| Частина інформації в цій статті застаріла. (червень 2020) |
? Райка деревна |
|---|
| Біологічна класифікація |
| Hyla arborea (Linnaeus, 1758) |
Посилання |
Райка деревна, або звичайна (Hyla arborea L.) — безхвоста амфібія з роду Райка (Hyla), родини райкових (Hylidae), до 5 см завдовжки.
Назва Редагувати
У цього виду дуже багато назв. Окрім зазначених вище «райка деревна» та «райка звичайна», також є такі: квакша звичайна, ракхавка, деревна жабка, деревна кракавка.
Розповсюдження Редагувати
Трапляються на більшій частині Центральної та Західної Європи (відсутні в південній Іспанії та південній Франції), на північ межа доходить до Англії (тут інтродукована), північно-західної частини Нідерландів, Норвегії. На сході межа йде приблизно південною Литвою, Білоруссю, прикордонними зі східною Україною областями Росії (Бєлгородська область). В Україні поширена майже по всій території, але найчисленнішою є на Поліссі та в Лісостепу, а також у лісистих районах Криму. В степовій зоні трапляється по заплавах та плавнях річок, а також у степових байрачних лісах.
Чисельність Редагувати
На Закарпатті у підхожих для свого оселення місцях чисельність райок доволі висока й навесні на 100 м берегової лінії нерестових водойм нараховується до 20 особин. У басейні річки Південний Буг щільність становить близько 21 ос./га, в південно-східній частині ареалу (Дніпровсько-Орельський заповідник у Дніпропетровській області) — 10-25 ос./100 м². По закінченні сезону розмноження райки й надалі тримаються приблизно таких самих біотопів (долини річок, околиці стоячих водойм тощо), і їхня щільність тут може становити 30-60 ос./га.
У кількісному співвідношенні у цей період на місцях нересту переважають самці, оскільки самиці полишають водойми відразу ж після парування. Смертність протягом року може досягати 34 % при максимальній тривалості життя в природі до 12 років, хоча в Швейцарії смертність в середньому становить 75 % серед молоді й 70 % серед дорослих, що дозволяє говорити про повну заміну популяції протягом 5 років. Для райок Молдови та Північної Італії вказують смертність 95-99 % молодих особин, малу тривалість життя дорослих (максимум 4-5 років) та оновлення чисельності дорослих на 95 % щороку.
Зовнішній вигляд Редагувати
Тварини невеликих розмірів, довжина тіла статевозрілих особин звичайно до 50-60 мм. Пальці задніх кінцівок з'єднані перетинками. Шкіра на спині гладка, на черевному боці грубозерниста. У забарвленні спини найчастіше переважають однотонні яскраво-зелені кольори, хоча трапляються (залежно від субстрату та температури повітря) світло-сірі, коричнюваті або сіро-голубуваті особини. Черевний бік білого або жовтуватого кольору.
Забарвлення верхнього (спинного) та нижнього (черевного) боків тіла розділене двома контрастними темними смугами з жовто-білими краями, кожна з яких тягнеться по обох боках тіла від очей до пахвинної області, утворюючи тут петлю. Темні смуги є також і на морді, де вони сполучають ніздрі та верхньопередні краї очей. Статевий диморфізм виявлений слабо: самці мають непарний горловий резонатор та шлюбні мозолі на першому пальці передніх кінцівок.
Матеріали з морфологічної мінливості райок України обмежені працею М. Щербака (1966), у якій вказано на своєрідність райок Криму та їхню більшу схожість з райками Кавказу, ніж з жителями лісостепової України або Молдови. Ще одне порівняння мінливості розмірів тіла райок з різних ділянок їхнього ареалу (без диференціації за статтю) знову підтвердило, що найбільші за розмірами тварини (довжина тіла в середньому 43 і 39 мм) живуть у Криму та на Закарпатті відповідно. Тварини з інших регіонів України (лісостеп), істотно дрібніші, довжина їхнього тіла становить близько 30 мм.
Генетика Редагувати
Матеріали з хромосомного набору обмежуються відомостями щодо каріотипу цих тварин з ділянок ареалу поза межами України (2n = 24, NF = 48). Рівень гетерозиготності цих амфібій у різних пунктах України (окол. Києва, Крим, дельта Дунаю) становить 0,06, 0,038 і 0,048 відповідно. При цьому, якщо міжпопуляційна генетична дистанція між материковими вибірками менше 0,009, то між кримськими та київськими, кримськими та дунайськими вона 0,058 і 0,065 відповідно.
Далі на захід ареалу (Італія, Швейцарія, Німеччина, країни Балканського п-ва) існує дві різко відмінні за 9 генами групи. Одна поширена від Сицилії до півночі Італії включно, друга — в ряді Балканських країн (до південної частини цього півострова). Середня генетична дистанція Нея становить 0,47, що дозволяє оцінити час їх дивергенції у 2-3 млн років. Обидва види — H. intermedia (див. вище) і H. arborea — морфологічно дуже схожі й відрізняються лише розмірами барабанної перетинки, яка в перших більша (Lt. c./L. tym. 4,38 і 4,56 відповідно).
Спосіб життя у природі Редагувати
Поява після зимової сплячки залежить від географічної широти місцевості, специфіки весняного періоду і звичайно відбувається у другій половині березня — початку квітня. Перші появи райок на місцях нересту припадають на встановлення температури води 4-6°С, масове заселення нерестилищ на 9-10°С, а початок відкладання ікри — на досягнення водою температури 13 °C.
Сезон розмноження розтягнутий, і співаючих самців райок відзначають з березня-квітня до середини-кінця червня. При виборі місць для розмноження райки найчастіше віддають перевагу більш або менш відкритим ділянкам (зазвичай неподалік від деревних насаджень) зі стоячими водоймами й розвиненою водяною рослинністю. Дослідження гідрохімічних показників нерестових водойм райок показало, що вони характеризуються рН 7,4-9,4, загальною твердістю 1,2-6,5 мекв./л, лужністю 0,8-4,9 мекв./л. Місця нересту від місць зимівлі (Німеччина) можуть бути розташовані на відстані від 100 м до 13,1 км.
З факторів, що визначають вибір місць розмноження райок (північна Італія), найістотніше значення мають такі як розвиток на поверхні водойм рослинності, вік водойми, прибережні місця оселення, ступінь антропогенного впливу та площа водної поверхні. Ці параметри середовища разом з тим не впливають на щільність тварин.
Першими на місця нересту прибувають самці. Як і деякі інші види безхвостих земноводних, самиці полишають водойми відразу ж після відкладання ікри, самці ж залишаються тут ще на деякий час. Співвідношення самиць та самців за даними для західних популяцій (Швейцарія) становить 1:1,5.
Самців райок за поведінкою можна умовно розділити на три групи: представники однієї видають шлюбні крики у воді, другої — на чагарниках, деревах і т. ін., третя група — це мовчазні («сателітні») самці. Характер постійності таких груп потребує підтвердження спеціальними дослідженнями із застосуванням мічення.
Парування та відкладання ікри відбувається зазвичай при температурі води близько 13 °C, ікра відкладається на дно або на підводні рослини кількома невеликими грудками (до 200 яєць), усього у кладці може бути 1500—2000 ікринок. Не виключено, що цим амфібіям в долині Південного Бугу притаманна порційність відкладання ікри. При цьому самиці райок за перший раз відкладають близько 70 % всієї кількості яєць кладки, за другий — близько 20 %, і за третій — близько 10 %. Розміри тіла дворічних самиць тут у середньому становлять 40 мм, а кількість відкладених ікринок близько 450, трирічних — 47 мм і 820, чотирирічних — 52,6 мм і 1123, п'ятирічних — 56,8 мм і 1383 відповідно.
У західних ділянках ареалу (Італія) виявлена наявність двох піків у відкладанні ікри, розділених перервою 5-10 днів. Разом з тим надалі залишається нез'ясованим питання — чи можуть окремі самиці у цьому регіоні нереститися двічі на рік або ж міграція самиць має два піки активності в одному сезоні.
Перебуваючи на місцях нересту, самці райок можуть «регулювати» температуру свого тіла. Так, при падінні температури повітря більше ніж на 1-2°С, самці переміщуються у воду. Температура води 8 °C і повітря 6 °C є критичними для відкладання ікри. Вилуплення личинок при температурі води 17-19°С відбувається приблизно через 8-14 діб, а весь період водного розвитку завершується протягом 45-90 днів. Підвищення температури води на 5-6°С скорочує період личинкового розвитку приблизно на 10 днів.
Розміри щойно вилуплених з ікри личинок 5-10 мм (довжина тіла з хвостом), зяберний отвір розташований на лівому боці й скерований назад і догори, анальний отвір розташований на правому боці. Хвостовий плавець високий, його кінець загострений. Є вказівки на те, що пізні строки личинкового розвитку в окремих випадках можуть приводити до зимівлі на личинковій стадії, що відзначено для Карпат.
Відразу ж після проходження метаморфозу молоді особини деякий час залишаються поблизу водойм, потім мігрують до місць зимівлі. Розміри тіла ювенільних райок при цьому складають усього 15-20 мм. Статевої зрілості райки досягають на 2-4-у році життя при довжині тіла самців 35 мм і самиць 37 мм.
Результати багаторічного мічення цих тварин у дещо західніших ділянках ареалу (Швейцарія) показали, що тут більшість самиць досягає статевої зрілості приблизно у тому ж віці (два роки) при середній довжині тіла 36,7 мм. У Північній Італії та Молдові статеваї зрілість самців настає на другому році життя, самиць — на третьому.
Абсолютна плодючість залежить від розмірів самиці й коливається від 692 до 1872 яєць, відносна (кількість ікринок на 1 г маси самиці) — від 88 до 126.
На відміну від усіх інших видів земноводних України райки добре лазять по вертикальних (у тому числі по гладких) поверхнях і охоче населяють нижній та середній яруси деревних насаджень, піднімаючись на висоту близько 2 м. Їм властива присмерково-нічна активність: вдень вони звичайно тримаються на стовбурах, гіллі, листі дерев, на високій траві, а увечері та вночі спускаються на землю для поповнення запасів води.
Райки характеризуються виразною прив'язаністю до своїх місць перебування. Так, у Нідерландах з помічених мігруючих тварин понад 82 % не долали відстані 850 м (хоча найбільша зареєстрована дистанція переміщень після зимівлі становила 12,6 км). Сезон активності триває до вересня-жовтня, після чого райки йдуть на зимівлю, яка відбувається на суші у порожнинах ґрунту, норах, купах каміння, є згадка про зимівлю в дуплах дерев. У працях минулих років стверджувалося про зимівлю більшості тварин у водоймах.
Дослідження особливостей живлення райок у Карпатах показало, що вони живляться головним чином комахами, серед яких жуки-попики (Chrysomelidae) та двокрильці становлять 81 % і 70,5 % раціону відповідно. У цілому можна відзначити, що основа раціону представлена наземними комахами, при цьому частка летючих форм складає істотну частину, досягаючи майже 20-50 %. Райки звичайно живляться на суші, при цьому можуть полювати й на високих стеблах.
Порівняння живлення райок з іншими видами безхвостих амфібій, що живуть у тих самих або в сусідніх біотопах (землянка (Pelobates fuscus) та зелені жаби (Pelophilax esculentus complex)), дозволило з'ясувати, що коефіцієнт перекривання (0 — при повному неперекриванні, 1— при повному перекриванні) ніш райки та зелених жаб становить 0,7899, тоді як райок та землянок — лише 0,4008.
Цьоголітків райок виявляли у складі живлення гребінчастих тритонів, дорослих — в озерних жаб, болотяних черепах, водяного і звичайного вужів та багатьох птахів: воронових, фазана, крижня, сірої чаплі тощо.
Попри те, що райка в межах свого ареалу нерідко трапляється у населених пунктах, усе ж такі антропогенні фактори, як зникнення лісонасаджень, забруднення водойм і т. ін. призводять до зменшення чисельності популяцій. Інші причини зникнення виду можуть бути пов'язані з будівництвом гідроспоруд, як, наприклад, на Південному Бузі в Миколаївській області, в результаті чого прогнозується затоплення заплавних ділянок та нижнього ярусу каньйону річки. Багаторічні дослідження популяцій цього виду в західних ділянках ареалу (Німеччина) дозволили дійти висновку про те, що відсутність в наш час райок у деяких місцях пов'язана з двома основними причинами: зникненням нерестових водойм та забрудненням середовища.
Охорона Редагувати
Вид занесено до Додатку II «Конвенції з охорони дикої флори і фауни та природного середовища існування в Європі» (категорія «види, що підлягають особливій охороні») та до «Червоної книги хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП)» (категорія «відносно благополучні види»).
| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (Жовтень 2011) |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Hyla arborea |
Посилання Редагувати
Писанець Є. Земноводні України (посібник для визначення амфібій України та суміжних країн). — Київ : Вид-во Раєвського, 2007. — 197 с.
- Плазуни і земноводні[недоступне посилання з квітня 2019]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.