Лисець — селище міського типу Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
| смт Лисець | ||
|---|---|---|
| ||
| Країна | Україна | |
| Область | Івано-Франківська область | |
| Район | Івано-Франківський район | |
| Рада | Лисецька селищна рада | |
| Код КАТОТТГ: | ||
| Основні дані | ||
| Засноване | 1652 | |
| Площа | 5.03 км² | |
| Населення | ▲ 2914 осіб (2019) | |
| Густота | 590 осіб/км² | |
| Поштовий індекс | 77455 | |
| Телефонний код | +380 3436 | |
| Географічні координати | 48°52′18″ пн. ш. 24°36′17″ сх. д. / 48.87167° пн. ш. 24.60472° сх. д.Координати: 48°52′18″ пн. ш. 24°36′17″ сх. д. / 48.87167° пн. ш. 24.60472° сх. д. | |
| Водойма | Бистриця Солотвинська | |
| Відстань | ||
| Найближча залізнична станція: | Івано-Франківськ | |
| До станції: | 10 км | |
| До райцентру: | ||
| - автошляхами: | 12 км | |
| До обл. центру: | ||
| - автошляхами: | 9 км | |
| Селищна влада | ||
| Адреса | 77455, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, смт. Лисець, вул. Січових Стрільців, 55 | |
| Голова селищної ради | Лущак Анатолій Романович | |
| Карта | ||
Лисець | ||
Лисець | ||
| Лисець у Вікісховищі |
Історія Редагувати
У 1446 р. Ян Кола Старший (пом. 1472) взяв участь в розподілі маєтностей батька Яна Кола (пом. 1438) і як наслідок Далеїв та Лисець відійшли у спільне володіння Яном Кола середнім «Ярославом» та Яном Кола молодшим.
У 1474 р. село Лисець згадується як Lysecz в Актах Земських (том XII) як власність галицького каштеляна Якуба Бучацького гербу Абданк (Habdank).
Королівська люстрація 1565 року в селі зафіксувала 3 власників стад худоби: Михайло, Демко і Федір.
У податковому реєстрі 1515 року в селі Lyszecz документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 11 ланів (близько 275 га) оброблюваної землі.
Відоме як село Мочар з 1628 року, Лисець з 1652 року.
У січні 1792 р. Катажина Коссаковська з Потоцьких продала Антонію Протазію Потоцькому маєток у Лисці.
Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок ґміни Лисєц та постерунку поліції.
Після радянської анексії західноукраїнських земель з 17 січня 1940 р. до 31 грудня 1962 р. Лисець був районним центром.
25 листопада 1944 р. сотня УПА «Змії» (командир Павло Вацик «Прут») взяла штурмом райцентр і знищили окупаційні установи.
Населення Редагувати
Мова Редагувати
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,24% |
| російська | 0,65% |
| інші | 0,11% |
Релігія Редагувати
Чудотворна ікона («образ») Пресвятої Богородиці з Лисця Редагувати
Ще півсторіччя тому у Лисці вирувало активне життя. Населення містечка було багатонаціональним, різних конфесій. Поруч з українцями дружно жили поляки, вірмени (оселилися тут на початку XVII століття). Тоді вірмени вибудували в Лисці свій дерев'яний храм, 1883 року разом із місцевими римо-католиками перебудували його на кам'яний. Унікальність нового лисецького храму полягала в тому, що в ньому одночасно проводили богослужіння парафіяни латинської і вірменської релігійних християнських конфесій, священиком переважно був етнічний вірменин, тому що міг справляти літургію за латинським і східним вірменським обрядом вірменською мовою. Найпримітнішою та найвизначнішою пам'яткою храму був Чудодійний образ Пресвятої Богородиці з Лисцю, написаний, за словами вірменського львівського архиєпископа Якуба Стефана Августиновича (1751—1783 рр.), капеланом Колумбом у XVI столітті зі стародавньої ікони Божої матері Вірменської, що тривалий час зберігалася у вірменському катедральному соборі Кам'янця-Подільського. Ця ікона у ХІІІ столітті була привезена з Константинополя або з Вірменії, в 30-ті роки XX століття, коли було знищено