Генріх II (нім. Heinrich II. der Heilige; 6 травня 973, Бад-Аббах або Гільдесгайм — 13 липня 1024, Гроне) — імператор Священної Римської імперії, представник баварської гілки Саксонської династії дому, син баварського герцога Генріха II Норовливого і правнук короля Генріха I Птахолова.
| Генріх II нім. Heinrich II der Heilige | ||
| ||
|---|---|---|
| 14 лютого 1014 — 13 липня 1024 | ||
| Попередник: | Оттон III | |
| Наступник: | Конрад ІІ | |
| Народження: | 6 травня 973 Бад-Аббах, Кельгайм, Нижня Баварія, Баварія | |
| Смерть: | 13 липня 1024 (51 рік) Grone[d], Геттінген | |
| Поховання: | Бамберзький собор | |
| Країна: | Німеччина | |
| Релігія: | католицька церква | |
| Рід: | Саксонська династія | |
| Батько: | Генріх II | |
| Мати: | Gisela of Burgundyd | |
| Шлюб: | Куніґунда Люксембурзька | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Канонізований папою Євгенієм III в 1146 році і відтоді іноді вказується як Генріх ІІ Святий.
Син баварського герцога Генріха II і Гізели Бургундської, правнук короля Генріха I Птахолова. З 7 червня 1002 року — король Німеччини, 14 лютого 1014 папою Бенедиктом VIII коронований як імператор. У шлюбі з Кунігундою Люксембурзькою не мав дітей, з його смертю припинилася династія Оттонів. Канонізований папою Євгенієм III в 1146 році. Генріх II, на відміну від свого попередника Оттона III, направив свою політику на консолідацію земель і рішення проблем рейху на північ від Альп. Більшу частину свого правління він вів війну на східних кордонах імперії з польським князем Болеславом Хоробрим.
Здійснив три походу в Італію з метою утвердження в цій частині імперії свого панування і отримання титулу імператора. Час правління Генріха вважається періодом інтенсифікації та централізації королівської влади, а також посилення зв'язку держави і церкви. Опорою його влади стали єпископства, як існуючі, укріплені дарування імператора, так і засновані знову.
Заснував в 1007 Бамберзьке єпископство, що стало значним політичним і культурним центром Франконії. Генріх II брав активну участь у реформуванні церковного життя. Основним джерелом відомостей про життя і правління імператора є хроніка Титмара Мерзебурзького.
Біографія Редагувати
Батько Генріха, Генріх II Норовливий, представник баварської гілки Людольфінгів (Саксонська династія), плекав надію приєднати до своїх володінь Швабію, — його рідна сестра Гедвига була дружиною Бурхарда III Швабського. Планам Генріха Норовистого не судилося збутися, тому що імператор Оттон II після смерті Бурхарда III передав Швабію синові Людольфа Швабського Оттону:19. Незадоволений рішенням імператора, герцог баварський разом з Болеславом II Чеським і Мешко I Польським прийняв в 974 році участь в змові проти Оттона II, метою якого було повалення останнього. Оттон, вчасно попереджений, захопив Генріха Баварського і заточив його в Інгельгеймі. Герцог баварський втік з Інгельгеймі в лютому 976 року, і Оттон, який до того під впливом матері, імператриці Адельгейди, схилявся до примирення, став діяти жорстко: 20. Після придушення імператором повстання баварців Генріх Норовливий втік до Чехії, а після звістки, що Оттон йде туди зі своєю армією, зник в Баварії. Герцог баварський був узятий в полон Оттоном Швабським в Пассау і на Великдень 978 року перевезений в Магдебург. За рішенням Оттона II Баварія була анексована, герцог позбавлений майна, чинів і нагород і засланий в Утрехт. Наглядав за бунтівним герцогом єпископ Фолькмар: 21. Ймовірно, через ці події старший син Генріха Норовистого виховувався не в родині, а був відданий в соборну школу Гільдесгайма, що вважалася на той час кращою в імперії: 21. Ця обставина вказує на те, що його готували чи не до світської, а до духовної кар'єри. Учні вели в школі суворе чернече життя, судячи з тогочасних джерел, їм було дозволено бачитися з родичами тільки в монастирі. У програму навчання входили такі дисципліни, як риторика і діалектика, теологія, латинську мову, геометрія, арифметика, астрономія, музика, а також малювання і ювелірна справа. У роки навчання Генріх зав'язав дружбу з Майнверком, майбутнім єпископом Падерборна, що зберіг вірність своєму однокласнику на все життя: 22.
Після смерті Оттона II, Генріх Норовливий звільнився з ув'язнення, захопив малолітнього Оттона III, зажадав визнати себе його опікуном і спробував домогтися свого обрання імператором. Однак більша частина німецької знаті і представників церкви не підтримала його домагань. У Рорі Генріх Норовливий домовився про передачу Оттона III матері в обмін на обіцянку повернути йому герцогство Баварію: 29. 29 травня 985 року на рейхстазі у Франкфурті Генріху II Баварському були повернуті його землі. На церемонії, де відбулося остаточне примирення Людольфінгов, був присутній і його син Генріх: 29. У документах того часу він значився як сорегент (лат. Condux) свого батька. Він залишив хідельсхаймскую школу і продовжив свою освіту в Регенсбурзі під керівництвом єпископа Вольфганга. З 988 року Генріх неодмінно супроводжував батька в дипломатичних поїздках і військових походах: 27-33.
Герцог Баварії Редагувати
Разом з батьком влітку 995 року Генріх виступив у похід проти слов'ян з долини Одеру. Однак Генріх Норовливий захворів, і син перевіз його в Гандерсгейм. Вмираючи, Генріх II Баварський просив сина зберігати мир з королем і навести порядок на своїх землях. 28 серпня 995 року Генріх Норовливий помер, його син під ім'ям Генріха IV успадкував герцогство Баварське, а баварське дворянство підтвердило його права. У той же час Оттон III відділив від Баварії Каринтію, якої Генріх Норовливий володів з 989 року, і передав її графу Оттону Вормському з тим, однак, щоб Генріх IV Баварський здійснював контроль за цими землями:44-45.
Близько 1000 року Генріх одружився на Кунігунде, дочці графа Зігфріда Люксембурзького. На відносини між подружжям, що завжди поважали один одного, не вплинули ані проблеми з братами Кунігунди, які згодом виникли у Генріха, ані те, що шлюб залишився бездітним: 81.
Наближений Оттона III Редагувати
Вперше Генріх Баварський брав участь в поході імператора Оттона III в Італію в 996 році, виконуючи обов'язки радника з військових питань. Генріх був присутній на коронації Оттона в Римі 21 травня 996 року, а після того, як імператор покинув місто, залишився в ньому ще на кілька тижнів і взяв участь у Великому соборі, що проводився 24-26 травня. За бажанням Оттона, Генріх залишався при імператорському дворі: 54.
На початку 1001 року Генріху довелося виступити арбітром при вирішенні конфлікту між архієпископом Віллігізом і єпископом Бернварда Хільдесхаймскій через освячення монастирської церкви в Гандерсхайм. Сторону свого вчителя Бернварда прийняв імператор, до того ж Віллігіс був противником оттоновской ідеї відродження Великої Римської імперії. Генріх просив імператора перенести вирішення спору на собор в Пьольде. Але і там домовленість не була досягнута. Віллігіз втратив розташування Оттона, але пізніше, коли Генріх став імператором, знову грав значну роль в політиці держави: 70-71, 95.
У 1001 році Генріх знову супроводжував імператора в Рим, де його рішучість запобігла повстання римлян. На цей раз перебування Оттона в Італії затягнулося: спочатку він здійснив поїздку до Венеції, потім Рим закрив перед ним ворота, а в Беневенто довелося вести бойові дії. В імператорському війську, ослабленому походом і хворобами, зріло невдоволення. На Генріха чинився тиск з тим, щоб він або умовив імператора повернутися, або залишив його, проте герцог баварський зберіг вірність Оттона: 72-73. Ймовірно, восени 1001 року Генріх повернувся зі своїми військами в Баварію, а навесні наступного року він повинен був за бажанням Оттона знову виступити в Італію: 75.
Спадщина Редагувати
Коли Оттон помер в Італії, Генріх заволодів імператорськими клейнодами.
Екгардта Мейссенського, що також прагнув до корони, було вбито, і Генріху вдалося завдяки підтримці архієпископа майнцського Віллігіса, який 1002 року коронував його в Майнці, одержати верх над своїм противником герцогом Германом Швабським. На початку правління Генріх витримав жорстоку боротьбу зі своїм братом Бруно і маркграфом Генріхом Швейнфуртським, що зі зброєю в руках пред'являли домагання на вакантне герцогство Баварське. Попри допомогу, яку повстанці отримали від польського князя Болеслава I Хороброго, Генріх здобув перемогу в битві при Крейссені і віддав Баварію в 1004 році братові своєї дружини, Генріху Люксембурзькому.
Папі Бенедикту VIII, який 1014 року був змушений утікати до Німеччини від антипапи Григорія, вибраного супротивною партією, імператор знову повернув його сан. Енергічний і хоробрий, майже безперестанно змушений здійснювати походи, він разом з тим був щиро відданий церкві. Генріх помер бездітним 1024 року й був похований у Бамберзі.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Генріх II (імператор Священної Римської імперії) |
Сім'я та родовід Редагувати
| Родовід Римського Імператора Генріха I Святого |
|
Канонізація Редагувати
У 1146 канонізований папою Євгенієм III. Його наступником був Конрад II.
Примітки Редагувати
- ↑ Dove A. Heinrich II. // Allgemeine Deutsche Biographie — L: 1880. — Vol. 11. — S. 376–384.
- http://www.angelfire.com/mi4/polcrt/StHenry.html
- LIBRIS — 2013.
- Генрих II Святой // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VIII. — С. 346.
- Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Хёфер М. Император Генрих II = Kaiser Heinrich II / Перевод с немецкого М. В. Васиной. — М.: АСТ: АСТ МОСКВА: Транзиткнига, 2006. — 285, [3] с. — (Историческая библиотека). — 4000 экз. — ISBN 5-17-029686-X (рос.)
- Титмар из Мерзебурга IV, 20.
- Манфред Хьофер вважає найбільш вірогідним, що весілля відбулось між вереснем 997 року і березнем 998 року.
Джерела Редагувати
- Титмар Мерзебургский. Хроника / Пер. с лат. И. В. Дьяконова. — 3-е издание, исправленное и дополненное. — М.: SPSL — «Русская панорама», 2019. — 2019 с. — (MEDIÆVALIA: средневековые литературные памятники и источники). — ISBN 978-5-93165-432-4
| Попередник Оттон III | Імператор Священної Римської імперії 1014—1024 | Наступник Конрад II |
| Попередник Оттон III | Король Німеччини 1002—1024 | Наступник Конрад II |