Лазещи́на — село в Ясінянській селищній громаді, Рахівського району, Закарпатської області, що в Україні.
| село Лазещина | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Закарпатська область |
| Район | Рахівський район |
| Громада | Ясінянська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA21060070030094589 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1947 |
| Населення | 4174 |
| Площа | 10,780 км² |
| Густота населення | 390 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 90633 |
| Телефонний код | +380 3132 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°16′09″ пн. ш. 24°25′07″ сх. д. / 48.26917° пн. ш. 24.41861° сх. д.Координати: 48°16′09″ пн. ш. 24°25′07″ сх. д. / 48.26917° пн. ш. 24.41861° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 706 м |
| Водойми | р. Лазещина |
| Найближча залізнична станція | Лазещина |
| Відстань до залізничної станції | 1 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | с. Лазещина, 928 |
| Карта | |
Лазещина | |
Лазещина | |
| Мапа | |
| Лазещина у Вікісховищі |
Географія Редагувати
Розташоване на річці Лазещина під горою Петрос, на трасі Рахів — Яремча, на східній околиці смт Ясіня. Останнє село Закарпаття, коли їхати на Івано-Франківщину чи Буковину, або перше село Закарпаття, коли заїжджати з боку Івано-Франківщини.
Із села є прямий вихід до гори Говерла та Петрос. На південно-східній околиці села струмок Студений впадає у річку Лазещину. На південному сході від села струмок Форесок впадає у Лазещину.
Населення — близько 4 200 осіб.
Формальною датою заснування села називають 1947 рік, хоча воно існувало й раніше. У селі є етнографічний музей.
Взимку в Лазещині можна кататися на лижах (є лижна траса довжиною 500 м; перепад висот — 80 м; 1 бугельний витяг на 350 м; аварійно-рятувальний пункт).
Неподалік гірськолижні курорти: Ясіня (3,7 км), Яблуниця (9,7 км), Драгобрат (18,3 км), Буковель (20,6 км), Ворохта (25,7 км), Рахів (34,8 км), Яремче (40 км).
Мобільне покриття: Київстар, Vodafone.
Історія Редагувати
Вперше згадується у 1785—1786 роках як Lasiscsi. Пізніше назви змінювалися: 1789 — Inferior Lazescsina, Inferior Lazestsina, Superior Lazescsina, Superior Lazestsina, 1808 — Lozuscsena, Lozusscena, 1828 — Lazestyina, 1838 — Lazestyina, 1882 — Lázes, 1892—1898 — Lazescsina, 1907—1913 — Mezőhát, 1925 — Lazeščina, 1930 — Lazeština, 1944 — Mezőhát, Лазещина, 1983 — Лазещина.
У Лазещині не раз бував з своїми опришками Олекса Довбуш. У жовтні 1914 року через Лазещину було здійснено прорив російських військ.
Присілки Редагувати
Об'єднання навколишніх гірських селищ в адміністративну одиницю Лазещина відбулось 15 квітня 1967 року рішенням облвиконкому Закарпатської області № 155.
Бубні
Перші згадки про місцину в історичних документах відносять до ХІХ століття.
Дебря
Перші згадки відносять до другої половини ХІХ століття.
Плитоватий
Перші згадки відносять до другої половини ХІХ століття. У присілку стоїть друга з двох закарпатських хрещатих гуцульських церков — Церква Преображення Господнього (1780 року). Цей стиль ще називають північногуцульським або центральним.
Стебний-Сідорин
У 1724 році поблизу селища в урочищі Стебний зведено греблю і шлюзи для лісосплаву.
Найменування селища в різні роки: 1828 — Sztebnyi (Nagy 200), 1838 — Sztebni (Schem. 57), 1851 — Sztebnyi (Fényes 4: 161), 1892 — Sztebna (Hnt.), 1898 — Sztebnya (Hnt.), 1907 — Dombhát (Hnt.), 1918 — Dombhát (Hnt.), 1944 — Dombhát, Стебна (Hnt.), 1983 — Стебний, Стебный (ZO).
Студений
Найменування селища в різні роки: 1828 — Sztudena (Nagy 200), 1838 — Sztudena (Schem. 57), 1896 — Sztudena (ComMarmUg. 129), 1910 — Studena (uo.), 1930: Studená (uo.), 1967 — Студеный (ZO).
Зимір
Перша згадка у другій половині ХІХ століття. Зимір названий на честь струмка Зимир, правого притоку річки Лазещина.
У кінці XIX століття за типовим проєктом було збудовано залізничну станцію Зимир. У 2013 році будинок Укрзалізниці було відчужено у приватну власність та перебудовано під житловий будинок. Тепер станція офіційно називається «зупинний пункт Лазещина», а для пасажирів збудовано павільйон.
Населення Редагувати
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3582 особи, з яких 1670 чоловіків та 1912 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 4163 особи.
Мова Редагувати
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,38 % |
| російська | 0,31 % |
| угорська | 0,12 % |
| молдовська | 0,05 % |
| білоруська | 0,02 % |
| гагаузька | 0,02 % |
Релігійні об'єкти Редагувати
Церква Преображення Господнього (1780) Редагувати
У селі стоїть друга з двох закарпатських хрещатих гуцульських церков. Цей стиль ще називають північногуцульським або центральним.
П'ять зрубів церкви утворені перетином двох прямокутників, що у плані мають майже рівнораменний хрест. Чотири рамена вкриті двосхилими дахами з маленькими шатровими главками. Центральний зруб переходить у восьмистінний барабан, вкритий стрімким восьмисхилим шатром. Усередині нава перекрита шатровим зрубом, а інші зруби — плоским перекриттям. Церква має троє дверей.
Збережено різьблені речі 1782—1785 років. За однією версією церкву збудовано із смерекових брусів у 1780 р. в селі Яблуниця теперішньої Івано-Франківської області, а взимку 1871 р. її перевезено на санях в урочище Плитоватий. Більш вірогідне є датування церкви згідно з написом: «Сей Дом Божий на Божу Славу поставив Пластуняк Михайло з супругою Телечук Марією 1871 р. Фундатор Юрко Леклюк 1872». У 1920-х роках центральний шатровий верх вкрили етернітом. 22 грудня 1932 р. старі образи іконостасу замінили новими.
У 1963 р. церкву перетворили на черговий фіктивний музей. У 1971 р. церкву і двоярусну смерекову дзвіницю реставровано. З 14 жовтня 1990 р. храм знову діє. Церква і дзвіниця утворюють чудовий ансамбль класичної гуцульської архітектури, але в 1995 р. церкву, на жаль, вкрили бляхою.
Церква св. Петра і Павла (1827) Редагувати
Церква належить до гуцульських церков середньогуцульського стилю. Це базилічна споруда, у якій бабинець і нава об'єднані одним найбільшим об'ємом з невеликими боковими виступами в східній частині, а вівтарний зруб значно менший. Всі частини вкриває двосхилий дах. Над бабинцем — низька башта під чотирисхилим шатром.
На головному фасаді стовпи підтримують піддашшя та трапецієподібний фронтон. На бокових фасадах по чотири прямокутні вікна. Всередині храму — багатоярусний, розкішно різьблений іконостас, гарного різьблення царські двері.
У 1856 р. відбулося освячення новорозмальованого іконостаса. Тоді для оновлення іконостаса 120 ґаздів зібрали як добровільні пожертви 1000 гульденів сріблом. Ще в 1907 р. церкву вкрили бляхою, що відчутно зіпсувало її зовнішній вигляд. У 1957 р. зроблено новий підмурівок. У 1987 р. церкву відремонтовано.
У 1992 р. поряд збудовано муровану дзвіницю.
Каплиця Редагувати
За переказом, колись чоловік і жінка не мали дітей і дали обітницю збудувати каплицю, якщо з'явиться в них дитина. Продавши дерево, збудували в селі каплицю. З приходом радянської влади каплицю намагалися підпалити, а згодом стараннями тогочасного голови села каплицю розібрали. Одна жінка заховала образи і хрест.
Той самий хрест встановили на його місці в 1992 p., а через рік у центрі села збудували дерев'яну каплицю за формою зруйнованої.
Транспорт Редагувати
Поїзд #605/606 Львів-Рахів або «дизель» Івано-Франківськ (Коломия) — Рахів ходять до зупинки Лазещина. Київські поїзди в Лазещині не зупиняються, ними можна дістатися до сусідніх станцій Татарів або Ясіня, від яких ходять автобуси
Автобуси Івано-Франківськ (або Коломия) — Мукачево (Рахів, Солотвино, Хуст) зупиняються в селі Лазещина.
Через село проходить автотраса Н9 Івано-Франківськ — Мукачево.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 21 січня 2008.
- . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
Література Редагувати
- М.Сирохман. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008
- Поп И. И., Поп Д. И. В горах и долинах Закарпатья. — Москва: Искусство, 1971, с. 119
Інтернет-посилання Редагувати
- Церква Преображення Господнього, 1780 // Сайт ДХУ [ 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |