Кадіївка

Запит «Стаханов» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Не плутати з Кадиївкою (Хмельницька область).

Каді́ївка (у 1937—1943 — Се́рго, у 1978—2016 — Стаха́нов) — місто в Україні, адміністративний центр Кадіївської міської громади Алчевського району Луганської області. З 2014 року тимчасово окуповане російськими військами, контролюєтся маріонетковим режимом «ЛНР».

Кадіївка
Герб Кадіївки Прапор Кадіївки
Кадіївський кінотеатр «Мир»
Основні дані
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Алчевський район
Громада	Кадіївська міська громада
Засноване	середина XIX ст.
Статус міста	з 1932 року
Населення	74 546 (01.01.2019)
Агломерація	Алчевсько-Кадіївська
Площа	91,8 км²
Густота населення	812 осіб/км²
Поштові індекси	94000
Телефонний код	+380-6444
Координати	48°34′05″ пн. ш. 38°39′31″ сх. д. / 48.56806° пн. ш. 38.65861° сх. д. / 48.56806; 38.65861Координати: 48°34′05″ пн. ш. 38°39′31″ сх. д. / 48.56806° пн. ш. 38.65861° сх. д. / 48.56806; 38.65861
Висота над рівнем моря	251,7 м
Водойма	р. Комишуваха, права притока Луганки
Назва мешканців	кадіївча́нин, кадіївча́нка, кадіївча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Стаханів
До станції	2 км
Міська влада
Міський голова	Борисов Юрій Валерійович
Кадіївка у Вікісховищі Карта Кадіївка Кадіївка

Назва

До окупації більшовиками, місто мало назву Кадіївка. У 1937-му році назва була змінена.

У 1937 по 1943 роках місто називалося Серго на честь Г. К. Орджонікідзе.

З 1943 по 1978 роки місто знову мало назву Кадіївка.

У 1978 по 2016 місто називалося Стаханов на честь О. Г. Стаханова.

12 травня 2016 року місту повернуто історичну назву Кадіївка.

Географія

Місто розташоване у південно-східній частині Донецького кряжа, знаходиться біля залізничної станції Стаханов.

Сусідні населені пункти: міста Ірміно і Первомайськ на північному заході, Голубівка на півночі, села Весняне, Бердянка, селища Криничне, Тавричанське, села Богданівка, Зарічне, Червоний Лиман на північному сході, селища Криничанське, Яснодольськ на сході, села Кам'янка, Петрівка на південному сході, міста Брянка (примикає) на півдні, Алмазна (примикає) на південному заході, селище Калинове на заході.

Природа

Місто знаходиться в степному біомі.

Територією міста протікає річка Комишуваха. Права притока річки Лугань. Басейн Сіверського Дінця.

Історія

Перше тимчасове поселення людей на території, де нині знаходиться місто, з'явилося у 1696 році.

Місто виникло в процесі об'єднання кількох сіл, старе з яких належить до 1780 року.

У 1894-му році з'явилася назва Кадіївка, з появою ще одного, нового населеного пункту, утвореного переселенцями із села Кадіївка Подільської губернії.

Радянська окупація

З 1919 місто було окуповано більшовиками.

1931 року сесія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету прийняла рішення про будівництво нового упорядкованого міста. Ставок у центрі був засипаний, а на його місці розбили сквер, який проіснував до початку 1970-х років. У ніч з 30 на 31 серпня 1935 року на шахті «Центральне Ірміно» зміна Олексія Стаханова встановила світовий рекорд продуктивності праці на відбійні молотки, нарубавши за 5 годин 45 хвилин 102 тонни вугілля, перевиконавши норму в 14 разів. Так зародився стаханівський рух.

1937 року місто перейменоване в Серго на честь більшовика Серго Орджонікідзе, що боровся з українськими військами. З 1943–44 по 1978 роки місто мало нинішню назву — Кадіївка.

12 липня 1942 в ході німецько-радянської війни місто було захоплене німецькими військами. 3 вересня 1943 захоплено військами Південного фронту в ході Донбаської операції.

У листопаді 1944 р. створено три райони (міські районні ради): Іллічівський, Брянський і Голубівський.

У 1950-х місто охоплювало селища, які пізніше виділилися в окремі міста — Брянка, Первомайськ, Кіровськ (нині Голубівка). Восени 1954 в Кадіївці відкрито технічне училище, де розпочали навчання 280 випускників середніх шкіл.

15 лютого 1978 з метою увічнення пам'яті О. Г. Стаханова Указом Президії Верховної Ради Української РСР Кадіївка була перейменована в Стаханов. Історичну назву було відновлено лише в 2016 році, після здобуття незалежності.

