєкту закону про внесення змін до КУ за результатами референдуму [ 28 грудня 2016 у Wayback Machine.]" (28.04.2000);
• Про внесення змін та доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (18.06.2001);
• Проєкт Судового кодексу України (24.04.2001).

2001 року Медведчук вніс до ВРУ законопроєкт «Про державний (фінансовий) контроль за декларуванням доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та їх витратами». Він передбачав механізм публічного контролю за доходами та видатками таких осіб для запобігання корупції. Передбачалось, що треба декларувати не лише доходи, а й боргові та кредитні зобов'язання і права майнового характеру. Законопроєкт не було прийнято.

Жовтень 2002—січень 2005 — глава Адміністрації Президента України, брав участь у роботі Комісії з опрацювання законопроєктів про внесення змін до Конституції України та виборчих законів.

Один з авторів конституційної реформи 2004 року, що передбачала зміну конституції і перехід до парламентсько-президентської республіки.

Доктор юридичних наук (1997), академік Національної академії правових наук України (2000), академік Міжнародної Слов'янської академії, дійсний член Академії економічних наук (1998), заслужений юрист України (з 1992 року), професор (2001).

Партійна діяльність

• З 1993 року— член Партії прав людини.
• У 1994 р. — разом з іншими членами ППЛ — увійшов до складу СДПУ.
• З 1995 року Член Центральної Ради партії СДПУ, а згодом СДПУ(О) (1995-98 рр.).
• Голова комісії з питань правової реформи СДПУ (1995-96 рр.).
• Член Політбюро (до 1998 р. — Правління) СДПУ(О) з січня 1995 р.
• У 1996—1998 рр. — заступник голови СДПУ(О).
• У 1998—2007 рр. — голова СДПУ(о).
• Делегат І-ІІ з'їздів Партії прав людини, ІХ-ХХ з'їздів СДПУ(О).

4 липня 2007 року Верховний Суд України ухвалив рішення, визнавши, що оскаржені Медведчуком фрагменти книги «Нарцис» відповідають дійсності. Рішення збіглося в часі з проведенням з'їзду Партії регіонів наступного дня, де відбувалося голосування за виборчий список кандидатів у депутати, де за попередніми даними мав фігурувати Медведчук (при тому, що інші вагомі члени СДПУ(о) Шуфрич та Папієв таки перейшли до Партії регіонів). Експерти твердили, що входження до списку регіоналів Віктора Медведчука, який за кілька днів залишив посаду лідера соціал-демократів, може стати початком повернення його у велику політику. Але Медведчука не виявилося в списках, що пізніше пояснила член політради Партії регіонів Ганна Герман. Вона вважає, що робота в парламенті не цікавить колишнього голову СДПУ(О), і він «має намір зосередити свої зусилля на своїй професійній діяльності».

2 липня 2009 року Окружний адміністративний суд Києва повністю задовольнив позов Медведчука до Ющенка. Суд визнав протиправною та незаконною бездіяльність глави держави в питанні проголошення всеукраїнського референдуму щодо вступу України в НАТО та її участі в Єдиному економічному просторі разом з Росією, Казахстаном та Білоруссю, а також зобов'язав президента проголосити відповідний референдум шляхом видання указу.

13 січня 2023 року Верховна Рада України позбавила мандатів Віктора Медведчука, та ще чотирьох нардепів від забороненої партії ОПЗЖ, за втрату громадянства України.

Заяви та погляди

У 90-х та на початку 2000-х:

У своїй монографії «Сучасна українська національна ідея і питання державотворення», написаній у 1996 році, Медведчук стверджував:

• «майже 75 років населенню України, як і всього колишнього СРСР, прищеплювали штучні уявлення про шляхи до кращого життя, національний, соціальний та культурний розвиток»
• «У народі, передусім серед сільського населення, українська мова завжди була основною; навіть за радянських часів найбільш рішучі представники української інтелігенції, у тому числі й відомі політичні діячі, постійно робили спроби розширити застосування української мови у суспільному житті. Одне слово, боротьба за мову йшла весь час, і це робить честь представникам української інтелігенції»
• «тоталітарні режими використовують жупел націоналізму спеціально для того, щоб розпорошити єдність народу та проводити усім відому політику „розділяй та володарюй“… Стосовно України, то одним із прикладів такої розправи над українською інтелігенцією може служити процес 1930 р. над учасниками тзв. „Спілки визволення України“, за яким до різних мір покарання було засуджено 45 осіб… Саме під гаслом боротьби з націоналізмом вживалися й інші карні заходи українською радянською владою проти усіх сил, які у різні часи боролися за незалежність України та свободу українського народу»
• наголошував на повній незалежності України від Росії у державницькому та політичному плані
• критикував радянське минуле, як штучне та вороже українцям
• позитивно оцінив політичну систему у США.

Журналісти громадського руху «Чесно» припускають, що за написанням обсягу монографії насправді стояв Юрій Римаренко. На думку журналістів, головною ціллю монографії була або дискредитація українського патріотичного руху (Медведчук місцями посилається на псевдонауковців, роботу яких російська пропаганда використовувала саме з цією метою), або ж послідовне пристосуванство до системи, яка в 90-х давала Медведчуку вигоду у вигляді кар'єрного росту та політичних ресурсів.

• Наприкінці 90-х та на початку 2000-х написав декілька статей для газети «Дзеркало тижня», в яких стверджував:
  • «Оцінюючи минуле, ми приходимо до висновку, що того романтичного соціалізму, про який мріяли пригнічені, як суспільного ладу, по суті, не було, тому що в реальності перемогла лівокомуністична версія радикальної перебудови суспільства, пружиною якої стало революційне нетерпіння, що ґрунтується на примітивному уявленні про рівність»
  • «Абсолютна більшість політиків — вихованці колишньої політичної системи і за своїм характером залишаються більшовиками: так само нетерпимі до інакомислення, так само люблять руйнувати „дощенту“, таврувати і дискредитувати, рватися до влади за будь-яку ціну»
  • «Росія дуже мало підходить на роль жертви „ненаситного“ українського експансіонізму»
  • «Ми щиро любимо воїстину братський російський народ, з яким так багато разом прожито та пережито, але при цьому ми вважаємо, що неприпустимо поетизувати імперську політику російської самодержавності по відношенню до України»
  • назвав ратифікацію договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією «початком нової, багатообіцяючої епохи в житті Росії та України»
  • критикував статтю Костянтина Затуліна та Олександра Севастянова «Российско-украинский договор: обман века» за українофобію та історичне невігластво, в тому числі ігнорування жорстоких репресивних заходів російського царського режиму щодо української державності
  • критикував та засуджував російські політичні та історичні претензії на Крим, в тому числі заявляв, що «Ми дуже далеко зайшли б, якби нащадки колишніх завойовників, спираючись на територіальні придбання та втрати минулого, розпочали новий переділ кордонів. Розробившись з Україною, російські „патріоти“ могли б зайнятися проблемами „одвічно російської“ Аляски. Втім, Крим довелося б віддати Туреччині»
  • «Ми дійсно два найближчі народи, які, до відома надто радикальних націонал-патріотів, ніколи не піднімуть руку один на одного»
• В серпні 2000 року в одній з програмних статей стверджував, що:
  • «Я належу як раз до тієї групи українських політиків, яка завжди орієнтувалась на європейські цінності, європейський досвід»
  • «успіх наших реформ неможливий, якщо ми будемо їх проводити поза контекстом загальноєвропейських тенденцій та змін, якщо ми будемо забувати, что Європа — це наш спільний дім, і що втеча з радянської комунальної квартири не означає, що ми не повинні прагнути до загальноєвропейської комфортабельної цивілізованої та єдиної будівлі»
  • «Я глибоко переконаний, що практично всі секрети подолання нашої кризи потрібно шукати в Європі»
• В серпні 2001 в ефірі львівського телеканалу заявив, що з 1998 року працює над законопроєктом про ОУН-УПА та підтримує реабілітацію представників цих організацій.

Леонід Кравчук стверджує, що публічна позиція Медведчука почала змінюватися після обрання першим заступником Голови Верховної Ради, за яким послідувало призначення на посаду голови Адміністрації Президента України.

З 2000-х по сьогоднішній день:

• 2001 року заявив, буцімто з усіх існуючих в Україні православних юрисдикцій єдиною законною та канонічною є російська церква УПЦ МП.
• Веде пропаганду за приєднання України до Митного союзу із Росією, витрачаючи на це значні кошти.
• В 2003 році заявив, що буде головним лобістом інтересів Росії в Україні.
• На Президентських виборах 2004 року підтримав Віктора Януковича.
• У червні 2005 року заявив, що розцінює Дмитра Корчинського «як істинного борця за свободу і демократію в Україні».
• В листопаді 2005 стверджував: «Ми не є прихильниками федералізації. Ось на зустрічах тут, у Криму, мені ставили питання: Вікторе Володимировичу, треба піти шляхом федералізації. Коли я починаю запитувати: скажіть, я в цій галузі фахівець, а що вам дасть федералізація? Ось люди десь почули, про це багато говориться. Я хочу поставити запитання і тим, хто підтримує цю думку: що зміниться?»
• Заявляв, що «реабілітація воїнів УПА не повинна відбутися. Ніколи воїни УПА не мають бути прирівняні до ветеранів. Так як це — різні речі. Категорично проти цього виступаю і буду виступати в майбутньому»
• З початку 2010-х проштовхував ідею федералізації України як «єдині ліки від розколу країни» (при цьому низка фахівців та політиків застережувала, що федералізація України буде мати зворотній ефект)
• В 2013 році стверджував, що «На жаль, так вийшло, що влада та опозиція об'єдналися в тзв. європейському виборі. Я вважаю, як і більша половина населення України, що це неправильно, що наш вектор економічної інтеграції повинен бути східним — Митний союз»
• З 2014 року неодноразово заявляв, що не вважає росію агресором, а війну на Донбасі назвав «протистоянням громадян однієї частини країни стосовно іншої»
• У лютому 2019 в програмі «Мага» на телеканалі «112» сказав: «Я особисто прихильник федеративного устрою, завжди ним був і залишусь, бо вважаю, що федеративний устрій — це єдині ліки від розпаду нашої країни». Через два роки у ефірі пропагандистського каналу «Russia Today» знову заявив: «Я завжди виступав та виступаю за те, що Україна має затвердити федеративний устрій».
• У червні 2019 року заявив, що негативно ставиться до більшості українців і йому все одно що вони до нього негативно ставляться.
• У січні 2023 написав статтю в пропагандистському виданні «Известия», в якому:
  • неодноразово звинувачував Захід в російському вторгенні в Україну
  • заявляв, що «Росія опинилась перед необхідністю не тільки захищати свої економічні інтереси, але і міжнародну честь та гідність»
  • погрожував ядерною війною у випадку, якщо Європа продовжуватиме допомагати Україні у протистоянні з російською агресією
  • стверджував, що Росія завжди діяла «розумно і чесно», та що «СРСР, а потім РФ ставили за мету не перемогу в Холодній війні, а вихід із військового протистояння Сходу і Заходу, який міг закінчитися ядерною катастрофою»

Євромайдан

Активісти Євромайдану вважають, що одним з замовників розбійного нападу на журналістку Тетяну Чорновол міг бути саме Віктор Медведчук. Активісти Євромайдану організували автопробіг до будинку Віктора Медведчука, щоб оголосити йому свій протест. Активісти акції називали Віктора Медведчука «лялькарем» та безпосередньо пов'язували його ім'я із усіма кривавими подіями на Євромайдані — Силовий розгін Євромайдану в Києві 30 листопада, побиття людей під час подій біля Адміністрації Президента 1 грудня та Штурм Євромайдану 11 грудня 2013 р. Проте до учасників акції ніхто не вийшов й вони вишикувалися вздовж паркану і просто в нього стукали. Частина пікетувальників насідала на ворота, від чого ті зламалися.

На такі дії учасників акції Віктор Медведчук відреагував того ж дня, назвавши це вандалізмом і висловив свою готовність до війни:

Їм (опозиційним лідерам) хочеться воювати? Я воювати вмію. У нас достатньо сил і можливостей, щоб відстояти наші погляди і переконання.

У відповідь Медведчуку було зазначено, що він незаконно заволодів дачними будинками у Пущі-Водиці, на місці яких збудував свій маєток. Про цей факт свідчить заява Михайла Чечетова, який на час незаконної приватизації дачних будинків Медведчуком у 2004 р. обіймав посаду голови Фонду держмайна. У своїй заяві до ДСБЕЗ МВС України від 25 серпня 2005 р. Михайло Чечетов засвідчує, що він

під адміністративним і психологічним тиском Голови Адміністрації Президента України Медведчука В.В., будучи неправомочною особою, здійснив незаконну приватизацію державного майна — дачних житлових будиночків N15 і N38 будинку відпочинку «Пуща-Водиця» Адміністрації Президента України на користь ЗАТ футбольний клуб «Динамо Київ».

