Доба мілітаристів — період в історії Китайської Республіки (1916—1928), під час якої країна була поділена між військовими правителями (дуцзюнями).
| Доба мілітаристів у Китаї | |
| Країна | Республіка Китай (1912-1949) |
|---|---|
| Місце розташування | Китай |
| Час/дата початку | 1916 |
| Час/дата закінчення | 1928 |
| Доба мілітаристів у Китаї у Вікісховищі |
Доба мілітаристів почалася зі смерті генерала Юань Шикая і номінально закінчилася в 1928 році із завершенням Північного походу (1926—1927) та об'єднання Китаю під прапором Гоміндану, після чого почалося «Нанкінське десятиліття». Однак після перемоги над старими мілітаристами, такими як У Пейфу і Сунь Чуаньфан, в 1930—1940 роках з'явилися нові бунтівні генерали, які не визнавали владу центрального уряду, що створювало великі проблеми для Гоміндану в період Другої світової війни і наступною за нею громадянською війною.
Витоки Редагувати
У імперії Цин не було регулярної армії, тому для організації оборони вона використовувала армії своїх провінцій і ополченців, які не мали стандартного однострою та озброєння. Найпотужнішою з них була розквартирована на півночі армія Бейянських мілітаристів під керівництвом Юань Шикая, який у свій час отримав відмінну військову освіту. Офіцери були вірні своєму керівництву і об'єднувалися в кліки за географічною ознакою або як однокашники по військових академіях. Підрозділи формувалися з вихідців з одних провінцій. Подібний принцип допомагав уникати проблем з порозумінням, пов'язаних з великою кількістю діалектів в китайській мові, але при цьому даний принцип заохочував відцентрові тенденції.
Після Синьхайської революції 1911 року на півдні імперії Цин широко поширилися військові бунти. Наступного року повсталі встановили тимчасовий уряд у Нанкіні на чолі з доктором Сунь Ятсеном. Однак революціонери не мали достатніх сил, щоб розтрощити Бейянську армію і опір було приречено на невдачу. Сунь Ятсен домовився з Юань Шикаєм про повалення маньчжурської династії і про «об'єднання Китаю» в кордонах імперії Цин. При цьому Юань Шикай ставав президентом. Юань Шикай прийняв президентський пост, але відмовився переїжджати в Нанкін і залишився в столиці, Пекіні, де його військовій владі нічого не загрожувало.
Південні провінції чинили опір зростаючому авторитаризму Юань Шикая і в 1913 році збунтувалися, однак повстання були придушені силами Бейянської армії. Цивільні губернатори були замінені на військових. У грудні 1915 року Юань Шикай дав зрозуміти, що він має намір стати Імператором Китаю. Південні провінції знову повстали, але цього разу все було набагато серйозніше, адже більшість Бейянських командирів покинули Юань Шикая. Він намагався відмовитися від ідеї монархії, щоб повернути прихильність офіцерів, але в червні 1916 помер і залишив нову країну в стані політичної роздробленості. Поділ Китаю на Північ і Південь тривав під час всієї Ери мілітаристів.
Північ Редагувати
Смерть Юань Шикая розділила Бейянську армію на дві частини: аньхойську кліку під керівництвом Дуань Ціжуя та чжілійську кліку, очолювану Фен Гочжаном. Фентянська кліка, розташована в Маньчжурії (підпорядковувалася Чжан Цзоліню) була сплавом Бейянської армії та місцевих підрозділів. Дипломатичне визнання, зазвичай, отримував будь-який уряд, якому вдавалося захопити Пекін, бо він міг збирати митні збори і отримувати іноземні кредити. Всі північні кліки мілітаристів визнавали пекінський уряд, навіть якщо вони протистояли йому. Вони не заперечували його законність, але вважали, що йому бракує авторитету, щоб диктувати свою волю провінціям. Бейянський уряд у Пекіні, час від часу, видавав укази щодо територій, які фактично не підпорядковувалися йому, з тим, щоб звинуватити місцевих мілітаристів у зраді. Насправді, ці укази ігнорувалися і уряд отримував формальний привід для нападу. Ця практика була припинена в 1923 році, коли Цао Кунь купив собі право бути президентом Китаю. Інші північні кліки відмовилися визнати його правління.
