| |
| Дані про відкриття | |
|---|---|
| Дата відкриття | 18 грудня 1966 |
| Відкривач(і) | Річард Вокер |
| Планета | Сатурн |
| Номер | XI |
| Орбітальні характеристики | |
| Велика піввісь | 151 410 ± 10 км |
| Перицентр | 149 926±10 км |
| Апоцентр | 152 894±10 км |
| Орбітальний період | 0,694333517 діб |
| Ексцентриситет орбіти | 0,0098 |
| Нахил орбіти | 0,351 ± 0,004° до площини екватора планети |
| Фізичні характеристики | |
| Видима зоряна величина | {{{видима зоряна величина}}} |
| Діаметр | 135×108×105 км |
| Середній радіус | 57 ± 3 км |
| Площа поверхні | ~40 000 км² |
| Об'єм | ~760 000 км³ |
| Маса | 5,304 ± 0,013× 1017 кг |
| Густина | 0,69 ± 0,11 г/см³ |
| Прискорення вільного падіння | ~0,0078 м/с² |
| Друга космічна швидкість | ~0,032 км/с |
| Період обертання навколо своєї осі | 0,694333517 діб |
| Нахил осі обертання | 0° |
| Альбедо | 0,73 ± 0,03 |
| Температура поверхні | ~78 К |
| Атмосфера | відсутня |
| Інші позначення | |
| S/1980 S 3, S/1980 S 4, S/1980 S 5, S/1980 S 8, S/1980 S 15, S/1980 S 16, S/1980 S 17, S/1980 S 19, Сатурн XI | |
| Епіметей у Вікісховищі |
Епіметей (лат. Epimetheus, грец. Επιμηθεύς) — сьомий за віддаленістю від планети супутник Сатурна. Відкритий 18 грудня 1966 року.
15 грудня 1966 року французький астроном Одуен Дольфюс спостерігав супутник Сатурна, який він назвав Янусом. У тому ж місяці (три дні по тому) Річард Вокер також спостерігав об'єкт на тій самій орбіті. У той момент вважалося, що це один і той же супутник. Але через 12 років у жовтні 1978 року Стівен М. Ларсон і Джон Фунтейн відкрили, що насправді це два об'єкти, які рухаються по дуже близьких орбітах. Це було підтверджено даними «Вояджера-1». Янус справді виявився «дволиким». У 1983 році супутнику була присвоєна назва «Епіметей».
Відстань між орбітами супутників становить лише 50 км — істотно менше їх розмірів. У 1997 році астрофізики Лора Бетт і Пол Дервіз з Університету Маямі розрахували траєкторію руху унікальної пари супутників. Епіметей і Янус рухаються по своїх орбітах незалежно один від одного до того часу, поки внутрішній супутник не починає доганяти зовнішнього. При цьому під дією гравітаційних сил Епіметей виштовхується на вищу орбіту, а Янус переходить на ближчу до Сатурна, тобто вони міняються місцями. Цей маневр здійснюється приблизно один раз на чотири роки. Скоріш за все обидва супутники в минулому складали єдине ціле і на ранньому етапі формування системи Сатурна розділилися на два супутники.
У грецькій міфології Епіметей — син титана Япета, брат Атласа і Прометея, чоловік Пандори.
Посилання Редагувати
- ↑ Spitale, J. N.; et al. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal 132: 692.
- Перицентр і апоцентр обчислені за формулами , , де — довжина великої півосі орбіти, — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
- ↑ Porco, C. C.; et al. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites. Bulletin of the American Astronomical Society 37: 768. Архів оригіналу за 27 липня 2007. Процитовано 11 квітня 2007.
- Verbiscer, A.; French, R.; Showalter, M.; and Helfenstein, P.; Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act [ 8 грудня 2008 у Wayback Machine.], Science, Vol. 315, No. 5813 (February 9, 2007), p. 815
- Циркуляр МАС №1987[недоступне посилання з квітня 2019](англ.)
- Циркуляр МАС №1991[недоступне посилання з квітня 2019](англ.)
- Циркуляр МАС №3872 [ 23 квітня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
Див. також Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Epimetheus (moon) |
| Це незавершена стаття з астрономії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |