Дулі́би — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Бучацька міська громада. Розташоване у південно-східній частині району. Знаходиться за 20 км від центру громади. Розташоване на лівому березі річки Стрипа, неподалік межиріччя Дністра та Стрипи.
| село Дуліби | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Тернопільська область |
| Район | Чортківський район |
| Громада | Бучацька міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA61060070090029034 |
| Основні дані | |
| Населення | 800 |
| Поштовий індекс | 48461 |
| Телефонний код | +380 3544 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°55′49″ пн. ш. 25°25′55″ сх. д. / 48.93028° пн. ш. 25.43194° сх. д.Координати: 48°55′49″ пн. ш. 25°25′55″ сх. д. / 48.93028° пн. ш. 25.43194° сх. д. |
| Водойми | Стрипа |
| Місцева влада | |
| Сільський голова | Василечко Мар'ян Мар'янович |
| Карта | |
Дуліби | |
Дуліби | |
| Мапа | |
| Дуліби у Вікісховищі |
Межує з селами: Жнибороди, Новосілка, через Стрипу зі Скоморохами. На північному-сході із Заліщицьким районом. Західні околиці села межують з лісом.
2001 р. проживало 855 осіб.
Історія Редагувати
Поблизу розкопано поховання доби міді.
Знайдено уламок давньоруського орнаментованого горщика.
28 липня 1373/1379 року — перша письмова згадка про село; в фундаційній грамоті власника Бучача Міхала Авданця (лат. Michael Hawdank heres de Buczacz) на спорудження у цьому місті нового парафіяльного костелу серед свідків фігурує Мільцішконе з Дулібів (лат. Milciszkone de Duliby).
Згідно поборового реєстру Подільського воєводства 1563—1564 років власником села був шляхтич Мацей Влодек, у селі була православна церква.
За часів ЗУНР в місцевій державній адміністрації було немало поляків (як і у Підзамочку).
До виселення у 1944–1946 роках переважну кількість мешканців села становили поляки: близько 80 % населення, євреїв 17 %, а українців лише 3 %. Після переселення з Польщі прибули українці переважно з-під Перемишля.
В шематизмі за 1912 рік подано, церква Св. Покрови Пречистої Діви Марії розібрана, українці належать до парохії у Язлівці.
Зараз тут проживає близько 800 мешканців.
До 19 липня 2020 р. належало до Бучацького району.
З 11 грудня 2020 р. належить до Бучацької міської громади.
Релігія Редагувати
- церква святого великомученика Димитрія Солунського (1907, ПЦУ),
- церква святого великомученика Димитрія Мироточця (2004, УГКЦ).
Населення Редагувати
- 1841 р. 26 українців (даних про інші етнічні громади немає)
- 1880 р. всього 985 осіб; 29 (2,9 %) українців, 945 (96,0 %) поляків, 11 (1,1 %) жидів
- 1900 р. всього 1081 особа; 28 (2,6 %) українців, 1007 (93,2 %) поляків, 46 (4,2 %) жидів
- 1939 р. всього 1350 осіб; 15 (1,2 %) українців, 1315 (97,3 %) поляків, 20 (1,5 %) жидів
- 1921 р. 215 мешкальних домів, 1931 р. — 264.
Пам'ятки Редагувати
У центрі села знаходиться скульптура Марії Діви, з-під якої б'є джерело.
Соціальна сфера Редагувати
На території села діяла сільська рада, дві школи (молодшого та середнього шкільного віку), дві церкви (православна і греко-католицька), будинок культури, дитячий садок, медпункт. Також є 3 торгові точки.
Відомі мешканці Редагувати
Уродженці Редагувати
- Долинський Вітольд — архітектор.
Примітки Редагувати
- Я. Красій, М. Мацала. Дуліби… — С. 544.
- admin. Археологія та стародавня історія Бучацького району | Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині (укр.). Процитовано 23 березня 2021.
- Barącz S. Pamiątki buczackie. [ 19 листопада 2015 у Wayback Machine.] — Lwów: Drukarnia «Gazety Narodowej», 1882. — S. 155. (лат.)
- Там само
- Михайловський В. Православні парафії Подільського воєводства за матеріалами поборових реєстрів 1560-х рр. [ 27 травня 2015 у Wayback Machine.] // Український історичний журнал № 6 (507) за листопад-грудень 2012. — С. 139. — ISSN 0130-5247.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ, видавнича фірма «Олір»,1995. — іл. — С. 89. — ISBN 5-7707-7867-9.
- ↑ Калейдоскоп минулого. Дуліби… — С. 514.
- Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- Рішення Бучацької міської ради від 11 грудня 2020 року № 27 «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання [ 12 січня 2021 у Wayback Machine.]»
Література Редагувати
- Калейдоскоп минулого. Дуліби // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 514.
- Красій Я., Мацала М. Дуліби // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 544. — ISBN 966-528-197-6.
- Мацала М., Уніят В. Дуліби // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 605. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Duliby (3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 216. (пол.) — S. 216-217. (пол.)
Посилання Редагувати
| Зовнішні відеофайли | |
|---|---|
| Як Берем’яни, Дуліби і Жнибороди гуляли на весіллі на YouTube // Відеоканал с. Жнибороди. |
- «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля» [ 12 травня 2017 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |