Чжу Де (спрощ.: 朱德; піньїнь: Zhū Dé; 1 грудня 1886 — 6 липня 1976) — китайський військовий, державний і політичний діяч, лідер китайської революції 1930-1940-х . Чжу Де був одним з найближчих соратників Мао Цзедуна. Маршал (1955).
| Чжу Де кит. 朱德 | |
| 17 січня 1975 — 6 липня 1976 | |
|---|---|
| Попередник: | Дун Біу |
| Наступник: | Сун Цінлін |
| Народження: | 1 грудня 1886 Zhu De's Former Residenced, Yilong Countyd, Шуньцинська управаd |
| Смерть: | 6 липня 1976[…] (89 років) Пекін, КНР |
| Поховання: | Революційне кладовище Бабаошаньd |
| Країна: | Династія Цін, Республіка Китай (1912-1949) і КНР |
| Освіта: | Yunnan Military Academyd, Геттінгенський університет, Комуністичний університет трудящих Китаюd і Sichuan Universityd |
| Партія: | КПК і Тунменхой |
| Шлюб: | Liu Congzhend, Chen Yuzhend, Wu Ruoland і Kang Keqingd |
| Діти: | Zhu Mind |
| Нагороди: | медаль Червоної Зірки 1 ступеняd стратег Народної визвольної арміїd |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Народився в селянській родині, хоч деякі історики стверджують, що він був сином заможного поміщика. 1905 року Чжу Де виїхав до Шуньціна, де навчався у школі. Від 1907 до 1908 року здобував освіту в фізкультурному училищі в Ченду, після чого, повернувшись до рідного повіту, став учителем фізкультури. Однак невдовзі через свої погляди Чжу Де знову був змушений залишити дім.
Ще згодом у Куньміні він вступив до лав армії, кілька місяців прослужив ротним писарем, а потім вступив до Юньнаньського військового училища. Там він захопився ідеями Сунь Ятсена. Наприкінці 1909 року вступив до лав Тунменхою. 1911 року після закінчення навчання отримав посаду командира взводу в частинах Юньнаньської армії.
Під час Синьхайської революції брав участь у штурмі резиденції генерал-губернатора, а також був серед тих, кого відрядили на допомогу революціонерам Сичуані.
У серпні 1912 року Чжу Де вступив до лав новоствореного Гоміндану. Восени того ж року викладав військову справу в альма-матер, а за рік був призначений на посаду командира батальйону, що відповідав за охорону кордону з В'єтнамом і боротьбу з місцевими бандитами. Його дії на тому посту принесли йому значну популярність. На початку 1916 року, будучи вже командиром полку, Чжу Де брав участь у боях проти прихильників нової монархії Юань Шикая. Згодом, під час боротьби між різними мілітаристськими кліками, Чжу Де командував бригадою в складі Юньнаньської армії. После невдалої спроби втрутитись у політичне життя й припинити міжусобну боротьбу за владу його бригада зазнала значних втрат і була розформована навесні 1921 року. Впродовж року Чжу Де очолював поліцейське управління в Куньміні, а потім вирішив вийти у відставку. 1922 року він залишив Юньнань і переїхав до Шанхая.
У Шанхаї Чжу Де намагався вступити до лав компартії, втім Чень Дусю відмовив йому через те, що Чжу Де впродовж тривалого часу командував мілітаристськими частинами. Пізніше в Німеччині Чжу Де познайомився з Чжоу Еньлаєм і в листопаді 1922 року вступив до лав КПК. 1925 року за активну участь к політичному житті китайських студентів був висланий з Німеччини, після чого виїхав до СРСР. Там він спочатку навчався в Комуністичному університеті трудящих Сходу. В травні 1926 року Чжу Де виїхав до Владивостока, а потім — до Шанхая.