Віктор Медведчук був одним із акціонерів ФК «Динамо».

Того ж дня Медведчук намагався спростувати цю інформацію, а його адвокат почав вимагати від Української правди опублікувати спростування. Проте Віктор Медведчук не надав документів, які підтверджують правдивість його слів, тому газета стверджує, що не може спростувати цю опубліковану інформацію.

Санкції

Країни, де Медведчук під санкціями

Українські

В лютому 2021 року на Медведчука, його дружини Оксани Марченко, його соратника Тараса Козака та його дружини було введено санкції РНБО за продаж нафтопродуктів терористичним організаціям Л/ДНР. Іншим рішенням РНБО дало доручення повернути до державної власності так звану «трубу Медведчука», нафтопродуктопровід «Самара — Західний напрямок». Територією України проходить 1433 км трубопроводу, яким володіють білоруський бізнесмен Микола Воробей і громадянин Німеччини Анатолій Шефер (через компанію «ПрикарпатЗахідтранс»).

Міжнародні

17 березня 2014 року США ввели персональні санкції проти переліку осіб, які загрожують миру, безпеці, стабільності, суверенітету та територіальній цілісності України, та за підрив демократичних інститутів і процесів в Україні. У цьому списку осіб знаходиться і Віктор Медведчук. Він звинувачується урядом США в наданні суттєвої фінансової, матеріальної та технологічної підтримки Януковичу, і в тому, що він є одним із лідерів організації Український вибір, члени якої займаються діями чи політикою, які підривають демократичні процеси або установи в Україні та загрожують миру, безпеці, стабільності, суверенітету та територіальній цілісності України.

10 червня 2023 року Медведчук був доданий до санкційного списку Австралії.

Розслідування діяльності

Співпраця з терористичними організаціями і посередництво

23 червня 2014 року, відповідно до звіту ОБСЄ, представляв на переговорах терористичні організації ДНР і ЛНР. Офіційний представник України інформацію щодо ролі Медведчука в переговорному процесі коментувати відмовився.

З перших днів війни з Росією Медведчук неодноразово заявляв про своє бажання врегулювати цей конфлікт мирним шляхом, почати «широкий діалог між Києвом і Донбасом» без згадки про ініціатора військових дій — Російську Федерацію.

З травня 2014 року Медведчук і Нестор Шуфрич вели переговори з представниками терористичних організацій ЛНР і ДНР щодо припинення ними військових дій на Донбасі. В результаті вдалося досягти угоди про «початок діалогу» між Тристоронньою контактною групою (до якої входять представники ОБСЄ, України та Росії) і ДНР з ЛНР.

23 і 27 червня було домовлено про запровадження режиму припинення вогню, який за фактом неодноразово порушувався терористами і тому фактично заважав ЗСУ звільняти території і оборонятись.

У червні 2014 року федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель запропонувала призначити Медведчука посередником для забезпечення діяльності Тристоронньої контактної групи.

З 20 грудня 2014 року Медведчук займається питанням обміну заручниками, що утримуються терористами, із полоненими терористами, затриманими українськими військовими. За розпорядженням керівництва СБУ Медведчука призначено спецпредставником для переговорів щодо врегулювання ситуації в зоні АТО в Мінську.

З травня 2015 року входить до складу в рамках підгрупи з гуманітарних питань Тристоронньої групи здійснює обмін полоненими. Спільно з місією Червоного Хреста в Україні займається пошуком зниклих осіб. З грудня 2014 року до початку листопада 2016 року терористами було звільнено 403 особи.

Звинувачення в посяганні на територіальну цілісність України

18 липня 2017 року в Криму таємно зустрічався з президентом Росії Володимиром Путіним та обговорював питання, зміст яких недоступний широкій громадськості України.

У березні 2018 року пов'язані з ним особи були затримані за Справою Рубана — Савченко.

На початку 2019 року стало відомо, що Медведчука було внесено до бази сайту «Миротворець».

У березні 2020 року зустрічався із президентом РФ Путіним. 6 жовтня у Ново-Огарьово 2020 року зустрівся із Путіним. «Дуже раді, що в Україні є такі політичні сили, які чесно і відкрито висловлюють свою позицію. Росія — за вибудовування російсько-українських відносин», — сказав президент РФ.

Нафтовидобування і нафтопереробка у Росії

Докладніше: #Цикл_розслідувань_про_Медведчука

Відповідно до спільного розслідування програми «Схеми» та OCCRP Віктор Медведчук, його дружина Оксана Марченко, Тарас Козак та його дружина Наталія Лавренюк у лютому 2014 року за безцінь під час захоплення Криму отримали під контроль «Новошахтинський нафтопереробний завод» у Ростовській області. За викуп 42 % акцій підприємства родини Медведчука і Козака заплатили лише 40 тисяч доларів. Також під їхній контроль за одну тисячу доларів відійшла компанія «НЗНП Трейд» з ліцензією на видобуток нафти у Гавриківському родовищі (Ханти-Мансійський автономний округ) із запасом нафти у майже 137 мільйонів тонн.

За даними журналістів програми «Схеми» дизпаливо, вироблене на «Новошахтинському нафтопереробному заводі», постачалося в анексований Росією Крим та США попри те, що Медведчук на той час уже перебував під санкціями Сполучених штатів.

Після введення санкцій РНБОУ щодо «Новошахтинського нафтопереробного заводу» родина Медведчука позбулася цього бізнесу, однак залишила контроль над Гавриківським родовищем.

Підозра у державній зраді

11 травня 2021 року Медведчуку разом із його партнером Тарасом Козаком було видано підозру у державній зраді. Сам Медведчук на сайті своєї партії заявив, що це «політична розправа за принципову позицію» і що не має законних підстав для запобіжного заходу, щодо нього. 13 травня йому було присуджено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту замість взяття під варту, як пропонувалося прокурором. 21 травня 2021 року Київський апеляційний суд переглянув апеляцію, залишивши рішення про домашній арешт у силі.

