Коза́цьке ( вимовафайл) — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 18 км на схід від районного центру — міста Звенигородки та за 15 км від залізничної станції Богачеве. Населення — 1569 чоловік, дворів — 837 (на 1 січня 2007 року).
| село Козацьке | ||
|---|---|---|
| ||
| Країна | Україна | |
| Область | Черкаська область | |
| Район | Звенигородський район | |
| Рада | Козацька сільська рада | |
| Код КАТОТТГ | UA71020130080016714 | |
| Облікова картка | Козацьке | |
| Основні дані | ||
| Засноване | початок 18 століття | |
| Населення | 1569 чоловік (на 1 січня 2007 року) | |
| Площа | 6,28 км² | |
| Густота населення | 298 осіб/км² | |
| Поштовий індекс | 20240 | |
| Телефонний код | +380 4740 | |
| Географічні дані | ||
| Географічні координати | 49°05′59″ пн. ш. 31°08′42″ сх. д. / 49.09972° пн. ш. 31.14500° сх. д.Координати: 49°05′59″ пн. ш. 31°08′42″ сх. д. / 49.09972° пн. ш. 31.14500° сх. д. | |
| Середня висота над рівнем моря | 176 м | |
| Відстань до обласного центру | 75,9 (фізична) км 83 (автошляхами) км | |
| Відстань до районного центру | 18 км | |
| Найближча залізнична станція | Богачеве | |
| Відстань до залізничної станції | 15 км | |
| Місцева влада | ||
| Адреса ради | с. Козацьке | |
| Сільський голова | Канельська Лідія Миколаївна | |
| Карта | ||
Козацьке | ||
Козацьке | ||
| Мапа | ||
| Козацьке у Вікісховищі |
Через село з півдня на північний захід проходить автомобільна дорога, яка з'єднує дві автотраси — Черкаси—Умань і Звенигородка—Вільшана.
Історія Редагувати
Село відоме з початку 18 століття. Наприкінці століття воно належало Григорію Потьомкіну. Згодом він подарував частину земель пану Василю Васильовичу Енгельгардту як придане для його дочки Варвари, що згодом вийшла заміж за князя Сергія Голіцина. Останнім нащадком Голіциних по чоловічій лінії в Козацькому був Григорій Голіцин, який у 1829 році продав значну частину маєтку Івану Фундуклею. В книзі Лаврентія Похилевича зазначено:
| Козацкое село в 12 верстах от Звенигородки к востоку. Резиденция и главное управление имениями тайного советника Ивана Ивановича Фундуклея… |
За нового господаря 1861 ліквідовано кріпацтво, частину землі передано селянам маєтку та збудовано новий спиртовий завод.
З 1872 року маєток перейшов до дочки померлого на той час Григорія Голіцина — Варвари. Згодом, 27 серпня цього ж року, вона вийшла заміж за барона Георгія Єгоровича Врангеля. За часи порядкування княжної постали нові підприємства: кінний завод англійської верхової породи коней, тартак, побудовано нову кузню і теслярню.
У 1885 році побудовано поміщицький палац — велику двоповерхову будівлю готичного стилю.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Казачанської волості Звенигородського повіту Київської губернії, мешкало 2930 осіб, налічувалось 361 дворове господарство, існували 2 православні церкви, школа, постоялий двір, 2 лавки, базари, водяний і вітряний млини, пивоварний і винокурний заводи.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4344 осіб (2119 чоловічої статі та 2225 — жіночої), з яких 4234 — православної віри.
У 1898 році в селі відкрито двокласну школу (народну). У 1910 році Звенигородське земство організувало першу лікарню. На той час село ще мало винокурний завод, 31 вітряний млин, 4 кузні, один сільський банк.
Вже за господарювання княгині Куракіної Тетяни Георгіївни в селі побудовано цілу низку житлових будинків для працівників маєтку, що збереглися донині. Село на той час мало телеграфний і телефонний зв'язок. Козацьке мало статус волосного села.
В червні 1905 року тут відбувся страйк робітників гуральні й селян, що працювали в поміщицькій економії. Мешканці Козацького брали участь у антиукраїнському Звенигородсько-Таращанському збройному повстанні проти німецьких та гетьманських військ у червні 1918 року. Результатом стала чергова російська окупація у вигляді більшовицької диктатури на початку 1919 року.
У перші роки радянської окупації було створено 3 колгоспи. Після революції в селі діяла неповна середня школа, через деякий час — середня школа.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СРСР 1932—1933 та 1946–1947 роках.
Налякані голодомором, через 8 років 405 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни на боці російського окупанта, 189 з них загинули, 175 нагороджені орденами й медалями. В селі споруджено пам'ятник односельцям, що загинули в роки війни.
Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу імені Ілліча, за яким було закріплено 3,6 тисяч га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3,3 тисячі га орної землі. В господарстві вирощували зернові культури, було розвинуте тваринництво. З допоміжних підприємств працювали млин, олійня, пилорама, ветеринарний пункт.
Також на той час працювали загальноосвітня середня школа, середня школа сільської молоді, профтехучилище, три бібліотеки з фондом 10,7 тисяч книг, дільнична лікарня, аптека, комбінат побутового обслуговування.
Поблизу села виявлено поселення трипільської культури.
Сучасність Редагувати
На території Козацької сільської ради розміщений сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) «Козацький», який очолює з 1997 року Зозуля Володимир Максимович. У 2007 році його нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України за успіхи в рослинництві і тваринництві.
У центрі села розміщені адміністративно-господарські будівлі, зокрема сільська рада, контора СВК «Козацький», відділення зв'язку, амбулаторія, аптека, 5 приватних магазинів, церква, ПТУ № 37 з новими навчальними корпусами і гуртожитками, дитячий садок, ЗОШ І-ІІІ ступенів, обеліск-пам'ятник воїнам-козачанам, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни, Будинок культури, у якому діє фольклорно-етнографічний ансамбль, ощадкаса, ветеринарний пункт, 3 бібліотеки. Ліси Круглик і Зелянський належать Козачанському лісництву.
обеліск-пам'ятник воїнам-козачанам | відділення зв'язку | дільнича лікарня | ПТУ № 37 |
14 вересня 2013 року звершено освячення новозбудованого дерев'яного храму святої великомучениці Варвари в селі Козацьке Звенигородського благочиння.
Визначні місця Редагувати
- Козачанський парк — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва державного значення. Його площа 51 га, закладений наприкінці XVIII століття. Парк дуже витягнутий. В його північній частині є каскад ставків, до яких веде довга, пряма алея.
- Рудьково (заказник).
- Питовник (заказник).
- Шахтарський заказник.
Відомі люди Редагувати
Уродженцями села є:
- Стеценко Василь Кіндратович — графік;
- Іван Григорович Підоплічко — український радянський зоолог і палеонтолог, академік АН УРСР;
- М. М. Підоплічко — український радянський ботанік, міколог, член-кореспондент АН УРСР;
- О. П. Підоплічко — професор;
- Г. М. Підоплічко (дружина співака Д. Гнатюка) — доктор філологічних наук;
- Микола Степанович Погрібняк (* 1885 — † 1965) — український радянський художник;
- Сузанна Василівна Коваль — заслужена артистка України;
- Г. Й. Запісоцький — генерал-лейтенант, інструктор-викладач у групі космонавтів (у Звездному — Москва);
- Карпов — командир загону космонавтів;
- Панасенко Тарас Іванович працював першим секретарем обкому партії Рівненської області;
У Козацькому в 1797–1801 роках жив російський письменник-байкар Іван Андрійович Крилов.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
Примітки Редагувати
- http://maps.vlasenko.net [ 23 Жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
- рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-82)
- На Черкащині освячено новозбудований храм
Література Редагувати
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- Бурій В. Генерал Карпов… — наставник Гагаріна / Валерій Бурій // Прес-Центр (Черкаси). — 2011. — 5 жовт. — С. 25.
- Бурій В. Парк села Козацького раніше називали другою «Софіївкою» / Валерій Бурій // Нова Доба (Черкаси). — 2007. — 4 груд. — С. 6. — (7 чудес Черкащини).
- Бурій В. Парк села Козацького / Валерій Бурій // Провінційна хроніка (Чигирин). — 2005. — 27 трав. — С. 3.
- Бурій В. Парк села Козацького / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2004. — 11 черв. — С. 4.
- Бурій В. Козацький парк / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). — 1986. — 26 липня.
- Бурій В. Допомогти парку / Валерій Бурій // Черкаська правда. — 1986. — 29 жовтня.
- Бурій В. Байкар І. А. Крилов у Козацькому / Валерій Бурій // Місто робітниче: Ватутінська міська громадсько-політична газета. — 2017. — 18 серпня. — С. 4. — (Це цікаво).
- Бурій В. Крилов і Черкащина / Валерій Бурій // Туристичні меридіани (Черкаси). — 2001. — лип. — № 4(12). — С. 2.
- Бурій В. Великий байкар і наш край / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 1999. — 13 лют. — С. 4.
- Бурій В. Крилов і Черкащина / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 1999. — 10 лютого.
- Бурій В. Згадаймо біологів-земляків / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). — 1997. — 22 січ. — С. 4.
- Бурій В. Академік Іван Підоплічко / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2005. — 12 серп. — С. 4. — (Постаті).
- Бурій В. Ботанік Микола Підоплічко / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2004. — 16 квіт. — С. 4. — (Наші земляки).
- Бурій В. Родом з Козацького: до 100-річчя від дня народження Олександра Підоплічка / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2007. — С. 2. — (Учені-земляки).
Посилання Редагувати
- www.kozatske.narod.ru [ 24 Січня 2021 у Wayback Machine.]
- who-is-who.com.ua [ 9 Вересня 2017 у Wayback Machine.]
- Оновлений сайт села [ 6 Березня 2020 у Wayback Machine.]
- Форум села Козацьке [ 18 Січня 2018 у Wayback Machine.]