собор ікона зникла. За переказами, Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці з Лисця була дуже шанована представниками усіх християнських конфесій, яких можна було часто зустріти біля чудодійної ікони. За свідченнями очевидців, вірменська ікона багатьом допомогла позбутися хвороб. Опис чудодійної Лисецької ікони з'явився давно, про неї ще у середині XIX століття згадував історик-краєзнавець Садок Баронч. Після примусового виселення (депортації) польської, вірменської і частково української частки населення та закриття галицьких храмів почалося нищення й викрадення церковного майна. 1945 року о. Йозеф Могеровський (останній повоєнний канонік, помер 1950 р. у польському місті Гливице) зняв з іконостаса в лисецькому храмі Чудотворний образ Пресвятої Богородиці, який мав золоту корону, сріблу сукню і разом із частиною депортованих парафіян вивіз до Польщі. Цей чудотворний образ є зараз у вірменській церкві св. Трійці польського міста Гливіце. 1946 р. у храмі сталася велика пожежа, у якому живцем згоріли люди. Тоді ж було спалено церковний іконостас. Після цього тут було влаштовано рентген-кабінет, а в 1961 році в костелі зробили кінотеатр. Лише за часи Незалежності України храм повернули парафіянам. Про Чудотворну ікону з Лисця ще відомо, що 3 вересня 1989 року у Гливіце відбувся обряд коронації чудотворного образа освяченого Папою Римським Іваном Павлом ІІ.
Храми Редагувати
Фундатором римо-католицького костелу був дідич Станиславова шляхтич Анджей Потоцький.
Відомі люди Редагувати
Народилися Редагувати
- Амвросій Андрохович — український педагог, історик, доктор філософії (1909), дійсний член НТШ (1923).
- Федір Пилипів — український футболіст, гравець у футзал, майстер спорту міжнародного класу. Один з тих, хто провів найбільше ігор, та найрезультативніших гравців збірної України з футзалу.
- Самуель Кирило Стефанович — католицький архієпископ львівський вірменського обряду.
Пов'язані з Лисцем Редагувати
- Антін Андрохович — український церковний та громадський діяч, настоятель греко-католицької парафії в Лисці в 1878-1899 рр.
- Михайло Припхан (03.09.1891, с. Пасічна — 1947) — педагог, січовий стрілець, четар УГА, похований в селищі.
- Михайло Яцків — український письменник, діяч «Молодої музи», закінчив у селищі початкову школу.
Дідичі Редагувати
- Катажина Коссаковська з Потоцьких
- Антоній Протазій Потоцький — київський воєвода.
Примітки Редагувати
- Boniecki A. Herbarz polski [ 29 липня 2018 у Wayback Machine.]… — Cz. 1. — T. 10. — S. 344.
- Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.355, № 3623 (лат.)
- Грушевський М. Жерела до істориї України-Руси [ 11 липня 2021 у Wayback Machine.] — Львів, НТШ, 1895. — Т. І. — С. 72.
- Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- Zielińska Z. Potocki Antoni Prot (Antoni Protazy Jacek) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — t. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 133—136. (пол.)
- . Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017.
- Łysiec 1… — S. 860.
Джерела Редагувати
- Barącz S. Łysiec // Rys dziejów ormiańskich [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]. — Tarnopol, 1869. — S. 154—156. (пол.)
- Łysiec 1.) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 860. (пол.) — S. 860. (пол.)
- Łysiec 2.) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 860. (пол.) — S. 860—861. (пол.)
- Нариси історії Лисця [ 4 березня 2017 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
- Облікова картка[недоступне посилання з квітня 2019]
- Лисець на Jewish History [ 22 вересня 2012 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |