Заморські території Норвегії — сукупність п'яти різних земель які належать цій країні згідно її законодавству, а саме трьох залежних (норв. Biland) і двох інтегрованих територій (норв. Andre deler av landet).
| Заморські території | |
| Столиця (та найбільше місто) | |
| Офіційні мови | Норвезька |
|---|---|
| Форма правління | Заморські території Норвегії |
| - Монарх | Гаральд V |
| - Адміністрація | Міністерство юстиції та громадської безпеки |
| Площа | |
| - Загалом | 2 700 203 км² |
| Населення | |
| - оцінка 2015 | 40 (0) |
| - Густота | 0/км² |
| Валюта | Норвезька крона (Класифікація валют (ISO 4217)) |
| Часовий пояс | 0 |
| Домен | .no |
|
Залежні території Норвегії у вузькому, юридичному сенсі — незаселені володіння цієї країни в Південній півкулі. Це вулканічний острів Буве площею 49 км² в Південній Атлантиці і дві антарктичні території — які омиваються водами тієї ж Південної Атлантики Земля королеви Мод, сектор материкової Антарктиди між 20° з. д. і 44° 38' с. д., що займає близько однієї шостої частини материка, а також невеликий вулканічний острів Петра I в морі Беллінсгаузена що знаходиться приблизно за 450 км від тихоокеанського берега Антарктиди.
До заморських володіннь Норвегії (але не до залежних територій в строгому сенсі) також відносяться і дві інтегровані території в Північній півкулі — що знаходиться в Норвезькому морі безлюдний острів Ян-Маєн площею 377 км² і розташований в Північному Льодовитому океані архіпелаг Шпіцберген (включаючи острів Ведмежий).
Перелік Редагувати
| Прапор | Назва території | Регіон | Рік набуття | e-домен | Столиця | Населення, чел. | Площа, км² |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Залежні території | |||||||
| Земля Королеви Мод¹ | Атлантика | 1939¹ | .aq, .no | (Тролль) | біля 40 | ||
| Острів Буве | Атлантика | 1928 | .bv | 0 | 49 | ||
| Острів Петра I¹ | Тихий океан | 1931¹ | .aq | 0 | 156 | ||
| Інтегровані території | |||||||
| Шпіцберген² | Арктика | 1920² | .sj, .no | Лонг'їр | 2698 | 61 022 | |
| Ян-Маєн | Атлантика | 1929 | .sj | 18 | 377 | ||
| ¹ Не визнається міжнародним співтовариством згідно Договору про Антарктику. ² З обмеженнями за Шпіцбергенським трактатом. |
Управління Редагувати
Жодне з норвезьких заморських володінь не включене в адміністративну систему континентальної Норвегії ні на рівні губерній (фюльке), ні на рівні комун; вони являють собою особливі сутності.
Залежні території не є частиною Королівства Норвегії, але перебувають під його суверенітетом. Це, зокрема, означає, що така земля може бути відступлена без порушення першої статті конституції Норвегії про територіальну цілісність країни. Адмініструються ці території з Осло департаментом полярних справ Міністерства юстиції та громадської безпеки Норвегії. На них поширюється дія цивільного і кримінального норвезького законодавства, включаючи екологічні норми, також там заборонено зберігання та інше використання ядерних матеріалів.
Оскільки о. Петра I і Земля королеви Мод знаходяться південніше 60 ° п. ш., вони підпадають під дію міжнародного Договору про Антарктику, підписаного в тому числі і Норвегією. Згідно з його статтями, міжнародне співтовариство не визнає норвезьких територіальних претензій у цій частині світу. Субантарктичний о. Буве під ці обмеження не підпадає.
В інтересах міжнародної стандартизації інтегровані території Норвегії об'єднані під загальною назвою «Свальбард і Ян-Маєн». Так, воно використовується Міжнародною організацією зі стандартизації і Статистичним відділом ООН, зареєстрований (але не використовується) загальний національний інтернет — домен верхнього рівня .sj. Однак адміністративно ці землі не пов'язані: Ян-Маєн входить у фюльке Нурланн, а Шпіцберген управляється власним губернатором, який підпорядковується Міністерству юстиції (норв. Sysselmannen på Svalbard), але має при цьому спеціальний статус, регульований на національному рівні «Законом про статус Шпіцбергена» 1925 року, а на міжнародному — Шпіцбергенським трактатом 1920 року.
Цей міжнародний договір встановив над архіпелагом суверенітет Норвегії, однак оголосив його демілітаризованою зоною і надав державам-учасницям рівне право на експлуатацію природних ресурсів Шпіцбергена, включаючи територіальні води. Цим правом у даний час, крім самої Норвегії, користуються Росія (до 1995 року чисельність росіян на архіпелазі навіть перевищувала число норвежців) і, в значно меншій мірі, Польща і КНР. На відміну від решти Норвегії (включаючи Ян-Маєн), Шпіцберген не входить ні в Шенгенську зону, ні в Європейську економічну зону, так як є безвізовою вільною економічною зоною.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Osmanczyk, E.; Mango, A. Encyclopedia of the United Nations and International Agreements [ 6 листопада 2014 у Wayback Machine.] // Vol. 1, A—F. 3rd edition. — Routledge, 2003. — P. 762 — ISBN 0415939216
- ↑ Arlov, Thor B. (1994). . Oslo: Norwegian Polar Institute. с. 68. ISBN 82-90307-55-1. Архів оригіналу за 1 червня 2020. Процитовано 22 листопада 2014. (англ.)
- (англ.). Архів оригіналу за 30 вересня 2013.
- . Norwegian Ministry of the Environment. Архів оригіналу за 8 серпня 2011. Процитовано 22 листопада 2014. (англ.)
- [http: / /www.polarhistorie.no/artikler/2009/Antarktistraktaten2 Forutsetninger for Antarktistraktaten: Antarktistraktaten]. Norsk Polarhistorie. 2009. (норв.)
- . Report No. 9 to the Storting (1999-2000): Svalbard. Norwegian Ministry of Justice and the Police. 29 жовтня 1999. Архів оригіналу за 2 грудня 2014. Процитовано 22 листопада 2014. (англ.)
- . Всесвітня книга фактів. ЦРУ. Архів [https: //www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook /geos/jn.html оригіналу] за 16 червня 2020. (англ.)
- ↑ — Сайт посольства Росії в Осло.
- Текст Шпіцбергенского трактату [ 13 січня 2016 у Wayback Machine.] на сайті lovdata.no (англ.) (фр.)
- Lovdata. 10 серпня 2007. Архів [http: //www.lovdata.no/all/tl-19921127-109-0.html оригіналу] за 21 січня 2015. Процитовано 22 березня 2022. (норв.)