Війна на сході України

Перші виступи сепаратистів у місті зафіксовані 17 квітня 2014, коли терористи намагалися захопити управління міліції. В ніч на 27 квітня, у переддень проголошення Луганської народної республіки, до міста прибула озброєна група бойовиків. 1 травня міська рада Стаханова планувала розглянути питання щодо статусу регіону, проте засідання не відбулося через відсутність кворуму. 2 травня було захоплено міськраду.

11 травня мешканці Стаханова брали участь у псевдореферендумі, забезпечивши заповнення 98 % бюлетенів в підтримку терористичної організації..

З часом місто потрапило до сфери впливу донських козаків, очолюваних громадянином Росії М. Козіциним, намісником Козіцина в Стаханові було призначено Павла Дрьомова. 14 вересня стахановське угруповання заявило про вихід з-під юрисдикції «Луганської народної республіки»

28 вересня 2014 року з'явилася інформація, що в окупованому Стаханові бойовики проводять обшуки в місцевих школах, — повідомив керівник групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук: «Знищується вся українська символіка. Керівництво терористів обіцяє, що буде вилучена вся українська навчальна література, а замість неї будуть завезені російські підручники».

30 вересня 2014 «Інформаційний спротив» повідомив, що зафіксовано перекидання до міста підрозділів 76-ї десантно-штурмової дивізії ПС РФ та діяльність російської станції РЕБ, що глушила мобільний зв'язок. 5 листопада журналіст Роман Бочкала з посиланням на власні джерела повідомив, що в Стаханові підірвані з усім боєкомплектом 2 чи 3 системи залпового вогню окупантів.

14 листопада Стаханов було внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада

До кінця 2014 року конфлікт між Стаханівськими козаками і керівництвом «ЛНР» поглибився. Так, Павло Дрьомов публічно звинуватив ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького у крадіжці вугілля, фальсифікації виборів та співпраці з членами Партії регіонів. Натомість на боці «ЛНР» виступили російські спецслужби, які викрали Козіцина, а деяких його поплічників — розстріляли.

Станом на 23 січня 2017 року українська армія змогла просунутися вглиб на 500 метрів в бік міста Кадіївка та зайняла позиції, на яких раніше перебували терористи «ЛНР» — операція «Сухумі». Операція була проведена спільними зусиллями 3-х батальйонів.

Російсько-українська війна

Сергій Братчук, спікер Одеської ОВА, повідомив про знищення російського військового складу у місті Кадіївка 9 липня 2022 року. Знов про вибухи на складі повідомили 15 липня.

17 липня 2022 року ЗСУ вчергове знищили склад окупантів з боєприпасами у Кадіївці.

Вночі 19 вересня ЗСУ знищили базу російських військ, яку вони розмістили у Палаці Культури.

Населення

Станом на 1919-й рік у місті мешкало 38 тис. мешканців.

На початку ХХ століття після окупації більшовиками, почався голодомор в Україні що зачепив також і Луганську область. Це мало негативний вплив на кількість населення, та етнічний склад міста.

Під час та після індустріалізації в місто та сусідні селища направляли людей з різних частин СРСР. Так вже у 1940 р. кількість населення становида 95 тис. осіб.

За переписом 2001-го року кількість населеня становила близько 90 152 осіб, разом з Алмазною та Ірміном — бл. 100 000.

У 2010-му році середня кількість населення становила 94,3 тис. осіб.

1 січня 2011 чисельність мешканців міста становила 93,7 тис. осіб.

Після початку російсько — української війни з міста виїхала велика кількість людей, тому зараз дати точну оцінку кількості мешканців складно.

Етнічний склад населення міста на 2006 рік був представлений таким чином:

• українці — 54,6 %;
• росіяни — 44,9 %;
• білоруси — 0,5 %.

Економіка

До Російсько — Української війни, в місті знаходились Стаханівський вагонобудівний завод, завод техуглерода, завод ферросплавов, та інші.

На данний час теріторії заводів використовуються як бази окупаційних військ. Обладнання на деяких заводах та придниємствах було вивезено в Російську Федерацію.

Див. Вугільна промисловість України

У місті діяло об'єднання «Стахановвугілля» яке включало в себе 19 шахт.

Транспорт

Місто мало залізничну станцію, тролейбусну та трамвайну мережу, автобусне сполучення з сусідніми містами.

Після початку російсько — української війни залишилось лише автобусне сполучення.

Залізниця

В місті існує залізнична станція Стаханів. Побудована в 1878-му році.

Через російсько — українську війну залізничне сполучення не функціонує.

Трамвай

У місті існувала трамвайна мережа з 1937-го року по 2007-й рік. Максимальна кількість марштурів за час існування сягала 3.

Тролейбус

У 1970-му році була побудована тролейбусна мережа, та по місту почали курсувати тролейбуси. У різні роки експлуатувались тролейбуси Київ-6, ЗіУ-5, ЗіУ-682В, ЛАЗ-52522.

