«Жінка без тіні» (нім. Die Frau ohne Schatten) — опера на три дії німецького композитора Ріхарда Штрауса, лібрето Гуґо фон Гофмансталя. Опера була завершена у 1915 році, проте прем'єра відбулася лише 10 жовтня 1919 року у Відні, під керуванням Франца Шалька (в ролі Дружини фарбаря — Л. Леман).
| Опера «Жінка без тіні» | |
|---|---|
| нім. Die Frau ohne Schatten | |
| Композитор | Ріхард Штраус |
| Автор лібрето | Гуґо фон Гофмансталь |
| Мова лібрето | німецька |
| Кількість дій | 3 Дія (театр) |
| Перша постановка | 10 жовтня 1919 |
| Місце першої постановки | Віденська державна опера |
| Інформація у Вікіданих | |
| | |
| Жінка без тіні у Вікісховищі |
Дійові особи Редагувати
- Імператор (тенор)
- Імператриця (драматичне сопрано)
- Годувальниця (драматичне мецо-сопрано)
- Вісник душі (Der Geisterbote) (баритон, високий бас)
- Страж порога храму (Der Hüter der Schwelle des Tempels) (сопрано)
- Голос юнаки (тенор)
- Сокіл (сопрано)
- Голос зверху (альт)
- Фарбувальник (бас-баритон)
- Дружина фарбувальника (драматичне сопрано)
- Брати Барака (тенор / баритон / бас)
- Голоси сторожів (тенор / баритон / бас)
- п'ять дитячих голосів, служниці
Сюжет Редагувати
Казковий Імператор на полюванні намагався вполювати газель, але вона перетворилася на прекрасну дівчину, яка згодом стала його дружиною. Однак, придбавши людський вигляд, жінка не стала людиною: у неї немає тіні, і вона не може стати матір'ю. Батько Імператриці, цар підземних духів Кейкобад, повідомляє донці свою волю: подібно до всіх людей, вона повинна мати тінь, інакше чоловік її перетвориться на камінь, а вона назавжди повернеться в підземне царство. До закінчення строку залишається три дні, а у Імператриці немає жодних надій на порятунок чоловіка.
Годувальниця Імператриці — уособлення зла і жорстокості — вирішує допомогти своїй володарці отримати тінь ціною чужого життя і чужого щастя. Вона приводить Імператрицю до бідного фарбаря Барака, молода дружина якого не хоче мати дітей. Годувальниця пропонує їй угоду: хай та віддасть свою тінь в обмін на владу і багатство. Дружина фарбаря погоджується, хоча й чує закиди ненароджених дітей. Але для того, щоб передати Імператриці тінь і здатність стати матір'ю, вона повинна зрадити чоловікові. Годувальниця силою чарів створює примарний вигляд коханця. Імператриця відчуває все більшу огиду до обману, хоча й прагне врятувати чоловіка, що вже перетворився на камінь. В душі Дружини фарбаря також відбувається перелом: їй соромно йти шляхом перелюбу.
Раптом розступається земля і поглинає Імператрицю, Годувальницю, Фарбувальника і його дружину. Марно незримі голоси в підземному царстві переконують Імператрицю випити з джерела життя, який подарує їй тінь. Вона долає і останню спокусу, коли перед нею постає перетворений на камінь Імператор. Самопожертва робить Імператрицю людиною, вона знаходить тінь, а чоловік її оживає. Щастя приходить до Барака і його дружині.
Музика Редагувати
«Жінка без тіні» — одна з найскладніших партитур Ріхарда Штрауса. Музика позбавлена внутрішньої єдності: сухуватий речитатив сусідить із широко розвиненими аріозними побудовами, феєрія уживається з тонкою лірикою, монументальні форми — з камерними. На відміну від заплутаного лібрето, і незважаючи на значний виконавський склад (розширений оркестр, хори), музика опери доступна для пересічного слухача. У порівнянні, наприклад, з «Саломеєю», музична мова «Жінки без тіні» більшою мірою тональна.
Література Редагувати
- А. Гозенпуд. Оперный словарь. — СПб., 2005.
- Amadeus Almanac [ 5 травня 2011 у Wayback Machine.]
- The Oxford Dictionary of Opera, by John Warrack and Ewan West (1992), 782 pages, ISBN 0-19-869164-5
Посилання Редагувати
- Фргамент постановки опери на сцені Маріїнського театру на «Искусство ТВ» (2009) [ 8 квітня 2011 у Wayback Machine.]
- The Metropolitan Opera, Stories of the Operas [ 11 лютого 2011 у Wayback Machine.]