Головне́ управлі́ння Генера́льного шта́бу Збройних сил Російської Федерації (ГУ ГШ ЗС РФ, рос. Главное управление Генерального штаба Вооружённых сил Российской Федерации), до 2010 року — Головне́ розві́дувальне управлі́ння Генера́льного шта́бу (ГРУ, ГРУ ГШ, рос. Главное разведывательное управление Генерального штаба Российской Федерации) — центральний орган управління військової розвідки в Збройних силах Радянського Союзу та (з 1992) Російської Федерації.
рос. Главное управление Генерального штаба Вооруженных сил Российской Федерации (ГРУ ГШ ВС РФ) | |
| Комплекс будівель ГРУ на вул. Гризодубової в Москві | |
| Загальна інформація: | |
| Тип: | служба розвідки |
| Юрисдикція: | Росія |
| Дата заснування: | 5 листопада 1918 (як ГРУ СРСР) 1992 (перетворено у ГРУ ГШ ЗС РФ) 2010 (перейменоване на ГУ ГШ ЗС РФ) |
| Відомство-попередник: | Особлива канцелярія Російської імперії |
| Девіз: | рос. Величие Родины – в Ваших славных делах |
| Структура: | |
| Директор: | адмірал Ігор Костюков |
| Керівна організація: | Генеральний штаб Збройних сил РФ |
| Кількість співробітників: | засекречено (за даними журналістів — 50 000 військовослужбовців) |
| Бюджет: | засекречено |
| Штаб-квартира: | |
| Адреса штаб-квартири: | вул. Гризодубової, Москва 55°46′57″ пн. ш. 37°31′29″ сх. д. / 55.78239552° пн. ш. 37.52473176° сх. д. |
| Вебсайт: | |
| [structure.mil.ru/structure/ministry_of_defence/details.htm?id=9711@egOrganization structure.mil.ru/structure/ministry_of_defence/details.htm?id=9711@egOrganization] | |
|
Було частиною армії і безпосередньо підпорядковувалося міністерству оборони. Вело розвідку в інтересах міністерства оборони за кордоном. У мирний час діяла на території Радянського Союзу. У воєнний час виконувало функції контррозвідки на окупованих радянськими військами територіях (дивись «СМЕРШ»).
Історія Редагувати
У листопаді 1918 р. Революційна військова рада Республіки (РВРР) затвердив штат Польового штабу РВРР, у структуру якого входило Реєстраційне управління з функціями координації зусиль розвідувальних органів — підрозділів РСЧА і підготовки розвідувальної інформації для Польового штабу РСЧА. Реєстраційне управління стало першим центральним органом військової агентурної розвідки РСЧА і першим центральним органом військової контррозвідки. Оскільки секретний наказ Реввійськради РРФСР № 197/27 про штат Польового штабу (включаючи штат Регіструпра) був датований 5 листопада 1918 р., цей день уважається днем народження радянської (а тепер і російської) військової розвідки. Першим начальником військової розвідки був Аралов Семен Іванович.
У лютому 1921 р. з метою створення єдиного органу управління збройними силами Польовий штаб РВРР був об'єднаний з ВсеРосГлавШтабом у Штаб РСЧА. Регіструпр увійшло до складу новоутвореного органу.
У квітні 1921 р. Реєстраційне управління було перетворено в Розвідувальне управління Штабу РСЧА (РозвідУпр) з включенням у нього відділу військової розвідки. У відповідному Положенні визначалося, що дана структура є центральним органом військової розвідки, як у воєнний, так і в мирний часи.
У 1921—1925 рр. Розвідупр здійснювало так звану «активну розвідку» — керувало діями прорадянських партизанських загонів на територіях сусідніх з Радянською Росією та СРСР держав.
У листопаді 1922 р. розвідувальне управління Штабу РСЧА було реорганізовано в Розвідувальний відділ Управління 1-го помічника начальника Штабу РСЧА з істотним звуженням функцій і скороченням штатної чисельності.
У 1924 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було відтворене.
У вересні 1926 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було перейменоване в IV Управління Штабу РСЧА.
У серпні 1934 р. IV Управління Штабу РСЧА було перейменоване в Інформаційно-статистичне управління РСЧА, яке в свою чергу було в листопаді 1934 р. перейменовано в Розвідувальне управління РСЧА (безпосередньо підпорядковане Наркому оборони).