В 2008-му році тролейбуси перестали курсувати.

15 липня 2010-го року відновилася робота тролейбусів за маршрутом № 101 Фестивальна-Південний.

31 серпня 2011-го року тролейбусне сполучення в місті остаточно припинило своє існування.

Особистості

Народилися

• Бакульманов Олег Васильович (1963—2014) — боєць Добровольчого корпусу «Правого Сектору», учасник російсько-української війни.
• Бірюков Олексій Петрович (1917—1996) — український скульптор.
• Вертіков Дмитро Андрійович — український економіст.
• Горянський Володимир Вікторович — український актор, телеведучий.
• Губський Ігор Іванович (* 1954) — український художник.
• Дронов Олексій Іванович (* 1959) — доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2009).
• Кирилов Іван Федорович — заслужений художник УРСР.
• Куклін Микола Михайлович (нар. 1923) — український живописець.
• Дмитро Валерійович Лалєнков (1966) — український актор та сценарист. Заслужений артист України.
• Федоров Іван Григорович — Герой Радянського Союзу.
• Філарет (Звєрєв) — єпископ Новокаховський та Генічеський Української Православної Церкви (Московського патріархату).

ЗМІ

З 2014-го року усі ЗМІ у Кадіївці контролюються РФ у вигляді режиму «ЛНР».

• Газета «Казачий вестник». Засновник: Павло Леонидович Дрьомов
• Радіостанція «Казачье радио» (немає у радіоефірі з 2021 г.). Засновник: Павло Леонидович Дрьомов
• Телеканал «Новый канал Новороссии» (немає з 2020 г.). Засновник: Павло Леонидович Дрьомов
• Газета «Стахановское Знамя». Керівник: Тертичний Віктор Петрович.
• Газета «Футбольное обозрение». Керівник: (поки немає інформації).

Див. також

• Стаханов (значення)
• Костел Святого Ігнатія (Кадіївка) (зруйнований 1950 року)
• Блог краєзнавця Володимира Авілова. Історія Кадіївки: вигадки та факти

Примітки

1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
2. . Архів оригіналу за 23 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016. 
3. . Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016. 
4. Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985. 598 с.
5. Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.
6. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про утворення в місті Кадіївці, Ворошиловградської області, трьох міських районних Рад депутатів трудящих — Іллічівської, Брянської і Голубівської» від 11 листопада 1944 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1945. — № 7–8 (1 квітня). — С. 17.
7. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 січня 2015. 
8. . Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015. 
9. . Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 7 січня 2015. 
10. . Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 7 січня 2015. 
11. . Архів оригіналу за 8 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015. 
12. . Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 6 січня 2015. 
13. . Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015. 
14. . Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015. 
15. . Архів оригіналу за 29 вересня 2014. Процитовано 28 вересня 2014. 
16. Росія висадила на Донбас дивізію десанту^{[недоступне посилання з липня 2019]}
17. Партизани підірвали кілька російських «Градів» — журналіст^{[недоступне посилання з липня 2019]}
18. . Архів оригіналу за 23 лютого 2015. Процитовано 6 січня 2015. 
19. Журналист Иванов: Руководство «ЛНР» послало против взбунтовавшегося Стаханова войска
20. . Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 7 січня 2015. 
21. . Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 23 січня 2017. 
22. Софія Лазарова (9 липня 2022). ЗСУ за добу знищили три склади боєприпасів окупантів. НВ. 
23. В окупованій Кадіївці на Луганщині горить ворожий склад боєприпасів. ВІДЕО. Новинарня. 
24. ЗСУ знищили склад з боєприпасами в окупованій Кадіївці (Стаханові). ВІДЕО. Цензор.нет. 18 липня 2022. 
25. У Кадіївці знищили базу окупантів, яку вони розмістили у Палаці культури. Мілітарний (укр.). Процитовано 10 грудня 2022. 
26. Колективізація і голод на Україні: 1929-1933 Збірник матеріалів і документів. 
27. Чисельність населення на 1 січня 2011 року та середня за 2010 рік. 
28. Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
29. Казачья медиа группа (г. Стаханов). 
30. Казачья медиа группа (г. Стаханов). 
31. Казачья медиа группа (г. Стаханов). 
32. Стахановское знамя" у "ВКонтакті. 
33. Стахановское знамя в Україні. 

Посилання

• Облікова картка^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Стахановський ресурсний центр громадських ініціатив та захисту прав людини «КАДІЄВКА» [ 13 квітня 2018 у Wayback Machine.]
• Стаханов. Пошта на базі доменів: та Стаханов. Інфо: віртуальне місто [ 16 березня 2022 у Wayback Machine.]

Література

• Василь Пірко // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.