9 липня 2021 року, Печерський суд оголосив про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до 7 вересня, 2 вересня запобіжний захід було продовжено на два місяці.

11 жовтня 2021 року Медведчук отримав клопотання про арешт із заставою на 1 млрд гривень, до цього йому було вручено підозру в державній зраді і пособництві тероризму.

26 лютого 2022 року Генпрокуратура доручила Нацполіції перевірити наявність Медведчука за адресою, де він перебував під домашнім арештом, однак там його не знайшли. 27 лютого генеральний прокурор Венедиктова заявила, що він втік із Києва, порушивши правила домашнього арешту.

За даними Центру протидії корупції Медведчук втік з території України, скориставшись допомогою заступника голови Офісу Президента України Олега Татарова.

16 березня було заарештовано яхту Royal Romance, вартістю $200 млн, 11 квітня її було передано Агентству з розшуку та менеджменту активів (АРМА).

12 квітня Медвечука було затримано у ході спецоперації СБУ. Прессекретар президента РФ Пєсков заявив, що піддає сумніву цей факт.

16 квітня Личаківський суд Львова арештував Медведчука без права внесення застави. Також ДБР інкримінувало незаконний експорт нафтопродуктів які впродовж 2017—2018 років компанія зі сфери впливу Медведчука вивозила залізничним та автотранспортом будучи позначеним як непідакцизний газовий конденсат. Попередня оцінка недоотриманих коштів склала 7,8 млн грн. 22 червня Личаківський суд Львова заарештував майно Медведчука. Того ж дня арешт Медведчука було продовжено до 9 серпня.

Плівки Медведчука (2021)

У травні-червні 2021 року журналістами-розслідувачами з проєкту Bihus.info було опубліковано серію з трьох ведіорозслідувань «Плівки Медведчука», які ставили на меті перевірку стосунків Медведчука із Порошенком, Путіним та проросійськими бойовиками. Журналісти написали, що отримали з неназваних джерел записи телефонних розмов Медведчука за 2014—2018 роки, які вони проаналізували. Сам Медведчук жодним чином не відреагував на дане розслідування.

У записах людина із голосом, який журналісти назвали голосом Медведчука, веде переговори з російськими і проросійськими діячами про важливі суспільно-політичні питання України. Згаданий у описі записів тодішній президент Порошенко у жодному з записів не фігурує, однак Медведчук на нього регулярно посилається в своїх розмовах.

Монополізація ринку природного газу

У лютому 2017 року журналісти телепрограми «Схеми» виявили, що СБУ заблокувала роботу 16 традиційних компаній-імпортерів зрідженого газу в Україні через причетність до терористичних організацій на Сході України. Натомість на ринок ввійшли чотири нові компанії «Глуско Україна», «Креатив Трейдинг», Wexler Global LP (Британія) і Gikka Limited (Британські Виргінські острова), що пов'язані з кумом Путіна Медведчуком.

Спектр висловлювань

• Володимир Путін: У Медведчука є свої власні переконання. Я вважаю, що він український націоналіст. Хоч йому і не подобається таке визначення, він вважає себе освіченим патріотом України.
• Вахтанг Кіпіані: Медведчук — це ворог моєї країни, вбивця і минулого, і майбутнього.

Рівень довіри

Результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, яке було проведене з 25 червня по 7 липня 2019 року показала, що Медведчук викликав негативні емоції у 55,8 % опитаних, 19 % респондентів відповіли, що ставляться до нього позитивно, 18,5 % — нейтрально.

Сам Медведчук сказав, що негативно ставиться до більшості українців, тож не бачить необхідності міняти, додавши, що нібито 60 % українців вважають Росію агресором, тоді як він думає інакше.

Нагороди

• 1992 — Заслужений юрист України
• 1996 — Почесна відзнака Президента України
• 1998 — орден «За заслуги» II ступеня
• 2000 — орден «За заслуги» І ступеня — повний кавалер ордена «За заслуги»
• 2004 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня

Особисте життя

• Оксана Марченко (нар. 28 квітня 1973) — третя дружина (з 2003) і мати сина (нар. 1997) від іншого та спільної доньки. Телеведуча.
• Дарина Медведчук (нар. травня 2004) — донька. Похресниця Володимира Путіна і Світлани Медвєдєвої. 19 років.  Таким чином, Віктор Медведчук є кумом президента Росії Володимира Путіна.

Охорона

У Медведчука особиста охорона складається із десятків охоронців, його, як правило, супроводжують охоронці на кількох авто. Віктор Чорний з охоронної компанії «Шторм», охороняла Медведчука, який став депутатом від ОПЗЖ 2019 року, під номером 27. Фірму очолив полковник міліції Іван Бойченко, а Чорний його взяв собі у помічники. Із 26 помічників Чорного — 5 охоронців Медведчука (працівники СБУ і міліції). Серед помічників Медведчука 13 працювали в елітному підрозділі Національної поліції України — Управління поліції охорони з фізичної безпеки у місті Києві.

Заради проїзду кортежу Медведчука до його маєтку у Києві, його охорона блокує вулицю.

Навесні 2019 року озброєна охорона Медведчука 4 години утримувала знімальну групу Бігуса. Пізніше до охоронців приєдналися журналісти NewsOne та 112, які приїхали на авто охоронної фірми «Шторм». Журналістів із Bihus.Info відпустили тільки після приїзду трьох екіпажів поліції та слідчо-оперативної групи.

7 листопада 2017 року невідомі напали біля аеропорту «Київ» на знімальну групу програми «Схеми: корупція в деталях». Прокуратура Києва почала за цим фактом кримінальне провадження. У цій справі одному із охоронців Віктора Медведчука вручили підозру.

На Трухановому острові Медведчук незаконно захопив 11000 м² території на березі рекреаційної зони. Там розташувалася тренувальна база охоронної фірми «Шторм».

Статки

У травні 2021 року уперше увійшов до списку 100 найбагатших українців за версією українського Forbes. Видання оцінило його статки в 620 мільйонів доларів. Медведчук посів 12-те місце в списку. За даними Forbes, він заробив гроші як підприємець у сферах енергетики, металургії, нерухомого майна та медіа.

Власник яхти Royal Romance і AZIMUT BENETTI SPA, AZIMUT 43^[en] (600 тис. євро, 2007) та літака Dassault Falcon 900EX (P4-GEM). Також користується іншим літаком Gulfstream G650 (вартість від 70 млн дол) із серійним номером T7GEM. За даними Bihus.info Медведчук володіє або регулярно користується 5 літаками. 3 з цих літаків встигли перегнати до містечка Санкт-Галлен (Швейцарія). Дві офшорні фірми, що були власниками двох літаків належать дружині Ігоря Кушніра — президента будівельного холдингу «Київміськбуд» і екснардепу і бізнесмену Віталію Хомутинніку. 13 березня був у Пущі-Водиці знайдено «золотий вагон» Віктора Медведчука, всередині якого були чашки із винаходом герба росії, та інші предмети розкоші.

Компанії

Медведчук із Марченко прямо або опосередковано володіє більше 100 компаній. Серед них: українські, російські та офшорні (Кіпр, Маршаллові Острови, Британські Віргінські Острови, Північна Ірландія, Беліз, Аруба, Мальта, Сент-Кіттс і Невіс).

Нафтопровід

Медведчук свого часу заволодів державним нафтопроводом «Самара-Західний напрямок». Фірма-власник нафтопроводу «Інтернешнл Трейдінг Партнерс» — співвласник українського «Прикарпатзахідтрансу» — зареєстрована у Санкт-Галлені, Швейцарія.

Акції

Акціонерне товариство «Інвестиційні пропозиції» (Москва) на 50 млн дол. Акції в декларації номінально записані на Марченко.

На Марченко прийшли дивіденди із кіпрської компанії Tumillon Investments LTD в сумі 258 млн дол.

Вклади

• 24325 рублів в білоруському банку ЗАТ «АБСОЛЮТБАНК»
• 850033 євро в білоруському банку ЗАТ «АБСОЛЮТБАНК»
• 4 012 487 євро в білоруському банку ЗАТ «АБСОЛЮТБАНК» (на Марченко)
• 1 800 000 євро готівкою.

Антикваріат

• Тільки книг XVIII століття 1040 одиниць, серед них книги Російської імперії. Чимало книг релігійної тематики: фрагмент Біблії Гутенберга 1455 року, кілька Євангелій XV і XVI століть. Оригінали Пушкіна, Гоголя та «Чигиринський Кобзар» Т. Шевченка 1844 року.
• Колекція книг ХІХ століття у кількості 3811 одиниць.
• Колекція книг ХХ століття у кількості 2959 одиниці.
• Колекція картин російських художників у кількості 110 одиниць.
• Колекція картин українських художників у кількості 201 одиниця.
• Колекція ікон XVIII — ХІХ століття у кількості 115 одиниць.
• Набір канделябрів Faberge у кількості 4 одиниць.

Годинники

Сім'я володіє значною кількістю елітних годинників, запонок із коштовним камінням, ювелірні прикраси та інших предметів розкоші:

• Rolex (8 шт);
• Breguet (5 шт);
• Vacheron Constantin (7 шт);
• Parmigiani (2 шт);
• Dolce & Gabbana (3 шт);
• Patek Philippe (2 шт);
• Franck Muller;
• Hublot (2 шт);
• Cartier (2 шт);
• Bovet;
• Chanel;
• Corum;
• Ulysse Nardin;
• Chopard;
• de Grisogono (2 шт);
• Girard Perregaux;
• Harry Winston;
• Audemars Piguet;
• Gucci;
• Jaquet Dros.

Килими

10 килимів із Італії та 14 із Ірану.

Елітні сукні та інший одяг

Елітніх суконь дуже багато, найбільше Dolce and Gabbana — 34 одиниць та Dior — 14 одиниць, крім того ще десятки суконь від інших відомих кутурьє. Шкіряних брендованих сумок також десятки штук. Дуже багато пальт та шуб.

Автопарк

• BMW 760i
• BMW 750Li
• Mercedes-Benz GL 550
• Mercedes-Benz G 55 AMG
• Mercedes-Benz S 500 4 MATIC (2013)
• Mercedes-Benz S 500 4 MATIC (2014)
• Toyota Land Cruiser 200 (2014)
• Toyota Land Cruiser 200 (2015)
• Renault Duster (2018)
• Range Rover (2010)
• Mercedes-Maybach S650 (2019)
• Mercedes-Benz S 500 (2002)
• Mercedes-Benz S 500 (2007)
• Mercedes-Benz S 600 (2017)
• Bentley Continental GT (2011)
• Mercedes-Benz Vito 116 CDI (2015)
• Range Rover 4.2 (2007)
• Lexus LX 570 2014
• BMW X5 (2019)

Половина автопарку записана на дружину Оксану Марченко.

Маєтки

Має кілька маєтків, найбільші і найвідоміші у Жденієво Закарпатської області (60 км від Ужгорода) та в Києві. Під'їзди до маєтку Медведчука охороняє охорона, дорога перекрита і пускають лише місцевих жителів. У Києві Медведчуку належать десятки елітних квартир у новобудовах.

Під час карантину 2020 року й заборони на авіапольоти (в Україні діяли тільки два аеропорти — Бориспіль та Львівський для екстренних випадків) Медведчук 16 разів порушував заборону і літав своїм приватним літаком із сім'єю із Києва до Ужгорода.

Земельні ділянки

Сім'я має багато земельних ділянок. Найбільші знаходяться в Києві та селі Юрів. Ділянки в Києві записав на дружину.

Власність у Криму

Медведчук із сім'єю та охоронцями відпочиває у Криму, де має чимало нерухомості (Оползневе біля Ялти). Там же він зустрічався із Путіним.

Див. також

• Клан Путіна
• Козак Тарас Романович
• Нісан Мойсеєв
• Прикарпатзахідтранс
• Glusco
• Задушене відродження
• Русифікація України
• Етноцид

Примітки

1. https://ria.ru/20220722/medvedchuk-1804277666.html
2. https://www.president.gov.ua/en/news/vilnij-svit-maye-vse-neobhidne-shob-zupiniti-rosijsku-agresi-80305
3. https://www.rudenko.kiev.ua/persons/medvedchuk
4. «Карма дожене». Медведчук — колаборант і ворог, якого потрібно знищити — Кошкіна. nv.ua (укр.). Процитовано 12 січня 2023. 
5. Журналісти зібрали активи Медведчука, що не потрапили в його декларацію. Bihus.Info. 16 вересня 2020. Процитовано 23 вересня 2020. 
6. . nv.ua. Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 липня 2019. 
7. . 24 Канал. Архів оригіналу за 15 липня 2019. Процитовано 12 липня 2019. 
8. . ТаблоID. Архів оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 12 липня 2019. 
9. . 5 канал (укр.). Архів оригіналу за 2 січня 2021. Процитовано 22 лютого 2021. 
10. . www.pravda.com.ua. Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 22 лютого 2021. 
11. . Українська Правда. 10 січня 2023. Архів оригіналу за 11 січня 2023. Процитовано 11 січня 2023. 
12. {Верховна Рада України позбавила мандата Медведчука. Коммерсантъ (рос.). 13 січня 2023. Процитовано 13 січня 2023. 
13. Дмитро Чобіт. З ранньої біографії [ 27 вересня 2007 у Wayback Machine.] // Нарцис або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука. / Післямова Є. Сверстюка. — Київ — Броди: «Просвіта». — 2001.
14. . Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 30 червня 2013. 
15. Дмитро Чобіт. Кримінальний доброволець [ 27 вересня 2007 у Wayback Machine.] // Нарцис або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука. / Післямова Є. Сверстюка. — Київ — Броди: «Просвіта». — 2001.
16. Список внутрішньої агентури КДБ УРСР
17. Вахтанг Кіпіані (4 вересня 2003). АдвоКАТИ й ЖЕРТВА. Українська Правда. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 25 січня 2010. 
18. . Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 3 жовтня 2005. 
19. . courier.com.ua. Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 1 лютого 2017. 
20. . Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2020. 
21. Медведчук запропонував свій варіант змін до Конституції; Український тиждень, 26 липня 2012.
22. Всеукраїнський референдум: історія; Олександр Марусяк, Центр політико-правових реформ, 6 грудня 2021.
23. Володимир Цвіль. Остання революція: Майдан проти «Газпрому». — К.: «Києво-Могилянська академія», 2021. — с. 160.
24. . lenta.ru. Архів оригіналу за 9 жовтня 2020. Процитовано 6 жовтня 2020. 
25. Медведчука затримали під час "багаторівневої спецоперації". Що відомо. BBC News Україна (укр.). Процитовано 28 липня 2023. 
26. СБУ затримала Медведчука не в Києві — Арестович. 
27. Медведчука і росіян обміняли на 215 азовців та інших українських полонених. Що відомо. BBC News Україна (укр.). Процитовано 20 грудня 2022. 
28. Україна повернула з російського полону 215 військових. Москві віддали Медведчука – Єрмак. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 20 грудня 2022. 
29. Не останні такі рішення, — Зеленський про позбавлення громадянства Медведчука і компанії. 10.01.2023, 22:10
30. Зеленський позбавив громадянства Медведчука, Деркача, Кузьміна та Козака: « Це не останні такі рішення». 10.01.2023, 22:17
31. Зеленський припинив громадянства України Деркача, Козака, Кузьміна і Медведчука. 10.01.2022
32. Савчук, Максим (28 липня 2023). «Другую Украину» в Росії зареєстрували офіційно. Її очолили Медведчук і Жарких. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 28 липня 2023. 
33. У РФ офіційно зареєстрували організацію «Другая Украина» — її створив Медведчук. Громадське радіо (укр.). 28 липня 2023. Процитовано 28 липня 2023. 
34. Юрій Литвин. Останнє слово підсудного.— Сучасність.— 1981.— Ч. 1 (241).— С. 119.
35. . Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 3 жовтня 2005. 
36. «Хроника текущих событий», № 58, Москва, Самвидав, 1980. — С.74—78
37. Стус без шансу на захист: ведмежа послуга Медведчука [ 13 січня 2021 у Wayback Machine.], 23 серпня 2016, Українська Правда
38. . Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 2 вересня 2019. 
39. Інтерв'ю Брюханова — «Факти», 18 жовтня 2000
40. Медведчука позбавили права займатись адвокатською діяльністю. Українська правда (укр.). Процитовано 29 травня 2023. 
41. . Архів оригіналу за 28 грудня 2016. 
42. . Архів оригіналу за 28 грудня 2016. 
43. . Архів оригіналу за 29 грудня 2016. 
44. . zakon3.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 28 грудня 2016. 
45. Верховний суд визнав, що КДБ довіряло Медведчуку Правда про Медведчука [ 16 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Корреспондент.net, 03.08.2007
46. Медведчук, Шуфрич та Папієв в'їдуть в Раду на плечах Януковича? [ 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Expres.ua, 27.07.2007.
47. http://www.bbc.co.uk/ukrainian/domestic/story/2007/07/070731_regions_list_ak.shtml Партія регіонів узгодила список на вибори
48. http://iplus.com.ua/bin/article.php?article_id=3944 [ 28 вересня 2007 у Wayback Machine.] Медведчук більше не голова СДПУ(о)
49. http://www.unian.net/ukr/news/news-206320.html Чому в списку Партії регіонів немає Медведчука
50. . Архів оригіналу за 12 липня 2009. Процитовано 9 липня 2009. 
51. Рада позбавила мандатів Медведчука та ще чотирьох нардепів – DW – 13.01.2023. dw.com (укр.). Процитовано 13 січня 2023. 
52. Мустафа Найєм. Виктор Медведчук: предательство собственных идей [ 17 лютого 2022 у Wayback Machine.] Українська правда, 23.08.2013
53. . pravda.com.ua. Архів оригіналу за 28 липня 2021. Процитовано 20 липня 2021. 
54. . day.kyiv.ua. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 7 листопада 2021. 
55. . pravda.com.ua. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 20 липня 2021. 
56. УКРАИНА И РОССИЯ: «ДЕЛИМИТАЦИЯ» ОТНОШЕНИЙ. zn.ua. Процитовано 28 січня 2023. 
57. В ПОИСКАХ НОВЫХ РУБЕЖЕЙ. zn.ua. Процитовано 28 січня 2023. 
58. . news.liga.net. Архів оригіналу за 17 лютого 2022. Процитовано 17 лютого 2022. 
59. . Українська Правда. Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
60. Кравчук розказав, коли у Медведчука почали змінюватися погляди. tsn.ua. Процитовано 28 січня 2023. 
61. Інформаційний вісник. Під загальною редакцією В. Анісімова. Випуск № 4-6. К.: Прес-служба УПЦ, 2002. — с. 58
62. У рамках передвиборчої кампанії по виборах Президента України 2014 року рекламні білборди з відповідним текстом розміщені по всій Україні.^{[джерело?]}
63. Кризис Виктора Медведчука или сюрприз, который избиратели могут найти в списке Партии регионов.. day.kyiv.ua. Процитовано 17 вересня 2022. 
64. . pravda.com.ua. Архів оригіналу за 28 липня 2021. Процитовано 28 липня 2021. 
65. . День (газета). Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
66. Медведчук: Ющенко сам нацькував на себе Корчинського [ 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] // ІА «Вголос», 22.06.2005.
67. . maidan.org.ua. Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022. 
68. Навіщо Україні федералізація від кума Путіна. unian.ua. Процитовано 27 січня 2023. 
69. Загроза федералізації України за моделлю РФ зараз найбільша за всю історію незалежності - Клімкін. ukrinform.ua. Процитовано 27 січня 2023. 
70. Факти, які ми повинні знати про федерацію та децентралізацію. decentralization.gov.ua. Процитовано 27 січня 2023. 
71. Кучма називає тему федералізації загрозою суверенітету України. pravda.com.ua. Процитовано 27 січня 2023. 
72. Передачі повноважень місцевому самоврядуванню недостатньо у протидії федералізації - нардеп. unn.com.ua. Процитовано 27 січня 2023. 
73. Єжи Марек Новаковський: Є загроза, що Захід погодить федералізацію України, що спровокує часткову її окупацію Росією. espreso.tv. Процитовано 27 січня 2023. 
74. Федералізація – сценарій розриву України, написаний у Кремлі – експерти. radiosvoboda.org. Процитовано 27 січня 2023. 
75. Медведчук про початок війни на Донбасі: Я не вважаю Росію агресором. pravda.com.ua. Процитовано 27 січня 2023. 
76. Медведчук заявил, что не считает Россию агрессором. nv.ua. Процитовано 27 січня 2023. 
77. Медведчук снова заявил, что Россия - не агрессор, и привел никому неизвестную статистику. nv.ua. Процитовано 27 січня 2023. 
78. . youtube.com. Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022. 
79. . https://ukr.lb.ua/. Лівий берег. 19 червня 2019. Архів оригіналу за 19 червня 2019. Процитовано 19 червня 2019. 
80. Медведчук: в войне виноват Запад, Украине лучше быть "ещё одной РФ". radiosvoboda.org. Процитовано 28 січня 2023. 
81. Медведчук написав статтю про Україну: погрожує, що війна перекинеться на інші країни Європи. pravda.com.ua. Процитовано 28 січня 2023. 
82. Замовником нападу на Чорновол міг бути Медведчук і ще дехто [ 5 січня 2014 у Wayback Machine.] Українська правда, 28 грудня 2013 р.
83. Автомайдан приїхав до Медведчука і зламав йому паркан [ 29 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Українська правда, 29 грудня 2013 р.
84. Медведчук — Майдану: Хочете воювати? Я вмію [ 29 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Українська правда, 29 грудня 2013 р.
85. Медведчука просять розповісти про приватизацію під свій палац [ 29 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Українська правда, 30 грудня 2013 р.
86. Медведчук заперечує незаконну приватизацію [ 5 січня 2014 у Wayback Machine.] Українська правда, 30 грудня 2013 р.
87. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 19 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021. 
88. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021. 
89. . Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 21 лютого 2021. Процитовано 21 лютого 2021. 
90. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 лютого 2021. Процитовано 21 лютого 2021. 
91. . Архів оригіналу за березень 18, 2014. Процитовано березень 18, 2014. 
92. Issuance of a new Ukraine-related Executive Order; Ukraine-related Designations | Office of Foreign Assets Control. ofac.treasury.gov (англ.). Процитовано 28 липня 2023. 
93. Australia and sanctions. 
94. . Архів оригіналу за 27 червня 2014. Процитовано 24 червня 2014. 
95. Медведчук и Шуфрич не представляли Украину на переговорах з терористами — Чалый [ 3 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
96. . http://www.unian.net/. 25.06.2014. Архів оригіналу за 13 січня 2017. 
97. . 112.ua. 23.06.2014. Архів оригіналу за 13 січня 2017. 
98. . http://www.segodnya.ua/. 27.06.2014. Архів оригіналу за 13 січня 2017. 
99. . zik.ua (ua). Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 23 січня 2017. 
100. . http://zn.ua/. 25.06.2014. Архів оригіналу за 16 січня 2017. 
101. . ipress.ua. 31.01.2015. Архів оригіналу за 13 січня 2017. 
102. . ua.112.ua. 20.06.2016. Архів оригіналу за 13 січня 2017. 
103. . Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 25 серпня 2017. 
104. . Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 25 серпня 2017. 
105. . https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 9 березня 2018. Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 
106. Олег Романчук (21 березня 2018). . https://www.pravda.com.ua/. Українська правда. Архів оригіналу за 25 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018. 
107. . https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 9 березня 2018. Архів оригіналу за 25 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018. 
108. Медведчука внесли в черный список "Миротворца". Дім Новин (ru-RU). Процитовано 10 лютого 2019. ^{[недоступне посилання]}
109. . lenta.ru. Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 6 жовтня 2020. 
110. Savchuk (RFE/RL), Liubomyra Remazhevska and Maksym. The Sweetheart Oil Deal Funding Ukraine’s Top Pro-Kremlin Politician. OCCRP (англ.). Процитовано 12 вересня 2022. 
111. Медведчук та Козак у дні захоплення Криму отримали під контроль великий нафтовий бізнес у Росії за безцінь – «Схеми». Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 вересня 2022. 
112. Нафта для куми Путіна Марченко. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 вересня 2022. 
113. Російські гроші, українська політика. Хто і як допоміг Віктору Медведчуку відновити свій вплив в Україні? (розслідування). Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 вересня 2022. 
114. Завод дружини Медведчука постачає дизпаливо в Крим - "Схеми". www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 12 вересня 2022. 
115. Войтюк, Тетяна (3 вересня 2020). Російський завод Медведчука постачає в США нафтопродукти — "Схеми". Суспільне | Новини (uk-UA). Процитовано 12 вересня 2022. 
116. Медведчук уже не контролює Новошахтинський завод і танкери в Росії, але залишив нафтове родовище. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 вересня 2022. 
117. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 12 травня 2021. 
118. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 12 травня 2021. 
119. . Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 10 липня 2021. Процитовано 10 липня 2021. 
120. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 18 травня 2021. 
121. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 18 травня 2021. 
122. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 21 травня 2021. 
123. . radiosvoboda.org (укр.). Радіо Свобода. 21 травня 2021. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 21 травня 2021. 
124. . Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 10 липня 2021. Процитовано 10 липня 2021. 
125. . 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 2 вересня 2021. Процитовано 2 вересня 2021. 
126. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021. 
127. https://24tv.ua/medvedchuk-vtik-pid-areshtu-zn_n1882110 [ 27 лютого 2022 у Wayback Machine.] Медведчук втік з-під домашнього арешту. 27.02.2022, 15:08
128. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 7 квітня 2022. 
129. ВТЕЧА МЕДВЕДЧУКА: КУМУ ПУТІНА ДОПОМІГ ВИЇХАТИ З УКРАЇНИ ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ОП ТАТАРОВ — ЦПК [ 8 квітня 2022 у Wayback Machine.], 5 канал, 06.04.2022
130. . Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 8 квітня 2022. 
131. . Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 8 квітня 2022. 
132. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 8 квітня 2022. 
133. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022. 
134. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022. 
135. . Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022. 
136. . Архів оригіналу за 17 квітня 2022. Процитовано 17 квітня 2022. 
137. . Архів оригіналу за 16 квітня 2022. Процитовано 17 квітня 2022. 
138. . Архів оригіналу за 17 квітня 2022. Процитовано 17 квітня 2022. 
139. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 22 червня 2022. Процитовано 22 червня 2022. 
140. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 22 червня 2022. Процитовано 22 червня 2022. 
141. (uk-UA). Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 24 червня 2021. 
142. (англ.). Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 24 червня 2021. 
143. . BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 4 лютого 2022. Процитовано 24 червня 2021. 
144. Деятельность традиционных 16 импортеров сжиженного газа заблокирована СБУ [ 4 березня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
145. Путін назвав Медведчука «українським націоналістом» [ 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Євген Кізілов, Українська правда, четвер, 15 червня 2017, 13:27
146. Журналісти масово залишають телеканал ZIK через зміну власника [ 9 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня, 14 червня 2019, 23:46; Вахтанг Кіпіані [ 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.], facebook, п'ятниця, 14 червня 2019, 17:49
147. . Архів оригіналу за 10 липня 2019. Процитовано 10 липня 2019. 
148. . Архів оригіналу за 20 червня 2019. Процитовано 10 липня 2019. 
149. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 4 листопада 2010. 
150. Указ Президента України від 22 серпня 1996 року № 753/96 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
151. Указ Президента України від 7 жовтня 1998 року № 1116/98 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
152. Указ Президента України від 7 серпня 2004 року № 874/2004 «Про нагородження В. Медведчука орденом князя Ярослава Мудрого»
153. . Gazeta.ua. 12 листопада 2007. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 грудня 2015. 
154. Ірина Салій, Юрій Ніколов (16 жовтня 2015). Путін не рятує Медведчука від судів. Наші гроші. Процитовано 4 січня 2016. 
155. Медведчук і Марченко помінялися місцями [ 5 січня 2014 у Wayback Machine.] — ТаблоID, 11.11.2007.
156. Охоронці під куполом: як «чорні чоловічки» зі «Шторму» стали помічниками депутатів Чорного і Медведчука [ 8 лютого 2021 у Wayback Machine.], Радіо Свобода, 5 жовтня 2019
157. Заради кортежів Медведчука блокують дорогу його ж охоронці, Бігус, 17 Вересня 2019
158. Охорона Медведчука тримала журналістів у лісі перед камерами 112 і NewsOne [ 12 квітня 2021 у Wayback Machine.], УП, 21 березня 2019
159. Охорона Медведчука перешкоджала журналістам «Схем» під час зйомки весілля сина Марченко [ 20 лютого 2022 у Wayback Machine.], Детектор медіа, 23 жовтня 2020
160. ЯК ОХОРОНЦІ МЕДВЕДЧУКА ОБЛАШТУВАЛИ НА ТРУХАНОВОМУ ОСТРОВІ ТРЕНУВАЛЬНУ БАЗУ — РОЗСЛІДУВАННЯ [ 29 грудня 2019 у Wayback Machine.], 5 канал, 16.09.2019
161. . forbes.ua (рос.). 6 травня 2021. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 7 травня 2021. 
162. . Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 7 травня 2021. 
163. . Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 29 серпня 2018. 
164. 24.05.2020, Декларація Медведчука Віктора Володимировича [ 1 березня 2021 у Wayback Machine.], ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ
165. . Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 29 серпня 2018. 
166. Літаку Медведчука під час карантину дозволили 16 разів літати між Києвом і Ужгородом в умовах «закритого неба» — «Схеми» [ 23 квітня 2021 у Wayback Machine.], Радіо Свобода, 25 червня 2020
167. «Літаки Медведчука» незадовго до накладення санкцій перегнали до Швейцарії, Денис Бігус, 25 Лютого 2021
168. . delo.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 30 березня 2022. 
169. У Медведчука в Україні десятки квартир і кілька розкішних маєтків — ЗМІ [ 27 січня 2021 у Wayback Machine.], УП, 30 червня 2016
170. Санкції Медведчуку: все, що ви хочете знати [ 24 лютого 2021 у Wayback Machine.], youtube.com, Feb 21, 2021
171. Суркіси, Козак та нардеп від «Слуги народу». «Схеми» з'ясували, хто відвідував свято Медведчука ЗМІ [ 13 квітня 2021 у Wayback Machine.], Суспільне, Ярослав Прищепа, 22 жовтня 2020

Література

• Л. В. Губерський. Медведчук Віктор Володимирович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• Медведчук Віктор Володимирович // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 266. — ISBN 978-966-937-233-8.

Посилання

• Медведчук Віктор Володимирович // Центр «Миротворець»
• Медведчук Віктор Володимирович // Реєстр держZрадників
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [ 24 липня 2020 у Wayback Machine.]
• АдвоКАТИ й ЖЕРТВА [ 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• «Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?» [ 6 квітня 2012 у Wayback Machine.] Вахтанг Кіпіані // Історична правда, 03 квітня 2012
• . https://zik.ua/. ZIK. 5 січня 2018. Архів оригіналу за 6 січня 2018. Процитовано 23 березня 2018. 
• На Хмельниччині затримали піарника Медведчука, який закликав до «поділу» України