У травні 1939 р. Розвідувальне управління РСЧА перетворено в 5-е Управління Наркомату оборони СРСР.
У липні 1940 р. 5-е Управління було знову передано у підпорядкування Генштабу і отримало назву «Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії».
16 лютого 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Розвідувальне управління Генштабу Червоної Армії було реорганізовано в Головне розвідувальне управління Генерального штабу з відповідною зміною структури та штатної чисельності:
Наказ про реорганізацію Розвідувального управління Генерального штабу В Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії № 0033 16 лютого 1942 р.
1. Реорганізувати Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.
2. Призначити: Заступником начальника Генерального штабу Червоної Армії, він же начальник Головного розвідувального управління генерал-майора танкових військ Панфілова А. Н.. Військовим комісаром Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії бригадного комісара Ілічова І. І.
3. Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії мати у складі:
1-е Управління (агентурне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (Диверсійний)
6-й відділ (фронтової, армійської і окружний розвідки)
7-й відділ (оперативної техніки)
8-й відділ (агентурного зв'язку і радіорозвідки)
2-е Управління (інформаційне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (редакційно-видавничий)
6-й відділ (військовий інформації)
7-й відділ (дешифрувальний)
Відділи Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії:
політичний
зовнішніх відносин
спеціального зв'язку
спеціальних завдань
кадрів
військової цензури
Контрольно-фінансовий
Матеріально-технічного забезпечення.
4. Реорганізацію закінчити до 20 лютого 1942 р.
Народний комісар оборони СРСР Й. Сталін
23 жовтня 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Головне розвідувальне управління було переведено з підпорядкування Генеральному штабу в пряме підпорядкування Наркому оборони. На ГРУ покладалося ведення всієї агентурної розвідки і диверсійної діяльності, як за кордоном, так і на окупованій території СРСР. Одночасно в складі Генштабу було сформовано Управління військової розвідки Генштабу, яке керувало роботою фронтових розвідувальних органів і військовою розвідкою. Ведення агентурної розвідки у знову сформованому управлінні було заборонено. Такий поділ функцій між двома розвідувальними службами швидко показало свою неефективність. Наказом Наркома оборони від 19 квітня 1943 р. Управління військової розвідки Генштабу було перейменоване в Розвідувальне управління Генштабу, і йому було передано керівництво агентурною роботою і диверсійною діяльністю на окупованій території СРСР. ГРУ Наркомату оборони СРСР зберегло за собою лише ведення агентурної розвідки за кордоном.
У червні 1945 р. ГРУ Наркомату оборони СРСР і РУ Генерального штабу були знову об'єднані в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.
У вересні 1947 р. у зв'язку з реорганізацією розвідувальних служб СРСР ГРУ Генштабу було скасовано. Більшість його функцій і співробітників було передано до складу нещодавно утвореного Комітету інформації, який об'єднав в одній структурі військову і політичну (розвідка МДБ СРСР) розвідслужби. Для керівництва залишеними у складі Збройних сил органами військової розвідки була створена відносно невелика Розвідувально-диверсійна служба.
У січні 1949 р. у зв'язку з поверненням функцій з керівництва військовою розвідкою Міністерству збройних сил СРСР було відновлене Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил СРСР.
У 1992 р. ГРУ Генерального штабу Збройних сил СРСР увійшло до складу Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації.
ГРУ відігравало активну роль у російському вторгненні в Україну. Здійснювало активну розвідувальну та диверсійну роботу в Україні.
Керівники ГРУ Редагувати
- Аралов Семен Іванович (1918 р. — 1919 роки)
- Гусєв Сергій Іванович (1919 р., червень-грудень)
- П'ятаков Георгій Леонідович (1920, січень-лютий)
- Ауссем Володимир Християнович (1920 р., лютий-червень)
- Лєнцман Ян Давидович (1920 р. — 1921 р.)
- Зейбот Арвид Янович (1921 р. — 1924 р.)
- Берзін Ян Карлович (1924 р. — 1935 р.)
- Урицький Семен Петрович (1935 р. — 1937 р.)
- Берзін Ян Карлович (1937 р.)
- Ґєндін Семен Григорович (в.о. вересень 1937 р. — жовтень 1938 р.)
- Орлов Олександр Григорович (в. о. жовтень 1938 р. — 1939 р.)
- Проскуров Іван Йосипович (1939 р. — 1940 р.)
- Голіков Пилип Іванович (1940 р. — 1941 р.)
- Панфілов Олексій Павлович (1941 р. — 1942 р.)
- Іллічов Іван Іванович (1942 р. — 1945 р.)
- Кузнєцов Федір Федотович (1945 р. — 1947 р.)
- Трусов Микола Михайлович (1947 р. — 1949 р.)
- Захаров Матвій Васильович (1949 р. — 1952 р.)
- Шалін Михайло Олексійович (1952 р. — 1956 р.)
- Штеменко Сергій Матвійович (1956 р. — 1957 р.)
- Шалін Михайло Олексійович (1957 р. — 1958 р.)
- Сєров Іван Олександрович (1958 р. — 1963 р.)
- Івашутін Петро Іванович (1963 р. — 1986 р.)
- Міхайлов Владлен Михайлович (1986 р. — 1991 р.)
- Тімохін Євген Леонідович (1991 р. — 1992 р.)
- Ладигін Федір Іванович (1992 р. — 1997 р.)
- Корабельніков Валентин Володимирович (1997 р. —2009 р.)
- Шляхтуров Олександр Васильович (2009 р. — 2011 р.)
- Сергун Ігор Дмитрович (2011 р. — 2016 р.)
- Коробов Ігор Валентинович (2016 р. — 2018 р.)
- Костюков Ігор Олегович (з грудня 2018).
Заступники начальника ГРУ Редагувати
- Артузов Артур Християнович (1934—1937 рр.)
- Мамсуров Хаджи-Умар Джіорович — генерал-полковник, перший заступник (1957—1968 рр.)
- Юрій Гусєв — генерал-полковник, перший заступник з січня 1986 р. до загибелі в автокатастрофі в 1992 р.
- Іванов Юрій Євгенович — генерал-майор (2006—2010 рр.).
Штаб-квартира Редагувати
Раніше штаб-квартира ГРУ розташована була в Москві в районі Ходинського поля, на Хорошевському шосе, де будинок № 76 (трохи в глибині кварталу). Будівництво штаб-квартири, що являє собою комплекс споруд загальною площею близько 70 тисяч м², всередині якого є ситуаційний центр, командний пункт, спортивний комплекс і басейн, було завершено восени 2006 року. Нова штаб-квартира розташована на вул. Гризодубової в м. Москва. Вартість будівництва склала 9,5 млрд руб.. Буквально в 100 метрах на північ від нової будівлі розташована і стара споруда, так званий «Акваріум».
Структура ГРУ Редагувати
Протягом історії свого існування структура ГРУ пережила кілька переформувань. У нинішньому вигляді, згідно відкритих і доступних джерел, структура ГРУ являє собою 13 основних управлінь та 8 допоміжних відділів з управліннями.
Основні управління:
- Перше Управління — країни Європейської співдружності (крім Великої Британії)
- Друге Управління — країни Північної і Південної Америки, Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія
- Третє Управління — країни Азії
- Четверте Управління — країни Африки
- П'яте Управління — управління оперативної розвідки
- Шосте Управління — управління радіотехнічної розвідки
- Сьоме Управління — НАТО
- Восьме Управління — диверсійний (спецприз «СП» — рос. спецназ, СпН)
- Дев'яте Управління — управління військових технологій
- Десяте Управління — управління військової економіки
- Одинадцяте Управління — управління стратегічних доктрин і озброєння
- Управління Дванадцять-біс — інформаційна війна
Допоміжні управління та відділи:
- Управління космічної розвідки
- управління кадрів
- Оперативно-технічне Управління
- Адміністративно-технічне Управління
- Управління зовнішніх відносин
- Архівний відділ
- Інформаційна служба
Загальна військова підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Новосибірському вищому військовому командному училищі, за спеціальностями:
- застосування підрозділів військової розвідки
- застосування підрозділів спеціальної розвідки
Спеціальна підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Академії ГРУ (Військово-дипломатична академія Міністерства оборони Російської Федерації). Підготовка здійснюється на трьох основних факультетах:
- Факультет стратегічної агентурної розвідки
- Факультет агентурно-оперативної розвідки
- Факультет оперативно-тактичної розвідки
- Інститут (філія Академії) ГРУ (м. Череповець)
При Академії працює ад'юнктура та Вищі академічні курси.
У структуру ГРУ також входять два науково-дослідних інститути, розташовані в Москві, відомі як 6-й і 18-й «Центральні науково-дослідні інститути».
Військові частини і з'єднання спеціального призначення (СП) ГРУ Редагувати
Окремі роти Редагувати
«орСП» — окремі роти спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. орСпН через заборону використання української мови в армії СРСР):
| № | Дислокація | Підпорядкування | Дата формування |
|---|---|---|---|
| 75 | Ньїредьгаза | Південно-західний військовий округ (ВО) | |
| 77 | Житомир | 8 ТА, Прикарпатський ВО | |
| 78 | Сімферополь | 32 АК, Одеський ВО | |
| 92 | Шекон | СГВ | |
| 124 | Капчагай | САВО | |
| 227 | ? | СКВО | |
| 344 | Уссурійськ | 5 ОА, Далекосхідний ВО | |
| 459 | Чирчик | 40 ОА, ТуркВО | |
| 462 | Виборг-7 (с. Гвардійський) | 30 АК, Ленінградський ВО | |
| 525 | Киргизстан | ? | |
| 527 | Равенсбрюк | 2 ТА, ГРВН | |
| 571 | Єлізово | 25 АК, Далекосхідний ВО | |
| 602 | Дрезден | 1 ТА, ГРВН | |
| 670 | Богданеч | ЦГВ | |
| 771 | Комсомольськ | 43 АК, Далекосхідний ВО | |
| 775 | ? | ? | |
| 779 | Чарбах | 7 ОА, Закавказький ВО | |
| 792 | Дессау, Кохштедт | 3 ОА, ГРВН | |
| 793 | ? | 20 ОА, ГРВН | |
| 794 | Нора | 8 ОА, ГРВН | |
| 800 | Баку | 4 ОА, Закавказький ВО | |
| 806 | Смоленськ | Московський ВО | |
| 807 | Петрозаводськ | 6 ОА, Ленінградський ВО | |
| 808 | Куйбишев | Приволзький ВО | |
| 818 | Тирасполь | 14 ОА, Одеський ВО | |
| 822 | Свердловськ (нині Єкатеринбург) | Уральський ВО | |
| 827 | Білогорськ | 35 ОА, Далекосхідний ВО | |
| 876 | Орджонікідзе | 42 АК, Північно-Кавказький ВО | |
| 877 | Мандал-Гобі | 51 ОА, Далекосхідний ВО | |
| 899 | Ведмежі озера | ПДВ | |
| ? | Новочеркаськ | СКВО | |
| ? | Гродно | 28 ОА, Білоруський ВО | |
| ? | Чернігів | 1 ОА, Київський ВО | |
| ? | Івано-Франківськ | 38 ОА, Прикарпатський ВО |
Окремі загони спецпризначенців Редагувати
«ОбрСП» — окрема бригада спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. ОО СпН, ОбрСпН через заборону використання української мови в армії СРСР):
| № | Дислокація | Дата формування |
|---|---|---|
| 33 | Ботлих, 12 окрема бригада спецпризначенців (ОбрСП) | |
| 61 | ? | |
| 70 | Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців | |
| 108 | 22 окрема бригада спецпризначенців | |
| 114 | ? | |
| 154 | Чирчик, 15 окрема бригада спецпризначенців | |
| 173 | Лагодехі, 12 окрема бригада спецпризначенців | |
| 177 | Капчагай, 22 окрема бригада спецпризначенців | |
| 186 | Ізяслав, 8 окрема бригада спецпризначенців | |
| 281 | 24 окрема бригада спецпризначенців | |
| 282 | Хабаровськ 14 окрема бригада спецпризначенців | |
| 294 | Бєлогорськ, 14 окрема бригада спецпризначенців | |
| 305 | ? | |
| 308 | 14 окрема бригада спецпризначенців | |
| 325 | Феодосія-13, 10 окрема бригада спецпризначенців | |
| 329 | Промєжици, 2 окрема бригада спецпризначенців | |
| 330 | Рига, 4 окрема бригада спецпризначенців | 1 січня 1990 року |
| 334 | Мар'їна Горка, 5 окрема бригада спецпризначенців | |
| 370 | Чучково, 16 окрема бригада спецпризначенців | |
| 379 | 16 окрема бригада спецпризначенців | |
| 411 | Фарахруд, 22 окрема бригада спецпризначенців | |
| 501 | 3 окрема бригада спецпризначенців | |
| 503 | 3 окрема бригада спецпризначенців | |
| 509 | 3 окрема бригада спецпризначенців | |
| 512 | 3 окрема бригада спецпризначенців | |
| 641 | 67 окрема бригада спецпризначенців | |
| 664 | 16 окрема бригада спецпризначенців | |
| 668 | Кіровоград, 9 окрема бригада спецпризначенців | |
| 669 | 16 окрема бригада спецпризначенців | |
| 691 | 67 окрема бригада спецпризначенців | |
| 700 | Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців |
Окремі бригади спецпризначенців Редагувати
«ОбрСП» — окремі бригади спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. ОБрСпН через заборону використання української мови в армії СРСР):
| № | Дислокація | Підпорядкування | Дата формування |
|---|---|---|---|
| 2 | Промєжици | Ленінградський ВО | 17 вересня 1962 року |
| 3 | Нейтімен | ГРВН | 1966 р. |
| 4 | Вільянді | Прибалтійський ВО | 1962 р. |
| 5 | Мар'їна гірка | БВО | 1 січня 1963 р. |
| 8 | Ізяслав | ПрикВО | 1 січня 1963 р. |
| 9 | Кіровоград | Київський ВО | 30 грудня 1962 р. |
| 10 | Старий Крим | Одеський ВО | 1 січня 1963 р. |
| 12 | Лагодехі | ЗакВО | 1962 р. |
| 14 | Уссурійськ | Далекосхідний ВО | 1 грудня 1963 |
| 15 | Чирчик | ТуркВО | 1 січня 1963 |
| 16 | Чучково | Московський ВО | 1 січня 1963 |
| 17 | Очаків | Чорноморський флот | 1968 р. |
| 22 | Капчагай | САВО | 24 липня 1976 р. |
| 24 | Кяхта | Забайкальський ВО | 1 листопада 1977 р. |
| 67 | Бердськ | Сибірський ВО | 1984 р. |
| 42 | острів Російський | Тихоокеанський флот | 1955 р. |
МРП спецприз ВМФ СРСР Редагувати
«МП СП», «ЗМП СП» — морська піхота спецпризу, загін морпеху спецпризу, спецпризначенці морської піхоти ВМФ СРСР (у документах рос. МРП СпН, ОМРП СпН, ОБрСпН, УО ВМФ через заборону використання української мови в армії СРСР):
| № | Дислокація | Підпорядкування | Дата формування |
|---|---|---|---|
| 8 | Баку, п. 9-а | Каспійський флот | 1969 рік |
| 17 | о. Первомайський | Чорноморський флот | 4 листопада 1953 р. |
| 42 | о. Російський, бухта Н. Джигіт | Тихоокеанський флот | 1955 р. |
| 420 | Кольська губа | Північний флот | 1985 р. |
| 457 | ? | РУ ВМФ | ? |
| 561 | с. Парусне | Балтійський флот | 30 грудня 1954 р. |
| 316 | м. Київ, о. Рибальський | ВМФ | ? |
Частини і з'єднання ГРУ у теперішній час Редагувати
За різними джерелами чисельність частин і з'єднань спецпризначенців ГРУ Росії в даний момент складає від 6 000 до 15 000 військовослужбовців. Крім частин і з'єднань спезпризу в підпорядкуванні ГРУ перебувають додатково і війська загального призначення чисельністю близько 25 000 осіб.
У даний час спецприз ГРУ складається з семи окремих бригад спеціального призначення та кількох морських развідпунктів ВМФ загальною чисельністю ще до 10 тисяч військовослужбовців.
Бригади спецпризу ГРУ ГШ:
- 2-а окрема бригада спеціального призначення — Західний військовий округ. 2-а бригада спеціального призначення сформована на підставі директив Генерального штабу Збройних Сил СРСР і командувача військами Ленінградського військового округу в період з 17 вересня 1962 до березня 1963 року.
- 3-тя окрема гвардійська бригада спеціального призначення — Центральний військовий округ. Сформована в 1966 р. директивою Головнокомандувача Групою Радянських військ у Німеччині на фондах 26-го окремого батальйону спеціального призначення в гарнізоні Вердер за участю кадрів 27-го окремого батальйону спеціального призначення Північної групи військ, 48-го і 166-го окремого розвідувального батальйону.
- 10-та окрема бригада спеціального призначення — Південний військовий округ. Знову була сформована в СКВО (ЮВО) у травні 2003 року.
- 14-та окрема бригада спеціального призначення — Східний військовий округ. Дата народження — 1 грудня 1963 р.. Понад 200 офіцерів, сержантів і солдат брали участь у бойових діях в Афганістані в складі загонів спеціального призначення. Загинули 12 офіцерів, 36 сержантів і солдатів. З січня до квітня 1995 р. зведений загін спеціального призначення брав участь у «наведенні конституційного порядку» в Чечні.
- 16-та окрема бригада спеціального призначення — Західний військовий округ. Дата народження — 1 січня 1963 р., Московський військовий округ. У 1972 р. бригада виконувала урядове завдання з ліквідації пожеж на території Московської, Рязанської, Володимирської та Горьківської областей. За виконання цього завдання нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради РРФСР.
- 22-га окрема гвардійська бригада спеціального призначення — Південний військовий округ. Була сформована 21 липня 1976 р. наказом командувача Середньоазіатським військовим округом у м. Капчагай Казахської РСР. У березні 1985 р. з'єднання було передислоковано в м. Лашкаргах Республіки Афганістан та брало участь в афганській війні. Єдине військове формування, що отримало гвардійське найменування після німецько-радянської війни. У 1989—1992 рр. з'єднання дислокувалося в Азербайджані. У червні 1992 р. з'єднання було передислоковано на територію Російської Федерації і включено до складу військ Червонопрапорного Північно-Кавказького військового округу. З листопада 1992 р. до серпня 1994 р. оперативна група з'єднання мала участь у підтримці режиму надзвичайного стану і роз'єднання сторін в осетино-інгушському міжнаціональному конфлікті. З 1 грудня 1994 р. оперативна група з'єднання брала участь у бойових діях на території Чеченської Республіки.
- 24-та окрема бригада спеціального призначення — Центральний військовий округ. Сформована 1 листопада 1977 р. на базі 18-ї окремої роти спеціального призначення.
Радянський інформаційний супутник Редагувати
Радянський інформаційний супутник (Радінформсупутник), ЗАТ «Радінформсупутник» (рос. Совинформспутник від рос. советский информационный спутник) засноване в 1991 р.. Чисельність 107 осіб. «Радінформсупутник» — організація Головного розвідувального управління ГШ, у завдання яких входить користолюбна продаж не-секретних знімків, зроблених супутниками ГРУ. Не секретність визначається самим же ГРУ і гроші за вказану продаж отримує також ГРУ. Це здобуло популярність у квітні 2000 р., коли американські журналісти виявили серед розповсюджуваних «Радінформсупутник» знімків фотографії надсекретної військової бази США, відомої під назвою «Area 51».
Відзнаки Редагувати
Нагороди Редагувати
Див. також Редагувати
- Головне управління розвідки Міністерства оборони України
- Секретна токсикологічна лабораторія
- Головне управління розвідки
- Центральне розвідувальне управління
- Комітет Державної Безпеки
- Війна на сході України
- Російська диверсійна діяльність в Україні (2014)
- Спеціальний факультет Військової академії РСЧА імені М. В. Фрунзе
- Перше головне управління КДБ СРСР
- Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації
- Розвідувальний супутник
- Стратегічна розвідка
- Нелегальна розвідка
- Видова розвідка
- Персона (космічний апарат)
- День підрозділів спеціального призначення
- День військового розвідника
- Акваріум (книга В.Суворова)
- Таємна канцелярія
- Елітні війська
- СООД (СОУД)
- Силовий гіпноз
- Sofacy Group (APT28/Fancy Bear/Pawn Storm/Sednit)
Примітки Редагувати
- ↑ Чуприн К. В., «Вооружённые силы стран СНГ и Балтии»: справочник / А. Е. Тарас. — г. Минск: изд. «Современная школа», 2009 г. — С. 25. — 832 с. — ISBN 978-985-513-617-1. (рос.)
- ↑ Александр Чуйков, «Спецназ сольют воедино. Министерство обороны предлагает создать универсального солдата», «Аргументы Недели» № 3 (193) от 28 января 2010 г. [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г. [ 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.]» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 154. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
- Сайт милитера, «Военная Литература», Первоисточники. [ 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г. [ 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.]» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 348—349. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
- «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 1943 г. — 1945 г. [ 4 грудня 2014 у Wayback Machine.]» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-3). — С. 124—127. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6 (рос.)
- ГРУ Російської Федерації очолив Ігор Костюков
- Костюков Ігор Олегович (нар. 21 лютого 1961 року) — перший заступник начальника ГУ ГШ ЗС РФ, віце-адмірал, учасник війни в Сирії, герой Росії (2017), внесений у санкційні списки (2016 — за дії проти демократії в США, 2017 — за втручання у вибори президента США)
- «Дом разведчика». «Ведомости», № 211 (1738), 9 ноября 2006 г. (рос.)
- ↑ Спецназ.орг — сообщество ветеранов спецназа России, СНГ и бывшего СССР [ 25 липня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела Редагувати
- Oleg Penkovsky. The Penkovsky Papers. Collins. Fontana Books. 1967; Олег Пеньковский. Записки из тайника. М.: «Центрполиграф», 2000. (англ.) (рос.)
- В. Никольский. Аквариум-2.- М.: ТОО «Гея», 1997. 288 с. (рос.)
- Виктор Суворов — Аквариум. (рос.)
- Филби К., «Моя тайная война». — г. Москва: изд. «Воениздат», 1980 г. (рос.)
- Кокарев К. А., «Советские спецслужбы и Восток [ 24 вересня 2014 у Wayback Machine.]» // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2014, № 5, с. 77. (рос.)
- Колпакиди А., Север А. ГРУ. Уникальная энциклопедия. — М.: Яуза Эксмо, 2009. — 720 с. — (Энциклопедия спецназа). — 5000 экз. — ISBN 978-5-699-30920-7. (рос.)
- «Разведка и контрразведка в лицах [ 2 березня 2022 у Wayback Machine.]» — Энциклопедический словарь российских спецслужб. Автор-сост. А. Диенко, предисл. В. Величко. — М.: Русскій міръ, 2002. — 608 с.: ил. + Прил. (рос.)
- Пушкарев Н. Ф., «ГРУ: вымыслы и реальность». — 2004. ISBN 5-699-06455-9 (рос.)
- Максимов А.[Б.], «Главная тайна ГРУ». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 416 с. — (ГРУ) — 4000 экз. — ISBN 978-5-699-40703-3 (рос.)
- Колпакиди А.[И.], «ГРУ в Великой Отечественной войне». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 608 с. — (ГРУ) — 3000 экз. — ISBN 978-5-699-41251-8 (рос.)
- Павел Густерин, «Советская разведка на Ближнем и Среднем Востоке в 1920—30-х годах». — Саарбрюккен, 2014. — ISBN 978-3-659-51691-7. (рос.)
Посилання Редагувати
- Разведцентры ГРУ, работающие против Украины; Части ФСБ, участвующие в боевых действиях против Украины: РОССИЙСКАЯ АРМИЯ И СПЕЦСЛУЖБЫ РФ В ВОЙНЕ ПРОТИВ УКРАИНЫ, 25.11.2014, сайт «Цензор. НЕТ» [ 10 липня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- // «Вісті Тижня». Євген Рожков. 12.11.2006 (рос.)
- Олександр Колпакіді. «Імперія ГРУ»(рос.)
- «Військовій розвідці — 200 років!!!», 2012 г. [ 3 липня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- Офіційна сторінка [ 5 листопада 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
- Навчальні підрозділи ГРУ ГШ [ 2 квітня 2022 у Wayback Machine.] (рос.)
- (рос.)
- Статті про історії розвідки [ 23 квітня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- Колпакіді А. І., Прохоров Д. П. Імперія ГРУ. Нариси історії російської військової розвідки [ 9 травня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Цикл передач ГРУ. Нариси таємниці військової розвідки… [ 6 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- Сайт мілітера, «Військова Література», Першоджерела. [ 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- За кулісами ГРУ [ 8 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- (рос.)
- Печенов Р. ГРУ в Канаді. [ 11 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)