Михайло Леонідович Лозинський (рос. Лозинский, Михаил Леонидович, 8 (20) липня 1886, Гатчина — 31 січня 1955, Ленінград) — російський та радянський перекладач, поліглот та поет.
| Лозинський Михайло Леонідович | |
|---|---|
| Лозинський Михаил Леонидович | |
| Михайло Леонідович | |
| Ім'я при народженні | Михаил Леонидович |
| Народився | 8 (20) липня 1886 Гатчина, Російська імперія |
| Помер | 31 січня 1955 (68 років) Ленінград, СРСР |
| Поховання | Літераторські мостки |
| Громадянство | Російська імперія→ СРСР |
| Національність | росіянин |
| Діяльність | поет, перекладач |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет |
| Мова творів | італійська і російська |
| Роки активності | 1912-1954 |
| Magnum opus | переклади Шекспіра, Мольєра |
| Батько | Q16671960? |
| У шлюбі з | Tatyana Shapirovad |
| Діти | Nataliya Mikhailovna Lozinskayad |
| Нагороди | |
| | |
| Лозинський Михайло Леонідович у Вікісховищі |
Життєпис ред.
Родина ред.
Родина Лозинських походить з Поділля, Західної України. Прізвище походить від українського слова лоза, а його представники були православним дворянським родом з невеликими статками. Аби відрізнятися від інших Лозинських, мали місцеве прізвисько — Діжа-Лозинські. Чому саме Діжа, відомостей не збереглося.
Батько — Лозинський Леонід Якович, закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького імператорського університету, був відомим адвокатом у Петербурзі, завдяки чому матеріальний стан родини потроху стабілізувався. Був пристрасним бібліофілом, заохочував вивчення європейських мов у родині. Для синів виписував журнал — німецькою, для дочки — французькою. Молодший брат Михайла Григорій Леонідович теж став перекладачем, знав старофранцузьку і сучасну французьку, фінську, шведську, португальську, арабську мови. Мати — Анна Іванівна, емігрувала у Францію після більшовицького перевороту, похована разом з молодшим сином Григорієм на цвинтарі Сен-Женевьєв де Буа під Парижем.
Мав трьох дітей — Михайла, Григорія, Єлизавету.
Навчання ред.
Михайло Леонідович закінчив 1-шу петербурзьку гімназію з золотою медаллю. Після закінчення гімназії жив у Німеччині, слухав лекції.в Берлінському університеті. Але базову освіту отримав у Петербурзькому університеті (юридичний факультет). Юристом не став, натомість ще п'ять років навчався на історико-філологічному факультеті.
Серед знайомих Михайла Леонідовича — відомі представники петербурзької літератури:
- Мандельштам Осип Емільович
- Анна Ахматова та інші.
Служба в бібліотеці. Видавнича активність ред.
Бібліофільські зацікавлення Михайла Леонідовича привели його до видавничої праці та служби в бібліотеці. З 1914 по 1937 рр. він — працівник Публічної Бібліотеки (нині Російська національна бібліотека) в Петербурзі. Михайло Леонідович був зберігачем бібліотеки французького письменника Вольтера.
У 1912 році Михайло Леонідович організував видавництво «Гіперборей», де друкували свої твори представники літературного напряму, відомого як акмеїзм.
Видавництво «Петрополіс» ред.
Трохи пізніше (у 1918 році) молодший брат Григорій Леонідович теж заснував видавництво — «Петрополіс», що зробило значний внесок у видавничу справу та літературу. Видавництво працювало в 1918—1922 роках, а потім було перенесене до Берліна, де існувало до переломного 1933 року. 15-річний ювілей видавництва прийшовся на фашистське підпалення Рейхстагу в Берліні. Видавництво перенесли до Брюсселя і воно припинило свою діяльність лише за умов фашистської окупації міста у 1940 р.
Видавництво «Всесвітня література» ред.
У 1918 році з ініціативи письменника М. Горького було засноване видавництво «Всесвітня література». Визнаний більшовиками за письменника № 1, М. Горький ставив за мету знайомити нового, небуржуазного читача зі зразками літератури Європи, Америки, Сходу в нових і науково обґрунтованих перекладах. Видавництво мало владну підтримку і до нього залучили найкращих на той час письменників та філологів, що не емігрували з країни. У видавництві працювали:
- Блок Олександр Олександрович
- брати Лозинські
- Замятін Євген Іванович
- Чуковський Корній Іванович та інші.
Шляхи братів ред.
Шляхи братів сильно розійшлися після еміграції молодшого Григорія. Він стане професором старофранцузької мови в університеті Сорбонна і житиме в Парижі.
Михайло залишився в Петрограді, хоча отримав запрошення на працю у Францію в Страссбурзький університет, і поринув у перекладацьку діяльність в СРСР.
Лозинський Михайло Леонідович помер у Ленінграді, його поховано на цвинтарі Літераторські мостки.
Зразки перекладів ред.
- Шекспір — «Гамлет», «Річард ІІІ», «Дванадцята ніч», «Макбет», «Отелло», «Сон у літню ніч»
- Лопе де Вега — «Валенсіанська удова», «Фуенте Овехуна»
- Хуан Руїс де Аларкон — «Сумнівна правда»
- Тірсо де Моліна — «Дон Хіль»
- Данте Аліг'єрі — «Божественна комедія»
- Бенвенуто Челліні — «Життєпис. написаний ним»
- Габріеле д'Анунціо — «Пізанелла»
- Мольєр — «Тартюф»
- П'єр Корнель — «Сід»
- Проспер Меріме — «Кармен»
- Ромен Роллан — «Кола Брюньон»
Нагороди та премії ред.
- Сталінська премія 1-го ступеня (1946 р.);
- Орден «Знак Пошани».
Див. також ред.
Примітки ред.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Джерела ред.
- Томашевский Б. Мастер перевода // Искусство и жизнь. — 1940. — № 8.(рос.)
- Эткинд Е. Искусство переводчика // Иностранная литература. — 1956. — № 3.(рос.)
- Карп И. Преображение. О переводе поэзии // Звезда. — 1966. — № 4.(рос.)
- Ивановский И. О двух мастерах // Север. — 1969. — № 6.(рос.)
- Я, петербуржец. Переписка А. А. Блока и М. Л. Лозинского. Предисловие, публикация и комментарии А. Лаврова и Р. Тименчика // Литературное обозрение. — 1986. — № 7. (рос.)