Купа́ло, Купа́йло — слов'янський міфологічний персонаж, пов'язаний зі святкуванням літнього сонцестояння — дня Купали (згодом суміщеного з християнським святом Різдва Іоанна Предтечі — Івана Купала). Згадується в купальських обрядових піснях і зображається переважно як опудало, яке спалюється наприкінці святкування Івана Купала.
Купало | |
---|---|
Купало як східнослов'янський бог, сучасне зображення | |
Міфологія | слов'янська |
Божество в | слов'янська міфологія |
Брати/сестри | Марена (можливо) |
Дружина | Марена (можливо) |
Атрибути | вінки, квіти |
Етимологія Редагувати
На Русі найраніші письмові згадки назви «Купала» датуються XIII ст. (у формі «Купалія») та XIV ст. (у множині — «Купали»). Пізніше трапляються назви Купала і Купало; назва свята «Івана-Купала»; назва ляльки Купало або Купайло, що використовується під час обрядів на це свято. Купалою називається також дівчина, котра роздає квіти під час ворожіння в день Івана Купала.
Існує декілька версій походження імені Купало:
- через стосунок до ритуального купання в річці, першого в році;
- від індоєвропейського кореня *kų̄p — «горіти, кипіти»;
- як похідне від «купа» — зібрання чого-небудь;
- від слов'янізованого імені Іоанна Хрестителя (βαπτιστής, «баптістіс» — «купатель, занурювач»).
Образ і функції Редагувати
В купальських обрядах Купало зображається поставленою вертикально гілкою (див. також весільне гільце) чи опудалом, зробленим із трав, соломи, зрідка лялькою з жовтої глини. Опудало ставиться на палицю так, щоб торкатися землі. На відміну від Марени, Купало має менше прикрас, його вирізняє наявність намиста чи чоловічого одягу.
Функціонально Купало багато в чому аналогічний Ярилу, стосуючись життєвих сил природи, але купальські обряди виключно літні. На думку багатьох дослідників, Купало не був богом, натомість слугував сезонним персонажем, так само як Ярило, Лада, Полель, Позвізд, або суто назвою ритуальнної ляльки. В сучасних працях та рідновірстві іноді описується як бог літнього сонця.
Культ Купала Редагувати
Під час святкування Івана Купала власне Купало зображається гілкою, опудалом чи лялькою. Його виготовляють дівчата разом з опудалом Марени. Прикрашають Купала спільно дівчата та хлопці, співаючи. Подекуди роль Купали виконувала дитина. Спершу дівчата водять хоровод навколо Купала; жінки та чоловіки не беруть участі. Наприкінці святкування хлопці обривають із Купала вінки та розкладають вогнище, а дівчата топлять Марену в річці.
День літнього сонцестояння — купало (купальє), ще з язичницької доби слугував також орієнтиром у році.
Згадки у давніх писемних джерелах Редагувати
У Густинському літописі Редагувати
Густинський Літопис XVII століття розповідає:
У Синопсису Київському Редагувати
У Синопсису Київському XVII століття:
У посланні ігумена псковського Елеазара Редагувати
У посланні ігумена псковського Елеазара монастиря Панфіла московським намісника в Пскові князю Дмитру Володимировичу Ростовському (згідно з Псковським літописом, 1505) говориться про те, що в переддень Різдва Іоанна Предтечі «чаровницы» — чоловіки і жінки по лугах, болотах, лісах, полях шукають нібито якісь смертні трави «на паубу человеком и скотом», «тут же и дивиа корение копают на потворение мужем своим: и сиа вся творят действом дьяволим в день Предтечев с приговоры сотанинскими».
А в саме свято Іоанна Предтечі, що збігається із днем літнього сонцевороту:
У повчанні «Про ідолів Володимирових» Редагувати
У повчанні «Про ідолів Володимирових» — «бог плодов земных».