Правління Аньхойської кліки (1916—1920) Редагувати
Президент Лі Юаньхун був фактично відтіснений на другий план Бейянськими генералами. Прем'єр Дуань Ціжуй займав домінуючу позицію в політиці, але змушений був співпрацювати з Чжилійською клікою, щоб підтримувати стабільність. Багато провінцій відмовлялися визнавати їх уряд і вимагали вигнати з політики Бейянських генералів. Незграбні спроби Дуань Ціжуя втягнути Китай в Першу світову війну і його таємні позики у Японії призвели до того, що травні 1917 року Лі Юаньхун був змушений відправити його у відставку. Знаючи, що Дуань Ціжуй готує проти нього змову, Лі Юаньхун попросив впливового генерала Чжан Сюня захистити уряд. Замість цього Чжан Сюнь в липні 1917 року здійснив спробу реставрації монархії. Дуань Ціжуй придушив путч і був проголошений спасителем республіки. Це дало йому можливість нарешті оголосити війну Німеччині. Представники Антанти на цьому наполягали, щоб видавити німців з країни (у тих були сильні концесії на території Китаю і вони складали конкуренцію англійським, американським і французьким капіталістам).
Наступним завданням Дуань Ціжуя стало підпорядкування бунтівних південних провінцій, але розбіжності з Чжілійською клікою, яка вважала за найкраще організувати переговори, привели до того, що він залишив свій пост заради збереження єдності Бейянських генералів. Однак під тиском аньхойської кліки президент Фен Гочжан змушений був знову покликати Дуань Ціжуя. У жовтні 1918 року той знову подав у відставку, але робив все можливе, щоб саботувати мирні переговори між півднем і північчю. Те, що він підтримував Японію, послабило його позиції під час подій 4 травня 1919 року. Чжілійська кліка об'єдналася з Фентянською клікою Чжан Цзоліня і в липні 1920 року розгромила Дуань Ціжуя під час Чжілійсько-аньхойської війни.
Правління Чжилійської кліки (1920—1924) Редагувати
Після смерті Фен Гочжана в 1919 році Чжилійську кліку очолив Цао Кунь. Хиткий союз із Фентянською клікою розпався, і в 1922 році почалася Перша чжилійсько-фентянська війна, під час якої сили Чжилійської кліки відкинули війська Чжан Цзоліня назад до Маньчжурії. Наступним кроком було зміцнення статусу Чжилійських мілітаристів і об'єднання країни. З цією метою Цао Кунь запросив на посаду президента Лі Юаньхуна і знову зібрав Національну асамблею. Сюй Шічану і Сунь Ятсену було запропоновано, щоб вони одночасно передали свої президентські повноваження Лі Юаньхуну. Коли Сунь Ятсен виставив відповідні жорсткі вимоги, які Чжилійська кліка не могла виконати, вона спровокувала зраду генерала Гоміндану Чень Цзюнміна, визнавши його губернатором провінції Гуандун. Сунь Ятсен був вимушений покинути Кантон і Чжилійська кліка номінально реставрувала конституційне уряд, що існував до перевороту Чжан Сюня. У 1923 році Цао Кунь купив собі президентство, незважаючи на люті протести з боку Гоміндану, Фентянської та Аньхойської клік, деяких своїх офіцерів і громадської думки. Восени 1924 року Чжилійське угруповання майже досягло перемоги у Другій чжилійсько-фентянській війні, але в цей час Фен Юйсян зрадив кліку, захопив Пекін і посадив Цао Куня у в'язницю. Чжилійські мілітаристи були вщент розбиті на півночі країни, але зуміли втримати центр.
Правління Фентянської кліки (1924—1928) Редагувати
Союз між Чжан Цзолінем і Фен Юйсяном був слабким. Фен Юйсян сформував власну кліку під назвою Гоміньцзюнь (Народна армія), яка підтримувала ідеологію схожу з Гоміньданом. Для компромісу він передав північний уряд Дуань Ціжую, чия Аньхойська кліка була близька до розпаду. Фентянська кліка була набагато сильнішою, бо війська Гоміньцзюня були розтягнуті на значні відстані. Переговори про возз'єднання півночі і півдня зайшли в глухий кут: Чжан Цзолінь і Дуань Цижуй мали мало спільного з Сунь Ятсеном. Останній помер у березні 1925 року.
У тому ж році генерал Фентянської кліки Го Сунлін, піддавшись на обіцянки Фен Юйсяна, перейшов на його бік і почав похід проти свого колишнього командира Чжан Цзоліня, в результаті чого почалася Анти-Фентянська війна. Генерал У Пейфу, що належав до Чжилійської кліки, вирішив підтримати Чжан Цзоліня в боротьбі проти зрадника. Війська Гоміньцзюня були відкинуті на північний захід. Пізніше вони приєдналися до Північного походу Чан Кайші. У червні 1927 року Чжан Цзолінь став главою північного уряду, але в той же час війська Національно-революційної армії (НРА) вторглися на його територію. 2 червня 1928 року Чжан Цзолінь поступився Пекіном на користь НРА. 4 червня при спробі втекти в Маньчжурію він загинув від вибуху бомби. Через п'ять днів НРА захопила столицю. Син і спадкоємець Чжан Цзоліня, Чжан Сюелян, визнав уряд націоналістів 31 грудня.
Південь Редагувати
На півдні Китаю визрівав революційний рух. Там опозиція Бейянським генералам була особливо сильною. Південці повстали проти династії Цін в 1911 році, а проти Юань Шикая в 1913 («Друга революція») і 1916 («Війна на захист республіки») роках. Після спроби реставрації монархії в Пекіні кілька південних провінцій під проводом Тан Цзіяо та Лу Жунтіна відмовилися визнати парламент і новий уряд Дуань Ціжуя. Сунь Ятсен зібрав відомих політиків, членів Гоміндану з розпущеної Національної асамблеї, а також південних мілітаристів і наприкінці липня 1917 року сформував свій уряд в Кантоні, відомий як Уряд захисту конституції. Південні кліки визнали Кантон як законну столицю, незважаючи на те, що міжнародне співтовариство відмовилось зробити те ж саме. Як і на півночі, на півдні раз у раз спалахували місцеві повстання, особливо в провінції Гуансі.
Рух на захист Конституції (1917—1922) Редагувати
У вересні Сунь Ятсен був проголошений головнокомандувачем військового уряду, метою якого був захист тимчасової конституції 1912 року. Південні мілітаристи підтримали його лише для того, щоб зміцнитися у своїх вотчинах і кинути виклик Пекіну. Щоб домогтися міжнародного визнання, вони також оголосили війну Центральним державам, але визнання так і не було отримано. У липні 1918 року південні мілітаристи прийшли до висновку, що Сунь Ятсен наділений зайвими повноваженнями і змусили його приєднатися до урядового комітету. Не витерпівши постійного втручання у свої справи, Сунь Ятсен вирушив у добровільне вигнання. У цей період він активно займався відтворенням партії Гоміньдан. У 1920 році в ході Гуандун-Гуансійської війни з допомогою гоміньданського генерала Чень Цзюнміна члени комітету генерал Цень Чуньсюань, адмірал Лінь Баоиї та генерал Лу Жунтін були вигнані. У травні 1921 року, незважаючи на протести Чень Цзюнміна і Тан Шаоиї, Сунь Ятсен був обраний неповним складом парламенту «надзвичайним президентом». Після цього Тан Шаої самоусунувся від справ, а Чень Цзюнмін почав переговори з Чжилійською клікою з тим, щоб в обмін на губернаторство в Гуандуні позбавити Сунь Ятсена влади (що і було зроблено в 1922 році).
Реорганізація (1923—1925) Редагувати
У березні 1923 року лоялісти домоглися вигнання Чень Цзюнміна і повернули Сунь Ятсена до влади. Той реорганізував Гоміньдан у відповідності з марксистсько-ленінським демократичним централізмом і уклав союз з Комуністичною партією Китаю, який став відомий як Перший об'єднаний фронт. Південний уряд залишив спроби захистити конституцію 1912 року, бо парламентарії пішли на поступки півночі, щоб приєднатися до маріонеткового уряду Цао Куня. Замість цього його метою стало створення революційного однопартійної держави. На заміну ненадійним опортуністам-генералам у військовій академії Вампу готувалися нові офіцерські кадри для майбутньої армії Гоміндану. Після того, як в 1924 році Чжилійська кліка втратила колишній вплив, Сунь Ятсен попрямував до Пекіна на переговори з лідерами Гоміньцзюня, Аньхойської та Фентянської клік. Однак у березні 1925 року він помер від раку печінки, що не тільки поклало край усім мирним переговорам, але і загострило і без того напружені відносини півночі і півдня. Тан Цзіяо оголосив себе спадкоємцем Сунь Ятсена і спробував взяти контроль над південним урядом в ході Юньнань-гуансійської війни, але зазнав поразки.
Північний похід (1926—1928) Редагувати
Лідером Національно-революційної армії став генерал Чан Кайші. Влітку 1926 року після довгих вагань він нарешті віддав наказ про початок Північного походу. НРА розтрощила армії У Пейфу і Сунь Чуаньфана в центральному та східному Китаї. Один з лідерів Гоміньцзюня — мілітарист з провінції Шаньсі Янь Сишань приєднався до Гоміньдану і виступив проти Фентянської кліки. У 1927 році союз між Гоміньданом і Комуністичною партією Китаю розпався після знищення робітничої гвардії в Шанхаї. Цей інцидент привів до початку Громадянської війни в Китаї.
Для столиці Чан Кайші вибрав місто Нанкін, але для того, щоб отримати міжнародне визнання, йому все ще було потрібно взяти Пекін. Союзні війська Янь Сішаня увійшли в столицю після смерті Чжан Цзоліня. Чжан Сюелян, новий лідер Фентянської кліки, визнав владу Гоміндану за умови, що він залишиться правителем Маньчжурії. Його правління підійшло до кінця після того, як у 1931 році японці окупували північний схід Китаю.
Номінальне об'єднання Редагувати
Пересунувши столицю в Нанкін, Чан Кайші в 1928 році оголосив про об'єднання Китаю. Далеко не всі мілітаристи були переможені, хоча багато з них погодилися піти на співпрацю з новим урядом, боротьба між кліками тривала. У 1930 році повстали Фен Юсян і Янь Сишань, що послужило початком нової війни. Ма Чжун'їн боровся з Сіньцзянською клікою з 1931 по 1937 рік. Чан Кайші змушений був придушити Повстання у Фуцзяниі в 1933 році. Чжан Сюелян виступив у 1936 році під час Сіанського інциденту. У віддалених районах намагалися діяти комуністи, дрібні польові командири, бандити і ополчення національних меншин. Серед лідерів Гоміндану час від часу починалися тертя: так Ван Цзінвей та Ху Ханьминь повстали проти влади Чан Кайші. Головним чином, той тримав під контролем тільки провінції, розташовані неподалік Цзянсу. Таким чином, мілітаристська вольниця не завершилася, а набула інших форм. Аж до закінчення Громадянської війни в 1950 році Китай не знав єдиного централізованого уряду.
Основні фракції Редагувати
Північні Кліки Редагувати
Основні кліки Редагувати
|
|
|
Дрібні кліки Редагувати
| Гоміньцзюнь 國民軍
Кліка провінції Шаньсі 晉系
Синьцзянська кліка
| Кліка Ма 馬家軍 |
Новітні фракції Редагувати
|
| Суйюань
|
Південні кліки Редагувати
| Юньнанська кліка 滇系
| Стара кліка Гуансі 桂系
Нова кліка Гуансі 新桂系
| Гоміндан 中國國民黨
| Сичуанська кліка 川系
|
Дрібні південні фракції Редагувати
|
|
|
|
|
Див. також Редагувати
- Національно-революційна армія
- Академія Вампу
- Історія Китайської Республіки
- Німецько-китайське співробітництво (1911-1941)
- Гоміньдан
- Китайський націоналізм
- Збройні сили Китайської Республіки
Література Редагувати
- Селиванов И. Н. § 5 Китай в 1914—1925 гг. // Новейшая история стран Азии и Африки, XX век: Учебник для студентов высших учебных заведений: В 2 ч. Часть 1: 1900—1945 / Под ред. А. М. Родригеса. — М. : Гуманитарный издательский центр Владос, 2001. — С. 88—101. — ISBN 5-691-00644-4, ISBN 5-691-00645-2.
- А. Г. Юркевич. Китайские милитаристские группировки // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
- McCord E. A. [1] — Berkeley : University of California Press, 1993. — 436 p. — ISBN 978-0-520-08128-4. з джерела 5 лютого 2022
- Waldron A.[en]. [2] — Cambridge : Cambridge University Press, 1995. — 416 p. з джерела 18 вересня 2020
Посилання Редагувати
- 陈贤庆(Chen Xianqing), 民国军阀派系谈 (The Republic of China warlord cliques discussed), 2007 revised edition [ 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Волинець Олексій. «Гвинтівок більше, ніж патронів…» Генеральський «феодалізм» — приватні армії і міжусобні війни в Китаї в 1910-1920-ті роки [ 1 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Волинець Олексій. Господарі Піднебесної: «Старий маршал» проти «Нефритового генерала». Генерали-«феодали», поділили Китай в 20-ті роки XX століття [ 16 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Волинець Олексій. Господарі Піднебесної: поміняти Пекін на Шанхай. Новий виток китайських міжусобних воєн у середині 20-х років XX століття [ 16 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Волинець Олексій. Господарі Піднебесної: гра генерала Го. Китайські генерали обирають нового президента і починають нові міжусобиці [ 3 вересня 2017 у Wayback Machine.]
- Волинець Олексій. Господарі Піднебесної: «солдат Христа» у союзі з більшовиками. Росіяни военспецы з'являються по обидві сторони фронту громадянської війни в Китаї [ 14 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Художня література Редагувати
- Эльвира Барякина. — М.: Рипол-Классик, 2010. — ISBN 978-5-386-02069-9
- Андре Мальро. Удел человеческий.(«La Condition humaine», 1933)