Петро́ Степанович Козланю́к (літературні псевдоніми: Прутовий, Мережка, Переривський); (30 липня (12 серпня) 1904, село Перерив, тепер Коломийського району, Івано-Франківської області — 19 березня 1965, Київ) — український радянський письменник, публіцист, член КПЗУ, літературний критик. Депутат Верховної ради СРСР 3, 4 та 5 скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ у 1952—1960 роках. Депутат Львівської обласної ради трудящих IV, V та VI скликань. Голова виконавчого комітету Львівської обласної Ради депутатів трудящих (1952—1954).
Петро Степанович Козланюк | |
---|---|
Петро Козланюк | |
Псевдонім | Прутовий, Мережка, Переривський |
Народився | 12 (25) серпня 1904 або 12 серпня 1904 Коломийський район, Івано-Франківська область |
Помер | 19 березня 1965 (60 років) Львів, Українська РСР, СРСР |
Поховання | |
Країна | Австро-Угорщина ЗУНР УНР Польська Республіка СРСР |
Національність | українець |
Діяльність | письменник, літературний критик, політик |
Мова творів | українська, польська і російська |
Жанр | оповідання |
Magnum opus | «Юрко Крук» |
Партія | КПРС і Комуністична партія Західної України |
Нагороди | |
| |
Козланюк Петро Степанович у Вікісховищі | |
Роботи у Вікіджерелах |
Біографія Редагувати
Народився у багатодітній селянській родині, де ще зростало троє братів та троє сестер. Батько помер на початку 1915 року.
Петро Козланюк наймитував у рідному селі. Восени та на початку зими 1918 року навчався у Коломийській гімназії. Потім працював на ремонті залізничної колії, робітником Коломийського пивоварного заводу, чорноробом Коломийського паровозного депо.
Почав друкуватися в 1926 році. У 1927—1930 роках — фейлетоніст у газеті «Сельроб». У 1930—1932 роках — редактор газети «Сила». Один із засновників прорадянської письменницької організації «Горно» і журналу «Вікна». Був членом ЦК «Сель-Роб-Єдність». У 1930—1939 роках його кілька разів заарештовувала польська влада як українського прорадянського активіста. У 1936 році був одним із організаторів Антифашистського конгресу діячів культури у Львові.
У 1939—1941 роках активно працював в оргкомітеті Спілки радянських письменників України у Західній Україні, був членом редакції львівської обласної газети «Вільна Україна».
Під час німецько-радянської війни був кореспондентом фронтових газет (у тому числі газети «Радянська Україна»), коментатором радіостанції «Дніпро». Член ВКП(б) з 1943 року.
У 1944—1952 і 1954—1965 роках — голова Львівської організації Спілки письменників України. У 1945—1951 роках — головний редактор журналу «Радянський Львів».
Від 25 серпня 1952 до 9 лютого 1954 року — голова виконавчого комітету Львівської обласної Ради депутатів трудящих.
Помер 19 березня 1965 року у Києві. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові (поле № 1). Автор надгробного пам'ятника — скульптор Е. Мисько.
Творчість Редагувати
Автор понад 50 книжок оповідань, памфлетів, повістей, нарисів. Його нариси і статті містять багатий фактичний матеріал про суспільно-політичну, культурно-освітню атмосферу на західноукраїнських землях 1920—1930-х років під польською окупацією. Серед них:
- Юрко Крук: трилогія / Петро Козланюк; ред. Л. Г. Кореневич; вступ. ст. В. С. Буряка; худож. В. С. Овчинников. — Київ : Дніпро, 1989. — 711 с. — (Бібліотека української класики «Дніпро») — ISBN 5-308-00283-5.
- Мандрівники: повість. — Львів : Каменяр, 1979. — 94 с.
- Твори в 3-х томах (1960).
- Твори в 4-х томах (1974—1975).
Твори Петра Козланюка перекладені багатьма мовами народів СРСР та «соціалістичного табору».
Петро Козланюк займався перекладами творів з російської, польської та чеської мов, зокрема, казок Карела Чапека, творів Олександра Пушкіна (Том 4. Художня проза. Вибрані статті) та повісті Болеслава Пруса «Форпост».
Нагороди, пам'ять Редагувати
Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора (18.09.1964), орденом Червоної Зірки, а також медалями.
На честь Петра Козланюка було названо вулицю у Радивилові на Рівненщині, де він мешкав у 1930—х роках. Під час декомунізації вулицю було перейменовано.
Публікації П. Козланюка Редагувати
- «Нові школи, хати-читальні і клуби» (1939).
- «Апологет куркульства» (про роман У. Самчука «Волинь»; 1940);
- «Осадники — люті вороги українського народу» (співавтор Л. Сокол; 1940);
- «Шевченко наш» (1940);
- «День народного гніву» (співавтор Я. Галан; 1940);
- «Іван Франко і буржуазні націоналісти» (1940);
- «В рідному селі Івана Франка» (співавтор К. Днєпров; 1940);
- «Народний герой Буковини» (1940);
- «Зустрічі з Франком» (1940);
- «Екскурсія в майбутнє» (1940);
- «Клопоти пана Кубійовича»;
- «Питання про переміщення. Гітлер у пеклі».
Примітки Редагувати
- Личаківський некрополь — С. 101.
- Петро Козланюк. chtyvo.org.ua. Електронна бібліотека «Чтиво». Процитовано 6 липня 2022.
- Болеслав Прус. Форпост: повість / переклад з польської Петра Козланюка. — Львів : Львівське книжково-журнальне видавництво, 1954. — 223 с.
- П. Козланюк (29 листопада 1939). Нові школи, хати-читальні і клуби. zbruc.eu. Збруч. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк (10 січня 1940). Апологет куркульства (про роман У. Самчука «Волинь»). zbruc.eu. Збруч. оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк, Л. Сокол (26 лютого 1940). Осадники — люті вороги українського народу. zbruc.eu. Збруч. оригіналу за 3 березня 2018. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк (11 березня 1940). Шевченко наш. zbruc.eu. Збруч. оригіналу за 3 березня 2018. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк, Я. Галан (16 квітня 1940). День народного гніву (До четвертих роковин квітневих подій у Львові). zbruc.eu. Збруч. оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк (28 травня 1940). Іван Франко і буржуазні націоналісти. zbruc.eu. Збруч. оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк, К. Днєпров (12 липня 1940). В рідному селі Івана Франка. zbruc.eu. Збруч. оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк (17 липня 1940). Народний герой Буковини. zbruc.eu. Збруч. оригіналу за 28 червня 2021. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк (7 вересня 1940). Зустрічі з Франком. zbruc.eu. Збруч. оригіналу за 27 липня 2021. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк (17 вересня 1940). Екскурсія в майбутнє. zbruc.eu. Збруч. оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 6 липня 2022.
- П. Козланюк. Клопоти пана Кубійовича. perets.org.ua. Перець. оригіналу за 16 червня 2021. Процитовано 30 березня 2021.
- П. Козланюк. Питання про переміщення. Гітлер у пеклі. perets.org.ua. Перець. оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
Джерела Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Козланюк Петро Степанович |
- О. С. Рубльов // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 436. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- В. А. Качкан Козланюк Петро Степанович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6814-2.
- В. О. Жадько Український Некрополь. — К., 2005. — С. 201. — ISBN 966-8567-01-3.
- Велика радянська енциклопедія.
- Буряк Б. Служение народу: очерки жизни и творчества С. Тудора, … Я. Галана, П. Козланюка / Б. Буряк. — Москва : Советский писатель, 1955. (рос.)
- Байда Ю. Петро Козланюк: життя і творчість / Юрій Байда. — Київ : Радянський письменник, 1959. — 175 с.
- История украинской советской литературы. — К., 1965. — С. 802—817. (рос.)
- Спогади про Петра Козланюка / упоряд. та прим. Й. Т. Цьоха. — Львів : Каменяр, 1974. — 176 с.
- Володимир Ящук (6 листопада 2014). Письменник Петро Козланюк жив у Радивилові в батьків своєї дружини. radyvyliv.info. Процитовано 6 липня 2022.