Трактування образу Редагувати
Російський філолог Володимир Топоров вважав, що Купало та Ярило мають спільне походження, але розвинулися в різних персонажів: Ярило стосується весняної обрядовості, а Купало літньої. Разом з В'ячеславом Топоровим він пропонував, що Купало в давнину уявлявся братом Мари (Марени). В балтійських народів існує аналогічна пара Йонітс і Мора.
На думку польського історика Александра Ґейштора, так само як російської дослідниці Наталії Велецької та українського фольклориста Віктора Давидюка, персонаж Купало походить від обрядової ляльки, що замінила людські жертвопринесення з метою забезпечити гарний врожай.
Примітки Редагувати
- Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 236.
- Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 237.
- Топоров, В. (1967). Из наблюдений над этимологией слов мифологического характера / Материалы международного симпозиума «Проблемы славянских этимологических исследований в связи с общей проблематикой современной этимологии». Москва. с. 11–21.
- Велецкая, Н. Н. (1978). Языческая символика славянских архаических ритуалов (рос.). Наука.
- Журавлев А. Ф. Язык и миф. Лингвистический комментарий к труду А. Н. Афанасьева «Поэтические воззрения славян на природу». М.: Индрик, 2005. С. 904.
- ↑ Воропай, Олекса (1958). Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Мюнхен: Українське видавництво. с. 115–134.
- Топоров В. Н. Боги // Славянские древности / Отв. ред. Н. И. Толстой. — М.: Международные отношения, 1995. — Т. 1. — С. 211.
- Славянская мифология: энциклопедический словарь (рос.). Эллис Лак. 1995. с. 11. ISBN 978-5-7195-0057-7.
- Pitro, Martin; Vokáč, Petr (2002). Bohové dávných Slovanů. Praha: ISV. с. 79. ISBN 978-80-85866-91-9.
- Ivanits, Linda J.; Oinas, Felix Johannes (1989). Russian folk belief. Armonk (N.Y.): M. E. Sharpe. с. 14. ISBN 978-0-87332-422-9.
- Купало. Українська Релігієзнавча Енциклопедія. Процитовано 07.07.2023.
- Кононенко, Олексій (2 липня 2018). Українська міфологія. Божества і духи (укр.). Litres. с. 64. ISBN 978-5-04-120865-3.
- Купайло. www.oru.org.ua. Процитовано 7 липня 2023.
- Воропай, Олекса (1958). Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Мюнхен: Українське видавництво. с. 116–130.
- Назви часових понять // Давньоруська спадщина в лексиці української мови / В. В. Німчук; АН України, Ін-т укр. мови ім. О. О. Потебні. — Київ: Наукова думка, 1992. — С. 59. — 412 с. — ISBN 5-12-000639-6.
- Митрополит Іларіон. «Дохристиянські вірування українського народу»
- Жиленко І. В. Синопсис Київський. Лаврський альманах [ 7 листопада 2007 у Wayback Machine.] / Ред. рада: В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. — К. : ВІПОЛ, — Спецвип. 2 : Синопсис Київський / І. В. Жиленко. — 2002. — 194 с.
- Топоров, В. (1967). Из наблюдений над этимологией слов мифологического характера / Материалы международного симпозиума «Проблемы славянских этимологических исследований в связи с общей проблематикой современной этимологии». Москва. с. 11–21.
- Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 238.
- Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 239–240.
- Велецкая, Н. Н. (1978). Языческая символика славянских архаических ритуалов (рос.). Наука.
- Давидюк, Віктор (2005). Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Волинська обласна друкарня. с. 179–206.
Посилання Редагувати
- Голобуцький П. В., Карадобрій Т. А. Купала, Купайло [ 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон — Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2008.
- Купала (Івана Купала) // Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. 2-е вид. / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. — К.: Либідь, 1994. — С. 195—196.
- Купало [ 11 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Купайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 793-795. — 1000 екз.
- Гнатюк В. Купайло // В. М. Гнатюк / Нарис української міфології. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. — С. 79—81.
- Свято Івана Купала // Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 2. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — С. 115—134.
- Купала [ 7 березня 2011 у Wayback Machine.] // Мифологический словарь (рос.)