На батьківщині Чжу Де став комісаром 20-го корпусу, сформованого Ян Сенем. Однак останній не схвалював те, що в результаті дій Чжу Де відбувалась «більшовизація» його частин, і в січні 1927 року Чжу Де отримав призначення в Ухань під приводом ознайомлення з досвідом роботи штабу НРА.
В Ухані Чжу Де продовжив проводити ідеологічне виховання військовиків, його зусилля були спрямовані на залучення курсантів до лав КПК.
На початку серпня 1927 року в Наньчані спалахнуло повстання. 5 серпня повстанська армія виступила на південь. Серед частин, що виступили в похід, була й 25-та дивізія під командуванням Чжу Де. Після кількох поразок Чжу Де запропонував вести в сільській місцевості партизанську війну. Після цього Чжу Де зумів захопити кілька повітових міст і збільшити чисельність своїх сил до десяти тисяч вояків, але зрештою був змушений відступити до гірського району на кордоні провінцій Хунань і Цзянсі — Цзінганшань, де об'єднався з загоном Мао Цзедуна. 4 травня 1928 року було створено 4-й корпус Червоної армії Китаю, командиром якої став Чжу Де, а пост комісара отримав Мао Цзедун.
28 серпня 1930 року Чжу Де став головнокомандувачем Червоної армії. Під його керівництвом було відбито чотири каральні походи Гоміндану. Через розбіжності в питаннях характеру ведення бойових дій у жовтні 1932 року Мао Цзедуна на посту політкомісара замінив Чжоу Еньлай.
1934 року під тиском військ Чан Кайші становище в Центральному районі стало критичним. Чжу Де розробив план прориву чотирьох укріплених ліній ворожого оточення, в результаті чого збройні сили КПК здійснили стратегічне перебазування на північний захід країни, що його в подальшому було названо «Великим походом».
1937 року після початку війни з Японією й утворення єдиного фронту КПК та Гоміндану комуністи погодились на включення своїх військ до складу Народно-революційної армії. 22 серпня 1937 року голова Військового комітету Національного уряду Чан Кайші видав наказ про переформування Червоної армії на 8-му армію Національно-революційної армії Китаю. Її командувачем був призначений Чжу Де, а його заступником — Пен Дехуай. 25 вересня війська під командуванням Чжу Де завдали удару японській бригаді в районі гірського проходу Пінсінгуань.
Під час боротьби проти Японії Чжу Де рішуче відстоював ідею єдиного фронту з Гомінданом замість автономної партизанської війни, за яку виступав Мао Цзедун, він відстоював тактику комбінованих операцій, тобто сполучення дій регулярних з'єднань і партизанських загонів у взаємодії з військовими частинами гомінданівського Національного уряду. Маючи величезний авторитет в армії, він упродовж тривалого часу обіймав найвищі командні посади, не втручаючись до внутрішньопартійного життя, управління яким брав у свої руки Мао Цзедун. Останнього подібний дуумвірат («Чжу-Мао») цілком влаштовував, однак із часом автократичному режиму Мао другий керівний центр в армії почав заважати — 12 квітня 1940 року Секретаріат ЦК КПК ухвалив рішення про відрядження Чжу Де з фронту для роботи в Яньані.
На початку 1940-их років Чжу Де перейшов на позиції прибічників Мао Цзедуна. Вже на VII з'їзді КПК 1945 року він приписав Мао всі успіхи партії в боротьбі проти Японії, провідну роль у розбудові збройних сил, підкреслив необхідність завжди додержуватись ідей лідера. Завдяки такій позиції Чжу Де на I пленумі ЦК КПК 7-го скликання його було обрано членом Політбюро й секретарем ЦК.
До роботи Секретаріату ЦК Чжу Де включився восени 1945 року, в той час, коли Мао Цзедун і Чжоу Еньлай проводили перемовини з Чан Кайші в Чунціні. Разом з ними Чжу Де брав участь у роботі Політичної консультативної конференції за участі представників Гоміндану й посередниками з американської сторони. Остання спроба уникнення конфронтації не виправдала поставлених перед собою цілей і в червні 1946 року почався загальний наступ гомінданівських військ, що стало початком нового етапу громадянської війни. Саме тоді маршал, виявивши політичну інтуїцію, запропонував новий стратегічний курс «розгортання на північ, оборони на південь». 100-те військове угрупування й 10 тисяч кадрових працівників, Підготовлених до перекидання до Південного Китаю, за наполяганням Чжу Де, були відряджені до Маньчжурії для створення там військово-політичної й економічної бази партії в війні з Гомінданом. Окрім того, Чжу Де займався плануванням, підготовкою та здійсненням вирішальних битв тієї війни —Ляошеньської, Хуайхайської та Пекін-Тяньцзіньської. Під його керівництвом було успішно проведено форсування Янцзи, захоплено такі важливі міста Центрально-Південного Китаю, як Нанкін, Шанхай та Ухань.
Після утворення КНР 1 жовтня 1949 року Чжу Де знову отримав пост головнокомандувача Народно-визвольної армії Китаю (НВАК), а 19 жовтня став ще й заступником голови Народно-революційної військової ради. 1954 року Чжу Де був обраний заступником голови КНР. 1955 року, коли в НВАК було запроваджено військові звання, Чжу Де й дев'яти іншим воєначальникам було присвоєно звання маршала КНР, також його було нагороджено трьома найвищими орденами країни. На XX з'їзді КПРС Чжу Де очолював китайську делегацію.
Під час праці в уряді змінювалось ставлення Чжу Де до Мао Цзедуна. 1959 року після провалу «великого стрибка» Мао Цзедуну довелось піти з посту голови КНР, поступившись ним Лю Шаоці, а Чжу Де був обраний замість Лю Шаоці головою Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників. На тій посаді Чжу Де відстоював реалістичний курс у керівництві економікою та соціальними процесами, виступав з різкою критикою суб'єктивізму, командного стилю, кампаній у боротьбі з «ухилами».
Під час Культурної революції, коли багато керівників партії та держави, в тому числі Лю Шаоці й Ден Сяопін, а також відомі воєначальники Хе Лун, Чень Ї, Сюй Сянцянь, Не Жунчжень, Є Цзяньїн зазнали переслідувань, Чжу Де не змовчав. У відповідь дружина Мао Цзедуна Цзян Цін інспірувала травлю Чжу Де хунвейбінами. 18 жовтня 1969 року за вказівкою Лінь Бяо Чжу Де серед інших діячів КПК був висланий з Пекіна. 83-річного полководця заслали до Гуандуна, до невеликого містечка Цунхуа, де він перебував під суворим наглядом до липня 1970 року. Повернення Чжу Де до Пекіна із заслання було пов'язано з невдоволенням з боку Мао Цзедуна прагненням Лінь Бяо зайняти вакантний пост голови КНР.
На 1-й сесії Всекитайських зборів народних представників 4-го скликання в січні 1975 року Чжу Де знову був обраний головою Постійного комітету ВЗНП, незважаючи на всі інтриги Цзян Цін. До останніх днів свого життя Чжу Де продовжував активно працювати й у лікарню ліг лише за кілька днів до своєї смерті. Помер Чжу Де близько 15-ї години 6 липня 1976 року в віці 90 років.
Примітки Редагувати
- SNAC — 2010.
- Short P. Mao: A Life — Great Britain: Hodder & Stoughton, 1999. — P. 624. — 782 p. — ISBN 978-0-340-60624-7
- ↑ http://www.britannica.com/EBchecked/topic/657001/Zhu-De
- ↑ http://www.chinadaily.com.cn/china/pla2010/2010-07/29/content_11068610.htm
- Lionel Max Chassin. The Communist conquest of China A history of the Civil War, 1945-1949. — Harvard University Press, 1965. — P. 11.
- ↑ Пожилов И.Е. Чжу Дэ // Вопросы истории. — 2006. — № 10. — С. 57 — 71.